Зміст
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
  • 8

    Коли за Мелісою у підземелля, де вона перебувала, прийшли озброєні вартові, чаклунка подумала, що, мабуть, її поведуть на страту. Адже під час останнього допиту король пригрозив, що наступного разу вони побачаться уже на ешафоті.

    "Ну що ж, — сказала вона сама собі, — я навіть не дуже боюся. Мабуть, так і краще, принаймні не доведеться постаріти і стати бридкою…"

    Хоча про відьом і ходили чутки, що вони вміли готувати зілля, які робили їх завжди молодими, насправді це було не так. Вони старіли так само, як і звичайні люди, і так само помирали.

    Але спробуй доведи це королю, який зажадав не мало не багато — еліксиру вічного життя. І хоча вона переконувала вінценосного невігласа, що такого зілля взагалі в природі не існує, він не повірив. Почав бігати, тупати ногами, погрожувати вогнищем. Вона ж лише мовчки і з презирством дивилася на нього.

    Смішний, їй-Богу. Життя таких нічому не навчає…

    І ось знову знайомі переходи. Меліса вдавала з себе байдужу, хоча їй хотілося одного — щоб увесь цей фарс скоріше закінчився. Вартові завели її до королівських покоїв і швидко вийшли. Двері за її спиною грюкнули і зачинились.

    Меліса стояла і потирала руки, сковані кайданами. Король сидів у кріслі спиною до неї й дивився у вікно.

    Раптом вона відчула якийсь сумнів. Щось король різко схуд, був гладкий і опасистий, а став струнким. І руде волосся пофарбував у чорне, чи що?

    І тут чоловік у кріслі повернувся й пильно поглянув на неї.

    — Я бачу, мої чари вже перестали діяти? — діловито спитав він.

    Меліса не могла зрозуміти, що відбувається. Цей хлопець їй дуже когось нагадував, але кого?

    І що він робить у королівських покоях? Де Його Величність?

    Здається, вона промовила ці слова вслух.

    — Я випадково перетворив його на мишу, — юнак з чорними кучерями покліпав своїми очима дивного жовтаво-карого відтінку. — Треба було з'їсти, звичайно. Але не встиг — він утік у нірку…

    — Чорний! — Меліса раптом зрозуміла, кого їй нагадує цей незнайомець. — Котику, як я рада тебе бачити!

    Вона підбігла до хлопця і незграбно ( бо заважали кайдани) обняла його.

    Чорний ніколи не любив таких ніжностей, тому швидко випручався і докірливо глянув на господиню:

    — Скоро повернеться сторожа, нам треба продумати хід дій, — муркнув він. — А далі з тією мишею я розберуся…

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.