Розділ №8. Особиста надзвичайна ситуація

Тепле ранішнє проміння пробиралося крізь будиночки. Контора "Відьмина служба психологічної підтримки" розташовувалась в центрі Делірії, зовсім недалеко під площі з фонтаном. Вона мало чим відрізнялася від інших будівель, хіба що побитими вікном на другому поверсі та величезним хвостом, який звідти виднівся. Не те щоб мене це сильно здивувало — ні, міс Аморія дуже вчасно описала всю красу ситуації. Але побачивши все власними очима я просто не змогла стримати сміху. Як і випадкові перехожі.

Припаркувавши мітлу поруч з дверима, я обережно зайшла в будівлю, роздивляючись стіни та стелю. Хоч би вони витримали вагу цього скаженого ящура. А то буде не дуже приємно, якщо його зад звалиться мені на голову, ще до того, як я встигну йому дати смачного копняка.

— А ви куди? — запитала повненька секретарка, з бейджиком "Міс Валорі". — В нас тут трохи надзвичайна ситуація, може прийдете іншим разом?

— Буду знати, як вашого внука тепер звати, — сміялася я, підморгуючи бабці. Секретарка здивовано подивилась, як я говорю сама з собою і махнула долонею. Певно тут це часто траплялося. — В нього стільки імен тепер.

— Та на здоров'я.

Обережно здіймаючись сходинками на другий поверх, я переймалася, що не побачу, куди йти, але дарма. Як тільки вони закінчились, з самого краю коридору побачився довгий ніс мого психа, котрий не задоволено сопів та про щось гарчав. Ні, може б він і полум'ям на мене плюнув за мій сміх, але біда в тому, що його рот стулили двері. А очі залишились по той бік стіни. Як він взагалі там вмостився — навіть не уявляю.

— Ну привіт, моя особиста "надзвичайна ситуація". Мене тут твоя бабця прислала, аби я тобі добрячого копняка дала та повернула в людську форму. Сподіваюся, ти не дуже проти? — запитала більше для галочки. — Втім, я все одно його тобі дам. Нема чого свій хвіст людям з вікна показувати, а то на репутації контори погано відобразиться. Люди подумають, що місцеві психологи настільки втомилися, що ще на підході шлють клієнтів. У вікно.

Дракон спробував гаркнути, але перш ніж він хоч трохи розтулив свій рот, я зі всієї сили дала йому в щелепу. Від ляскоту, шкіра дракона пішла хвилями й, на моє диво, він моментально почав перевертатися назад. Величезне тіло поступово зменшилося і замінилося звичайнісіньким людським. Містер Майнд звалився на підлогу свого кабінету зовсім голим та, як на зло, непритомним. А от його зменшений звіриний дух продовжував незадоволено нарізати круги довкола тіла, намагаючись повернутися назад.

— Навіть не думай! — гаркнула я йому, даючи ляпаса вже без посередників. — Що, знов хочеш застрягнути? Хай отямиться спершу, а потім будеш мучити свого господаря.

— Я замерз і болить все. Погладь, а? — буркнуло чудо, раптово застрибуючи наглим чином на мої руки. Від такої несподіванки я аж звалилася на підлогу. — Не дивись на мене так. Ти б сама побула кілька годин в такій позі, теж мріяла б про м'якеньке ліжечко. А я, щоб ти знала, всі ці роки шукав цього дурня. Як би не ти, так би й не знайшов.

— Я вам що, маяк для драконів? Свічусь в темряві? — не розуміла, як це працювало. Голді я то призвала, а цього як?

— Ні, ти просто володієш вродженим талантом бісити, — скалився звір. — Так що дякую, колись відплачу. А погладиш за вушком — взагалі зацілую.

— Прости Інсанія! Я погладжу тебе, тільки б ти не цілував мене. Ще чого не вистачало! З духами цілуватись! — аж стрепенулася від однієї думки про це.

— Що, краще з цим? — махнув дракон носом в бік голого господаря. Подивившись ще хвилину на це знущання, я встала і вкрила його ковдрою з дивану. — Ти подумай, я то хоч маю більше манер за нього.

— Ти то? Та твій зад пів Делірії бачило з вікна! Це які ж такі манери мають бути? Та й взагалі, чого ти не виліз із його тіла, як зрозумів, що застряг?

— Не зміг. Знаєш, як буває? Ні туди ні сюди. От і сопів від безсилля.

— Добре... сопи собі. А я піду розвозити посилки далі.

— Ти що, мене тут покидаєш одного з цим пришелепкуватим? — буркотів дракон. — А якщо мене назад в нього затягне? Я ж знов застрягну тут! Ти що, знущаєшся?!

— А що ти мені пропонуєш з ним робити? — поставила риторичне питання, оглядаючи кімнатку. Вона й справді була дуже малою. Не дивно, що вони не помістилися тут. — Я ж не можу його через всю Делірію на мітлі везти до дому! Та туди тільки в один бік летіти з годину!

— А якщо до тебе? — спокійно перепитало чудо, ніби ми через день бували один в одного дома. — Ти де живеш? Квартирка більша за цю в'язницю?

— Вона то більша, ви поміститесь, але ж як ти собі це уявляєш?

— Як, як? Мітлу між ноги, телепня в ковдрі теж на мітлу, а там хай собі лежить. Навіть якщо затягне — постраждаю якось до твого приходу. Даси копняка знов і нас попустить, — спокійно роздумував він, поки я дивувалася вигадливості та безсовісності цього ящура. — І не дивись на мене так. Що поробиш? Зв'язала нас — так май відвагу взяти за це відповідальність.

— Я ж не навмисно!

— Твої проблеми. Відьма ти чи не відьма? Он, менше торгуйся, а то посилок ще повна сумка.

Змірявши це неподобство злим поглядом, я зробила глибокий вдих та видих. Потім, зав'язала ковдру на тілі містера Майнда довжелезним шнурком від комп'ютерної мишки та своїми навушниками, й перекинула його через мітлу, як черв'яка. Важкого такого черв'яка, від якого моя нещасна мітла мало не репнула. От в такій позі ми й спустилися сходами на перший поверх.

Шокований погляд похилої секретарки треба було бачити своїми очима. Вона спершу звалилася зі стільця, потім схопилася за серце, а потім згадала, що треба нібито захистити керівника.

— А куди ви...? — запнулася міс Валорі, багатозначно обводячи поклажу рукою.

— Та не хвилюйтеся, завтра зранку поверну цілим та неушкодженим. Якщо, звичайно, його мітла витримає.

— А якщо не витримає...? — прикинула вона інші варіанти розвитку подій. — Закопаєте дорогою?

— Я думала сказати, що поверну злим та з синяками... — чесно відповіла, не розуміючи, чого в мені бачили такого кровожерливого монстра.

— Ви краще закопайте, — пошепки мовила жіночка, плескаючи мене по плечу. — І вам легше, і мені тихіше. А я вас прикрию, якщо що.

— Невже він так допік вас?

— Скоріше клієнти його дістали. Весна ж — загострення пішло. От і люди скажені ходять. А нерви то в містера Майнда ой які не сталеві...! Навіть не знаю, який бовдур йому диплом психолога дав. Він же нелюдів скоро палитиме за їх дурощі. А в нас не можна, тільки вчора ремонт закінчили...

— Ясно...

Попрощавшись з секретаркою, я обережно сіла на свою нещасну супутницю та повезла містера Майнда до свого дому. Летіти було не далеко, але через його вагу довелося постраждати. Втім, не так довго. Тому, як тільки моя нога ступила на мій прекрасний диван, я розвернулася та полетіла працювати далі, наказавши духові не відганяти моїх котиків. Дракон побуркотав, але погодився. Розумний.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.