Козацький скелет

Козацький скелет

Друга глава

Остап довго знаходився у кромішній темряві та обдумував усе, що з ним сталося.

- Боже, я ж просто легкої смерті просив... - нарешті зміг вимовити хлопчина.

Він сидів у тиші та згадував свою сім'ю, друзів. Звісно вони від нього відвернулися але "як же мені сумно та самотньо", - думав він, згадуючи єдині щасливі моменти зі свого дитинства.

- Так... Один раз я здався, але тут мені нема чого втрачати. Якщо сам Бог вирішив дати мені другий шанс, тоді треба цим скористатися! - з оптимізмом видав хлопець та почав передивлятися свій профіль.

- Сірко, Хмельницький, Мазепа та Роздайбіда - усі вони тепер мої союзники... Треба докласти зусиль, щоб ці "пращури" не вважали мене дурнем та почали поважати.

"У зоні відпочинку час йде прискорено, сподіваємося що вам у нас сподобалось", - з'явився напис у якому система наче сміялася з хлопця.

Ледве прочитав Остап, як одразу перестав бачити темряву та почув крики.

- ... То все ви наробили! Я ж казав.. - не встиг договорити Роздайбіда, як його перебив Сірко.

- Та що ти нам кажеш?! Бо не було і не буде слабохарактерних... - почав було отаман, як в Остапа зірвався терпець.

- Досить! - з усіх сил крикнув Остап до козаків.

- Матінко Божа, пресвятий... Не лякай, малий! - сказав Петро, схопившись за серце.

- Ну цокнуло і цокнуло, а він вже злякався. Ти теж не дуже добрий воїн, - вимовив Сірко до Роздайбіди.

- Чуєш ти, панотче, дісталася б хлопчині рука твоя ліва, і що б з ним було? Ходив би, рукою Хмельницького з чудовиськами домовлявся? Я єдиний дав йому щось потрібне від себе! - з обуренням мовив козак.

- Так, досить вам, що Остап хотів нам сказати? - запитав Мазепа, ніби не чув слів хлопця.

- Я ж сказав... - здивувався хлопчина та козаки лише потерли вуса.

- Виходить, що ми не можемо його почути... - вимовив Хмельницький, та усі кивнули.

- Тож будемо йому ставити питання, на які можна кивнути, - видав ідею Сірко та всі погодилися.

- Хлопче, так що... Знаєш нас? - з інтересом подивився на Остапа Хмельницький.

Хлопець почав кивати, а потім вказав пальцем на Роздайбіду та хитав головою з боку в бік. Всі почали сміятися, а Петро лише сумно подивився на Остапа.

- Не так усе і погано, братчики, - усміхнувшись мовив Мазепа.

- Так, перейдемо до того, що ми обговорювали! - почав безрукий гетьман, - Хлопче, ми не будемо тебе судити, не нам тебе, молодого, дорікати.

У хлопця пав камінь з душі від цих слів, але він подивився на Сірка, та той чи то від страху, чи то від сорому відвернувся від пустого погляду скелета.

- Ми вирішили, що будемо тобі допомагати. Як сам Бог нам сказав, то хай так і буде. Це звісно не ляхів рубити... Та чогось ми тебе та й навчимо! - з усмішкою мовив Хмельницький, а хлопець дивився на нього мертвим поглядом. Остап не розумів, що як би радісно йому не було - люди будуть бачити лише пустий погляд скелета.

Хлопець дуже радів що в нього з'явилися ті, хто прийме його таким. Він почав було підходити до товаришів, як ті відступили на крок.

- Ні, з цим треба щось робити... Взагалі, чого у нього лише наші кістки? Раз забрали ці частини тіла з кінцями, то хай хоча б зі м'ясом були б. Це йому окремо треба обличчя шукати, окремо очі? - з обуренням почав Хмельницький.

- Кря-хк, - усі обернулися за спину Остапа. Там сновигав скелет з дубиною.

"Скелет 1 рівень"

- Хлопче, поки тебе не помітили - тихенько відійди... - пошепки сказав Мазепа.

Тільки Остап зробив один крок, як його кістки захрускотіли та скелет обернувся до нього.

- Відступати вже нема сенсу, нападай перший! - з азартом кричав Роздайбіда та тіло хлопця почало рухатися саме.

Досить неохайними кроками хлопець був вже майже перед скелетом.

- Лівою його бий, вона у мене сильна! - радив Петро та рука хлопця вдарила монстра по голові.

Скелет трохи похитнувся від удару хлопця та замахнувся дубиною.

- Ухиляйся! - на цей раз вже Сірко вигукнув команду.

Хлопець тільки зробив крок, як скелет вдарив його по правій руці. Рука впала та дух Хмельницького розсіявся.

- Панотче!.. Остапе, бери руку та бий кістлявого! - зі злістю кричав Роздайбіда.

Хлопець схопив руку та з усією силою вдарив скелета по черепу.

*Активація початкових навичок володіння холодною зброєю*

"Завданий удар має подвоєну шкоду"

"Скелет 1 рівня вбитий"

+ 20 оч. досвіду

+ Дубинка(F)

+ Кістка(F)×2

- Руку на місце постав! - занепокоєно вимовив Мазепа.

Остап приклав кістку до плеча та вона одразу закріпилася із супроводженням напису: ""Рука Хмельницького" долучена до системи".

- Там де я був... Краще іншим не бувати, - ледве вимовив Хмельницький на колінах перед побратимами.

Козаки переглянулися та ніби кивнули самим собі.

- Остапе, ми будемо тобі гарними побратимами, - сказав Сірко та пожав кісткову руку хлопця.

"Угода укладена"

Після цього напису Сірко не здивувався, а лиш відійшов та дав змогу підійти іншим.

"Угода укладена"

Цей простий напис змусив би хлопця плакати від щастя, але його тіло цього не могло. Сірко, Роздайбіда, Мазепа - кожен з них пожав руку хлопцю у знак признання. Хмельницький лише постояв перед скелетом та легенько приобійняв лівою рукою.

"Я зможу!" - подумав хлопець та підняв свою руку. Побачивши це, кожен з козаків зрозумів про що думав Остап та з усмішкою підняли свої уявні шаблі.

- Чи готовий ти до того, щоб вся земля почервоніла від твоїх перемог? - запитав Мазепа, на що одразу побачив схвальні кивки хлопця.

- Ну що ж, ти гідний нашої спадщини знань, вмінь та часток тіла! - мовив безголовий Сірко. Хоч він був і без голови, але було відчуття що він щиро усміхається хлопцю.

- Так, хлопче, зосередься. Не думаю що у цій печері буде лише один скелет... До речі, а де та палка з рук кістлявого? - всі переглянулися та покачали головою.

"Інвентар", - подумав хлопець та перед ним було таке ж блакитне вікно профілю, тільки з предметами.

- О! То ти зробив? Молодець! - Сірко легенько постукав по плечу хлопця.

Дубинка, дві кістки та клаптик паперу з написом: "Уся нація". Хлопець лише похитав головою та вказав пальцем на дубинку. Тільки він торкнувся зображення, як палиця з'явилася у його руці.

- Дива... - мовив Хмельницький, тицяючи по панелі інвентарю.

- А до цього вас нічого не дивувало? - сказав усміхнений Мазепа.

- Я ляхам менш фантастичні історії розповідав, - почав сміятися гетьман.

- Так, ми тут на прогулянці? Зосередьмося ж, - сказав Сірко та усі повернулися до Остапа.

- Хлопче, як палиця? Добре у руці тримається? Звісно не рука Сірка, та все ж, - мовив Мазепа та хлопець закивав.

- Кря-яхк, - товариство знов побачило ворожого скелета.

- Не тікай, наступай на того смертника! - сказав Сірко та хлопець побіг до ворога. Скелет почув гуркіт від нешвидкого бігу Остапа та почав йти у його сторону теж.

Цього разу хлоп'яга мав чіткий план та з допомогою навичок лівої руки Роздайбіди без страху замахнувся та вдарив щосили по черепу скелета. Той впав, а хлоп'яга завдав останній удар по ребрах ворога.

"Скелет 1 рівня вбитий"

+ 20 оч. досвіду

+ Дубинка(F-)

+ Кістка(F)×1

- Красень! - мовив Хмельницький та козаки почали гучно аплодувати Остапу. Той був дуже радий та збентежений від похвали справжніх великих воїнів. Звісно жоден з козаків не бачив емоцій хлопця, але кожен з них здогадувався що у нього на серці.

*Підвищення рівня*

<1→2>

«Ви домоглися "неймовірного" успіху, усією командою богів вітаємо вас. За таке "дивовижне" досягнення (лише зараз) даруємо тобі одну частину тіла на вибір. За кожен новий рівень ти матимеш додаткове оч. характеристики. Орай з розумом на що витратиш цей скарб. Бажаємо успіхів.»

Очі Василя Золотаренка(F ранг) — «Як вам сказати... Навички знайти особисту вигоду теж непогано. Ні? Добре...»

*Дарує навички спостережливості*

*Шанс бути обманутим власними очима(+30 %)*

Удача: +1

Шкіра Івана Золотаренка(C ранг) — «Як не загориться, то й добре буде. Гарний спадок від великого стратега...»

*Дарує нормальний зовнішній вигляд*

Спритність: +2

Сила: +2

... Дивлячись на такий "прекрасний" вибір козаки лише плювалися та неабияк сильно лаялися.

- Ну що це за лайно?! Який Васюта?! Який "нормальний вигляд"?! Ці боги там з глузду з'їхали? Ну немає в мене слів...

- Та вже краще й не обирати нічого!

- Так... Заспокоїлися... Ну, очі Васюти одразу відкидаємо, він мені й за життя не подобався. А от нещасного Івана отак спаплюжити... Шкіра для гарного вигляду! Дурні! Та той Золотаренко у мене мав друге місце після Виговського! Та він на білоруській війні зробив більше за того ж Виговського, як генерального писаря. Я особисто признав його сіверським гетьманом за всі заслуги. Ще й знущаються з нього жартами про вогонь! Навіть білоруси так не зловтішалися через його смерть! У Різдво Христове загорілася церква Святого Миколая, у яку він же ж й пожертвував багацько грошей, з нею й сам бідолашний Іван, ще й близько чотирьох сотень людей... Я й сам там був, та перед початком служби вийшов з храму... - з обуренням кричав Хмельницький, згадуючи події поховання Івана Золотаренка.

- Гетьмане, заспокойтеся... Втрата Івана і для нас була дуже болючою та це проблеми минувших років. От і ми з вами померли, проте яке у нас цікаве буття! Може й сам Золотаренко зараз наставляє якогось хлопчину...

- А Васюта тут нащо?!

- Ну, гетьмане, після вашої смерті він від Виговського до Филимоновича, ще й під юбкою Ромодановського ховався! - мовив Сірко та гетьман лише плювався та тупотів ногами.

Остап лише з непорозумінням дивився на своїх товаришів та слухав їх. Нарешті козаки закінчили свої сварки та обернулися до хлопця.

- Тобі не зрозуміти, але скажемо так - не обирай нічого, - мовив Хмельницький та хлопець не знав як на це реагувати.

- От дививсь, Василь Золотаренко, відомий як Васюта серед нас. Кожен з нас знає його, окрім Роздайбіди. Так от, це була дуже сковзка людина часів нашого гетьмана Хмельницького. Він був братом Івана та Ганни, яка з часом стала третьою дружиною панотця. Як ти бачив у тому написі, він завжди шукав вигоду. Зраджував ідеям козацтва та дружився з московщиною. А от його брат Іван Золотаренко - майстерний стратег та політик, як вже казав гетьман, він неабияк люто бився у білоруській війні. Однак його було підстрелено та він вмер. Це була величезна втрача для всієї Гетьманщини. При його похованні храм загорівся з рештками Івана та людьми. Згоріло не все, потім Васюта перепоховав брата... Так от, ми не згодні на оце "гарний зовнішній вигляд"! Це паплюжить ім'я Івана та плює нам у душу. Кожен з нас не зможе дивитися на тебе у цій шкірі... Вибач, але ми просимо тебе не обирати жоден з цих варіантів, - з сумом розповів історію двох братів Сірко. Мазепа та Хмельницький лише тихенько сиділи та наче згадували Івана Золотаренка...

Остап довго та уважно слухав усі розповіді Сірка та невдоволення Хмельницького. З усією повагою до своїх наставників він не обрав нову частину тіла та далі слухав дивовижні розповіді козаків про їхнє минуле.