Дива треба робити своїми руками

Олексій

Вона прийняла мій подарунок. Вона погодилася зустріти зі мною Новий Рік. І це вже дуже багато значить для мене. Що ж, у моєму розпорядженні кілька днів, я маю підготуватися до цього вечора.

Увесь наступний день я провів вдома, розвішував різнокольорові гірлянди, прикрашав ялинку. Встановив електричний камін, в якому нібито потріскували дрова. Він надавав приміщенню затишку та казкової атмосфери. А ще пакував подарунки, за ними окремо їздив у магазин.

Наступні два дні провів на роботі, треба було завершити деякі справи, щоб на свята мати декілька вільних днів, які я прагнув присвятити дівчатам.

– Олексію, – з Прийдешнім Новим Роком! Бажаємо вам щастя, успіху та кохання, – побажав мені Антон, коли ми зібралися на обід у п’ятницю всім нашим колективом, щоб привітати співробітників із святом.

– Дуже дякую, мої любі! – посміхнувся їм. – Я вдячним вам всім за плідну працю. Кожного з вас ціную, ви всі мій скарб, моя команда. І разом з вами ми досягнемо ще більших результатів! Я приготував вам всім подарунки, – кивнув на стіл, на якому стояли пакунки. – Тож, з Новим Роком!

– З Новим Роком! – дружно закричала моя команда.

З ресторану я вийшов у піднесеному настрої. Я прямував за Даринкою, страшенно хвилювався, адже досвіду спілкування з малими дітьми у мене не було. Я заїхав дорогою в дитячий супермаркет, придбав дитяче автокрісло, візочок, дитячі кашки та пюрешки, памперси.

Вдома сьогодні була прибиральниця, вона мала все прибрати та підготувати дитячу кімнату.

О четвертій я припаркував машину біля дитячого будинку. Марійка була у кімнаті з дітьми, побачивши мене вона посміхнулася та підійшла до дверей:

– Привіт, Олексію! Рада бачити.

– Привіт, Марійка. Навзаєм. Даринка готова?

– Я зібрала її речі, лише одягну малу. Ти зайди до директора. Максим Леонідович чекає. Треба підписати документи.

– Добре. Ти коли звільнишся?

– Я сьогодні та завтра на чергуванні, тож буду вільна у неділю зранку.

– Ми приїдемо за тобою. І одразу підемо гуляти…

– Ні, не треба. Я подзвоню тобі, коли буду вдома, прийму душ та трохи приведу себе до ладу після зміни.

– Як знаєш, – я посміхнувся та пішов до кабінету директору.

Ми швидко все оформили, обговорили й питання майбутнього всиновлення. Директор розповів мені процедуру та дав список необхідних документів.

– Але ви повинні розуміти, Олексію, що у вас доволі мало шансів, адже ви не одружені…

– Я думаю, що дуже скоро я зміню цей статус.

– Що ж, у такому разі бажаю успіху вам та вашій обраниці. Ми будемо лише раді, якщо Даринка знайде люблячих батьків.

– Дякую за довіру! З Новим Роком!

– З Новим Роком, Олексію. Біжіть вже до Даринки, – Максим Леонідович посміхнувся та потиснув мені руку.

Марія дійсно вже одягнула Даринку й вони чекали на мене в коридорі.

– Привіт, Даринко, – я присів перед дівчинкою. – Ходімо додому?

– Привіт, – тихо сказала вона й простягнула мені ручки.

Я підхопив її та ніжно поцілував у щічку.

– Вона дуже мила, – промовив я Марійці.

– Так, бережи її, гарних вам свят! – вона посміхнулася.

– Ми домовлялися зустріти Новий рік разом, – знову нагадав я.

– Так, авжеж. Ходімо, я вас проведу та допоможу поставити сумку з її речами у багажник.

Ми пішли коридором. Дівчинка міцно обнімала мене за шию, наче боялася, що я залишу її. Навіть дивно було. Я очікував іншої реакції.

– Що вона любить їсти? – спитав я.

– Даринка вже все їсть, але не давай перченого, солоного, багато смаженого.

– Зрозумів, – кивнув я.

Всадивши дитину у автокрісло, я забрав у Марійки сумку та кинув на заднє сидіння.

Я бачив як Марійка крадькома стирає сльози з очей.

Я не витримав та обійняв її.

– Все буде добре. Не хвилюйся за нас, – прошепотів. – І ми будемо дуже чекати на тебе.

– Так, звісно, – розгублено відповіла вона, відстороняючись.

Я посміхнувся, сів за руль та завів мотор. Даринка з подивом роздивлялася салон автівки, а потім раптом сказала:

– Поїхали!

– Їдемо, сонечко, – я посміхнувся до неї.

Марійка помахала нам рукою услід.