Вхопити вічність

У кімнаті смердить формаліном. Прикриваю носа ганчіркою, а вільною рукою пхаю банки до ящика. Пальці, лапи, очі, носи, голови – експонати мене мало цікавлять. Головне тіло лежить незавершеним на столі. Через нього за нами послали псів і скоро тут буде повно поліцаїв. Подумаєш, тіло губернатора не упокоєне: он який ніс гарний, його залюбки куплять!

- Таким чином, у віці вісімнадцяти років я змушений був опікуватися своєю долею сам. – о, вже надихався дід. Прийшов, п’яниця, з вкушеною ногою, а тоді поперевертав нам тут. - Все небагате майно нашої сім'ї за правом майорату відходило до мого старшого брата.

Дід старий, брехливий, але дуже інтересний. Стільки ідей, стільки історій цікавих! Одразу видно – знатний чоловік, біс із тим що зневажений. А я? Ну, я цейво: шо скажуть. Хотів таксидермістом, але стрілок з мене неважний, тому зайшов, можна сказати, заднім шляхом: могили копав, а тоді діда зустрів – Давидом назвався. Якесь то не славне ім’я, але і я теж не Іваном був. Ну як, Іваном, але Ковальчуком, а не просто абияким. Як міняєш життя, то і чорта лисого зіграєш.

- Що лишалося мені? Тільки блискуче володіння зброєю, вірна шпага, дві зміни одягу і зовсім трошки грошей…

О-о, все, край діду. Плескає себе по стану й шукає шпаги. Оце вже край. Накидаю його ганчіркою - може хоч трохи витверезіє – беруся за ящик. Важке, зараза! Ну та шо ж, треба вниз. Коні не люблять формаліну: все живе його не любить. Банки хоч і позакручувані, так я прибирав – вимастився. М-да, помитися б.

- Але молодість є молодість! – а, і того теж. Оре на всю вулицю. Ну це звична справа. За це сусіди вже не доносять. Бідний дід – вже й клепки немає, а які штуки придумує!

Тупочу нагору. Ще ходка і – цей, шо я хтів – помитися треба. Коні то стерплять, а як пси учуять, то ми й з міста не виїдем. Га-га – з носом залишимося. Га, а ми і є з носом! Дід за такі шутки дрючком лупить, то я мовчки дозбируюсь. Ми на тому й зійшлися: не заважаємо один одному. Дід любить старе розповідати, як за його часів усьо було, а я не должен то слухать. Як щось почую – інтересно, як ні – він і так говорить. Моє діло – то руки й ноги молоді, дужі. Він за нас подумає, як відійде троха.

- Я мав сильне тіло, - о, мислі читає, чи шо? - гострий розум, сміливе серце і шалене бажання побачити світ і знайти своє місце в ньому. Гаряча кров іспанського ідальго текла в моїх жилах.

Е, про іспанців я часто чую. Ну то який він Давид? Не інтересно. Збираю останні пляшки. Одну тримаю довше. Ця красива вийшла: вуж в колбі б’ється з жуком-носорогом. Дід дав запотиличника, мовляв: «На дурно формалін потратив». Ну так а шо? Красива. Він сам розказував, що на його отчині змій з капюшонами пхають в банки разом зі скорпайонами – хтозна-що таке. Дід каже, що таке ніхто не купить, бо тут люди дурні – навіть губернатор. Отой, що тепер на столі без носа – га-га. Ну, вибачайте, не нанюхаєтеся вже.

А якби й купляли, я б не продав. Це мої вуж і жук. Я їх першими зробив в тому ділі. Обіцяв їх Марії – не будь-якій, отій що мельника дочка – вона носом повертіла. Не хоче ні формалінових, ні справжніх. Ну то я б і їй не віддав. Мої вуж і жук.

Спускаю останній ящик. Ношу відра. Ху-ху, холодна вода. Ніколи гріти. Дід бурчить, але теж знає, що ніколи. Як купаємося, він завжди розказує про дівок. Так якось по-книжному мелодійно в нього виходить, що і не уявиш Марію – не мельниківну, а будь-яку – ну хіба що з блакитною кров’ю панну. В губернатора залишилась жінка, але вона така стара й негарна, що ні, її теж не уявиш. Е-е, оце, діду, казки вже, немає таких панночок, щоб шкіра шовкова й напівпрозора, а перси твердли від холодного вітру.

По конях. Дід залазить у віз, я закидаю його нашими лахами. Орендатор тут однаково бундючний індик, ну нехай розбирається тепер з поліцаями й губернатором безносим сам. Прощавай, провінціє! Нас чекає столиця!

Дід казав, що об’їздив усю Европу. Не зле було б і разом, та він впирається, старий корч, каже. Ну нехай не прибідняється. Сам казав, що в нас народ тупий, то треба ж десь товар збувати. Казав у Европі люблять на формалін дивитися – ну то повеземо їм, покажемо. Тільки в столицю заїдемо.

Візниця з мене кепський - казав же, гробівник я – то дід постійно стогнав і жалівся як то йому тяжко було в юності «скитатися Европами». Ну не тяжче, ніж зараз, нє? Не люблю ночувати в полі, але з товаром у двори не можна. Це вже в столицю як в’їжджаємо, то я спокійніший. Питаю:

- Чи то правда, Давиде, - ну, таке прикриття. – що тут всі люди розумні й ми розбагатіємо?

- А, розкажу тобі про багатство. – дід відмахується – і мені злосно стає. – Бував я в султана, то там золото як перекотиполе стелеться й, куди не ступи, дорогоцінне каміння шерхотітиме.

Я вам про зараз, а ви знов про старе. Вже в печінках та його бувальщина! Подумаєш, був славний ідальго і мандрівник, і куди те все ділося? Де та шпага? Де ті гроші? Де ті молодиці, що кидаються з башт, як його бачать? Лице таке пощербане й бородате, що й не вгадаєш чи було воно колись інакшим.

Грошей мало, але на перший час таки маємо. Це з хати батьків, яку я продав, як діда зустрів. З формаліном треба світом кататися, а не на місці стирчати. Попервах страшно, але вже звиклося. Там трохи роботи й звитяги, сям хитрощів – і вже от з носом бургомістра – тьху, губернатора, га-га!

Плакати зробили швидко. Колись малював, то за тими ескізами й зробили. Батьки казали «розвивай талант», а шо ті художники мають. Ну, гробівник – то для людей. Формалін – е-е – то в люди вибитися.

Поставив ятку на головній площі. Розставляю банки. Ніс бережу для найкращих гостей. Люди підходять витріщаються, жахаються-гигочуть і відпливають далі базаром. Вивіска яскрава, жовто-зелена: «Вхопи вічність». Дід сказав, що так правильно буде, але ніхто не купує. Треба було «схвати» написать, тоді б поняли. Може тут теж люди не такі розумні, як він собі думає. З ними кумерцію не построїш.

Дивлюся. Люд кланяється і я бачу.. Та нє, не може бути. Я наче на балу мерців, чи шо в них там буває? Солдати довкруж людей на коліна опускають і розіпхують, а за ними панночки білокурі-білотілі, та такі прозорі, що я крізь шкіру бачу як кров тече. Їхні груди підпирають корсети і я готовий повірити, що від вітру вони затверднуть.

- Що це? Що це там? – ось! Ось для кого формалін! Вони самі наче вже залиті формаліном. Тільки вони зможуть зрозуміти прекрасне!

Підходять бліді чи то самі по собі, чи від жаху. Я показую найкраще. Розказую. Одній осмілився навіть вужа й змію показати. Їм подобається! Кажуть, чудне, та подобається! Піт рясно вкриває чоло й скапує на очі. Втираюся рукавом, облизую губи. Може, особливим гостям потрібні особливі товари?

Руки терпнуть. Дістаю сховану банку й показую. Німе запитання. Та це губернатор – ну, найбільший ніс князівства! Крики, лайка. Чи це досі панночки? Ні, солдатня. Стелаж летить додолу. Банки перевертаються, б’ються. Мене бито. Спочатку кулаками, тоді чим доведеться. Мене бито, доки натовп не заливається реготом. Кудись тягнуть. Темниця? За що?! Я ж з трупа!

На двох я збився. Скільки ще днів тримали не знаю, та зрештою відпустили. Я добре косив під дурня чи справді ним був. Вже й не знаю. Чого вони так? Дід казав, що це всі люблять. В Европі того багато, от невчені люди. А чи хочу я вже тої Европи? І їхати немає з чим. Плентаюся вулицею. Чи це дід за мене замовив? Дуже сподіваюся. Чи він ще там? А куди ж дінеться?

Піднімаюсь у квартирку. На столі свіжий хліб, кухоль з водою. Пожадливо зжираю шматок. Свічка догоріла недавно – ще тримається запах. Дід сидить на ліжку й похитується вперед-назад, дивлячись у вікно. Місто воно веселіше, трохи світла дає, як ліхтарі палять.

- Діду, - говорити важко. Я схлипую? – Діду, їдьмо звідси до вашої Іспанії. Тут люди злі. Я бачив панночок, тих що мертвенно-бліді – це правда, вірю я в вашу Европу. Тут народ тупий: їм формалін самі смішки. Мене побили. Закрили за вбивство, тоді відпустили, бо я теж дурак. Їдьмо у вашу Іспанію. Може ви знов ідальгом будете, а може ваш брат спадком поділиться. Може він і надбав більше. Не кине ж він вас.

- Який брат? – дід розвертається. Надто темно, та голосом він наче вперше мене бачить. – То з «Життєпису благородного сеньйора Ідельфонсо Діаса де Карейра -і-Вільянеда». То не моє.

Хапаюсь за голову. То формалін, панночки, Европа.. Я добре косив під дурня чи справді ним був? Брехло ти старе!

Грюкаю дверима. В ніч чи в ранок – я однаково нічогісінько не тямлю про це місто, цей світ чи це життя. Усе, що я знаю: хочу, аби ті мертвотно бліді панночки дивилися на мене з захопленням. Ну і аби солдатня з поліцаями не присікувалися. А що, чи люблять панночки художників?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Леонід Данільчик
08.02.2024 13:15
До частини "Вхопити вічність"
Пишу Вам із "Взаємочитання" Зізнаюсь відверто - отримав велике задоволення. Дуже вдало використаний теперішній час. Шикарний фінал!!! Стиль оповіді відмінний. Це без перебільшення. Вдало вкраплені діалектні слова, щоб підкреслити наївність героя. (може комусь вони видадуться русизмами, але я так не вважаю). Здебільшого я залишаю розлогі коментарі, але у Вашому творі важко до чогось прискіпатись. Тому буде лише кілька зауважень. У реченні "а тоді діда зустрів - Давидом назвався..." Не зрозуміло хто назвався. Лише далі по тексту виявилось, що Давид - це дід, а не ГГ. Варто перефразувати, щоб було зрозуміло. Слово "Капюшонами" я би радив змінити на "каптурами". На стилістику це не вплине. В атрибуції до прямої мови: "...- дід відмахується - і мені..." тире перед "і" зайве. "Люд кидається і я бачу.." - у Вас речення закінчується двома крапками. Або поставили одну зайву, або одну не додали. Головний недолік: Коли солдати зносили намет не описується доля діда. Склалось враження. що його теж арештували. Далі по тексту ГГ питає самого себе "Чи він ще там?". Знову утворюється хибне враження, що дід у в'язниці. Цю двозначність слід прибрати і прописати так, щоб будь-який читач вірно зрозумів думку автора. Наступний абзац починається із слів "Підіймаюсь у квартирку". Яку таку квартирку? Звідки вона взялась? У квартирці сидить дід. Отже висвітлилось, що дід чекав ГГ на квартирці, котру вони мабуть орендували. Але це здогадки читача (наразі мої). Отож варто мимохідь прописати що то за квартирка. Так прописати, як Ви усе описуєте у тексті - наче між іншим. І обов'язково зазначити, що діда солдатня не арештувала. Інакше доводиться здогадуватись, а це суттєвий недолік у творі. І останній дріб'язок. Мертвенно-бліді. Один раз написано через дефіс, інший раз - окремо. Зробіть щоб було однаково. Щодо до твору загалом. Ідея і втілення напрочуд вдалі. Сюжетний поворот у фіналі несподіваний, що робить закінчення твору надзвичайно ефектним. Повторюсь. Мені дуже сподобалось. Внесіть деякі уточнення. щоб прибрати неоднозначності і можна зараховувати до світової класики! :) Дякую, я чудово провів час за читанням Вашого твору.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Леонід Данільчик
    08.02.2024 13:23
    До частини "Вхопити вічність"
    Прочитав інших коментаторів і приєднаюсь до думки Лесі Сагули. Назва краще буде звучати так: "Косив під дурня чи справді ним був!?". Це, як зазначалось, зробить назву більш стрункою і водночас внесе певну інтригу. Перша назва "Вхопити вічність" не надто пасує твору. Але це виключно моя суб'єктивна думка!!! Ага! Сама назва - це риторичне питання. Тому напевно варто до "?" додати "!".
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Лесана Чорнотроп
    08.02.2024 19:23
    До частини "Вхопити вічність"
    Дякую! За неточності зрозуміла, виправлюсь)) Від авторки: діда взагалі не було з ним на площі, коли панночки підійшли. Але я справді маю це зрозуміліше описати Ще раз дякую)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Леонід Данільчик
    08.02.2024 19:28
    О! Щодо того, що діда не було на площі я б не здогадався ))) Бо вони весь час були разом. Впевнений, що ви у кілька вдалих речень зробите усе зрозумілим. Натхнення Вам)))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Леся Сагула
    09.01.2024 22:36
    До частини "Вхопити вічність"
    Спойлер!
    На взаємних читаннях завжди намагаюсь по можливості розібрати як сильні, так і слабкі, на мою суб'єктивну думку, моменти, з Вашим твором постараюсь зробити те саме. Отже, плюси: 1. Цікавий небанальний сюжет. Я точно не пам'ятаю, щоб читала щось схоже. 2. Хороша динаміка (для мене це чомусь важливо). 3. Чітко і по суті (дуже не люблю зайвої води в будь-яких текстах). 4. Дуже вдало підібрана мова. Це, мабуть, один з тих рідкісних випадків, де чудово вписується і легкий суржик, і певна "безграмотність". З мінусів: 1. Занадто довга назва. Іноді масивні заголовки справді виглядають/звучать цікаво, але конкретно в цьому випадку Ви нічого не втратите, якщо, наприклад, приберете перші два слова. Якогось надважливого сенсу вони не несуть, а без них заголовок виглядатиме "стрункішим". 2. Ви позначили цей твір, як історичний роман. Якщо це перший розділ, то не завадили б якісь маркери конкретного історичного періоду. Я жодних таких зачіпок не знайшла. Хоча, якщо це не початок, то норм.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Лесана Чорнотроп
    10.01.2024 09:59
    Спойлер!
    Початково назва була "Вхопити вічність", а тоді мені порадили, що краще цю довгу)) подумаю над цим ще, дякую. Щодо історичного роману, то це як жанр, бо форма тут - оповідання. Поки з переліку це найточніше описувало що відбувається в самому тексті Дякую за розлогий відгук і поясненння!)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Валерія
    22.12.2023 20:46
    До частини "Вхопити вічність"
    Спойлер!
    Той випадок, коли спершу не розумієш, що відбувається, але потім оповідання завершується, і ти у захваті гортаєш сторінку, аби перечитати. І так разів три. Дуже сподобалось, як вустами героя ведеться оповідь, одразу про нього можна багато дізнатися. І те, як він довірився дідові, і його життєві принципи та інтереси. Особливо сподобалось: "За що?! Я ж з трупа!" Однією фразою змальовано цілий образ.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше