Розділ №4. Мила розмова

Вечірній вітер приємно дув у моє лице, поки я летіла через всю Делірію виконувати обіцянку. Під моїми ногами проносились багатоповерхівки, різні магазинчики, парки та приватні сектори. З висоти здавалося, ніби вони зливалися в різноколірні плями та перетворювались на одне суцільне полотно. Після завантаженого дня — саме те, щоб трохи відпочити від божевілля.

Дім прекрасного ранішнього "психа" все ще не викликав ні довіри, ні якихось приємних почуттів. Варто мені було приземлитися, як відразу ж з'явилася бабця містера Майнда та сановито розвалилася на одній з великих статуй. Добре, що цього разу ми обійшлись без жарких обіймів і моїх обпечених рук.

— Я вже думала, що ти не прилетиш, — буркнув дракончик, ніякового обводячи пальчиком крило янгола, — що, важкий день видався?

— Не виспалась просто. Ваші колеги спати не давали. Завела дома котів, щоб нявчали, так тепер прокидаюсь від волань і котів, і духів.

— Ніколи не задумувалась над тим, як люди співіснують з привидами. Все так погано? — переживала вона, підпираючи лапкою мордочку..

— Якщо я погано контролюю себе, в моє тіло може вселитись дух. А потім розгрібай за ним все, що він натворив, — злилася я, згадуючи, як одного разу прокинулась на сусідському балконі, бо мертва кішка скучила за своєю господаркою. І як потім виправдовувалась перед нею. — Добре, якщо ще нелюді — ті хоч розум мають. А от тварини...

— Тоді іди, передавай Хільчику “привіт” від мене і повертайся додому. Тобі треба гарно відпочити, — мовив дракончик, вмикаючи режим бабці, — Певно ще й не їла нічого за день. Ех! Немає на тебе Хіла, він би відгодував тебе. А то он, така худа, що вже світишся.

— Навряд чи ваш внук здатен хоча б спілкуватися нормально, не кажучи вже про готування. В житті не повірю, що він з тих, хто може нагодувати втомленого перехожого. Знавала я таких — одягнуть химерний костюмчик, а за душею ні краплі інтелігентності.

— Та йди вже, бачу я, що ти не в настрої, — здалася міс Аморія, розуміючи, що не переплюне мою нервову систему. — Скажи йому, якщо хоче здихатись від мене, то хай знайде нормальну дівчину.

— Добре... — неохоче погодилася. Навіть лячно уявити було, чого ж це він хотів здихатися від мертвої бабки, навіть не бачачи її. Певно божевілля — то у них сімейна традиція.

Вирішивши не зволікати, я спокійно підійшла до дверей та постукала в них. По той бік почувся шум і за кілька хвилин переді мною явився не більш щасливий за мене Хілер Майнд. Чорні довгі коси сплутались, на блідуватому обличчі читалася втома. Певно сьогодні було весело не одній мені.

Змірявши мене задивованим поглядом, чоловік здійняв ліву брову та знову перевів погляд зверху до низу. Певно вид його не влаштував, бо він все ж таки вирішив привітатися:

— Тихого вечора. Що, ще одна посилка? — сонно запитав він, вкотре шукаючи в моїх руках коробочку чи лист. — Невидима, чи що?

— Можна і так мовити, — погодилася. Все ж таки міс Аморію він зараз не бачив. — Ваша бабця попросила передати вам, що якщо ви хочете від неї здихатися, то вам треба знайти нормальну дівчину.

— А вас не переймає, що моя бабця померла рік тому? Я вже від неї здихався, якщо використовувати вашу лексику, — насупився чоловік, певно думаючи, що я шахрайка. — Не боїтеся, що і від вас здихаюсь?

— Якби ви дійсно від неї здихались би, вона б не спалила мені зранку руки й не переслідувала б на роботі, — відрізала я, так само сонно протираючи очі. — Так що майте совість. Найдіть собі якусь дурепу і дайте бабці піти на світло, а то все живе життя вас няньчила певно, так ще й мертве змушена це робити.

— Послухайте мене, не поважна дамо. Мені моя бабця в печінках сидить, але ж не до такого степеня, щоб я повірив у те, що скажена відьма додумалася в некроманти податися, — злився Хілер Майнд, поступово звіріючи. — Наводьте краще свої довідки. Психологи вивчають нюанси усіх магічних істот, і в жодному підручнику не вказувалося, що це можливо хоча б теоретично.

— Як же приємно не увійти в посібник! — іронічно відповіла йому та видавила із себе посмішку. — Значить ще не здохла і мене не встигли препарувати, наче жабу. Такими темпами, може доживу до років тридцяти, якщо повезе, і якийсь псих виконає останню волю бабці, щоб я могла спокійно працювати та заробляти на життя!

— Так от в чому справа… І скільки вам для життя не вистачає? — радісно запитав чоловік, притуляючись лобом до дверної арки. В чорних очах блиснули чортики.

— Вісім.

— Вісім тисяч золотих?! — шоковано запитав цей бовдур, поки я витріщалася на нього, як на телепня. — Побійтесь Інсанії, це надто велика сума для шантажу!

— Вісім годин сну хоча б за два дні! Здалися мені ваші гроші! Теж мені, багатий синок знайшовся. Ні поваги, ні розуму, — буркотіла, вишукуючи поглядом бабцю, яка кудись сховалася. — Пані Аморіє, а нащо вам взагалі такий безсовісний внук здався?! Може ну його? Пішли до мене додому, я вам організую ліжечко. Будете відлякувати мені духів, а я вам подружку знайду. Все ж краще, ніж чекати від цього твердолобого бовдура хоч якоїсь поваги.

— Та на кого ж я його залишу, Соулочко?! — з'явилася бабця, вмощуючись на найближчій статуї та прикриваючи лапкою очі від сорому. — Бачиш, як здичів без мене за цей рік? Він же зовсім пропаде.

— Він вам не шмат м'яса, щоб пропадати. Ні, ви то можете своїм вогнем спробувати його переконати, але тільки якомога далі від мене! — відхрестилася, згадуючи наслідки першої зустрічі. — В мене ще ці руки не зажили, через вашу різнобарвну мордочку. Нових травм мені не треба.

— Яку…”мордочку”? — повільно протягнув здивований чоловік, вишукуючи скаженим поглядом привида, якого не міг побачити. — У людей лиця, якщо ви не знали! Хто вам взагалі дозволив казати, що в моєї померлої бабці морда?!

— Що поробиш, якщо я тільки морду її й бачила! — гаркнула у відповідь, ні краплі не шкодуючи про свої слова. — Або малу кольорову, або ж з велику та страшну, знову ж таки — кольорову мордочку. Впевнена, вона не в образі за те, що я так сказала. Не я одна драконів так описую.

— Геть з моєї ділянки! — закричав господар, звіріючи на очах.

Поступово з під його шкіри почав пробиратися дракон, обіцяючи мені довгі муки на вогняній подушці. Я дивилася на це з якимось оптимізмом — приб'ють, то хоч висплюсь. А от бабця була взагалі в захваті. Вона, немов божевільна, терла лапки в очікуванні кривавої бійні. Добре, що мені вистачило розуму швидко розвернутися та побігти якомога далі звідси. А то хто ж знав, що у тих пришелепкуватих психологів для нелюдів робилося в голові. Судячи з того, як ми мило поговорили з ним і зранку, і увечері, в голові у них жили суцільні психи.

Сівши на рідну мітлу, я зручніше вмостилася та здійнялася в повітря. За моєю спиною щасливо плескала в долоні міс Аморія, поки містер Майнд ледь стримувався, аби не перекинутись. Це вже був другий раз, коли я бачила його в такому стані. Певно він дійсно не дуже адекватний. Не дарма дівчата його так охрестили. Залишилося тепер не перетинатися з ним. Сподіваюся, це буде легко.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Мавка (Ганна Заворотна)
18.11.2023 12:18
До частини "Розділ №4. Мила розмова"
Спойлер!
Та зараз же! Цілком очевидно, що вона й є - його доля. не зверху, а згори; не от, а ось; везе авто, а людям щастить (або ні); не лице, а обличчя; гарно - це про красу, а відпочивати треба добряче; не совість, а сумління; не степень, а ступінь
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше