Розділ №6. Маленький Голді

Нічне місто все ще закохувало в себе. Я тримала в долонях невеличку коробочку, обгорнуту у вогнестійкий папір та щасливо очікувала однієї дуже важливої події. Річ у тому, що людська Пасха мала у драконів інакшу назву — «День сонячних спалахів». Вона обумовлювалась тим, що в ніч цього дня, маленькі дракончики масово вилуплювались на світ, влаштовуючи неперевершені феєрверки. Колись в дитинстві я обожнювала на них дивитись з балкона і мріяла роздивитись їх зблизька. Певно це був єдиний плюс в моїй нинішній роботі — вона дозволяла багато подорожувати та бачити найдивовижніші речі у світі.

Місце призначення знаходилося високо в горах, до яких довелося досить довго летіти. Це було невеличке поселення з кам'яними будиночками та розмальованими вітражем величезними вікнами. Приземлившись біля однієї з таких домівок, я злізла з мітли та пішла за вказаним маг слідом. Господарка стояла на задньому подвір'ї та бережно складала величезні яйця до багаття. Вона була одягнена в червоне плаття, котре розвивалося на вітрі, ніби справжнє полум'я. На тонкій спині виднілося густе червоне волосся. Ледь почувши мої кроки, жінка щасливо повернулася на звук.

— Ви ж до мене? — радісно запитала вона, — Дуже вчасно!

— Міс Нью? — по доброму перепитала майбутню маму та вручила в долоні коробку. Вона моментально виросла в розмірах та опустилася на землю.

Не встигла жінка ще відкрити її, як почувся гучний тріск. Злякавшись цього звуку, міс Нью кинулася в мій бік, на ходу трансформуючись у добрячого такого дракона та прикриваючи мене крилами. Спочатку я ніяк не могла зрозуміти, навіщо, а потім до мене дійшла дуже очевидна річ. Яйця вибухали! Гучно, разом із пекучими уламками, з ревом новонароджених дракончиків та першим їх полум'ям, яке переливалося всіма кольорами веселки.

— Ви не постраждали? — занепокоєно запитала Сана, трансформуючись назад в людину. — Вибачте, я щось не подумала, про цей аспект, коли замовляла доставлення дитячих костюмчиків.

— Нічого, не хвилюйтеся. Як ваші малята? З ними все добре? — перепитала, роздивляючись п'ятьох маленьких дракончат, яких жінка кинулась роздивлятися біля багаття та гладити по тоненьких крилах. — Вони такі гарні!

— Добре, хоча одне чомусь і досі спить. Певно наші лікарі мали рацію...він ніколи не зможе вилупитися... — засмучено хлюпнула носом матуся та стала вдягати інших дитинчат, які відразу ж перекинулися за цей час в людей. — Мій маленький Голді...

— А чому він не зможе вилупитися? Він хворий? — тихо запитала. Було сумно бачити, як під час такого великого свята хтось лив сльози за ненародженим малюком.

— Його тваринний дух не може знайти шлях додому. Вже другий рік поспіль...можливо ніколи вже не зможе...

— А можна...? Можна я доторкнуся до яйця?

Жінка махнула лицем і мовчки пішла заносити дітей в дім. Я дивилася на розписане золотими оберегами яйце та намагалася тримати себе в руках. В голову прийшла божевільна думка. Якщо я бачила духів і могла викликати їх дотиком, то можливо мені б вдалося покликати цього маленького дракончика сюди?

Обережно протягнувши пальці до теплої шкаралупи, по моїй шкірі пробігся вогонь, знову обпікаючи її. Десь поруч почала виднітися золотава пляма, яка поступово наближалася в мій бік. Чим ближче вона наближалась, тим чіткішими були контури духа. А ще, тим більше нагрівалося саме яйце. Так ось, що відбувалося насправді? Духи нагрівали шкаралупу і під час вибуху вселялися в тіло...

— Що з вами?! — сплеснула руками Санрайз, кидаючись до мене, щоб відтягнути від яйця. Як тільки одна моя долоня відірвалася від шкаралупи, дух ніби втратив зв'язок і став віддалятися. Тому я відштовхнула її та закусила губу від болю. — Що ви робите…?

— Я бачу духів, Райзо. І поки я тримаю свої руки на яйці, ваш син бачить, куди йому летіти. Можете не вірити, але не відтягуйте мене, будь ласка. Він же такий маленький і зовсім один там! — просила я, дивлячись на розгубленого золотого дракончика, який вертів мордочкою на всі боки.

— Але ж ваші долоні...! — бідкалася жінка. Постоявши ще кілька секунд, вона побачила, що шкаралупа зовсім почервоніла й кудись побігла.

З моїх очей лилися сльози. Було жахливо боляче. Шкіра вкривалася пухирями, і я ледь стримувалася, щоб не забрати долоні та завершити цю каторгу. Перші тріщини з'являлися ніби диво. З них виривався праведний вогонь, завдаючи ще більше болю. За ними з'явилися й інші, поступово розколюючи яйце. А потім, сталося чудо — дух повністю пройшов крізь шкаралупу...

Санрайз швидко вибігла з дому, тримаючи в руках якусь пляшку й обійняла мене, закриваючи собою більшу частину мого тіла. Почувся тріскіт і Голді нарешті знайшов шлях до свого тіла, народжуючись на світ.

Маленький дракончик злетів у небо, роблячи кілька змахів крилами, а потім безсило ліг поруч з нами та так і заснув. На очах Райзи стояли сльози. Вона дивилася то на мене, то на своє дитинча й ніби не вірила собі. А от я шукала хоч щось, чим можна було б зняти біль. Терпіти це ще довше не було ніяких сил.

— Ось, зачекай хвилинку, — мовила жінка, побачивши мої сльози. Вона зняла кришку та полила мої спечені руки якоюсь золотою рідиною. — Зараз біль пройде, треба трохи потерпіти.

І дійсно. Поки я не знала куди діти від болю тремтячі долоні, ліки поступово робили свою справу. Але певно це було забагато для мене, тому що в очах повільно темніло, а шлунок вивертало назовні. Сльози продовжували стікати, доки я втрачала свідомість.

— Ні, ні, ні! Залишайтеся зі мною...!

Але мене там вже не було. Я стояла поруч зі своїм тілом, немовби споглядаючи на все це з боку. Поруч зі мною винувато дуло мордочку маленьке драконенятко. Його тільце вкривала золота луска, а очі майоріли янтарем. На якусь мить, привиденятко серйозно подивилося на мене та тихо мовило:

— Одного дня я поверну вам цей борг. А поки що поспіть, ви не витримаєте цього болю. Я сам все зроблю...

Дитинча увійшло в моє тіло, промовляючи перед переляканою мамою якісь дивні слова. З уламків шкаралупи з'явилося золоте сяйво та почало збиратися на моїй шкірі. Воно поступово вкривало його, заживляючи опіки, лікуючи шрами та залишаючи ледь помітний слід. Райза дивилася на все це не менш здивовано за мене. Але схоже, вона зрозуміла, що намагався зробити її син, тому почала тягнути ближче й інші уламки шкаралупи.

Через вічність усе це закінчилося. Голді попрощався з мамою, вклав мене на м'яке ліжко та вийшов з тіла.

— Тепер жоден вогонь не зможе вам зашкодити. Сподіваюся, одного дня це захистить ваше життя і я зможу вам повернути борг. Спіть спокійно, тітко Соуло. Я захищатиму вас від місцевих духів.

— З тобою все буде добре, Голді? — запитала, дивлячись на цілком свідому істоту в маленькому тілі.

— Завдяки вам — так. Якби ви не покликали мене в цей світ, я б розвіявся серед сонячних променів, так і не побачивши свою маму. Тому не хвилюйтеся за мене. Все, що я зробив — це маленька ціна за те, що ви зробили для мене. Спіть, Соуло. Я покажу вам небесний вогонь.

Дракончик провів мене назад до мого тіла. Неперевершене тепло заповнило його. Вперше у своєму житті я засинала з таким неосяжним відчуттям щастя.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.