Янголи пекла

Цього червня у місті було людяно, з’їхалися усі шановані кавалери і дами, бо проводився фестиваль сиру і вина. Університет Священного Хреста розташовувався в центрі міста у великому замку з красно-коричневими черепичними дахами. Посеред замку була висока вежа з дзвоном, який скликав студентів на заняття. Замок складався з центральної частини і двох крил, у яких були розміщені три факультети. В університетському містечку йшло заселення першокурсників – скрізь миготіли молоді хлопці і дівчата, а старші студенти, одягнені у ризи, допомагали їм заселитися.

У класі на факультеті паладинів проходив урок з середньовічної інженерії.

– Яка вага дзвона у нашому університеті? – спитала висока жінка з довгим волоссям.

¬– Триста десять кілограмів, пані Кейпстоун, – відповів хлопець.

– Насправді чотириста двадцять. А скільки важить било для такого дзвону? – вона надягла окуляри.

– Згідно з підручником «Вежі і дзвони» – сорок два кілограми, – відповіла дівчина з трояндою у петлиці ризи.

– Правильно, Ермігона, ти отримуєш одинадцять, – вчителька зробила позначку у журналі і помахом руки відчинила двері, – на сьогодні урок закінчено.

На перерві брати і сестри, так називали себе студенти поміж себе, вийшли у коридор і стали уздовж стін. Дівчина їла бутерброд, поруч стояли троє хлопців у чорних ризах.

– Пані Кейпстоун сьогодні не сувора і красиво одягнена, мабуть, вже готується до свята, – сказав Рогнан.

– Напевно, варто спробувати той красивий торт, що був у програмці, а ще потанцювати на концерті зі студентками старшого курсу, – відповів Франс.

– Щоб ви не сумували до свята, я поміняв крейду біля дошки на рожеву, подивимось на реакцію місіс Кейпстоун – сказав найвеселіший з трьох, Трой.

Ермігона підійшла до хлопців.

– Я чула, ви готуєтесь до свята?

– Так, завтра трьохсотріччя університету – відповів Рогнан.

– Обіцяють багато солодощів, Ермігона, – сказав Франс.

– Цікаво, чи будуть мої улюблені лакричні цукерки.

У внутрішньому дворі замку було поле, на якому проводились заняття зі зброєю і застосуванням магії. Неподалік була підсобка, де зберігались обладунки і зброя студентів. Поки змагались інші брати, Рогнан одягнув накидку з жовто-блакитним хрестом – символом факультету, і кольчугу. Він дістав меч, руків’я якого виблискувало на сонці візерунком з переплетених гілок. Франс – кряжистий юнак з прямим обличчям, вдягнув обладунки і здійняв меч догори. «Ех, якби мене зараз бачила Дріана зі старшого курсу» – промовив він, розчаровано зітхаючи.

Коли викладач запросив наступну пару, хлопці вже були на полі і розминались. Меч Франса вдарився об хрестовину руків’я Рогнана, той відкинув його стрімким поштовхом: «Удар у тебе що треба, тепер моя черга». Рогнан опустив меч і зробив удар горизонтально. Кольчуга видала дзвінкий уривчастий звук і Франс скрикнув від болю. «Досить!» – вчитель підняв руку і хлопці сховали мечі.

На довгій перерві хлопці пішли у їдальню.

– Оце ти вдарив, Рогнане.

– Нічого, до весілля загоїться, – відповів високий худорлявий хлопець, роздивляючись вітрину, де були булочки, пляцки, рогалики та інші смаколики.

– Я обожнюю ці рогалики з цукром, особливо, коли вони м’які, – сказав Трой, купуючи собі рогалик і чай. Рогнан і Франс взяли теж саме і всі троє зручно влаштувались на стільцях.

– Ви знаєте, браття, що під крилом заклиначів є підземелля, – почав Рогнан, – думаю, там лишились старі книги з заклинаннями. Я чув, як брат заклинач розказував легенду про монаха, який вивчав там демонологію і залишив свої записи. Якщо ми їх здобудемо, то я зможу скласти іспит на факультет заклиначів.

– А чому тобі не подобається бути паладином? – спитав Трой.

– Розумієш, в дитинстві я багато часу проводив у батьковій книжковій крамниці. Туди часто заходили заклиначі і маги за книжками, а я любив читати ці книжки. А от з мечем я не дуже пораюся.

– Тобі б не завадило позайматись у силовій залі, наростити м’язи. А я люблю битись з мечем, – сказав Франс, – заклинання зцілення і захисту мені теж вдаються, хоча й важкувато. От хто неперевершені воїни – це брати хрестоносці. А ти, Трой, що скажеш?

Трой був найнижчим з усіх і трохи повненьким.

– Мені все подобається, – всміхнувся він, – особливо цей рогалик. А якщо серйозно, то я чув, що нещодавно демон розорив сусіднє селище. Говорять, він наклав закляття ліні на селян.

Дзвін на башті пробив п’ять раз, що означало початок уроку. «Сьогодні ми вивчаємо заклинання атаки і захисту», – сказав вчитель. Коли настала черга хлопців, Рогнан витягнув руки долонями вперед і подумки промовив заклинання, з його долонь вилетіла золотиста куля, ніби складена з вируючої пари. Франс витягнув руку і промовив заклинання, попереду його долоні з’явився великий щит з золотистого світла, загострений донизу. Куля з вибухом врізалась у щит і зникла. Хлопці відійшли до країв поля і Рогнан побачив Ермігону, яка намагалась згадати заклинання.

– Ми з хлопцями сьогодні йдемо у підземелля, ти з нами? – запитав Рогнан.

– Ні, я не піду, бажаю вам удачі – відповіла Ермігона.

Ввечері хлопці зібрались у студмістечку, вони перевдягнулись у сорочки і штани, на пояси повісили короткі кинджали. Пройшовши довгою алеєю з деревами, вони побачили шпиль, на якому майорів сірий прапор з колбою. Вони увійшли усередину замку через масивні дерев’яні двері і пройшли повз фігури двох лицарів. Промені світла проникали через великі вікна, освітлюючи столи і стільці у святковій залі, а далі був коридор з дверима. Коли вони йшли коридором з факелами на стінах, кожен хлопець взяв собі факел. Вони увійшли на кухню і в кутку знайшли металеве кільце люку. Коли вони спустились їм у ніс ударив затхлий запах гнилих дошок.

Стіни з кам’яної кладки утворювали прохід, який йшов у обидва боки.

– Треба йти на схід, до кімнати монаха, – сказав Рогнан, – дивіться під ноги.

Світло від факелу вихопило з темряви його зосереджене обличчя з прямим носом. На підлозі були прогнилі старі дошки, а зі стелі великими шматками звисало павутиння. Через десять хвилин ходьби вони побачили металеву решітку з дверима. Франс потягнув двері і вони зі скреготом відчинились. З лівого проходу вибіг сірий щур і, попискуючи, пробіг під ногами Франса. Пройшло ще п’ять хвилин і вони уперлись у дерев’яні двері. Хлопці повісили факели у тримачі на стінах і жовто-гаряче світло залило кімнату. Тут була лише стара шафа з книгами, стіл зі стільцем і великий сундук. Всі меблі були цілковито дерев’яні, окрім сундука, який мав дві металеві полоси. Рогнан став дивитись обкладинки книг, що були розкидані на столі, але закашлявся від пилу, який піднявся.

– «Усі князі пекла», «Баал – князь демонів», «Зілля і настоянки», – це усе не те, – сказав хлопець. Трой відкрив сундук і зазирнув усередину.

– Тут якесь лахміття, мабуть, одяг монаха.

– Подивись, здається, це та книга, що ми шукаємо, – сказав Франс, виймаючи з шафи книгу з червоною шкіряною обкладинкою. Рогнан підійшов і прочитав.

– «Заклинання проти прислужників диявола», – так, це вона, тепер можна йти назад. Вони взяли факели і через тридцять хвилин повернулись у студмістечко.

Наступного дня був вихідний, хлопці готувались до святкування ювілею університету. Рогнан прийняв душ і поголився, дістав святкову ризу з позолоченою каймою і білий комір. З дзеркала на нього дивився стрункий симпатичний хлопець. Роздався дзвінок, і Рогнан відчинив двері.

– Привіт, друже! – чорна риза випиналася під мускулами Франса, – давай зайдемо за Троєм.

Вони зайшли за Троєм, той якраз чіпляв троянду у петлицю. Від нього йшов аромат чоловічих парфумів.

– Ви прочитали молитву Святого Павла?, – спитав Франс.

– Звісно, я хочу побільше пива і гучніше музику, – розсміявся Трой, – а якщо серйозно, все корисно в міру, тому два келихи пива «Хрестоносці» мені вистачить.

– Я теж прочитав, нехай священний хрест осяє наш шлях і концерт «Metallica», брати, – усміхнувся Рогнан.

Хлопці у піднесеному настрої пішли до зали урочистостей. Вони увійшли у величезну залу, на стелі було багато світильників жовтого, зеленого і червоного кольорів. Уздовж зали стояли довгі столи повні блюд і напоїв, студенти їли і розмовляли. Тут були основні страви, другі, закуски, пиво. Ближче до сцени стояв величезний шестиярусний торт з цифрою триста з позолоченої глазурі. Хлопці пройшли до одного зі столів і сіли на стільці. На сцені стояв ректор Роленд і виголошував промову. «Наші брати і сестри паладини брали участь у боях у Хониті, Лопатові і Петрополі і перемогли завдяки мужності, магії і чудовому володінню мечем. Наші хрестоносці відбили напад лицарів Червоного Півмісяця зі сходу, а наші заклиначі чудово відбивають напади демонів на селища». Юнаки прийнялись за смачні блюда, а потім налили собі по келиху пива.

– Це пиво, яке варять на факультеті хрестоносців, мені дуже подобається, воно м’яке і має смак анісу, – сказав Рогнан.

– Дивіться, а ось Ермігона, – Франс вказав на дівчину за сусіднім столом. Вона була у святковій дівочій ризі, а на голові у неї була зачіска у формі пелюсток квітки. – Ей, Ермігона! – покликав Франс.

– А, це ви хлопці, я знайшла свої улюблені лакричні цукерки, – вона вказала на піалу, повну довгих чорних цукерок. – А вам не дістанеться, – вона показала язика і відвернулась.

Тим часом на сцену винесли звукову апаратуру, зліва і cправа стояли величезні колонки. Чоловік у жилетці перебирав струни гітари і щось наспівував, з колонок лунала тиха музика. «Це ж Джеймс Гетфілд, наршеті ми почуємо “Metallica”, – сказав Трой і заспівав, – sooo clooose, nooo maaatteeer hooow faaar».

До зали увійшла група старшокурсників, серед яких були висока худа дівчина з витонченими рисами обличчя. Рогнан широко розплющив очі і не міг відірватися від неї: «Ервіен вже тут, хлопці. Може сьогодні вдасться потанцювати з нею». Це була донька ректора, і Рогнан потай був у неї закоханий, як і більшість хлопців на факультеті. Декольте на її ризі відкривало білосніжні груди, на поясі був рожевий ремінь. Вона підійшла до батька і привіталась, а потім пішла до своїх однокурсників. «А тепер найприємніша частина, – сказав ректор Роленд, – вітаю університет Священного Хреста з трьохсотріччям, оголошую подачу десерту і початок концерту». Офіціанти почали розносити шматочки торта. Хлопці з’їли свої порції і запили чаєм. «Піду я познайомлюсь з дівчатами з факультету хрестоносців», – сказав Трой.

Тим часом світло майже згасло, лише невеликі ліхтарі світились на стінах. Рогнан і Франс перейшли на майдан перед сценою, де вже зібралось багато народу. У яскравому промені прожектора з’явилась група, її учасники стали до інструментів і заграли “Hardwired”. Енергійний ритм захопив глядачів, чоловік з гітарою несамовито бігав з одного кінця сцени в інший і співав. Десять пісень пролетіли непомітно, у кінці концерту, коли заспівали мелодійну «Nothing Else Matters», глядачі почали підспівувати, багато хто підняв свічки вгору і колихав в такт мелодії.

Раптом почувся дзвін скла, у віконному отворі з’явився чорний силует з великими крилами за спиною. Він підлетів до людей на майданчику і Рогнан почув шум крил.

– Смертні, якщо ви не віддасте доньку ректора, я зруйную ваше місто, – істота видала низький ревучий звук.

У залі царило сум’яття, студенти розбіглися з майдану. Рогнан побачив демона з червоною шкірою і перетинчастими крилами. Він підлетів до столу, за яким сиділа Ервіен і опустився на землю позаду неї. У світлі від свічників на столі Рогнан розгледів, що зріст демона був три метри, а на руках і ногах були довгі складені пазурі, він був у масці бика з рогами. Дівчина не встигла обернутись, як демон схопив її і вилетів через розбите вікно.

Музиканти припинили грати, увімкнулось світло і почувся голос ректора Роленда. «Всім зберігати спокій! Ми підверглись нападу демона, скоріше за все це був Асмодей – один з їхніх ватажків, демон спокуси. Як бачите, його ціллю була моя донька. Завтра ми скличемо засідання ради університету, щоб вирішити подальші дії». Святкування вирішили не продовжувати, адже настрій у всіх був пригнічений.

Наступного дня, після обіду, шість ударів у дзвін скликали всіх до зали засідань. Прийшли декани всіх факультетів. Декан Роленд оголосив: «Як ви знаєте, шановні брати і сестри, вчора ми підверглись атаці Асмодея, який викрав мою дочку, сестру паладинку Ервіен. Тому університет відрядить загін для битви з демоном і порятунку Ервіен. Оголошую збір усіх бажаючих о другій годині у цій залі. Ми розраховуємо на двадцять-тридцять досвідчених бійців, виходимо о третій годині дня».

О другій годині біля воріт міста був загін з кількох десятків студентів, серед них були Рогнан і Франс. Рогнана спочатку не хотіли брати через слабку фізичну підготовку, але він розповів, що володіє заклинаннями монаха демоноборця, і його допустили. У загоні були хрестоносці у обладунках і з сокирами, заклиначі в ризах з капюшонами, очолював загін ректор на білому коні з великим щитом з золотим хрестом.

Вони проїхали тридцять кілометрів лісовою дорогою.

– До поселення ще десять кілометрів, тримайся, – сказав Франс.

– Можливо, нам доведеться загинути у бою, – опустив голову Рогнан.

– Не засмучуйся, у нас є зброя і потужна магія, демон нас не здолає, – сказав Франс.

Вони в’їхали у селище і побачили ряди кам’яних будинків з коричневим черепичним дахом. Людей на вулиці майже не було. Вони проїхали у центр селища, висока ратуша з часами, які показували п’яту годину, була опалена з одного боку, поруч на землі валялись шматки даху. Рогнан встав з коня і підійшов до дому з жовтою стіною. Двері і шибки були вибиті, дах зірваний. Під’їхав ректор Роленд і наказав хлопцям зайти усередину. До хлопців приєднався ще один хрестоносець. Усередині був безлад, на полу був розбитий посуд, меблі потрощені. У вітальні вони побачили два трупи на дивані, мертві чоловік і жінка у калюжі крові. Хлопці доповіли ректору і він віддав наказ спішитися і шукати Ервіен. Рогнан і Франс пройшли далі і звернули з центральної вулиці. Тут вони побачили ще декілька зруйнованих будинків, від одного залишилось лише згарище. Біля згарища скиглила собака, Рогнан кинув їй наїдки і вона стала їсти. У хліву була мертва худоба.

Брати з загону прийнялись допомагати людям, збирати уламки і заспокоювати. Рогнан побачив маленьку дитину біля одного з потрощених будинків і дав знак Франсу.

– З тобою все гаразд, дівчинко?

– Я була вдома, коли почувся якийсь стук. Потім були звірячий крик і шум крил. Коли я спустилась у вітальню, стіна була зруйнована, меблі палали у вогні, мої батьки тушили полум’я.

– Ніхто не поранений? – спитав Франс.

– Моя мати на кухні, демон зачепив її пазурами.

Хлопці пройшли на кухню і побачили жінку років п’ятдесяти з глибокими порізами на боці. Рогнан підійшов до неї, підніс руку до рани і тихо промовив «dominus sana» (господь зціли). Під його долонею з’явилось жовте світло і рана жінки загоїлась.

Хлопці пройшли далі вулицею і побачили дім без даху, біля якого стояв молодий чоловік у ризі священика з добродушним обличчям: «Заходьте скоріше, у мене на горищі коїться якась чортівня». Він провів їх на другий поверх і драбиною вони піднялись на горище. Серед пилу і уламків на підлозі стояло овальне дзеркало в металевій рамі. Рогнан подивився на дзеркало, замість відображення там блимали фіолетові і чорні кола.

– Вночі я прокинувся від шуму на горищі і піднявся на другий поверх. Я побачив, що дах був зруйнований, а дзеркало стало порталом. Через годину знову почувся шум крил, я виглянув у вікно і побачив, як велика людиноподібна істота з чоловіком у руках приземлилася на мій дах.

– Ви не помітили, що за чоловік був у демона в руках? – спитав Рогнан.

– Це був сивий чоловік років шістдесяти у сірій робі – провидець з нашого селища. Він мешкає у будинку з іншого боку вулиці. До нього приїжджають мандрівні лицарі і маги з усього королівства у пошуках просвітлення.

– Франс, допоможи святому отцю прибрати будинок, а я подивлюсь, що залишив демон у будинку старця.

Будинок провидця був звичайним кам’яним будинком. Вікно було вибите, на рамі були сліди пазурів. У вітальні, де провидець приймав відвідувачів, стояв синій диван, два крісла і книжкова шафа. На підлозі валялись лампа з абажуром і розкриті книги. На другому поверсі, очевидно, був кабінет старця: тут стояв стіл з різними ніжками і стілець, сервант з посудом. Хлопець увімкнув лампу на столі і перегорнув пожовклу сторінку у товстій книзі. На сторінці був малюнок червоної істоти з копитами і ріжками, підписаний «біс – молодший слуга демонів». Рогнан закрив книгу і прочитав назву «Демони нижчого рівня». Старий дерев’яний годинник показував шосту годину, поруч стояла фотографія у металевій рамці. На фотографії був усміхнений молодий чоловік у ризі заклинача, на шиї у нього висів амулет зі смарагдом. Рогнан повернувся у дім священника.

– Мабуть, демон збирає жертви, щоб зірвати свято середини літа, – сказав Франс.

– Так, їм просто треба звітувати перед своїм господарем – Люцифером, – сказав святий отець.

– Цікаво, чи подіє заклинання священного щита проти демона? – сказав Рогнан.

– Добрий меч у руках воїна ніщо не замінить, – сказав Франс.

– Нажаль, це слабке заклинання вам не допоможе. Князі демонів, такі як Абаддон, який викрав провидця, мають велику витривалість і жорстку шкіру. В них величезна сила і спопеляючий вогняний подих.

– А заклинання кам’яної різи і божественної аури? – спитав Рогнан.

– Звідки ти їх знаєш? – здивувався священник.

– Ми знайшли книгу старого монаха у підземеллі замку.

– Це дуже добре, що ти володієш цими чарами, вони можуть протистояти силі демонів, – чоловік дістав з кишені амулет на золотому ланцюжку. – Це амулет провидця, його обронив демон, – він віддав амулет Рогнану, – надягнеш його, щоб відчути силу і дізнатись свою долю.

Рогнан подякував чоловіку і поклав амулет у сумку.

Хлопці повернулись у центр селища і зайшли у готель, що мав назву «Великий кухоль». На першому поверсі була кав’ярня, за стійкою стояла огрядна жінка у сукні. Хлопці зняли номер і замовили дві кави по віденські. У номері вони зняли кольчуги і прийняли душ, одразу відчувши полегшення.

Зранку вони швидко одягнулись і привітались зі священником.

– Ваша дорога лежить через портал, будьте обережні. Нехай осяє ваш шлях священний хрест, – він благословив їх золотим хрестом.

Вони пройшли через портал і опинились на трав’янистій галявині. Поруч стояв кам’яний будинок з синім черепичним дахом, вдалині виднівся шпиль замку. Хлопці пройшли через невисоку кам’яну огорожу, кам’яні брили стін поросли зеленим мохом. У внутрішньому дворі був сад, але дерева були без листя, а трава суха.

Рогнан потягнув за кільце на масивних дерев’яних дверях з вирізаною головою бика. Двері зі скреготом відчинились і хлопці відчули вогке повітря. На них дивились два злих жовтих ока із чорними зіницями.

Рогнан дістав меча, а Франс промовив «fiat lux» (хай буде світло) і на стінах запалали свічі. Вони побачили сіру зморшкувату шкіру і пряму голову з короткими вухами. Безперечно, це був Абаддон. Демон стояв перед столом, на якому були розкидані інструменти. У кімнаті був камін, а на другий поверх вели закручені сходи. Демон відкинув стіл помахом руки. Франс простяг руку і попереду з’явився золотистий щит. Рогнан підійшов і наніс удар мечем. На боку демона з’явилась різана рана, з якої заструмилась кров. Але демон з неймовірною силою відштовхнув його, Рогнан вдарився об стіну і втратив свідомість. Абаддон ривком виламав важкі двері і кинув їх на підлогу. Коли він вийшов надвір Франс швидко вибіг за ним і наніс удар мечем. Рука демона впала на землю, з плеча бурхливим потоком лилась кров.

– Ти пожалкуєш про це, – прогарчав демон низьким голосом.

Він розгорнувся і вдарив рукою з довгими пазурами. Гострі пазурі глибоко увійшли у груди Франса, пробивши кольчугу. Хлопець впав на коліна, а потім на землю.

Коли Рогнан прийшов до тями, він побачив спину демона зі складеними крилами і Франса на землі поруч. Він підійшов ближче, цілячись в шию, і наніс удар, відрубавши голову. Тіло Абаддона ще кілька секунд стояло на землі, заливаючи все кров’ю, а потім рухнуло на землю. Хлопець протер обличчя і склонився над Франсом.

– Друже, ти цілий? – спитав Рогнан.

Він перевірив пульс, пульсу не було. Тоді хлопець переніс тіло у будинок і піднявся на другий поверх. Тут були якісь символи, написані чорним на стінах. На підлозі лежав старець з неприродньо вигнутою наліво головою. Рогнан нахилився ближче, старець був блідим і не дихав. Він повернувся до Франса і дістав з сумки амулет, смарагд у оправі переливався темно-зеленими кольорами, він одяг амулет на шию. Камінь засвітився зсередини і навколо почали кружляти зелені вогники. Хлопець відчув, як його тіло наповнюється силою і почув голос у голові.

– Вітаю, мандрівнику, хай мудрість тисячоліть осяє твій шлях. Ти хочеш знати свою долю?

– Скажи мені, чи жива ще Ервіен? – спитав Рогнан.

– Не бійся своєї долі і свого призначення. Ти станеш великим заклиначем, мисливцем на демонів. Твій друг загинув, захищаючи тебе, але Ервіен жива, вона у замку Асмодея.

Смарагд знову став темно-зеленим. Хлопець склав долоні і прочитав молитву «Requiem aeternam» (вічний спочинок).

Він попрямував до замку, і через сорок хвилин підійшов до кремезних дубових воріт з металевою клямкою. Страх усередині ставав все більшим. Навколо замку була стіна з чорного каменю, хлопець пройшов у двері у стіні. Навколо нікого не було, уся рослинність була висохла. Замок був побудований з чорної цегли, посередині здіймалась вежа з конусоподібним дахом. Затхле повітря заважало дихати.

Рогнан зайшов у довгу гарно освітлену залу з каміном, у дальньому кінці на кріслі сидів демон.

– Я чекав на тебе, паладин. Дочка ректора жива і чекає на свій час, тобі доведеться битися зі мною, щоб врятувати її – сказав він низьким голосом.

Асмодей встав і розгорнувся до хлопця, розправивши великі перетинчасті крила. Рогнан побачив червону шкіру з рубцями і ікла, які стирчать з рота, він промовив заклинання кам’яної ризи і вийняв меча з піхов. Асмодей змахнув рукою і у ній з’явився меч з прозорого жовтого світла, він почав стукати ногами по підлозі, так що вона затремтіла, а картини попадали зі стін. Хлопець поволі підійшов і рубонув мечем, але лезо відскочило від грубої шкіри. Демон злетів у повітря і кинувся вниз, кам’яні плити під ним потрощились, Рогнан впав. Демон завдав удару, але його меч відскочив від зачарованої ризи, тоді він схопив хлопця за шию і підняв. Але Рогнан штрикнув його мечем у живіт, на цей раз лезо увійшло глибоко. Демон загарчав і опустив хлопця.

– Це вам за Франса, потвори, – прокричав Рогнан і рубонув мечем у шию. Меч відсік голову демона, з його рота вирвався низький хриплий звук. За мить голова демона опинилась на підлозі. Тіло Асмодея рухнуло, заливаючи кров’ю кам’яні плити.

Від виснаження Рогнан став на коліна і впустив меча. Трохи відпочивши, він зняв ключ на ланцюжку з тіла демона і піднявся по гвинтових сходах. У коридорі серед дерев’яних дверей була одна зрешечена. На ліжку сиділа дівчина у ризі сестри університету, понуривши голову. Рогнан повернув ключ у дверях.

– Паладин! Я дуже рада, що це ти, – вона поклала йому руку на плече.

– Ервіен, з вами все гаразд?

– Так, Асмодей лише замислював щось. Тепер ми зможемо дістатися університету.

– Ваш батько вислав загін для порятунку, у якому був мій друг, але його вбив один з демонів.

– Співчуваю.

Вони швидко вийшли з замку і попрямували до порталу, залишаючи похмуру будівлю позаду. Через портал вони потрапили у селище, тут дівчина зустрілась з батьком, і загін повернувся до університету.

Через два дня відбулось поховання Франса. На церемонії були ректор і декан факультету паладинів.

– Він був відважним воїном, якого на шляху допомоги здолало зло. Всі брати і сестри нашого факультету повинні пишатися такою самопожертвою. Хай святий хрест осяє твоє перебування у раю, паладине, – промовив містер Роленд.

Рогнан, Трой і Ермігона стояли серед студентів, ледь стримуючи сльози.

По обіді до кімнати, де займався Рогнан, прийшла Ервіен.

– Мій батько підписав папери про твій перехід на факультет заклиначів.

– Це чудова новина, Ервіен!

– А це твоя нова форма, – вона віддала йому складену ризу.

Рогнан розправив її і побачив жовту колбу з рідиною на накидці.

– Дякую, всміхнувся він.

Наступного дня він починав навчання на новому факультеті.