Частина 3

Без зайвих вагань Тобіас скерував корабель в напрямку вибуху, а Софія майже миттєво ввела в комп'ютер точні дані місця катастрофи. Спочатку Тобіасу довелося маневрувати, щоб уламки не потрапили у «Веселого Роджера». Але зовсім крихітний уламок корабля таки влучив та частково пошкодив два з шести трикутних вітрила, зробивши в них дірки. Цього було недостатньо, щоб зупинити вітрильник, але розраховувати на максимальну швидкість більше не доводилося.

А незабаром в телескоп Софія побачила щось рожеве. Це були рожеві скафандри членів команди «Амарантина». Тобіас залишив Софію за штурвалом, як єдину, хто мав ліцензію пілотування, а сам разом з Діфом та М’ютом вийшов у відкритий космос, щоб врятувати бідолах. І згодом всі опинилися на борту «Веселого Роджера».

Жінка, у якої на скафандрі була капітанська нашивка, зняла шолом та намагалася віддихатися. Це була Елізабет Брукс. Вона важко дихала, як і її напарниці, та не зводила погляду з показника кисню в скафандрі. Позначка застигла на двох відсотках і неприємно, навіть страшно, мерехтіла червоним.

— Дякую, Тобіасе! — щасливо кинулася обійматися Елізабет. Те ж зробили її напарниці. — Ми у тебе в боргу. Дякую!

— У мене не було вибору. Космос небезпечний. Ми всі це знаємо. І кожен раз ризикуємо, покидаючи безпечну планету. Я впевнений, що ти б зробила те саме для нас.

— Звісно! Без сумнівів. Перемога за будь-яку ціну це не девіз британців. На відміну від італійців з «Могутнього». Будь вони прокляті. Адже були набагато ближче за вас і встигли б забрати нас з корабля.

— А що сталося? — запитав Діф.

— Майже одразу після того, як ми зв’язалися з вами, радіо відмовило. Щось закоротило, але ми не знаємо що саме. Почалася пожежа. Ми намагалися її погасити, але…

— Вибухнули балони з киснем, — взяла слово інша астронавтка. — Сара, сестра Елізабет, загинула, намагаючись погасити кисневі балони. Завдяки їй ми встигли покинути корабель та відлетіти достатньо далеко, щоб нас не зачепило вибухом. Хоча мені добре дісталося шматком обшивки.

Дівчина оголила спину та продемонструвала чорні гематом від шиї до попереку.

— Вас треба оглянути! — вигукнула Софія та кинулася до аптечки.

— Все гаразд, — усміхнулась Елізабет. — Потрібно повертатися на Кеннон. Гонка для нас завершена.

Тобіас кивнув та рушив до штурвалу:

— Софіє, розрахуй нам шлях додому.

— Зачекай, — Діф поклав руку на плече дівчини. — Ми ж втратили не так багато часу. Ми відстали від італійців всього на одну планету. Ми біль Балро, а вони скоріш за все підходять до Фангорна. Я вірю в наш корабель. У нас ще є шанс.

— Два вітрила пошкоджені, — повторив Тобіас. — Ми вже не зможемо розвинути попередньо задуману швидкість.

— Я створив ці вітрила! — гордо повідомив Діф. — Ми все ще можемо розвинути до п’ятнадцяти відсотків швидкості світла. А «Могутній» якщо на вісім відсотків здатен, то тільки у відрізку між Валінором та Балро-2.

— А ваша система життєзабезпечення на таку кількість людей? — поцікавилась Елізабет.

— А й справді, брате, ми не можемо висадити наших гостей на найближчій планеті, — М’ют підморгнув одній з британок. — Адже не можемо?

— Якщо не будемо витрачати кисень на безглузді балачки, то дотягнемо, — звірившись з даними системи, відповів Діф.

Коротку мовчанку порушила Елізабет:

— Чесно кажучи, я б із задоволенням поглянула на обличчя Мауріціо, коли ми першими пристикуємось до стартової станції. І плюнула б в його вічно самозакохану пику. З нашого боку можу обіцяти не розмовляти до самого фінішу. Все ж це не така висока плата — мовчати наступні сорок п’ять годин.

Рішення було за Тобіасом. Відправлятися далі було ризиковано, але можливо. Він вірив Діфу. Якби ні, то не брав його в команду. Але зараз від його рішення залежали життя інших. Брати на себе таку відповідальність не кожен захоче. А з іншого боку, попри ризик, у них були високі шанси перемогти. Навіть дуже високі.

— Діфе, я знаю, що ти пожертвував усім заради цієї регати, але…

— Тобіасе, ми зможемо, повір.

— Дослухай. Але я хочу, щоб ви усі розуміли ризики. Ми можемо згоріти між Балро-2 та Валінором, або задихнутися не долетівши до фінішу. Це не найприємніше. Якщо ви справді згодні ризикнути, то я згоден…

Усім раптом захотілося кричати та стрибати, але щоб не витрачати дорогоцінний кисень, лише стрибали у невагомості.

— Діфе та М’юте, я хочу, щоб ви ще раз перевірили системи та розрахунки. якщо система життєзабезпечення витягне нас із того світу, а пошкоджені вітрила дійсно не стануть перешкодою, то ми летимо. Софіє, приготуйся змінити курс.

Доки Тобіас розвертав корабель, щоб повернутися на попередню траєкторію, брати Байдун сиділи згорбившись над комп’ютерами, тихенько перемовлялися та звіряли розрахунки, а іноді безмовно сперечалися. Коли «Веселий Роджер» дістався точки прийняття рішення — повертати на Кеннон чи на третю планету від Валінору, Діф впевнено повідомив, що його розрахунки правильні й з новими витратами на врятованих астронавток у них залишиться близько семи відсотків на момент стикування до стартової станції.

Софія ввела новий курс в комп’ютер і «Веселий Роджер» рушив до перемоги.

«Веселий Роджер» успішно пролетів планети Балро з вулканічною активністю, Отруйний Ліндон з дивною рослинністю, яка наповнювала атмосферу планети отруйними парами, а також Барад-дур — досі невідому планету. Чорні хмари закривали поверхню, а будь-які надіслані зонди втрачали зв’язок.

Корабель тримав курс на Балро-2. Першу планету від зірки. Температура на планеті сягала раніше незнаних цифр. Всю поверхню покривав океан розпеченого металу. І ще не існувало технології, щоб спускатися на планету та використовувати трильйони тон дешевого та якісного металу.

За правилами регати, потрібно було зробити оберт навколо Балро-2, зняти це на відео та вирушити на Кеннон. Це один із найнебезпечніших моментів. Кораблі на цьому етапі розвивають шалену швидкість до двадцяти тисяч кілометрів на секунду і потрібно бути дуже майстерним, щоб вийти на геосинхронну орбіту. Зайвий кілометр і корабель просто пролетить повз і рушить прямо на Валінор.

Балро-2 настільки близько до зірки, що навіть безпілотним апаратам тут потрібен захист. Затриматися зайву годину біля планети означало спектися в кораблі. Тому важливим елементом корабля є одноразова охолоджувальна система. Її вмикають заздалегідь, щоб опустити температуру на кораблі до мінус чотирьох градусів. Це компенсує надвисоку температуру на орбіті планети та дає астронавтам зайві кілька годин у відносному комфорті.

Тобіас не дарма є одним із найкращих пілотів Кеннону. Задовго до початку регати він тренувався на симуляторі та відпрацьовував небезпечний маневр. Річ у тім, щоб успішно вийти на орбіту Балро-2, потрібно зменшити швидкість до сімнадцяти тисяч кілометрів на годину. Тому зменшувати швидкість потрібно заздалегідь. Але щоб обігнати «Могутнього», потрібно зберігати якомога довше сталу швидкість, а вже розвернувшись, розігнатися на максимум та рушити до Кеннона.

До цього моменту все нагадувало космічний круїз. Але коли «Могутній» та «Веселий Роджер» розминулися на великих швидкостях неподалік від Балро-2, розпочалася справжня гонка. Прямо зараз «Могутній» прямує до фінішу зі швидкість понад двадцять тисяч кілометрів на секунду. Вже через півтори години він пристикується до станції.

Всі члени команди роздяглися до спідньої білизни, коли температура раптом почала зростати. Було холодно, але незабаром їх чекала спека у сорок два градуси впродовж сімнадцяти хвилин.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.