Розділ №3. Дзвінкоголоса діва

Святі духи...! Скільки ж істот помирало в нашому світі, якщо сьогодні мені цілий день зустрічалися привиди? Спочатку той гном, потім Аморія та "Малий", а зараз мені довелося відвозити лист на центральну площу Делірії, де знаходилося море людей! І чи треба було мені пояснювати, що будь-який дотик до них супроводжувався появою їх родича з витріщеними чорнильними очищами? Добре, що посередині площі стояв величезний фонтан зі статуєю якоїсь напівголої стриптизерки, в якому люди ще не хотіли купатися через холодну температуру. Хоч змогла приземлитись на нього та з висоти пошукати клієнта. Як на зло, його підписали вкрай дивно — «Моїй дзвінкоголосій діві». І от де мені треба було знайти цю "діву" в час пік, коли маячок каже, що я на місці, а ніяких співучих красунь не виднілось? Що за мода взагалі була відсилати паперові листи, не вказувати номер отримувача та підписувати так, ніби ми в якійсь епосі лицарів жили?!

Сидіти майже на голові місцевої оголеної знаменитості виявилося зовсім не зручно. Через десять хвилин такої каторги, мої бідні долоні горіли праведним вогнем, намагаючись втримати рівновагу. Про нещасну нижню частину тіла навіть заїкатись було соромно, бо її мацало кам'яне диво своєю величезною рукою. Діватись було нікуди, тому я зробила глибокий вдих і закричала на всю площу:

— Лист для «Дзвінкоголосої діви»! — десятки шокованих пар очей витріщились на мене, як на божевільну, та обачно стали обходити по краю площі. — Та не психована я! Не психована!

— Точно не психолог? — мовив солодкий жіночий голос невідомо звідки. — А то знала я одну психологшу. Спочатку оживить, а потім бігає по площі та впокоїти хоче! Безсовісна!

— А може й психована... — мовила, розуміючи, що голос лунав прямо з-під моєї багатостраждальної дупи. — Діва...?

— Діва, діва, — підтвердив голос знизу, а я почала рефлекторно мацати візитівку того психолога. Схоже таки треба було навідатись. Он, зі статуями почала говорити. — Шляхетна, між іншим!

— А чого груди видно тоді, якщо така шляхетна? — резонно зауважила. — Он, і пів філейки світиться із розрізу плаття.

— Того і "шляхетна", що всі шляхтичі колись біля мене назначали своїм дамам серця зустрічі. Правда, як на мене, то були далеко не "дами серця" для них. Скоріше вже "Дами однієї ночі", які потім ревіли мені до світанку про те, що їх обманули та зрадили.

— А чого тоді "дзвінкоголоса"? — поцікавилася, раз все одно вже соромитись більше не було куди. — Співаєш гарно?

— Верещу чудово, якщо якісь п'яні бовдури нишком хочуть в мене гроші приватизувати на чергову пляшечку від похмілля. Вони так швидко тверезіють, ти собі навіть не уявляєш! — розсміялася статуя. — Лист, до речі, один з тих гадів написав. Прочитаєш мені?

— Чого вже там, прочитаю. Аж самій стало цікаво, які любовні послання отримують фонтани. Мені то таких точно не світить.

І ось я сиджу на піднятій руці статуї, намагаюся вмоститися дупою на незручному камені та не звалитися з нього раніше часу від сміху. А все того що "шляхетна дама" виявилася суперпліткаркою, яка наживалася на нещасних зрадниках, а в конверті лежала кругла сума за мовчання й маленька записка:

«Сподіваюся, наша маленька таємниця залишиться між нами. Як і домовлялись, сума та ж сама. Від Амалії та мене. А відлякувач голубів встановлю згодом...»

— Як же ти вхитряєшся заробляти гроші, коли навіть поворухнутися не можеш?

— Не хвилюйся, я зі своїм язиком без роботи не залишусь. Ти хоч уявляєш скільки тут ночами шляється коханців, які готові відвалити круглі суми, лиш би про їх зради не дізналися їхні другі половинки? — хмикнула статуя. — А я ж то можу розказати не лише їм, а й всьому місту. І не тільки про зраду, а про всі їхні п'яні вилазки, коли вони у мене в ногах пили воду після того, як їм по маленькому приспічило.

— І не шкода тобі їхніх половинок, які дома чекають на таких гадів? — запитала, згадуючи, як знайомі жалілися на зради.

— Мені? Чого б це їх шкодувати? — здивувалася вона. — Головне підказати їм гарний графік, щоб не перетиналися між собою. А то була вже одна парочка, яка біля мене побилася. Уявляєш? Вона спала з його другом, а він з її сестрою. Одні поверталися "бо на роботі затримали", а інші "бо дуже захворіли". І зустрілися тут, п'яні в дрова.

— І чим все закінчилося?

— Дамочки того чоловіка мало не втопили в воді, коли побачили однакові прикраси. А потім сказали, що раз вони йому обидві так подобаються, то хай платить комуналку їм обом. І так то, вони не дуже проти третьої.

— О це так в тебе особисте життя! А я думала, що це в мене божевільня. А ні, виявляється у всіх... — сумно мовила, згадуючи про одного психа, котрому я пообіцяла передати вісточку. — На що хоч гроші збираєш?

— Не повіриш! На чоловіка! Сумно мені тут одній стояти днями та ночами. Ні, чужі сварки то звичайно весела справа, але я б і від своїх не відмовилась би. А так, накопичу гроші, замовлю собі статую якогось накачаного чоловічка з янгольським лицем і буду йому жалітися на своє важке життя.

— Головне не сплутай коди, а то помилка в одне число може тобі коштувати круглої суми. Та й поверненню габаритні речі не підлягають, — дала слушну пораду. — Добре, буду я вже летіти, а то ще багато роботи. Гарного вечора тобі!

— Дякую, пані відьмо. Ще побачимось! В мене тут величезна клієнтська база.

Посміхнувшись на прощання кам'янці скульптурі, я обережно злізла з неї під здивовані погляди зівак та сіла на свою мітлу. Було байдуже, що нелюди могли подумати про мене. За стільки років життя з привидами, я розучилась перейматися чужою думкою з приводу того, що я говорю, кому і коли. Ще більше було начхати на їхні зауваження з приводу мого зовнішнього вигляду.

Після насмішок людей через мою дивакуватість, догодити суспільству мені різко перехотілося. Було кілька людей, з котрими я могла нормально спілкуватися навіть попри всю свою відмінність — і вистачить. А те, що косо дивляться через пірсинг, тату і чорний одяг — то їхні проблеми.

Взагалі, в моєму житті з цим завжди було просто. Якщо людям не подобалося, що я говорила з привидами, яких вони не бачили, то були виключно їхні проблеми. Якщо батьки хотіли, щоб я виросла милою, інтелігентною леді, яка б ходила в рожевих платтях — це була особиста проблема моїх батьків, якщо вони завчасно склали неправильне уявлення про мене.

Хіба я повинна була комусь догоджати чи пояснювати, що не божевільна? Ні. І навіть той ранішній псих цього не змінить. Максимум, чого він від мене дочекається — повернення боргу його бабці. От хай і скаже їй спасибі за це.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.