Brothers Gumors

Вступне слово

Сценаристи серіалів мають спеціальну назву для епізоду події якого відбуваються у замкненому просторі або у спогадах про минуле героя.

Пляшковий епізод це дешева, знята в економічному режимі серія телесеріалу з мінімальним використанням акторів та спец. ефектів. Історії з пляшки або пляшкові історії це серія з кількох епізодів, які ви можете читати окремо і в будь-якому порядку. За телевізійним визначенням це подібно до ситуаційної комедії, у літературній формі це новий вид поєднання «хохми» та «гуморески».

Це невеликі та смішні скетчі замальовки з діалогами про життя двох братів: Симеона Поло й Остапа Горіна, та їх маленькі пригоди. Не дивлячись на великі розбіжності у характері вони змушені мешкати разом щоб виконати умови батькового заповіту. А чому так сталось і до чого це призведе ви можете дізнатись прочитавши цю історію.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ

У даному творі можуть зустрічатись: лайлива лексика (зрідка французькою), не коректне представлення родинних стосунків, схематичне уявлення про життя та гумор взагалі.

ДІЙОВІ ОСОБИ

Головні

Симеон Полло — старший брат, не завершив навчання на адвоката, прожив разом з батьком в дитинстві один рік. Бажає виконати умови батькового заповіту, щоб стати власником родинного будинку.

Остап Горін — молодший брат, носить окуляри, до цього жив з матір’ю. Бажає поновити відносини з братом.

Другорядні

Марк Джеймс (Джеко) — друг Симеона з університетських років.

Батько — рідний батько двох братів, шахрай, аферист (тільки згадується).

БРАТЕРСТВО

Навпроти щойно відчинившись дверми стояв він, готовий до відкритих обіймів. З'їхавши окуляри на його обличчі обрамляла копиця каштанових пасм, ластовиння в куточках губ прийшли в рух від усмішки, що ставала дедалі ширшою, поки не промовила:

— Любий брате, я так радий тебе знову бачити, — на це добродушне вітання чекала саме та реакція, з якою заведено зустрічати непроханих родичів. Двері зачинилися й один за одним вхідні замки прийшли в дію.

Третя і четверта спроба потрапити в будинок не повінчалися успіхом, тому Остап вирішив вдатися до незамінного елементу братерських стосунків, а саме до шантажу. З розмаху кинувши свою валізу у двері, щоб напевно бути почутим, він для більшої переконливості нахилився до поштових дверцят і прокричав усередину:

— Впусти мене, або я оголошу всій вулиці та кожній з твоїх знайомих, звідки в тебе прізвисько Ширлі-Мирлі!

Після паузи зсередини будинку почулося:

— Не посмієш!

— Був спекотний літній день, — почав проповідувати Остап Горін, привертаючи увагу зацікавленої сусідки біля паркану, — коли нас відправили на пікнік біля озера, ти... — не встиг він домовити, як двері відчинилися.

Ні, його не впусти всередину, а затягли туди силоміць тримаючи за комір, як кота що горланить на всю вулицю.

Розпластавшись на підлозі після падіння, Остап потирав забиту руку. Тим часом спершись спиною до відчинених дверей, і зі схрещеними руками його вивчав гордовитий погляд Симеона Полло:

— Welcome to Hell.

— Home.

— Мені краще знати.

І двері зачинилися знову з не меншою силою, що й уперше, але тепер залишаючи двох братів на спільному боку будинку.

Що може слідувати за непривітним родинним привітанням як не агресивне чаювання.

— Розумієш… — перериваючи мовчання почав Остап, відставляючи чашку у бік, — я очікував, що ти зустрінеш мене більш привітно, враховуючи мої попереджувальні листи. — Каро-чорні очі брата запитливо дивилися на нього. — Я писав, дзвонив тобі, передавав повідомлення через нечисленних знайомих.

— Це хто ж? — із відстороненим виглядом Симеон підлив собі в чай щось із фляги. Остап помітив, що кожна сказана ним репліка супроводжується спустошенням філіжанки.

— Джексон.

— Помер, якщо звісно ти не просив його з'явитися до мене у вигляді привида. А стосовно листів, — старший брат відчинив двері в комору, і звідти посипалися стоси нечитаних листів, буклетів, газет і пара червоних конвертів з чорним чорнилом. — Тут залишки того, що приходило за останні місяці. Якщо щось виглядає, як рахунок волію це відразу спалювати.

— Тоді зрозуміло… Почну ще раз. Як ти знаєш, батько помер…

Залишимо ненадовго приголомшливі події у вітальні, щоб дізнатися не менш цікаву передісторію, що сталася роком раніше.

Неповторним місцем, бар із вивіскою «АЛІБІ», робили його постійні відвідувачі. До складу яких входив і Симеон зі своїм університетським другом Марком.

— Для людини, чиє життя злегка схибило, ти неабияк спокійний, — Марк на прізвисько «Джеко» підсів до нього за столик.

— В мене по іншому і бути не може. У самого справи як? — поцікавився Симеон у свого колишнього однокурсника.

— У порівнянні з тобою... Навчання йде за планом, — він оглянув Симеона який не полишав столик кілька вечорів поспіль. — Ти не думав звернутися до родини, наприклад до свого брата…

Джеко не встиг домовити, а Симеон не встиг обуритися, коли офіціант приніс замовлення, і на додачу червоний конверт.

Погляд Симеона засклянів, а Джеко захлинувся пивом.

— Ні, ні, ні. Тільки не вона, — простогнав друг.

— Я нічого не робитиму… Не цього разу, — запевнив його Симеон Полло і демонстративно почав залишати бар, не підозрюючи, що наступними обставинами їхньої зустрічі буде мексиканська в'язниця, куди Марк прибуде, як його адвокат.

І знову повернемося до подій у вітальні…

— Забагато драми для простого оголошення зниклим безвісти, — Симеон взневажливо впав у крісло.

— Мабуть, це найгірша риторика для адвоката.

— Ні, años dominys ось найгірша риторика з якою я завершив свою практику.

— Ну не закінчив, а перервав, — обмовився Остап.

— … Ось воно як… А тобі, звідки відомо? Марк здав? В очі дивись!

— Ти мені ще лампою почни погрожувати.

— Віддаю перевагу чайнику. Молодець, у будинку ще й години не провів, а вже здав свого співучасника. Проте залишимо тему зради мого колишнього близького друга, і повернемося до нашої біологічної ланки. Чого ти взяв, що він взагалі спочив? Сидить десь приспівуючи та ховається від кредиторів…

— Ти просто шукаєш привід мене звідси вигнати!

— Мені й приводу шукати не треба, — Симеон поніс валізу до дверей, щоб виставити її за поріг разом із власником.

— Але якщо виконати умови заповіту…

— Ти тут не житимеш, а я тим більше не маю наміру тут залишатися.

— ...Ти станеш єдино правним власником будинку.

Валіза впала на підлогу, а за нею, через якийсь час зачинилися і двері залишаючи братів замкнутих разом у цій незрозумілій ситуації.

Епізод №1: Смерть та Молочник

Договір про спільне проживання нагадував скоріше угоду з дияволом, ніж на братерську взаємовигідну співпрацю в ім'я виконання умов заповіту: кожен з них мав свою вигоду у вирішенні цього питання і бажав отримати більше, ніж озвучив спочатку.

— Як би ти мене вбив?

— Вибач що? — Остап мало не випустив книги, що викладав з валізи, і звернув увагу на брата, який обперся на одвірок відчинених дверей.

— Як уявний експеримент, час від часу, я вигадую варіанти смерті рідних та близьких…

— Так, цілком адекватне заняття, яке не викликає питань, — саркастично відповів Горін, і подумки додав: «Кого може вважати близькими, людина єдиний компаньйон, якої останні місяці був засохлий фікус?»

— І я так думаю. Ну, що скажеш?

— Ні, звичайно. Але ти відповідно почав про це замислюватись, — Остап повернувся до стінної шафи.

— Ну що ти… — Симеон відпив чай і обвів поглядом уламки вази, що просив не чіпати. — Хіба я маю причини?

Не тривале мовчання обірвав раптовий вигук:

— Молочник!

— Що прийшов забрати вчорашні пляшки? — Остап озирнувся на нього.

— Я б отруїв тебе через нього, — незворушно сказав Симеон, встаючи навпроти здивованого брата.

Мовчання поновилось.

— Ти єдиний п'єш молоко, і на додачу не дуже розбірливий, і не відчуєш особливої різниці, можна сипати що завгодно. Як кажуть: не пий чай там, де тебе ненавидять.

— Тобто мені треба замислитись, чи не внести тебе до списку можливих убивць? — запитав Горін.

Залишаючи кімнату брата, Полло сказав:

— Я б на твоєму місці краще б задумався, хто той невідомий, що залишає вранці молоко на ґанку. Отямся, тут немає молочників. Це можливо і передмістя, але найзанедбаніше, і точно не схоже на Квітучу Алею.

Епізод №2: Загадка

Симеон визирав з вікна на другому поверсі спостерігаючи за тим, як постать брата зникає за садовою огорожею. Почекавши ще пару хвилин він спустився до дверей чорного входу, що вели до саду і впустив чекаючого там Джеко.

— Я стовбичу тут майже чверть години, — поскаржився він знімаючи капелюх.

— Так припини балакати й ввалюйся швидше!

— Навіщо вся ця конспірація?

— Як показує практика, якщо лишити вас разом, ви починаєте формувати спільний альянс проти мене.

— Я не збираюся за це перепрошувати, ти потребував допомоги.

— А я тебе не за вибаченнями сюди покликав. А щоб дати можливість спокутати цю зраду. Підкріпивши її договором про нерозголошення, — промовивши це, він виклав документи на стіл.

— Це заповіт вашого батька? — запитав друг відкриваючи папку.

— Мені потрібно його спростувати.

— Отже, як я розумію, спроби зміцнити братерські стосунки ти покинув, — Джеко перегортав сторінку за сторінкою не дивлячись на Симеона.

— У нас з братом гарні відносини на відстані, ось нехай такими й залишаються.

— Тому ти стоїш тут і думаєш сипнути йому отруту чи ні?

— Скоріше обираю із видів. Осуджуй мене мовчки, або не осуджуй зовсім.

— Гаразд, вмовив, — запевнив його Джеко складаючи папери, і підвівся з за стола. — Ознайомлюся на дозвіллі.

— Я знав що ти не зможеш відмовити. Ти сильний, ти впораєшся, — зрадів Симеон.

— Я розумний, я навіть не візьмуся. З мене разова «консультація-рекомендація», нотаріуса шукай самостійно або ставай ним сам, — промовив він виходячи за поріг.

Епізод №3: Відгадка

Горін прокинувся від передчуття що за ним спостерігають. Як не дивно, першою думкою що майнула в голові належала Мері Шеллі: «… я спав і я прокинувся, і побачив створене мною чудовисько…»

Симеон Полло мовчки сидів в кріслі, навпроти його ліжка, з ввімкненою лампою.

— Мені це сниться? — промовив Остап, розгублено вдягаючи окуляри.

— Є розмова.

За декілька хвилин усі троє сиділи в вітальній.

— Як ти і наполягав, він тут, можеш починати пояснювати. — Симеон запалив сигарету.

Джеко ще не встиг нічого промовити, як Остап його перебив:

— Ти намагався розірвати заповіт не сказавши мені?! — обурено проволав він побачивши червону папку з документами.

— Спроба шибеника, — беземоційно відізвався Симеон, встаючи з канапи.

— Я тобі довіряв, а ти… Ти забув, що брати це щит від життєвих негараздів.

— Братство це і є ті самі — негаразди.

— А ми збираємося обговорити звідки все ж таки взялися гроші на утримання будинку? — Джеко закінчив розкладати папери на столі.

— Відмивання грошей.

— Або шантаж.

Переводячи погляд з одного брата на іншого, Марк зрозумів що єдиним у чому обидва були солідарні, так це в уявленні про батькову натуру.

— Підсумовуючи усе що мені вдалося з’ясувати, можу без сумніву сказати що слизький він тип. Але ви це вже знаєте. А ось чого не знаєте: умови були складені нещодавно, або вони внесені кимось іншим, або…

— Він може виявитись живим?

Хвилину мовчання порушив Полло:

— Я обрав жахливий тиждень, щоб кинути пити, — і відразу сів.

— Що б заперечити або підтвердити заповіт ми повинні з'ясувати, чи живий він взагалі, — сказав Марк.

На ранок підсумки минулої ночі привели двох братів на поріг детективної агенції. Стаючи навпроти її дверей кожен з них перебував у власних думках.

— Нагадую, ти погодився.

Важко, тверезо зітхаючи старший відповів:

— Це життя мене все ще має… Ходімо.

Далі буде…