Лиха доля

Марк прокинувся в чудовому настрої і кілька хвилин ніжився на прохолодних шовкових простирадлах, думаючи про Вікторію. Минуло рівно рік з того дня, коли він, талановитий ветеринар із великими планами, зустрів дівчину неземної краси й закохався до втрати пульсу.

Спочатку йому здавалося, що вони – не пара, його доля – вічна френдзона, проте за останні місяці багато що змінилося. Вікторія охоче сприймала залицяння, погоджувалася на побачення, пристрасно відповідала на поцілунки… Особливо вчора! Як чудово вони проводили час! Лише безглузда випадковість завадила зустріти ранок в одному ліжку.

Але сьогодні все буде інакше. Марк подбає, щоб жодна п’яна подруга, засмучена сестра чи нав’язливий колишній не влізли в ідеальне побачення, на якому він, можливо, наважиться не лише поговорити про почуття, а й натякнути на свої серйозні наміри.

Сьогодні! Хай би сонце опустилося швидше!

Будильник заграв енергійну мелодію. Марк дослухав до кінця і лише на останній ноті вирушив у душ. На серці було легко і вільно, хотілося співати та ділитися щастям! Не важливо, що гарячої води не дали, не важливо, що кава закінчилася, не важливо, що щоденник обіцяв важкий день на роботі. Головне – у дзеркалі відображався чоловік, який проведе решту життя з прекрасною Вікторією, студенткою філфаку, найкращою з дівчат у цьому світі.

Вони – повні протилежності. Марк – блакитноокий блондин атлетичної статури, Вікторія – мініатюрна брюнетка із пристрасними чорними очима. Марк носить джинси, футболки та кеди, Вікторія – лише елегантні сукні та високі підбори. Марк вважає фастфуд порятунком у насичених буднях ветеринарії, Вікторія дотримується здорового способу життя та подумує про вегетаріанство. Марк не проти скоротати вечір за переглядом серіалу, Вікторія віддає перевагу сучасній прозі. Марк… Та навіщо перераховувати? Це не має жодного значення, адже Марк та Вікторія створені одне для одного.

На сходах довелося затриматися, щоб допомогти літній сусідці Антоніні Степанівні зловити її розпещену кішку Лялю, а потім – не менш примхливу онучку Юлю.

– Який ви сьогодні гарний, дядечку! – наївно оголосила дитина, втішена несподіваною грою. – Як із кіно!

Марку це полестило, і хоч Антоніна Степанівна, зачиняючи двері, встигла проїсти йому мозок за неправильне поводження з Лялею, на серці стало тепліше. Хотілося вірити, що і Вікторія помітить новий костюм і сучасну зачіску – такі самі, як ті, з модного журналу, про які вона відгукнулася зі схваленням.

Надворі яскраво світило сонце і цвіли каштани. Марк упіймав таксі і вкотре задумався щодо купівлі автомобіля або й навіть житла ближче до роботи. Чи краще наважитися і розпочати свою справу? Може, відкрити маленьку ветеринарну клініку? Вікторія любить незалежність, а неподалік здають непогане приміщення. Це б її порадувало.

Подумки розписуючи райдужні перспективи, Марк подолав затор на мосту і задумливо подивився на рекламний щит з інформацією про ювелірний магазин, який нещодавно відкрився десь у центрі. Дівчина на яскравому фоні демонструвала незвичайні перлинні сережки – майже такі, як були у прабабусі Вікторії, але загубилися під час революції. Марк бачив їх на старій вицвілій фотографії. Можливо, саме зараз доля натякала, що треба змінити звичний ритм життя і вчинити як велить серце?

Ні, на жаль, це неможливо. Марк ветеринар, на нього чекають пацієнти, їх не можна залишати без допомоги. Але надвечір, коли робочий день закінчиться, Вікторія оцінить подарунок. Вона зрозуміє, наскільки тісний зв’язок між ними. Це не просто інтрижка – їх звела сама доля.

Марк літав як на крилах, чекаючи побачення з коханою. Вони домовилися зустрітись у нього на роботі, щоб не гаяти жодної хвилини спільного часу. Він уявляв, як приведе Вікторію до ресторану, замовить її улюблене вино, відкриє оксамитову коробочку…

– Вибачте, сережки «Володарка морів» продані, – приголомшили його в ювелірному магазині, куди Марк з’їздив під час обідньої перерви. – За кілька хвилин до вас якийсь чоловік шукав саме їх. Це ексклюзивна річ, другої такої немає.

Марк зустрів того чоловіка, коли заходив. Палкий брюнет років двадцяти п’яти, на перший погляд – типовий плейбой-мільйонер, але щось у його образі видавало не просто гульвісу, а небезпечного типа, замішаного у великих справах. Можливо, те, що за ним стежили. Можливо, зброя, що на мить з’явилася з-під піджака. Можливо, погляд хижака, що ніколи не проґавить здобич.

До кінця дня Марк ходив як у воду опущений, і лише побачивши за склом Вікторію, підбадьорився. Це маленька поразка, найголовніше все ще попереду! Він знайде набагато кращий подарунок, виконає кожне бажання своєї обраниці! Поточне завдання – зробити її щасливою цього вечора. Усмішка, підтримка…

О ні!

Якийсь покидьок втратив контроль над автомобілем і мчав прямо на радісну дівчину!

Марк кинувся у вікно. Він зумів відштовхнути Вікторію, проте сам потрапив під колеса.

За кермом сидів чорнявий тип, що перехопив сережки в ювелірному. Він був серйозно поранений. Дві вогнепальні рани в плечі, один постріл зачепив скроню… Більшого Марк не побачив, тому що помер на руках у Вікторії, встигнувши сказати, як сильно її любить, і побажати їй щастя.

***

{– Фух, нормально. Вибач, Марку, ти мені подобався, але читачам чомусь не зайшов, тож земля тобі пухом. А Вікторії дамо особисту драму, поганого хлопця і таємницю бабусиних сережок. Нормальний зачин на другу частину. Даремно я взагалі витягла тебе із френдзони. Шкода, так… Ти був моїм улюбленцем. Прощавай.}

***

Марк розплющив очі у величному світлому лісі й побачив чарівну незнайомку, що дивилася з цікавістю і багатообіцяюче посміхалася. Вона носила дуже мало одягу, проте була обвішана зброєю з ніг до голови. Марк не уявляв, як їй вдається утримувати на собі таку купу гострого заліза.

– Відтепер ти Обраний, мандрівнику, – мелодійним голосом промовила дівчина. – Ти повинен скрізь мене супроводжувати! Твій обов’язок – оберігати та захищати принцесу Вікталіалу, спадкоємицю престолу Чотирьох Вітрів, дочку Аруана Могутнього, наречену непереможного Дракона Тіней. Мене, якщо ти не зрозумів.

Вона була така схожа на Вікторію… Марк з першого погляду зрозумів: це доля. Він не дозволить, щоб із Вікталіалою трапилося щось погане. Він буде з нею вічно і захистить її на шляху… куди?.. до кого?.. навіщо?..

А що він взагалі робить у цьому дивному місці?

***

{– Та воскрешу я тебе, воскрешу! Знала б, що стільки невдоволених з’явиться, не вбивала б, а влаштувала б любовний трикутник. Але тепер пізно викручуватися. Помер – і без варіантів, хіба що у фентезі відродишся. Ось тобі дівчина, ось тобі завдання… на перший розділ нормально, а там додамо деталей. Живий ти, блондинчику, і щасливий. Ну, готуйся, будуть тобі емоційні гойдалки.}

***

Марк бився з Драконом Тіней не на життя, а на смерть, бо на кону була рука прекрасної Вікталіали. Хто вийде переможцем із цього кривавого поєдинку? Кому сонцесяйна спадкоємиця престолу Чотирьох Вітрів віддасть своє серце?

Кохання додавало сил, і Марк відчував, що близький до тріумфу… але Дракон скористався магією і відкинув його назад!

– Чому ти хочеш мене вбити? – запитав Марк, готуючись до удару, що стане вирішальним у цій битві. – Невже ти не розумієш, що Вікталіала любить не тебе? Невже шлюб із дівчиною, що бачить у снах іншого, принесе тобі щастя?

– І що ти пропонуєш, смертний? – рикнув Дракон, замахуючись.

– Нехай Вікталіала зробить свій вибір без примусу!

– Твоя правда! – вигукнув Дракон. – Дочка Аруана Могутнього вільна особистість, вона має право обирати.

Вікталіала розплакалася від цих слів. Із захопленням вона подивилася на суперників, що припинили бій заради неї, і сказала:

– Я…

* *

{– Не збираюсь я це дописувати! Знову самі претензії! Марк нудний, правильний, передбачуваний… Він усе псує. Ну і пишіть самі!}

***

– Я не знаю, кого мені вибрати, – крізь сльози прошепотіла Вікталіала. – Я кохаю вас обох. Моє серце розривається від муки, але…

Дракон Тіней обійняв Марка за плечі міцною м’язистою рукою, обвитою мужнім татуюванням, і схилився до вуха:

– Навіщо нам ця плакса, якщо ми є один у одного? – запитав пристрасним шепотом, від якого по тілу побігли солодкі мурашки, а в животі затремтіли метелики збудження. – Забудь її, вона не варта ні краплі пролитої крові! Подивися на мене… – Його очі п’янили, затягували в безмежжя, розпалювали тіло. – Невже ти нічого не відчуваєш?

Марк був розгублений, але щось тягнуло його до Дракона, щось наказувало забути про умовності та заборони, щось благало прислухатися до себе і чесно визнати: доля дала правильну підказку.

***

{– Клятий фанфікшн! Ну навіщо вони це роблять?! Навіщо? Все ж так добре починалося… Не можу на це дивитися! Я повинна все виправити.}

***

Марк вийшов із коми і побачив біля свого ліжка гордовитого лікаря та втішену Вікторію.

– Любове моя, ми житимемо довго і щасливо! – пообіцяла вона, обсипаючи його поцілунками. – Ти зможеш вибачити мого брата-спецагента за ту аварію? Зрозумій, він не винний! Його підстрелили вороги, коли він розкрив мережу збуту краденого, що функціонувала понад сто років, і спішив до мене, щоб повернути прабабусині сережки. Марку, любий, я така рада, що в моєму житті є ти! Ми одружимося прямо зараз!

– Зараз? – здивувався Марк, купаючись у морі позитивних емоцій, але відчуваючи відповідальність за майбутнє дівчини, що хотіла зробити його найщасливішим чоловіком у світі. – Вікторіє, але ж ми познайомилися сьогодні вранці. Навіщо поспішати із весіллям? Раптом я перестану подобатися тобі, коли ми дізнаємося одне одного краще?

***

{– І нічого це не банальний хід. Кома багато що пояснює, а часткова амнезія дає сюжету новий поворот. Марку, сонечку, адже ти мій улюбленець, ми з тобою ще нескоро розстанемося!}

Якщо вам сподобалась ця історія, будь ласка, не забувайте про «вподобайки» та коментарі. Щоб не пропустити новинки, підписуйтесь на мою авторську сторінку.

Приємного відпочинку в чарівних світах!

Будь ласка, донатьте ЗСУ і волонтерам.

І, будь ласка, завжди пам'ятайте про те, що #RussiaIsATerroristState