Якби я був дощовою краплею

Тут описане моє припущення: що було б, якби я став краплею, що падає з неба. Обцілувати дівчину і розтанути в ній, зникнути — цього б хотів. Це є просто неможливо, залишитися на її тілі, бо є закони краплині. Цілувати, повільно стікати, лоскотати та знов відчалити у небуття, бо залишитися не можна. Закони часу, канони дня — вони не зникають. Я б, напевно, став "найщасливішою краплею", якби хоча би раз спустився по дівочому, анатомічно-привабливому тілу.