Частина 4

Вже було видно Балро-2 і цятка швидко збільшувалася. Температура потроху зростала й пара з рота зникла. Тобіас вимкнув автопілот й вчепився за штурвал. Коли до планети залишилося всього сотня кілометрів, він розвернув вітрила перпендикулярно до зірки та розпочав гальмувати. Електромагнітні компенсатори маси знову прогриміли на ніс, намагаючись змінити рух корабля в протилежний бік.

Швидкість знижувалась, але недостатньо швидко. Суть маневру полягала в тому, щоб загальмувати об магнітне поле Балро-2 та атмосферу. Але якщо увійти під поганим кутом та на неправильній швидкості, то корабель в мить згорить при вході в атмосферу.

Тобіас відхилився назад, наче намагався перенести центр тяжіння корабля на корму і ледь не виламував ручку штурвала, яка так і тріщала. Швидкість різко впала й продовжувала зменшуватися настільки швидко, що комп’ютер не міг кожну мілісекунду вираховувати нове значення. Корабель затрясло, а його дно огорнулося вогнем від тертя об атмосферу.

Це був кінець. Вони увійшли занадто швидко. Зараз вони згорять. Так думав кожен і вже приготувався спалахнути, мов сірник. Температура впевнено наближалася до сорока градусів. Важко було зрозуміти — члени екіпажу плачуть чи пітніють.

Тобіас прийняв ризиковане рішення. Він розвернув корабель кормою до зірки та розгорнув вітрила. Імпульсу вистачило, щоб знизити швидкість до тієї, якої потрібно було досягти ще до маневру. Але тепер було пізно. Корабель пройшов потрібну точку й гравітація планети не встигала захопити корабель у свої руки. Вони летіли спиною прямо до зірки.

Температура вже сягнула сорока трьох градусів і продовжувала рости. Тобіас ледве не випускав штурвал зі спітнілої руки й знову розвернув вітрила до зірки, а компенсатори повернув на корму. Він сподівався що встигне загальмувати перш ніж корабель закипить. А крісло вже добряче пекло в дупу.

— Софіє, — твердо гукнув Тобіас. — Виведи автопілот на орбіту, а після оберту хай комп’ютер автоматично спрямує нас додому.

На цих словах Тобіас увімкнув автопілот та втратив свідомість. Софія була на межі також втратити свідомість. Крізь туман та піт, який заливав очі, дівчина виконала наказ. Підготовлені заздалегідь команди комп’ютера їй довелося лише активувати.

Вона озирнулася й побачила безтямних членів екіпажу, які були пристебнуті до крісел. Кліпнувши й безглуздо опираючись, дівчина все ж повисла без тями у невагомості.

Тобіас прийшов до тями аж за Отруйним Ліндоном. До тями його привели приємні шістнадцять градусів тепла на кораблі. Ще затуманеним поглядом молодий капітан перевірив координати та показники. А потім згадав за команду. Швидко перевіривши пульс усіх, — полегшено видихнув. Всі залишилися живими. Хоча до лікаря їм усім варто таки звернутися.

Однак попереду був ще короткий відрізок. Остаточно зібрався до купи Тобіас, коли промайнули Балро. А вже ближче до Сфери почали приходити до тями й інші члени екіпажу. Все так само мовчки вони раділи, що вижили. А Тобіас не хотів їх засмучувати, що попереду ще один неприємний маневр.

«Могутній» вдало загальмував за кілька обертів по орбіті Сфери. А у «Веселого Роджера» такої переваги не було. Навіть, якщо вони зроблять на один оберт менше, то все одно не встигнуть до фінішу раніше. Тому Тобіас вирішив лише краєм зачепити планету, але не зменшувати швидкість забагато.

Так і сталося. Вже було видно і «Могутнього», і Кеннон, а в телескоп можна було б розгледіти стартову станцію. Хто першим пристикується до неї, той і переміг.

Десь за п’ятдесят тисяч кілометрів до станції «Веселому Роджеру» вдалося обійти «Могутній». Але це зовсім не означало перемогу. Навіть італійці не засмутилися, знаючи, що Тобіас не встигне вчасно загальмувати. Він або вріжеться в станцію, або пролетить повз. І доки розвертатиметься, команда «Могутнього» вже стоятиме на п'єдесталі.

Але ж яку силу духу та волю до перемоги мав Тобіас. Він наказав екіпажу одягти скафандри та заправити їх киснем до п’яти відсотків. З радіо звучали голоси диспетчерів, яких Тобіас не помічав, настільки був зосереджений на маневрі.

Проскочивши повз стартову станцію, Тобіас скерував корабель на Кеннон, зробив неповний оберт і скерував на модуль стикування. Швидкість була замалою, щоб встигнути раніше за італійців. А стикування зайняло б ще якийсь час, зважаючи, що це найгірше, що йому вдавалося. Тому Тобіас увімкнув автоматичну систему стикування, а сам кинувся одягати скафандр.

У вікно було видно, як «Могутній» розвертається лівим бортом до стикувального модуля. Тобіас різко подався до панелі керування та натиснув кнопку викиду кисню. «Веселий Роджер» вже автоматично розвертався правим бортом до стикувального модуля, коли один невеличкий імпульс раптом прискорив корабель. Система автоматично компенсувала різкий скачок швидкості, але корабель все ж врізався в стикувальний модуль, а за мить маніпулятори стартової станції зачепили корабель своїми щупальцями. Тобіас та його команда затамували подих. Вони не могли бачити, хто раніше пристикувався.

Хвилина задалася безкінечністю. Але врешті над стикувальним модулем «Веселого Роджера» спалахнуло світло. Зелене. Вони пристикувалися на долю секунди раніше за «Могутнього». Хоча й пошкодили корабель.

З динаміків лунали вітання радіоведучих регати. А екіпаж «Веселого Роджера» стрибали від радощів, обіймалися та сміялися. А найщасливішим був Тобіас. Нарешті родина Куїнджі стала чемпіоном Валінорської регати.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.