Екзамен

Тоніо Маранто як відчував, що завалить іспит. З самого ранку його супроводжували погані прикмети, тому коли він витягнув білет і побачив завдання, то не втримався від зітхання.

– Маранто, вище ніс! – підбадьорив його професор Сонту – старий енергійний оптиміст, що здолав двох демонів, трьох драконів і колишню дружину, а тому йшов життям без прикрощів чи турбот. – «Переміщення» – це елементарно, ви таке на першому курсі вивчали.

Отож-бо! Через брак практики Тоніо давно все забув. Він був сутулим книжковим хробаком і сподівався на білет із чистою теорією, якою володів досконало.

– У мене «Переміщення з іншого світу», професоре Сонту.

– А! Ну, це ще краще. Другокурсники вивчають, тож ви ще не встигли викинути з голови матеріал. Готові? Чи потрібна підготовка?

Тоніо ніби побачив себе збоку. Худий, пом’ятий, похмурий телепень, що все життя тримається подалі від практичного застосування магії. Його поза очі називали боягузом, але він знав, що це неправда. Йому просто подобалася теорія. Він любий багатослівні роздуми, історію, припущення… У манускриптах приховувалися справжні пристрасті, кожна сторінка зберігала чийсь характер, мрії, надії!

– «Переміщення з іншого світу людини», – важко зітхнув Тоніо.

– Людини? Та ви щасливчик, Маранто, легшого завдання і не придумаєш. Самі розумієте, безсистемно людей викрадати не можна, інакше рівновага світів похитнеться. Зайдіть до лабораторії, вам дадуть координати дозволених об’єктів. Сміливіше, юначе! За десять хвилин у вас буде «відмінно», а ми з комісією підемо на обід. Ви ж нас не розчаруєте?

***

У лабораторії сказали, що комп’ютер із даними ненароком згорів, але Тоніо народився під щасливою зіркою, тому що завідувач запам’ятав ім’я, адресу і навіть світ людини, яка протягом найближчих двох днів попрощається з життям природним шляхом, а тому її видалення з тієї реальності мине нешкідливо для Всесвіту.

– Це Земля, хе-хе. Смішно. Як на грядці. Мишин Мишко, селище Мишки, вулиця Мишача, номер будинку не пам’ятаю, пошукаєш сам. Цей Мишин – наркоман, стан здоров’я критичний. Поспішіть, Маранто. Можливо, на цій людині хтось ще й здасть іспит із цілительства.

– А інших немає? – наважився запитати Тоніо і почув, що тут йому не ресторан, меню не подають, але якщо дуже хочеться, то нехай призначає перездачу.

Пам’ять комп’ютера обіцяють відновити за тиждень. Щоправда, за три дні професор Сонту йде у відпустку, повернеться лише до початку наступного навчального року. Але якщо Тоніо не потрібна стипендія…

Передчуття провалу стало сильнішим.

***

Селище Мишки потопало в зелених насадженнях. З погляду Тоніо, в цьому полягав його єдиний плюс, тому що через неприємне завдання все навколо здавалося огидним.

Можна почати з того, що об’єкт знайшовся легко, проте ні краплі співчуття не викликав – навпаки, він чіплявся до випадкових перехожих і ніби навмисне спричиняв відразу.

Тоніо знав, що має виконати завдання. Це лише запис у заліковій книжці, всі так роблять і не змінюють правила! Але час від часу він думав про те, що в цьому світі напевно є хтось, кого справді варто врятувати. Може, та невідома людина заслужила на диво, а Тоніо витратить свою спробу на безнадійний випадок. У Магічній академії вилікують тіло, й оцінку за це отримають, ніхто не заперечує, але пошкоджений наркотиками мозок, на жаль, не відновиться, нема ще такої магії, й навряд чи її винайдуть у найближчі століття. І чому життя таке несправедливе?..

– Чому життя таке несправедливе? – почув він від лави в тіні, де сиділи чотири жінки середнього віку й активно перемивали комусь кістки. – Дивись, іде. Ох, серце кров’ю обливається…

Хто? Де? Тоніо закрутив головою і мало не порушив режим невидимості, зачепивши щокою колючу гілку акації. Втім, болю він не відчув, бо побачив її – дівчину, гідну мрії.

Вона носила вузькі білі туфельки та коротку сукню кольору моря. На її засмаглі плечі обсипався пилок високих лілій, повз які вона проходила, волосся золотом струменіло по спині, від ніжного погляду перехоплювало подих, а білозуба усмішка змушувала серце битися швидше. Ця дівчина втілювала таємну мрію, але була зовсім поряд – близька, розпалена сонцем, щаслива!

– Усього три дні їй залишилося, – з фальшивим співчуттям проспівала жінка в товстому вельветовому халаті з довгими рукавами, що ніби не помічала спеки і азартно нишпорила очима по подвір’ю. – Така гарна… Молода… Чемна…

– Ох, горе яке, горе… – заголосила жінка у квітчастих шортах і широкій білій туніці, проводжаючи дівчину тужливим поглядом. – На державному навчається, стипендію отримує, і тут таке. Ніколи б на неї не подумала. Он як сміється, га? Як востаннє. Кажуть, вони всі такі, бідолахи. Не розуміють, що на них чекає, вірять у диво… – Вона витерла сльози, уткнулася в телефон і розсіяно запустила руку в пачку з чіпсами, звідки одразу ж вилетіла велика зелена муха. – Вірять, нещасні… – пробурмотіла, хрускаючи й обсипаючись крихтами. – Не бачать своєї смерті.

– Їй би жити й жити! – підкинула розпачу яскраво нафарбована жінка у смугастій сукні. – Я думала, моєму Тьомчику буде пара. Обидва високі, статні, вчаться далеко… Ой! – Жестикулюючи, вона зачепила долонею іржавий цвях, що стирчав збоку лави, і подряпалася до крові. – А воно ось як життя закрутило. І що, справді три дні? Я чула, тиждень, а то й два може протягнути. Ви тут ніде подорожника не бачили? А Тьомчик мій засмучений, ось-ось у запій піде. Поганий у нього тиждень видався, і не кажіть. То штрафанули нізащо нелюди ці, то посадити погрожували за пропозицію хабаря… Він же не собака, щоб прив’язаним їздити, я вам скажу! Хто зараз із молодих не порушує? Хто, га? Ви в телевізор гляньте, всі літають як божевільні, а Тьомчик що, гірший? Він же нікого не вбив і навіть не покалічив!

– Три, – авторитетно повернулася до попередньої теми жінка у леопардових лосинах і майці зі стразами. – Мені Нюра сказала, у неї дочка у поліклініці працює. – Вона нахилилася, відкинула носком туфлі бляшанку з-під пива і сухі котячі екскременти, зірвала побитий життям листочок подорожника, здула з нього пісок, принюхалась, але все ж таки простягла сусідці, що охоче схопила народний засіб і приклала до рани. – А то ж Даринка, так? З моєю Катею в один клас ходила, за однією партою сиділи. Яке щастя, що я вберегла свою дочку від цієї напасті! Заміж вчасно видала, то вона й порозумнішала одразу, в голові місця дурницям не залишилося. Може, якби Дарина дитинку завела, її б це не торкнулося? Хто знає, хто знає… Не дивіться на мене, я трохи поплачу…

Тоніо глянув на годинник. І до кінця іспиту, і до ухвалення рішення залишалося не більше хвилини. Він глибоко вдихнув – і вчинив, як веліло серце.

– Дівчино! Даринко! Не лякайтесь, я врятую вас і подарую вам нове життя!

– Не треба, мене й старе влаштовує! – злякано вигукнула красуня, проте її думка не мала значення, бо Тоніо зробив правильний вибір.

***

– Півтора мільйони, і це не рахуючи технічних витрат! – шаленів голова Особливої комісії з розгляду та врегулювання спірних міжсвітових ситуацій. – Півтора мільйони моральної компенсації за викрадення, незаконне переміщення та лікування без згоди пацієнта. Про що ви тільки думали, Маранто? Ні, чим ви думали, коли схопили першу-ліпшу кралю і потягли до себе? Невже сподівалися підкорити її серце і жити довго й щасливо? Не відповідайте! Хто це все компенсуватиме? Ви, Маранто? Хто?

– Мені сказали, вона помирає, – зумів вставити хоч слово засоромлений Тоніо, якого за тиждень від моменту інциденту вилаяли всі, кому не ліньки. – Мені сказали, у неї все геть погано!

– На Факультеті екстреної допомоги їй вилікували три подряпини від кішки, укус комара та хворий зуб, тому що ви здійняли галас і змусили застосувати унікальні дорогі заклинання намарно, без проведення діагностики!

– Я думав, чим швидше, тим краще…

– Ви взагалі не думали, – відрізав голова Комісії. – Ви підставили Магічну академію на півтора мільйони.

– Але я чув! Я маю польові записи! – схопився за соломинку Тоніо. – На них видно, як чотири жінки оплакують цю дівчину!

– Отже, не цю, – трохи пом’якшав заступник голови Комісії. – Можливо, неподалік ішла інша дівчина, не така приваблива, і ви не звернули на неї уваги. Добре подумайте про свою поведінку, юначе. Звісно, у вас буде переатестація. Крім того, ви маєте право оскаржити рішення про ваше покарання. На перший раз до вас застосують дисциплінарні стягнення, але надалі будьте ласкаві думати головою, а не дослухатися інших частин тіла! Вільні.

Тоніо залишив кабінет, де засідала Комісія, зі змішаними почуттями. Він довіряв собі. Ті жінки не обманювали. Одна з них зловтішалася, інші щиро жаліли Даринку. Саме Дарину!

Тоніо збирався це довести.

***

– Ну я ж казала, що про три дні брехали, – переконано говорила жінка із забинтованою рукою. – Насправді два тижні лишилося. Тобто вже один… Ох, горе яке і матері, і батькові… Часи такі настали, що й від подряпини можна ноги витягнути, а вони добровільно на смерть ідуть.

– А я чула, не два тижні, а два роки. Моєї сестри подруга у лікарні працює, вона все знає. І мазь у неї хороша, на отруті бджолиній та часнику, рани швидко загоює, не те що ці аптечні підробки. За старими рецептами зроблено, ще ніхто не скаржився. І гній витягне, і виразку мокру залікує, і внутрішньо приймати можна, тільки розведену спиртом! А хірургам аби різати та чистити, так, Валю? Ну і помучили тебе, шкіра та кістки залишилися.

– Точно, і я читала в інтернеті. Аж два роки! Ну, до того часу прозріють, та буде пізно, – зітхнула жінка у вельветовому халаті. – Слухай, Катерино, а маззю тою можна ячмінь на оці вилікувати? Внучці і року немає, затягають її мої молоді по лікарях, вони ж ні в що не вірять, їм хімію якусь імпортну подавай.

– А я гадаю, вона виживе, – наважилася на оптимізм жінка у білій туніці. – Кажуть, найздоровіші виживають, щоб потім відродити людство. – Її голос майже заглушався шарудінням великої упаковки смаженого насіння. – Добір такий штучний. Мазь скільки коштує, Катю? Теж собі хочу, щось шлунок болить від цих розмов і підшлункова, кажуть, якась не така через погану екологію.

Тоніо не витримав. Він чесно намагався зрозуміти. Він уважно слухав і шукав свою помилку, але в голові була каша. Ці люди знали щось, йому недоступне.

– Вибачте, а що з Дариною?

Жінки підозріло витріщилися на Тоніо, хоча для спілкування з ними він створив ідеальний маскувальний образ, запозичивши його елементи від кожної з них.

– Вам навіщо? – нарешті спитала та, що носила теплий одяг, незважаючи на спеку.

– Для статистики. По району.

– Ну й ідіть, куди йшли, тут вам нічого ловити! – Жінка в лосинах аж підвелася і навіть замахнулася телефоном. – Нема тут хворих. Тільки на голову, але їх інші рахують, а ви зі своїми статистиками гребіть кудись подалі, хвороби придумали олігархи, щоб із робочих людей гроші витягувати й намордниками торгувати. Тьху!

– А Дарина? – відважно наступав Тоніо.

– Що Дарина? Ненормальна вона! – сплеснула руками жінка з яскравим макіяжем і охнула, згадавши про травмовану долоню. – Щеплення ось зробила. Аж двічі! І каже, що буде потім оце… як його?.. Ре… ре… ревакцинуватися скільки треба. Жалко дівку. Молода, вродлива, хлопчик мій нещасний за нею сохне… Але навіть якщо виживе, нам вона така не потрібна, я онуків хочу без відхилень!

– А хіба… Ну… – Тоніо відчув, що ступає на небезпечну стежку, проте не зумів зупинитися. – Хіба щеплення не рятують?

Його дружно обплювали і пригрозили перебити ноги, якщо ще раз побачать поблизу, бо саме через таких язикатих шахраїв, як він, такі дурепи, як Дарина, помирають молодими.

Тоніо повернувся додому, готуючись до додаткового покарання. На першому році навчання він пройшов повний курс «Землелогії», але матеріалу лекцій виявилося замало для практичної роботи. Дані сильно застаріли, патерни поведінки не відповідали реальності. Це вимагало виправлення.

Тієї ночі заснути не вдалося ні Тоніо, що намагався вловити суть своєї помилки за допомогою підручників, ні Тьомчику, якому геть-чисто заборонили думати про щеплено-чіповану сусідку знизу, ні бухгалтерам Магічної академії, що намагалися заткнути дірку в бюджеті. Лише Дарина бачила солодкі сни. Вона ні про що не турбувалася і збиралася жити довго та щасливо. Все-таки півтора мільйони – чудовий бонус за прогулянку в чужий світ, та й візит до стоматолога відкладався на невизначений термін, що не могло не тішити саме собою.

Якщо вам сподобалась ця історія, будь ласка, не забувайте про «вподобайки» та коментарі. Щоб не пропустити новинки, підписуйтесь на мою авторську сторінку.

Приємного відпочинку в чарівних світах!

Будь ласка, донатьте ЗСУ і волонтерам.

І, будь ласка, завжди пам'ятайте про те, що #RussiaIsATerroristState