Частина 2

Тобіас не зводив погляду зі спідометра. Цифри змінювали швидко, але недостатньо. Вісімнадцять, дев’ятнадцять, двадцять тисяч кілометрів на годину. Якби ж вони були на кілька сотень кілометрів ближче до зірки, імпульс був би більше…

Вмонтований в кожен скафандр дозиметр радіації подав звуковий сигнал. Усі члени екіпажу «Веселого Роджера» одночасно глянули на вмонтований в передпліччя екран та побачили що рівень радіації повільно став зростати.

На екранах стали з’являтися перешкоди, деякі взагалі вимкнулися, а різні звукові сигнали влаштували какофонічний оркестр. Позначки на дозиметрі раптом стрибнули за червону позначку й продовжили повільно наростати. Відтепер кожна година при такому рівні радіації наближала екіпаж до непоправних наслідків.

Швидкість Веселого Роджера вже перевищила двадцять п’ять тисяч кілометрів на годину і нарешті вони вийшли за межі краю хвилі радіації. Дозиметр поступово став показувати менші значення, а електроніка повернулася у штатний режим роботи.

Про всяк випадок, Софія перезавантажила всі комп’ютери, а брати Байдун продіагностували всі системи та не виявили неполадок.

— Я перерахувала траєкторію та задала новий курс, — відзвітувала Софія, коли Тобіас розвернув корабель.

— Вмикаю автопілот, — відповів Тобіас та натиснув кнопку активації.

— Якби ж ми встигли дістатися Балро, то змогли б сховатися за його магнітним полем, — продовжувала Софія. — Ми втратили три години, а інші команди, скоріш за все, таки перечекали за планетою.

— Нема біди, командо. Три години ми надолужимо. Доженемо, переженемо, а потім ще встигнемо повернутися додому, помитися і знову перегнати інших. Все гаразд, головне, що ми живі.

— Тобіасе, хтось намагається вийти з нами на зв’язок, — втрутився Діф.

Тобіас надів гарнітуру:

— Говорить капітан “Веселого Роджера”. Ми зловили ваш радіосигнал. Хто це?

Крізь перешкоди лунав жіночий голос. Зв’язок переривався, але Тобіасу вдалося розчути:

— Говорить капітан «Амарантина» Елізабет Брукс. Наш корабель пошкоджений. Система життєзабезпечення не працює. Кисню залишилося на півтори години. Просимо про допомогу. Як зрозуміли?

— Які ваші координати, «Амарантин»?

— Невідомо. Наша система навігації пошкоджена радіацією. Ми йшли за стандартним курсом, але не встигли до Балро. Ліворуч ми бачимо щось схоже на відблиск світла з планети. Валінор знаходиться на тридцять чотири градуси від нас. Наша поточна швидкість дві тисячі кілометрів на годину…

— Софіє, — лише встиг звернутися Тобіас.

— Вже працюю, — дівчина вводила почуті дані в комп’ютер та намагалася вирахувати координати «Амарантина».

— Будь ласка, не кидайте нас. Капітан «Могутнього» перестав виходити на зв’язок після нашого прохання.

— Не турбуйтеся, Елізабет. Ми скоро знайдемо вас. Кінець зв’язку.

Тобіас повісив гарнітуру й поглянув на Софію.

— Якщо ліворуч від курсу вони бачать Балро, а зірка знаходиться на тридцять чотири градуси, то їхнє положення десь у цьому квадраті, — Софія виділила курсором область на навігаторі. Це п’ятдесят тисяч квадратних кілометрів. Але вони рухаються і це ускладнює.

— Поки ми долетимо туди й навіть якщо опинимося в тій самій точці, що й вони на цей момент, то вони вже будуть в іншому місці, — пояснив сам для себе Діф.

— Саме так, — погодилася Софія. — Ми дістанемося туди менше ніж за годину. І у нас буде ще близько тридцяти хвилин, що знайти їх.

— Ми можемо якось запеленгувати їх радіомаяк чи що? — запитав Тобіас.

— Якби він був справний, то ми б побачили сигнал на радарі, — відповів М’ют. — Проте вони б увімкнули його, якби могли. У них працює лише радіозв’язок. І навіть так не можна сказати, що він зламається через годину.

— Сидіти ось так і гадати немає сенсу, — впевнено заявив Тобіас. — Рушаємо на допомогу, а там вже знайдемо спосіб розшукати «Амарантин». Ви ж не проти?

— А чому ми маємо бути проти? — не зрозумів Діф.

— Скоріш за все, цей пошуковий маневр затримає нас ще більше і не впевнений, що нам вдасться наздогнати «Могутнього». А я обіцяв вам перемогу.

— Не потрібна нам така перемога, заради якої потрібно залишити людей напризволяще, коли у нас є всі шанси врятувати їхні життя, — висловився М’ют, а Софія та Діф ствердно кивнули.

— У нас ще буде одна можливість виграти через двадцять два роки, — впевнено промовила Софія. — Окрім Діфа, звісно.

— Чому? — не зрозумів інженер.

— Бо ти старий, брате, — з усмішкою пояснив М’ют та плеснув брата по плечу.

— Наш дід літав у сімдесят і нічого! Я ще встигну. І побудую кращий корабель, ніж це корито! Годі балакати. Летимо на допомогу.

«Веселий Роджер» досить швидко дістався потрібного квадрату. На зв’язок «Амарантин» більше не виходив. Через відмову радіозв’язку чи загибель екіпажа — точно ніхто сказати не міг. Але Елізабет Брукс не могла помилитися. Вона досвідчений капітан. У них було ще сорок хвилин на пошуки.

Жодних слідів корабля не було видно. Як і самого корабля на тлі чорноти космосу. Софія висловила припущення, що зі сталою швидкістю у дві тисячі кілометрів на годину та траєкторією зміщення праворуч, «Амарантин» не міг відлетіти далеко. Навіть, якщо він не в межах прямої видимості, то незабаром буде.

Софія сіла перед вікном з невеличким телескопом і намагалася інтуїтивно вирахувати місце перебування «Амарантина». Вона б точно щось побачила в телескоп. Не було сумнівів. Проте вибух побачила вся команда неозброєним оком.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.