Лялька

Мирослав залишився після пар прибирати в каптьорці кімнати під клуб, котру йому надали в універі. Хлопець був трохи дивний, в універі він носив старовинний фрак, а ще його називали “блондинкою” за довге світле волосся. В універі нещодавно провели ремонт, але схоже в каптьорці ремонту і не було, і сюди скинули всі речі - старі телевізори, колонки, гучномовці. Мирослав хотів щоб у них в універі була своя студія історичних танців, а каптерка підходила під переодягальню тому і потрібно було її прибрати бо вже сьогодні він планував розпочати тренування студії. В кутку кімнати лежала ледве помітна коробка забита доверху всяким лахміттям. Хлопець підключив свій плеєр до колонки, котру знайшов тут. Включив музику, але нічого не звучало. Динамік був зламаний

- Цікаво, що я тут знайду, - подумав хлопець. І о диво, на самій глибині коробки він знайшов пакунок, доволі не маленький з півметра і важкий. - Може там який скарб , головне щоб не «клад» про які пишуть на стінах будинків, - подумав хлопець. Розгорнув, там була доволі вже не нова на вигляд лялька, звісно не раритет, а сучасна і совість підказувала що потрібно знайти власника чи власницю. Славко взяв ляльку, щоб роздивитися, розгорнув пакунок - виявилось що іграшка доволі реалістична, з деталями - кісточки, ребра, м’язи, красиві конусоподібні груди і інші деталі жіночого (дівочого) думаючи про котрі хлопець трохи зашарився. Прообразом “іграшки” була явно молода дівчина. Як тільки хлопець доторкнувся до неї йому раптом захотілось спати і він провалився в темряву...

В темряві хлопцю приснилось що він йде крізь темряву поки не побачив калюжу, калюжу крові. Придивившись Мирослав побачив що там розтрощена вщент лялька, та котру він знайшов в каптьорці. Від жаху хлопець прокинувся… Ляльки поряд не було.

Звучав якийсь вальс. Вже було темно, лампа котра горіла в каптьорці відкидала трохи світла і на залу. Чи то фантазія грала з хлопцем, але хлопцеві здалося що там хтось танцює, судячи по тіням то була жіноча фігура.

Невже хтось прийшов на тренування і я проспав, - промайнула думка у хлопця, - і куди поділась лялька...

Мирослав вийшов і зомлів, в залі танцювала дівчина, дуже схожа на ляльку, котру він знайшов і в той же момент це не була вона. Струнка, з довгим русим волоссям та блакитними очима, дівчина танцювала повністю оголеною, пальці її ніг ледве торкались долу, немов казкова фейрі зачаровувала своїм легким еротичним танцем.

Проте танцівниця побачила хлопця, почервоніла і вмить заховалась за дверима каптьорки, з іншої сторони дверей.

Не дивись, - мовила дівчина

- Ти хто, прийшла на тренування і чому танцюєш так…

- Я не знаю хто я… вже давно не знаю. Знаю що колись кимось була, але вже не пам’ятаю. А чому танцюю так - ну я почула музику…

- Я про те, що ти без одягу.

- Ну ти мене сам розгорнув…

- Не зрозумів.

- Ну коли ти мене витяг з тієї коробки.

- Ти лялька? Не зовсім схожа.

- Ну не знаю, може в мені дух моєї минулої власниці…

- Все одно ти не схожа на ляльку…, простягни мені свою руку.

- Навіщо, - спитала дівчина.

- Я перевірю...

Дівчина трохи нахилилась, так що змогла простягнути зі свого прихистка руку хлопцеві, а іншою рукою вона прикрила свої груди.

Хлопець взяв долоню дівчини в свої долоні, вона була дуже холодна. Але відчуття було не як у пластику. Мирослав провів пальцями по долоні, по зап’ястю, коли спробував далі рухатись своїми пальцями дівчина висмикнула руку і знов заховалась за двері.

Збоченець.

- В тебе нормальні руки, нема шарнірів... , тільки дуже… холодні.

- Можливо я силіконова лялька... для сексу?

- Не знаю... в коробці була шарнірна лялька, а ти схожа на дівчину- з цими словами хлопець знов провалився в темряву. Звідти хтось його гукав по імені.

- Мирослав, прокинься, що з тобою!

Коли хлопець відкрив очі він побачив своїх друзів. Він показав їм свою знахідку, дехто порадив продати її, хтось назвав його наївним йолопом. Звісно дівчину, котра танцювала він нікому не розповів - скажуть ще що це еротичний сон і Мирославу потрібно знайти дівчину або замиритися з його бувшою.

Пошукавши в інтернеті, хлопець вирішив попросити про допомогу у людей котрі ці ляльки колекціонують, можливо вдасться вийти на магазин, а ті можливо допоможуть знайти адресу власника, все ж таки в Україні не так багато купують цих “іграшок”. Знайшовши спеціальних форум - він там і створив тему, де хлопець просив у користувачів допомогу з впізнанням.

Вранці, взявши ляльку до універу хлопець вирішив дізнатись, що було в залі до його “гуртка”. Підійшовши до зав-кафедри він це і спитав.

- Ольго Валеріївно, підкажіть, а що було до ремонту в тому приміщення котре ви надали для моєї студії.

- Ну, те приміщення було закрите… а до того, там наче була художня студія.

Коли хлопець повернувся до зали, йому чомусь закортіло дістати ляльку, цього разу не розгортаючи її. І він відразу провалився в сон, як тільки доторкнувся до неї.

Мирославу знов снився кошмар - цього разу це був якийсь подвал, зверху були підвішено ціпок , з котрого на землю крапала… кров.

Знов напівтемрява. Світло з каптьорки освітлює залу. Цього разу там ніхто не танцює. Цього разу дівчина сидить поряд з ним.

- Ти такий милий коли спиш.

- А чому я тебе бачу тільки тут, в універі?

- Не знаю… може я якось зв’язана з ним…

Мирослав знов занурився в темряву якогось сну в сні, а потім прокинувся.

Славко, можливо тобі потрібно до лікаря, - спитав один з друзів.

На вечір хлопець перевірив свою тему та тематичному форумі про ляльок. Багато користувачів просили подарувати ляльку їм, багато казали щоб хлопець залишив її собі, а от декотрі почали дебати якого виробника ця лялька. Судячи з шарнірів та деталізації тіла - це скоріш за все робота корейського виробника DollCity, такі тіла були там десь 10 років тому назад. Знайшовши адресу виробника, Мирослав написав листа, додавши туди (чомусь) і про свої сни пов’язані з лялькою. Містер Кім написав що він звісно не може розголошувати дані клієнтів, але також не може стояти осторонь коли хтось бажає зробити благородний вчинок і тому пошукає в старих архівах.

- Cлава, йди їсти, - за дверима звучав голос матері.

Через деякий час, коли Мирослав вже збирався лягати спати, надійшла відповідь від корейця - про те що він дійсно знайшов ймовірних власниць і власників, котрі придбалт ляльку (точніше тіло для ляльки)

.Цілу ніч хлопець не міг заснути, думав про дівчину зі сну чи дівчину з ляльки. Він пригадав її танець, як її тендітне тіло немов метелик літало в танцювальній залі, немов пір’їнка було легким і невагомим… Тільки під ранок Мирослав провалився в тривожний сон, в котрому він бачив як в калюжі крові танцює тінь дівчини - “Хлюп, хлюп...хлюп, хлюп…”, ніжки, ледве торкаючись, підіймали в повітря бризки… - “хлюп, хлюп”.

Вранці хлопець подумав що треба чи то психолога сходити, чи то до психіатра. Якісь ненормальні ці сни. Але також потрібно розібратись, що сталось з гуртком малювання. Може це якось пов’язано.

Подумавши трохи, хлопець взяв свою бандану, обмотав нею ляльку і закріпив скрепкою - вийшла така собі своєрідна тога на сучасний лад.

- Ось так буде краще, - вголос до себе сказав юнак, - допоки не знайду тобі одяг

- Вже краще, - наче почув голос в голові у відповідь.

- То ти мене чуєш…

- Зовсім трохи, раніше взагалі не могла.

- Слухай, у мене є до тебе питання… Ти не пригадала своє ім’я?

- Ні… Ти, ти придумай мені…

- Ну… наприклад Леля, може Дарина чи Катруся.

- Кажеш Катруся… я… я щось відчуваю до цього імені.

- Ну тоді добре, будеш Катериною.

З-за дверей почувся голос матері Мирослава, - “Славко, з ким ти там розмовляєш? Поспіши, запізнишся в універ”.

Через півгодини хлопець вже був в універі. Ось і знайомий корпус. Славко був товариським хлопцем, але він друзям про сни і його розмови з лялькою вирішив не казати - бо хлопці знов скажуть що йому потрібно замиритися з Олею, хоча б спробувати… А от і вовк, коли про нього подумаєш, - подумав Мирослав. До нього підійшла висока струнка дівчина, з заплетеним в косу русявим волоссям.

- Привіт Славко, прийдеш сьогодні до Гели на квартирник, послухаєш мої вірші?

- Немає часу, навчання треба підтягнути - збрехав хлопець, він просто не міг бачити Олю, тим більше з її новим хлопцем.

Жаль, ну удачі тобі

Тобі теж.

Після занять хлопець вирішив піти до знайомою зав. кафедрою щоб спитати - що сталося з гуртком малювання. Ольга Валеріївна була літньою дамою, хорошим викладачем і викладачем котру любили багато студентів.

- Знаєш Славко, я особливо вже не пам’ятаю, проте наче викладач відмовився вести заняття. Там ще якийсь скандал був. Вибач, більше нічого не можу сказати.

Може якась інформація, який викладач там був, наприклад. Хоч щось.

Нажаль ні. Можливо в архівах і є якась інфа, але я мабуть не маю доступу до них, тобто мені обмежено доступ до інформації про викладача того гуртка, - пояснила жінка завідувач кафедри правознавства.

Отже, потрібно навідатись в архів, звісно якщо зав-кафеди не має туди доступ, то і мені не наддадуть інформацію, хммм... треба звернутись до хакерів щоб взломали сервер універа, - подумав хлопець.

У Мирослава був знайомий-хакер. Трохи шизік. Хлопець дістав телефон і набрав номер того знайомого і розповів про те, що він від того хотів би.

- Братан, обережно, тебе можуть прослуховувати.

- Я заховався в сральнику, тут більше нікого немає.

- Окей, це буде не дешево тобі коштувати, прийдеш ввечері, домовимося.

Після того як Слава домовився з хакером він таки вирішив піти до себе в зал, хоч там сьогодні він не планував робити тренувань. Він захотів знов зустрітися з … Катериною.

Він поклав ляльку на стілець і почав чекати що провалиться в сон але… нічого не було. Хлопець, розчарований, вже збирався йти до хакера, але… відвернувшись щоб подивитися у себе в гаманці скільки залишилось грошей, він почув знайомий дівочий голос. Голос дівчини-ляльки.

- І що ти там дивишся?

- Гро… я ж наче не заснув.

- Ну, я думаю що зв’язок між нами став сильнішим, отже твій мозок звик до мене і сприймає також і в реальності. Все ж таки все що ми відчуваємо, відчуває наш мозок…, хоча чому відчуваю я… в такому разі.

- Ну можливо десь твоє тіло.

- Тобто ти хочеш сказати моє людське тіло, а не тіло ляльки.

- Так.

- Мені б хотілось його відшукати...

- Слухай, в перший день коли я тебе побачив ти танцювала під музику, ти вчилась?

- Ні… я не пам’ятаю, а можливо і так… колись, - відповіла дівчина.

- А, давай спробуємо, можливо ти щось пригадаєш?

Хлопець взяв в свої руки долоні дівчини, але… її долоні пройшли через нього.

- Я буду тримати руки сама, можливо ти можеш мене відчувати поки що тільки уві сні.

- Спробуємо вальс?

- Давай…

Хлопець поклав руку за плечі дівчини, а іншою наче взяв її долоню в свою.

- Раз, два, три…, - шаг, поворот - шаг, поворот...

Дивно, але через деякий час Мирослав почав відчувати як його рука торкається тканини, а за нею відчував лопатку дівчини. А в іншій він почав відчувати як його торкаються ніжні пальчики.

- Я починаю відчувати тебе, - зупинився хлопець.

Раптом відкрилися двері.

- Вибач, я не знала що ти з іншою дівчиною. Вітаю, - сказала Оля.

Двері зачинилися.

Мирослав зрозумівши що Оля можливо бачила Катю (як це можливо?) зупинився і вибіг в коридор за дівчиною, - “Оля, це не те що ти подумала. Ти її бачила?”

- Кому ти брешеш. Вона мила…

- Ти мені не повіриш, що я тобі розповім… Йди будь ласка за мною, - Слава схопив дівчину за руку і потяг за собою.

- Ай, боляче, відпусти.

Проте коли вони зайшли знов до зали, Каті там вже не було.

Хлопець відпустив руку своєї бувшої дівчини.

- Ось і вона втекла, не потрібно було тобі бігти за мною… Йди, вибачись перед нею… Вона дуже мила і… її обличчя мені знайоме, - додала дівчина подумки).

Оля вийшла. Залишившись на самоті Мирослав що не робив, тер ляльку як міг, але Катерина знов не з’являлась.

- Ти що образилась?, - спитав подумки він, але відповіді не почув.

Зібравшись з речами хлопець подзвонив хакеру і домовився про зустріч.

Хакер жив в новому будинку, в “свічці”, як кажуть. На 25 поверсі. Цей давній друг давно “забив” на універ і займався адмініструванням та захистом купи різних контор. Жив сам, щоб тримати форму ходив в елітний спортзал. А щоб тримати іншу свою “форму” замовляв дівчат на дім. От і зараз, коли Слава вже був біля його дому, хлопець подзвонив що оплатою буда дівчина “не обтяжена відповідальністю” до 20 років, приємної зовнішності. Діставши телефон, хлопець написав в телеграм адресу куди потрібно приїхати, після цього пішов до друга. Зустріли Мирослава броньовані двері зі сканером очей і відеокамерою.

- Заходь, - сказав Петро, хакер був цілком нормальний на зовнішність, тільки надто блідий. Можливо через те що рідко кудись виходив на повітря.

- Привіт, дівчина приїде через пів-години.

- Думаю, нам вистачить. Там дуже простий захист.

Петро підійшов до столу та відкрив свій ноутбук, запустив деякі програми написані ним же, ввів адресу веб-сайту універу, а з’ясувавши ай-пі адресу зламав роутер… Через нього і іншої програми він і зміг отримати доступ до комп’ютера архіву.

Відкрилось дерево тек - одна з яких була - “Гуртки”, там була ще тека: образотворче мистецтво, і файли - Олександр Криниця, Людмила Ворох, … Ольга Черемис (це було прізвище бувшої дівчини хлопця) та Катерина Богданович, відкривши файли стало зрозуміло що це профілі студентів котрі були учасниками цієї групи. От тільки файл останньої виявився порожнім. Ніби звідти видалили інформацію. Занотувавши ім’я і прізвище (а також і інших учасників), Мирослав глянув чи є інформація про викладача. Її не було.

Задзвонили в двері. Це була “дівчина-оплата”. Руденька мила дівчинка, Мирославу подумалось - чому вона займається цим (проституцією), - подумав Мирослав. Віддавши платню, хлопець вийшов

- Вночі хлопцю знов снилось жахіття, - розбита лялька в крові. Людина, невідомо то чоловік або жінка, з мітлою та совком, збиралась замести рештки ляльки. І тут хлопець закричав чомусь - “ Не потрібно!”

В універі Мирослав здзвонився зі своєю бувшою коханою, дівчина погодилась зустрітись, але тільки на квартирнику, знов у тієї самої Гели, це був повтор минулого вечора.

На парах хлопець був неуважним, під столом ховав смартфон в котрому шукав інформацію про цю Катерину. Нажаль активного профілю у фейсбуці чи інстаграмі, але… але він був на сайті котрий дозволяє шукати в архіві кешу Гугла. Останнім постом було - “Їду до коханого, нарешті ми будемо разом”, а от останнім комментом - “Доня повернись, клятий негідник ми тобі помстимося” від акаунта під ніком boglena90, сторінка теж була видалена, але в архіві копія показувала що це була сторінка матері Катерини. Знайшовши фото хлопець зрозумів що ця Катя - та сама дівчина котра йому ввижається.

- Мирослав Миколайович, розкажіть будь ласка що я тільки но розповідав

- Ну ви…

- Будь ласка уважно слухайте, а не копирсатися у смартфоні. Що ви там видивлялись? Дівчину? Підніміться, розкажіть всім нам.

Це був Йосип Михайлович, вже підстаркуватий суворий викладач культурології Київщини іст. факу. Але Мирославу він подобався, бо попри суворість він завжди поважав волю студентів.

- Так, як ви знаєте я голова клубу Історичних танців, мені дісталась кімната бувшого клубу (чи гуртка) Образотворчого мистецтва, котрий зник якось дивно. І там залишились речі, не дешеві речі, учасників цього клубу.

- І ви вирішили, замість того щоб слухати мене, шукати інформацію щодо них. Може ви не туди поступили, Мирослав Миколайович - можливо вам потрібно було б піти в поліцейську академію? Добре, завтра розповіси що знайшов. Щоб ми зрозуміли, чому це для тебе важливіше ніж моя лекція.

Ввечері потрібно було йти на квартирник. Колись, коли Мирослав тільки но поступив до універу він у Гели якраз і познайомився з Ольгою і практично відразу закохався, це була одна з вад, як здавалось хлопцеві - він був влюбливим. Дивно, дівчина була без свого нового “хахаля”. Хоч вони і були одногодками, але Оля вчилась на курс “вище”, вона вступила до універу на рік раніше Мирослава і як виявилось в перший рік займалася і малюванням, про що хлопець довідався тільки зараз.

- Привіт Оля, а чому без …

- Та ну цього придурка, нарік хренов, я не знала що він жує амфетамін. І мене намагався…

- Я його приб’ю, покидьок.

- Не треба, ти більше не мій хлопець, забув? До справи - про що ти хотів поговорити?

- Ти мені не казала що ти малюєш.

= Це було коли я тільки вступила в універ, на першому курсі. Потім, вирішила писати вірші і якось… забулось. А що таке?

- Ти ходила в клуб по малюванню?

- Так, на першому курсі… Потім, наче стався якийсь скандал - у студентки та викладача були шури-мури. Казали що він її навіть викрав… але її не знайшли, потім викладач зник. Можливо звільнився бо батьки обіцяли його вбити.

- Ось подивись, тобі ця дівчина знайома?

- Щось таке… так, якщо подумати… вона та дівчина котра зникла...і… сонечко, наче я тебе бачила з нею, ти з нею танцював. Вона що, повернулась?

- Ти не повіриш, але… вже початок. Он Гела нам маше.

- Любчики, ви замирилися, це так кльово, - до Мирослава та Ольги підійшла чорнява дівчина, її не можна було назвати красивою, з кривими зубами, повної статури. Але її талант і харизма, зробили її мега-популярною. Не тільки поетесою, але і серед хлопців теж, - А то Оля, я б взялась сама за цього хлопця, не гоже такому… ммм… плейбою бути на самоті і без сексу.

-І тобі привіт Гело, - привітався Мирослав, Оля на нього запитально подивилась так як хлопець не сперечався зі словами подруги.

Мирослав сів в стороні, однією з причин чому вони сварилися з Ольгою, була її любов до російської, але це якраз дівчина кинула хлопця. Після 13-го-14-их років хлопець став р’яним українцем, а от його дівчина все ще була фанаткою російської культури і хоч зі Святославом вона спілкувалась українською, котру добре знала, писала вона вірші російською. Цей квартирник був саме для тих хто писав російською мовою.

…

- А сейчас выступит наша милая звёздочка - Оля, со своим новым стихом. Кому же она его посвятила?

Проте хлопець не чув вірш Олі, хоч той і був судячи з усього присвячений саме йому.

***

- Ти не повіриш що я тобі скажу, коли я знайшов ляльку мені почала з'являтися ця дівчина - спочатку ві сні, потім наяву. А тепер я інколи можу з нею спілкуватись взагалі. Мені почали снитися кошмари пов’язані з Катею, а потім… потім я дізнався що перед тим щось сталося в клубі малювання, і як виявилось ти в ньому теж була. Я навіть спочатку думав що двинувся мізками, але коли її бачити почала ти…

- Можливо вона привид, котру жорстоко вбили…

- Цілком можливо, тому я і хочу дізнатися про те що було три роки тому. Тре дізнатися де зараз той викладач. Мені навіть знайома завуч нічого не каже.

- Сонечко, його хотіли вбити батьки дівчини. Тобі потрібно з ними поспілкуватися і мабуть віддати ляльку. Ця річ їхньої доньки.

Мирослав провів Олю практично до під’їзду де вона жила. Знову, як колись багато разів. Він і досі був дорогим для нього.

Вночі Київ зачаровує - світло ліхтарів, тиша бо машини дуже рідко проносяться дорогами, поодинокі перехожі котрі йдуть додому. Он десь почала гавкати собака. Мирослав вирішив подумати що йому робити - Катя вже декілька днів не з’являлась, може образилась.

- Я не образилась, просто… просто може я дійсно мертва і привид.

- В такому разі, мені тим більше треба з усім розібратись, щоб тебе заспокоїти.

- І я потраплю до раю?

- Можливо,але можливо ти ще жива…

Вранці Мирослав вирішив опитати студентів, котрі були в списку відвідувачів гуртка.

Першою до кого звернувся хлопець була дівчина котра вчилась разом з Олею, в її групі, Людмила. Тому з Мирославом вони були знайомі. Дівчина була мажоркою (її батько був начальником місцевої поліції), але розумним мажоркою, оцінки отримувала зазвичай чесно. І досить симпатичною, такою сучасною - губки, очі, довгі вії, модні окуляри, навіть блог вела де демонструючи трохи своїх принад, доволі привабливих, можна сказати. заробляла багацько грошей на рекламі та мерчандайзу. Тому можна було сказати, що вона була незалежна від батьків. Це той випадок, коли дитина багатих батьків не спускає їх статки на психотропні препарати чи клуби (в котрі Міла звісно ходила), а й заробляє сама. Міняла хлопців і дівчат як пальчатки, Мирослав інколи шуткуючи казав - “Ви б з Петром були б ідеальною парою, якби той виходив з квартири”.

Людо, привіт! Слухай, потрібна твоя допомога, ти ж разом з Олею займалася в клубі малювання, чи як він там називається. Я знайшов деякі речі і трохи дізнався - може ти в курсі що там сталося? Студентка зникла, її викрав викладач?

- Ну… поліція нічого не знайшла, - практично непомітно для ока дівчина напружилась, - можливо вони погано шукали, може він десь має підвал де ховає дівчину, де вже декілька років її трахає, знущається над нею, підвісивши її до стелі.

- Але ж, я наскільки зрозумів, вони були закохані один в одного.

- Так, ти правий. Це я фантазую, надивившись серіалів про маніяків і аніме з гуро. А тобі що до того, теж надивився?

- Хех, ти дивишся гуро? А я думав що дівчатам це не подобається

- А мене… я багато чим цікавлюсь, хочеш тебе навчу. Ви з Олею ж більше не зустрічаєтесь?, - хитро посміхнувшись спитала дівчина.

Іншим був Олександр, але виявилось що хлопець залишив університет і зараз був у військах, добровольцем. Дізнавшись у спільних друзів його мобільний, Мирослав зрозумів що хлопець вірить в те що дівчину викрав викладач, точніше вона добровільно втекла з ним. А керівництво і викладачі ВНЗ їх покривають. Хлопець подумав, - що якраз можливо через це Олександр покинув навчання, або його змусили.

Зайшовши до кабінету свого клубу Мирослав відчув що там хтось є. Проте він вже знав хто.

Знов лунала музика і знов дівчина танцювала. Дивно, вона ж приймала участь в художньому клубі. Було б нормально якби вона малювала, але тут танцює.

- Привіт Катю

-Привіт Славко, - дівчина зупинилась танцювати та підбігла до хлопця, - Давай танцювати разом. Я ж не знаю скільки часу мені залишилось…

- Слухай, ти не пам’ятаєш того хлопця, з ким зустрічалась. Він був викладачем тут. І був керівником гуртка.

- А як його звали?

- Поки що не знаю…

Ну, тоді давай не будемо поки що про це думати, давай танцювати. Знаєш, мені вальсу вже мало, давай спробуємо те - тада, там, там…

- Танго?

- Так.

Хлопець включив музику. Пристрасну музику аргентинського танго. Коли Мирослав обійняв Катю в позицію для танцю, йому здалося що вона вже і не така холодна, як зазвичай. Одна його рука легла на струнку талію дівчини, а іншою він взяв її долоню у свою долоню. Позиція танго більш близька ніж вальсова і тому хлопець відчував як дівчина прижалась до нього своїми грудьми. А так як на ній була тільки тканина, зціплена на плечі скріпкою, то це неймовірно збуджувало.

(Тада-там-там)Шаг-шаг-шаг, (Тада-там-там) Шаг, шаг, в сторону і нахил, потім шаги на програші і знов… Дівчина наче була народжена для танцю, вона відчувала як Мирослав її вів і навіть не знаючи танець, Катя практично не помилялась.

Музика закінчилась. Раптом дівчина піднялась на пальці і поцілувала хлопця в губи. Хлопцеві здавалось що він цілує не привид, не ляльку, а живу дівчину. Він навіть, здавалось, відчував її подих та серцебиття.

- Я хотіла пригадати… як це, цілувати. Я розумію, що мабуть я привид, що можливо просто твоя уява… але…але, - у дівчини на очах проступили сльози.

Хлопець же просто мовчки обійняв дівчину. Та Катя вирвалась з обійм і побігла в каптьорку.Коли ж Мирослав сам туди зайшов, дівчини там вже не було.

Увечері, після пар в універі, Мирослав підійшов до знайомої зав-кафедри.

Ольго Валеріївно, мені здається, ви не повністю мені розказали про той клуб образотворчого мистецтва. Здається ви повинні бути в курсі про той скандал, що там були “не-професійні” відносини по-між викладачем і студенткою. Мені потрібно знати його контакти.

- Привіт Мирослав, ти б хоча б привітався. Чого ти так причепився до того гуртка, Забудь про те і віддай ляльку батькам нещасної дівчини.

Хлопцю здалося що завідувач щось приховує і він вирішив прослідкувати за нею. Заховавшись за стіною він побачив як жінка, роздивившись у різні сторони дістала свій смартфон і попрямувала в свій кабінет. Мирослав через своє історично-музично-танцювальне хобі мав чудовий слух, тому він трохи відкрив двері кабінету, щоб викладачка не побачила і в той же час хотів почути про що та буде говорити:

- Миколо, як ти? … Можливо тобі потрібно перестати гризти себе … Ти її не вбивав… Слухай, тут ми необачно віддали твою кімнату під один гурток і один зі надто допитливих студентів знайшов речі зниклої студентки, тепер нишпорить всюди… Можливо тобі з ним поговорити, він зі свіжою головою, а ти нарешті зможеш відпустити її... Ти її не вбивав … Скоріш за все її викрали по дорозі до тебе, ти ж знаєш.

Судячи по розмові, можливо пані Ольга знає і де живе той з ким вона розмовляла. Знаючи літніх людей, вони таку інформацію записують в записник, чи в щоденнику, а ще - записують на папері перед тим як в записник.

Жінка була все ще в кабінеті, тому двері були відчинені. Знявши кросівки він, на “корточках” зайшов в кабінет, намагаючись не попасти в поле зору Ольги Валеріївни і заховався під вільний стіл. Так як це вже був вечір, вже мало хто був в універі, була тільки невелика ймовірність що хтось ще зайде до кабінету.

Через деякий час жінка піднялась, одягла піджака і вийшла з кабінету, замкнувши той на ключ. Мирослав виліз з під-столу, та підійшовши до місця зав-кафедри, відкрив шухляду стола і почав шукати.

Якщо записник Ольга Валеріївна носила скоріш за все з собою, то можливо тут можна знайти папірець куди вона записала номер телефону, а можливо і якусь іншу інформацію, - думав хлопець. І дійсно, в одній з шухляд поміж папок лежав папірець з написом - “Шурік Микола Петрович - ххх-хххххх, м. Богуслав вул. хххх д. хх кв. хх”, цілком можливо що це той самий чоловік з котрим спілкувалась викладачка по телефону.

Все було добре, але потрібно якось вибратись з кабінету, подумав Мирослав. Подивившись у вікно, а це був третій поверх він вирішив що немає нічого кращого аніж спуститися від підвіконня до стічної труби, а вже по ній - як по класиці вниз.

- Маша, Маша - дивись Бетмен”, в темряві на фоні будівлі майорів фрак хлопця.

А може це бандіт. Викликай поліцію, - в паніці до своєї доні-школярки крикнула жіночка середніх літ.

Через декілька хвилин, не встигнувши спуститися на землю, до будинку універу під'їхала поліцейська Тойота з мигалками.

- А ну давай хлопчику-Бетмен, тобі “повезло” - ми якраз поряд були.

- Це все заради селфі, я тренувався перед тим як сфотографуватися і викласти в інстаграмі, - відповів копам Славко.

Перевіривши студента, поліцейські виявили що той нічого не поцупив. Але виклик є виклик, тим більше бабульки котрі визвали копів вже підбігли до машини і кричали суржиком, - “Закрийте цього варішку, хай його виганят з універу, якщо он учится”. Доїхавши до відділка, в коридорі він побачив батька Людмили,

- Доброго вечора пане Сергій”, - понурившись привітався хлопець.

- Привіт, Славко…, - потім полковник поліції Сергій Миколайович звернувся до своїх підлеглих, - Чого його затримали?

- Він лазив по зливній системі університету.

- Мирослав, навіщо ти робив це?

- Для селфі, ну ви розумієте, для того щоб викласти в інстаграм.

- Ох, ця молодь… Прям як моя донька, - посміхнувся полковник, - посидиш у нас декілька годин, а потім тебе відпустять, буде тобі наука - додав він, - я подзвоню Люді, хай вона приїде і відвезе тебе додому, транспорт навряд ходить в такий час.

Мирослава завели в кабінет, також принесли чашку чая та пиріжки і залишили самого.

Хлопець вирішив не витрачати зайвий час і подзвонив на той номер, котрий знайшов у Ольги Валеріївни:

- Доброго вечора, - сказав Мирослав коли “підняли слухалку” з іншої сторони.

- Доброго вечора, - відповів чоловік.

- Я студент з універу в котрому ви колись викладали, щодо ситуації з гуртком.

- Вам цей номер Ольга Валеріївна надала, я казав їй нікому його не давати, скажіть їй щоб більше до мене не дзвонила і взагалі я міняю телефон...

- Мені почали снитися дивні сни, - продовжив хлопець незважаючи на обуреного бувшого вчителя, - та являтися ведіння з Катериною… Я бажаю розібратися що сталося.

- Як що, я її вбив…

- Я не вірю, ви ж кохали один одного.

- Тим що я її кохав, я і вбив. Якби ми не зустрічалися вона була б жива.

- Давайте, я завтра до вас приїду і ви мені розкажете…

- Що розказувати, хоча… приїжджай.

Через деякий час двері відчинились, на порозі стояла Міла (як вона себе називала, хоча батько її називав Людою)

- З речами, на вихід, - скомандувала Мирославу, - Ну і чому ти лазив по трубам, - почала кричати Люда, - Байки про селфі і інстаграм можеш залишити для ідіотів, я ж тебе знаю. Оля жалілася що тебе хрен вмовиш на фото... Або, дай мені свій телефон, - дівчина без дозволу вхопила телефон хлопця і почала його “клацати”

- Віддай!, - хлопець хотів було забрати, але дівчина вибігла в коридор

- Тільки якщо розповіси правду.

- А якщо я силою заберу?

Не забувай, мій батько тут начальник поліції. Він багато прийомчиків мене навчив.

- Ладно Людо, не ображайся. Ти не повіриш.

- А ти спробуй, тільки давай в авто. Бо копи і так на нас дивляться, і батько почне питати усіляке.

Після того як Мирослав та Міла сіли в машину дівчина спитала, - “Ну розказуй там, в що я не повірю?”

- Пам’ятаєш я тебе розпитував про клуб малювання?

- Так

- Так от, все почалось з того що я там знайшов ляльку і мені почалися являтися видіння…, - потім хлопець розповів майже все.

- Тобі точно треба помиритися з Олею, ну або… або давай позажигаємо вдвох. Прям тут, зараз.

Дівчина спробувала залізти на Мирослава, проте той вчасно відкрив двері авто і вибіг, - Вибач, ні.

- Тобі більше подобаються привиди?

Проте хлопець її вже не чув і пішов собі геть.

***

Вночі хлопцю знову наснився жах, він бачив підвішану за руки оголену ляльку, з її очей лились криваві сльози, а обличчя … обличчя було “мертвим”, без жодної емоції. Позаду неї були якісь тіні… Стояв наче в дверях до підвалу, якогось заміського будинку з височенним парканом.

Вранці доїхавши до Богуслава на автобусі, Мирослав за допомогою гугл-мап знайшов вулицю. Він спробував подзвонити Миколі проте у того телефон був “поза межами досяжності”. Коли він підходив до будинку то побачив поліцейські авто і машину швидкої допомоги.

- Яка біда, яка біда… Такий молодий, жити потрібно було… - на лавці голосили бабульки.

- А що сталося, - спитав Мирослав.

- Повісився…

І тут в смартфоні продзвеніла мелодія - “пурлим”, коли Мирослав глянув на екран, там світилось повідомлення - “У вас 5 пропущених дзвінків”.

- Набравши номер, хлопець побачив як один з поліцейських, котрі стояли надворі, підняв трубку.

- Алло.

- Ви до мене дзвонили.

Це поліцейський міста Богуслав, ви не дзвонили вчора ввечері Шуріку Миколі?

- Дзвонив, ми домовились що сьогодні зустрінемось. До речі, я вас бачу...

Поліцейський підняв голову, перед ним стояв молодий хлопець.

- Ви все одно забажаєте зі мною зустрітись, - сказав Мирослав, - тому не бачу причин чому це потрібно відкладати.

- Ви перша людина, котра сама прийшла щоб надати свідчення… як мінімум в моїй практиці. Скажіть, про що ви спілкувались з Миколою Петровичем.

- Про справу в якій його підозрювали. Про зникнення дівчини в мойому універі.

- А навіщо вам було це потрібно?

Для мого клубу мені виділили залу в університеті і я там знайшов речі зниклої дівчини, як мені здається. Отже, вирішив з цим розібратись.

- Дивись, вночі, годин через п’ять після твого дзвінка прийшло анонімне повідомлення з фото на вайбер викладачу. Котре було надіслано через впн. - Ти не знаєш, комусь ще відомий номер викладача, крім тебе.

- Ну я його взяв в університеті, у викладачки.

Ми до неї вже дзвонили… Добре, в понеділок тобі доведеться приїхати на допит, разом з нею. А поки що, можеш бути вільний…

Доїхавши назад в Київ, хлопець попрямував в універ щоб забрати ляльку і поїхати до батьків Каті, він нарешті зважився віддати іграшку їм.

Батьки Каті жили в новобудові, конс’єрж була чимось заклопотана, тому навіть і не звернула увагу на Мирослава котрий зайшов в будинок і приблизно вирахував на якому поверсі була квартира.

Подзвонивши, він почув чоловічий голос з іншої сторони: “Йдіть геть зі своїм Богом, де він був два роки тому.”

- Я з універу, ми знайшли деякі речи вашої доньки.

Можна було відчути як замок клацнув і двері відкрилися. На порозі стояв сивий жилястий чоловік, по його вигляду було зрозуміло, що він багато пиячить. Квартира була занедбана, в жахливому стані, можна було побачити банки від пива та пляшки з під горілки.

- Що за речі?

- Ось цю ляльку...

У чоловіка обличчя перекосилось від злості, - Викинь це! Це подарунок того покидька. Ви хочете і мене вбити?

- Про що ви кажете?, - спитав Мирослав коли батько Каті вже закривав двері.

Рік назад померла дружина, через вас, через тих хто не захистив наше сонечко...

Ти знаєш, знаєш, - мужчина схватив хлопця за барки, - їй подобалось танцювати але вона через того викладача покинула те що їй подобалось. Щоб бути разом з ним… Вона вважала що він її любить, а йому, збоченцю потрібно було тільки одне, - мужчина відпустив хлопця і повернувся назад до квартири.

Двері з грюком зачинились.

На подвір’ї хлопець сів на лавку, десь в автомобілі грала музика… Треба було подумати, що далі робити. Хто міг послати повідомлення Миколі Петровичу. Юнак пригадав минулий день. Як його піймали поліцейські і пригадав Мілу…

Стоп, Міла ж дивилась мій смартфон, але думаю...це звісно зовсім нісенітниця… вона також приймала участь в художньому клубі, і розповідала вона якось дивно…, - подумав юнак.

- Хлопець набрав номер Олі, - “Привіт! Оль, а ти була у Люди дома?”

- Привіт! Була одного разу, але там мені не сподобалось, а навіщо питаєш?

- Знаєш адресу?

- Тобі навіщо, що ти робити збираєшся?

- Мені здається, що вона якось пов’язана з тим випадком, про який я тобі розповідав.

Добре, але ж ти знаєш що її батько - коп. Знаю що знаєш. До речі до мене вже дзвонив якийсь інший поліцейський, з Богуслава.

(дівчина поклала слухавку)

Прийшло повідомлення з адресою.

Хлопець біля станції метро купив невеличкий букетик польових квітів.

Начальник поліції і його донька жили в приватному будинку на околиці міста. Коли Мирослав побачив височенний паркан, то хлопець подумав що навряд чи батько Міли заробляє такі статки чесним шляхом, але він не був поліцейським, навіть учнем поліцейської академії, А Міла, в якомусь сенсі була його подругою. Хлопець підійшов до дверей та натиснув на кнопку “дзвоника”. До нього повернулась камера котра висіла над дверима. Хвилин через десять двері відчинились.

- Перед ним, в чорному боді стояла Міла, - “Воу, які люди та без охорони!”, дівчина посміхаючись привіталась з хлопцем.

Я це… це тобі, - простяг квіти юнак, - вибач за вчорашнє.

- Та нічого, мені навіть приємно що ти спитав у Олі мою адресу і не побоявся приїхати і вибачитись. Ти дійсно хороший. Що ж, пішли вип’єм... кави, - через паузу,- Знаєш, мені ще ніколи не дарували такі квіти, в тих трояндах з Голландії немає душі... А це... ромашки? Вони наче сонце.

Зайшовши на подвір’я Мирослав зомлів. Це було те саме подвір’я зі сну. Він хотів був піти в сторону дверей підвалу, але Міла його зупинила.

- Там… нічого немає, мій...батьків хлам, ходімо до хати.

Дівчина посадила хлопця за столом у вітальні і принесла каву, а ще принесла якусь пляшечку.

- Це, щоб смачніше було.

Міла сіла поряд з Мирославом

- Ти приїхав тільки щоб квіти подарувати, чи для чогось ще?

- Ну… мені потрібно з кимось поговорити і можливо друзі праві.

- З чим праві, - дівчина налила хлопцеві кави та додала трохи з бутилки, те ж саме вона зробила і собі.

Розумієш, мені почали снитися кошмари, з сюжетами, як в гуро… Я вже декілька ночей не можу спати.

Бідний, - дівчина поклала руку хлопцю на стегна, - це просто тому що тебе немає кому розрадити.

Мирослав, повернувся до Міли і накрив своєю долонею її руку, підняв її і поцілував пальці, - Так, немає…

Дівчина пристрасно поцілувала хлопця, їх вуста поєдналися, їх язики сплелися… Але хлопець відсахнувся, - Я зараз повернуся, мені потрібно у вбиральню.

Вона на право, в кінці коридору. Поспіши, бо тебе чекає оце, - дівчина провела рукою поміж грудей до низу.

Насправді хлопець шукав не вбиральню, а вікно. Єдине відкрите вікно виявилось вентиляційне вікно, під стелею, саме у вбиральні. Хлопець піднявся на унітаз і якраз дістав вікна, підтягнувся і виліз на двір. Потім нишком проліз до дверей підвалу. Двері були зачинені. Дивно, поруч лежав лом. Хлопець і вирішив їм скористатися, замок легко піддався. Відчинивши двері він побачив що внизу горить світло.

Спустившись до низу він побачив прив’язану на шнурку оголену і брудну дівчину, видно було сліди численних порізів і інших травм. Вона спала, як йому здалося. Подивившись в обличчя дівчини, він не відразу її впізнав - її рота було розрізано до вух, очі було зашито нитками…

Тут Мирослав відчув як його вдарили в потилицю…

Відкривши очі, хлопець зрозумів що його роздягли до трусів і підвісили до стелі.

- Прокинувся? Як тобі не соромно, зламав замок в будинку начальника поліції.

- Слухай, на фіга це ти зробила?

Зробила що? А, те. Розумієш, у мене є правило - все що я захочу, я отримаю. І я захотіла її, як тільки побачила… Ти мабуть не розумієш, я хотіла з нею бавитись, одягати. Але з’явився той викладач і всі мої плани зламав.

- Мене будуть шукати!

Не знайдуть, ти станеш як вона - моєю іграшкою, лялькою - я буду тебе одягати…, а може і щось інше, - дівчина зжала в кулаці через труси член хлопця, - ...або знайдуть, мій батько.

- До речі, про Катю він в курсі. Тому ту справу і спустили на гальмах…, - додала дівчина, - проте, я щось занадто багато говорю. Я тобі покажу хто на справді зараз ця Катя.

- Я сьогодні викину це тіло, - показала вона на Катю, - Ей прокидайся тварина, - дівчина пнула Катю ногою…

Уааааа, - оголена дівчина повернулася обличчям до Міли

- Хочеш пожерти м’яска? Он твоя їжа вісить. Фас, - Міла схопила руку дівчини і поклала її на хлопця, а голову товкнула до тіла.

Катя підповзла до хлопця, так як її очі були зашиті, вона висунула язика і лизнула.

- Не роби цього…, - сказав хлопець.

Дівчина було розкрила рота щоб вкусити, проте почувши голос зупинилась.

- Ей, чому зупинилась…

- Ні, - раптом сказала Катя.

- Стоп… ти щось сказала… Два роки мовчала…, - з подивом спитала Міла

Катя розвернулась в сторону дівчини і кинулась на неї. Міла вдарила дівчину кулаком, так що та відлетіла в сторону. Потім дістала з карману рацію, - “Яцько, йди сюди, розберись з цим тілом. Розруби та викинь”.

- А хлопчиком я займусь, - додала дівчина в сторону Мирослава.

- Ніі, крикнула Катя… І знову на голос кинулась в бійку.

Зрозумівши що її охоронця чомусь немає, Міла вибігла з підвалу. Закриваючи двері вона крикнула, - “Я повернусь”.

Двері замкнулись.

Катя підійшла до хлопця і провела долонею по його щоці… А потім впала. Поряд. Поряд з хлопцем лежав його рюкзак, а там лежала лялька.

Через декілька хвилин відкрилися двері.

- Що у нас тут, я так і знав що ти нас приведеш до тих хто надіслав ті фото, - Мирослав почув голос слідчого з Богуслава, - ой і тут і викрадена дівчина.

Мирослава та Катерину увезли в лікарню, коли виявилось що у хлопця особливих травм немає його відпустили, але хлопець пробрався в палату де лежала Катя і поклав поряд з нею ляльку. А також сів поряд, взявши її долоні в свої руки.

А потім заснув. Йому снилась розбита лялька, знову. Але цього разу хлопець брав її рештки і приєднував один до одного, вони “склеювались”. А коли він зібрав ляльку, вона зникла, а поряд з’явилась дівчина. Катя. Вона посміхалась. Дівчина підбігла до хлопця і поцілувала.

Коли хлопець прокинувся він зрозумів що Катя тримає його руку. Медсестра, котра зайшла в цей момент, хотіла була лаяти хлопця, але побачивши що дівчина тримає його руку, крикнула в сторону - “Лікарю, йдіть сюди”

Далі були свідчення, наганяй від знайомої викладачки, сльози матері Мирослава, сльози щасливого батька (до котрого змогли додзвонитися тільки на наступний день, коли той протверезів від чергової попойки). Мілу з батьком посадили. З хлопцем зустрівся президент України і сказав що держава оплачує усі хірургічні операції для дівчини, винайнять найкращих врачів. А ще довелось вчитись, бігати до лікарні після танців…

Пройшов майже рік, тримаючись за руку Мирослава Катя вийшла на подвір’я лікарні. Сьогодні її виписують, за цей рік вона вже їздила в декілька країн де їй робили операції. І от, сьогодні у неї зняли останні шви. Слідів того, що над нею колись зробила сокурсниця вже практично не залишилось.

Надворі була весна, бруньки почали розкриватися і з них проступали нові листочки. Вже зеленіла трава та й дні ставали теплішими, пташки повертались до України. Як завжди, люди почали вилазити з домівок, займатися політикою і готуватись до чергових виборів. Люди закохувались один в одного і посміхались один-одному. Життя прокидалось з зимовою сплячки.

- Мирослав, чого це ти за мною бігаєш. Знайшов би собі нормальну дівчину…

- Ти мені вже це говорила

- Коли? Коли була привидом?

- Так

- Ну… я знаю що у мене був коханий, але ж це не ти. Це той хлопець котрий помер. Так?

- Так.

- Ну от, а у мене… я скоріш за все не зможу мати дітей.

- Ти думаєш це мене турбує?

- Ну… це турбує мене, я б хотіла колись стати матір’ю.

- Я думаю що нам ще рано про це думати, а там медицина допоможе… Я до речі тебе ще на побачення не запросив.

- Запрошуй, - зі сміхом сказала дівчина.

- Катя, чи ти підеш ти зі мною на побачення?

- А там будуть танці?

- Будуть.

***

Епілог

Не все так сталося як гадалося. Катерина вирішила поновитись в універі, а хлопець пішов в поліцейську академію. Власне йому це запропонував знайомий коп з Богуслава. Одного дня вони розсталися, коли Катерина переїхала в Америку і стала там відомою режисеркою, де знімала кльові серіали-детективи. Звісно вона хотіла щоб Мирослав був поряд, та той обрав Україну. Та вони залищились друзями...

Потім почалась нова фаза війни України з Росією і ... хлопцю почали знов снитися кошмари. Кривавий місяць котрий відбивався в калюжі крові, й тіла молодих дівчат навколо...

Післямова:

Це оповідання я написав в 2020 році і опублікував на одному сайті про котрий не можна говорити). Власне виявилось що цей твір є передмовою до роману Кривавий місяць, котрий я колись допишу... можливо і перша спроба в детектив.