Розділ №1. Вогняний ящур

Темрява огортала свідомість. Мороз повільно розповзався по шкірі, пробираючи аж до кісток. Прокидаючись черговий раз від скаженого нявчання моїх трьох кішок і скаженого холоду, я вже знала, що побачу. Ні, не Сонце, яке зазвичай бачили всі нормальні люди. І навіть не стелю. А чорні очі, з яких стікали такі ж чорні сльози та капали прямо на мій новенький одяг, в'їдаючись запахом м'яти. Від сильного аромату вкотре почало нудити і я зі всієї сили вдарила привида якогось гнома прямо в щелепу. Від сили поштовху, він пролетів крізь стіну і зник.

— Свята Безодня! Та щоб ви нарешті виздихали всі! — закричала від злості, здіймаючись з ліжка і скидаючи брудну сорочку. — Три години сну! Третій день підряд! Ну що за знущання!!

— Я вже мертвий, пані відьмо, як же я знов здохну? — мовив гном, повертаючись в кімнату і винувато погладжуючи свою смоляну бороду. На синій шкірі виднілися чорні вени, додаючи моїй нервовій системі кілька лишніх інфарктів у майбутньому. — Щоб ви знали, я помер ще тоді, як моя люба дружина перестаралася зі своєю скалкою і вбила мене!

— То за що ж ви наді мною знущаєтесь?! Хочете ще раз скалкою отримати? Не вистачило? — злилася, одягаючи робочий одяг і надягаючи рукавички на пальці. Насипавши для зграї своїх котів повні миски корму, повернулася до непроханого гостя й продовжила. — Ідіть на світло, вас чекає переродження і купа золотих монет, чи про що там ще мріють гноми? В мене золота ви не знайдете. Ця квартирка аж ніяк не схожа на рай.

— Та Карміна мене так вдарила по голові, що я забув де тримав свою заначку! — зірвався на сльози привид, витираючи смоляні сльози та розтираючи їх по всьому обличчю. — А як же я без заначки в рай потраплю? Який же то рай без заначки?!

— Чудовий, якщо там можна поспати! — гаркнула спересердя і вийшла за двері, вибираючись з дому.

Швидко спускаючись сходами й виходячи на вулицю, я раділа, що потойбічні істоти найчастіше були прив'язані до певного місця, як от цей золотошукач. Я могла відносно легко втекти від набридливих духів. Тому гном, котрий переслідував мене сходами, вдарився об невидиму стіну і залишився позаду весь в чорних сльозах. Біда була в тому, що врятувавшись від одного, я могла натрапити на іншого. І ніякого порятунку від цього не було. Єдина радість — я могла їм вліпити добрячого стусана, так, щоб аж зуби повилітали! Тільки на наступний день вони все одно повернуться власнику. А от мої нервові клітини такою живучістю ніколи не відрізнялись.

Зайшовши в сусідню будівлю я спокійно привіталася з нещасними відьмочками, які приймали замовлення, і пішла на склад. Моя сумка вже була люб'язно спакована й чекала на свою господарку у спеціальній шафі. Мітла теж стояла напоготові. В телефоні світилася мапа з пунктами призначення. Все було на своїх місцях, тому можна було спокійно відправитись на робочу зміну.

— Соуло! — вигукнув жахливо знайомий голос. Моя подруга дитинства неслась на мене, аби через мить звалитися в обійми. І звідки в неї стільки любові до фізичного тепла? Ненавиджу дотики. — Можеш взяти одне лишнє замовлення? А то я не встигаю в податкову злітати через нього. Ти ж знаєш, ці гноми ненавидять не пунктуальність. Можуть нам ще й штраф вписати! Гади бородаті!

— Давай, — погодилася, згадуючи ранішнього гостя. Їй богу, добре що мені не доводилося бігати по податковій конторі до цих крадіїв. З моїм даром легше було б здохнути, ніж сваритись зі зграєю цих невпокоєних грошоманів. — Внеси його на мапу і я дорогою заскочу.

— Тільки віддати його треба якомога швидше. Там господар, судячи з відгуків, дуже проблемний. Ще і явно псих якийсь, раз живе на краю Делірії один на кілька миль. Та ще відлюдькувата злюка! В програмі так і прописано. Тому хай обов'язково підпишеться, що отримав посилку, щоб не було потім ніяких скандалів.

— Зліший і противніший за мене? — здивувалась сказаній нісенітниці. — Навряд чи такі взагалі існують.

— А якщо існують, то що ти з ним зробиш? — посміхнулася блондинка, щасливо фарбуючи губи та натягаючи гарний діловий костюм.

— Забуркочу до смерті.

— Щоб він тобі з того світу потім буркотів? Садомазохізм штука цікава, Соуло, але може вилізти боком, — Санія вручила мені мою мітлу та направилася на вихід з пакетом папірців. — Краще закохай його так, щоб його губи займалися тобою, а не придумуванням дурниць. Все, я побігла! Насолоджуйся днем, мій недобитий зомбі!

— Я тебе теж люблю, Сано...

Стогін проти волі вирвався з губ і я увіткнулася лобом в дерев'яну ручку мітли. Стукіт не допоміг, посилки не відправились самі собою, тому я приречено сіла на мітлу, натягнула вакуумні навушники та полетіла до того "проблемного". В клієнтській базі він був внесений, як Хілер Майнд, і мав дивну позначку від моїх колег — "Обережно! Злий псих". Цікаво, що ж такого він міг зробити, щоб наші відьми так його прозвали?

Будинок містера "Психа" знаходився дійсно на краю Делірії, у великій віддаленості від усіх інших будинків. Він мало чим відрізнявся від інших, хіба що майже повною відсутністю якихось дерев і наявністю кам'яних лавочок та статуй. Чим це було зумовлено, я не знала, тому обережно приземлилася на землі й обачно стала оглядатися по сторонах. Не просто так же дівчата жалілися на клієнта. Може в нього тут цербер бігав, який хотів відкусити голову всім гостям.

Чим ближче я підходила до вхідних дверей, тим більше мене не залишало відчуття якоїсь грандіозної підстави. Ніби в цю саму мить мало статися щось важливе. Від цього дивного передчуття по шкірі пішов холод. Наблизившись до дверей, я обережно постукала і стала копатися в сумці зі зменшеними посилками. Як на зло, не находилася ні лишня коробочка, ні той самий господар. Щоб пришвидшити справу, я присіла, зняла рукавички та нарешті змогла намацати потрібну.

Коли я вже захотіла здійнятися, мої очі побачили те, від чого я вилаялася на чому світ стояв. Вогняний привид маленького дракончика матеріалізувався на одній зі статуй і на повній швидкості полетів у мою сторону. Від такої несподіванки я тільки те і встигла зробити, що втиснутися спиною в різьблені чорні двері та закрити долонями лице. Дух збив мене з ніг одночасно з тим, як відчинилися двері. Примарний вогонь опікав пальці не гірше справжнього і я з усієї сили відшпурнула мертвого ящура в бік, розвіюючи його.

— Клятий елементаль...! Та щоб ти втопився разом зі своїм господарем! Психи ненормальні!

Долоні горіли, вкриваючись червоними опіками та викликаючи праведну злість. Від болю я прикусила губу з пірсингом і тільки тоді помітила, що поруч зі мною сидів збитий з ніг чоловік й витріщався, як на ненормальну.

— І вам світлого ранку, — буркнув господар, повільно здіймаючись на ноги та обтріпуючи від пилюки домашні чорні штани. Зробивши кілька вдихів, я подумки вилаялася ще раз і піднялася на ноги.

— Вогняного, скоріше...! "Відьмина служба кур'єрів", отримайте свою посилку та розпишіться, — мовила, протягуючи коробочку в кінчиках пальців, які найменше постраждали від дурного дракона.

Чорнявий клієнт здивовано взяв коробку і мовчки зняв печатку. Через кілька секунд вона збільшилася і чоловік спокійно став читати лист. В холодному погляді промайнув біль, змушуючи його стиснути пальці й заплющити очі на кілька хвилин. Якби мене саму не боліли руки від опіків, я б дала йому більше часу, але терпіти ще довше я вже не могла.

— Розпишіться, будь ласка, — мовила, протягуючи йому планшет.

Поки містер "Псих" розписувався, та клята ящірка знову з'явилася нізвідки й цибнула на мою руку. Лайка знову злетіла з моїх губ і я з усієї сили відмахнула її з себе, випадково даючи ляпаса клієнту, який саме протягнув мені назад планшет.

— Клятий вогняний ящур! Та здохни вже нарешті!!! — закричала я, притискаючи нещасну руку до себе.

У чорних очах клієнта прокинувся первозданний вогонь, видаючи в ньому драконячу кров і я тільки тоді зрозуміла, що саме та кому я тільки-но ляпнула. Містер Майнд дивився на мене на грані трансформації та ледь стримувався. Розгніваний погляд впав на мої руки з червоними плямами й він холодно промовив:

— Сподіваюся, це наша остання зустріч, а то психів мені вистачає і на роботі, — чоловік дістав з кишені візитку та всунув мені в руки разом з планшетом. — А вам прямий шлях до моєї колеги, поки вас не прибили через ваші галюцинації... Понабирали божевільних... Ідіоти.

Містер Майнд зачинив двері, залишаючи мене на порозі зі своєю сумкою та папірцем з написом:

«"Відьмина служба психологічної підтримки" — ми зійдемося з вами діагнозом...»

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.