Розділ №20. Літаючі створіння

Теплий вечір огортав Делірію. Я повільно поверталася додому переповненими сірими вуличками. Кругом мене йшли додому такі ж стомлені нелюді, сонно потирали очі та шукали куди б це дітися, щоб завтра не йти працювати. Але певно бажання поїсти пересилювало і вони звертали у різні ресторанчики, щоб знайти сенс жити. Мій живіт почав буркотіти, погоджуючись з цією дивакуватою думкою. Було б непогано щось замовити додому, раз я сьогодні звільнилася раніше.Але не встигла я повернути до своєї вулиці, як раптово задзвонив телефон:

— Тихого ранку, Соуло, — привітався той самий вампір, котрому я допомогла відшити подружку. — Маєте кілька хвилин?

— Маю, Рейне. Все добре?

— Так. Хотів запросити вас на каву, віддячити за допомогу. Ваш план дійсно спрацював, — мовив чоловік. — Ви раптом не голодні? Я міг би заїхати за вами, посиділи б десь.

— Ви читаєте мої думки, — посміхнулася через таке співпадіння. — Страшенно голодна. А ви зараз де?

— Я? Іду з роботи. Якщо ви вільні, давайте зустрінемось коло кав'ярні і там вже розберемося.

— Добре, висилайте адресу.

Поки я раділа, що в мене з'явилася гарна компанія на вечір, мій телефон висвітив повідомлення зі знайомим адресом. Святі духи, невже по всій Делірії не знайшлося більше нормального місця, де б не було натовпу духів? От чому обов'язково було запрошувати мене саме в "Тихий дім"? Та краще взагалі без дому жити, ніж в такому!

Побуркотівши ще трохи, я заради пристойності сіла на лавочку та трохи зафарбувала синяки тоналкою. Нелюдь, який придумав цю річ, був стовідсотковим генієм. Впевнена, на нього молилася не лише я, а й всі вимушені жайворонки, котрим не давали поспати. Слідом за тональним кремом пішла туш та червона помада. Не скажу, що вона сильно змінила те, що я страшна, як чорт, але після них я стала виглядати не так вже й погано.

Дорога до "Тихого дому" видалась надто швидкою. Я сиділа на лавочці біля входу, дивилася на двері, в яких поселився дух, та мріяла пошвидше потягнути Рейна кудись подалі звідси. Ні, дякую. Проходила вже. Вистачить мені одного стриптизера, який мене потім роздягатиме. Щось мені підказувало, що якщо це робитиме Рейн, то просто обіймами це не закінчиться. Все ж таки він був до чортиків гарний.

Чекати красеня довго не довелося. Через кілька хвилин він вже йшов до мене з чорною трояндою та змушував нещасних дівчат пускати слини на тротуар через свій вроджений магнетизм. На моє здивування, сьогодні я вперше за останні дні відчувала себе одягненою відповідно. А все тому що ми обидва були вдіті в чорні шовкові сорочки та шкіряні штани. Збоку навіть здавалося, ніби вони були парні. Певно Рейн це теж помітив, бо на наших лицях одночасно з'явилася посмішка.

— Чудово виглядаєте, — вампір засяяв, зупинився за крок від лавочки та віддав мені троянду. — Зайдемо?

— Давайте краще на вулиці? — попросила я. — Останнього разу, коли я зайшла в це збіговисько духів, мене викинули з мого власного тіла. А я ще не готова до повторного стриптизу на людях.

— Що...? — не зрозумів чоловік, здивовано здіймаючи брову.

— Інколи мене можна повернути назад через дотик до голої шкіри. Але того разу духів було настільки багато, що я не могла дістатися до себе. Знайомому довелося знімати з мене сорочку та обіймати.

— Я був би не проти пообіймати вас, — посміхнувся чоловік, заправляючи довге волосся за вухо. — Але краще без такого приводу... Що вам замовити? Я куплю і посидимо десь на лавочці.

— На ваш смак. Схоже він у нас з вами однаковий.

— Домовились, Соуло. Я швидко.

Містер Колдест невагомо стиснув мою долоню в рукавичці та увійшов до "Тихого дому". Я дивилася на двері та мала вкрай дивне відчуття, ніби щось мало трапитись. Воно переповнювало мене, аж доки мій погляд не посунувся на кілька метрів у бік, до вікна за яким виднілося нахмурене лице Хіла. Він дивився через скло прямо в мої очі та буквально свердлив поглядом. І що це на нього натрапило?

Недовго думаючи я помахала йому рукою з трояндою і посміхнулася. Кілька хвилин, і цей буркотун вийшов з кав'ярні та швидко підійшов до мене, всім своїм виглядом показуючи незадоволення.

— Знову захотілося гострих відчуттів? — замість привітання мовив дракон. — Подзвонила б, я б організував тобі.

— Якби захотілося, я б увійшла туди. А так, просто повечеряю в приємній компанії. Зараз зберуть замовлення і підемо в якийсь парк. А ти що тут забув?

— З колегою зустрівся по роботі. Це кав'ярня її чоловіка, так що вони тут буквально живуть разом.

— Божевільна жінка! — жахнулася. — Це ж наскільки треба бути психованою, щоб з духами жити в одному приміщенні...Їх же там з півсотні!

— Вона не обирала цього. Її теж Інсанія нагородила унікальною магією. Елайна коли алергічить, чихає і оживляє неживі предмети.

— Вона не оживляє їх, — розсміялася нервово. — Вона стягує невпокоєних духів з околиць і вселяє їх у речі. Тільки от вони все одно марять волею і лізуть мені під ребра! Так що я в цю божевільню ні ногою. Ну її, цю небезпеку.

— А цей високородний лорд безпечний хочеш сказати? — склав руки на грудях Хілер, та хитро примружився. — Вампіри — підступні летючі миші.

— Ти серйозно зараз? "Летючі миші"? — здивувалася, звідки в Хіла стільки нелюбові до Рейна. — І це мені каже летючий ящір? Та що з тобою робиться?

— Мені не подобається, що він тебе торкається. А що, як він призве свого мертвого родича і той переслідуватиме тебе?

— Так, як твоя бабця? — глузувала з чоловічої логіки. — Доречі, про це... Ми вклали з нею договір. Поки ти щасливий — вона не втручатиметься в твоє життя. Так що насолоджуйся, Хіле. Ти вільний. Можеш знайти собі дівчину, яку завжди хотів. Як ти там казав? Тиху леді з гарними манерами та ще кращим вихованням.

— Я прям свічуся від щастя! — гаркнув дракон.

— Все добре, Соуло? — запитав Рейн, з'являючись з пакетом та двома стаканчиками кави. Він занепокоєно подивився на розлюченого дракона та став попереду мене, щоб затулити.

— Так, добре. Просто хтось зараз лопне від щастя. Пішли в парк? — запитала, відбираючи один зі стаканів у свої загребущі руки. — А ти іди проспись, поки міс Аморія не передумала. А то ти щось сьогодні взагалі без настрою.

— Схоже мені дійсно треба підлікувати нерви, — втомлено похитав головою психолог, потираючи переносицю. — Ще побачимось, Соуло.

Я кивнула головою та ледь помітно взяла Рейна за лікоть. Від погляду Хіла було не по собі, й мені хотілося хоч трохи сховатися від нього. Але не виходило. Він ніби переслідув мене всю дорогу до парку. Скільки б разів не оглядувалась по сторонам, але його не було. Ніби все це був лише плід моєї уяви. Можливо, так воно і було. Треба більше спати, Соуло. Тоді і перестане мерещитись всяке.

____________________________________

Добрий вечір, любі читачі. Це був кінець ознайомчого фрагменту. Сподіваюся вам сподобалося і ви гарно провели час.

Бережіть себе, що б зараз не відбувалося у вашому житті. Ви все зможете.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.