Істини шляхи

- Так. Ставай давай. Вилежуєся!

- А-а-а-а! Хто ви? Що вам треба?

- Так. Не кричи! Работать маєш!

- Ви хто? Відваліть! Як ви потрапили до мого будинку?

- Так, вже і твого будинку? Не сміши. Ти з луни звалилась? Давай, а то норму не виконаєш до обіду і голодна будеш. Кредитні свої не погасиш!

- Кредитні? Про що Ви?

- Ха-ха, та подивіться на цю прикукурену? Ти забула про батьківський борг? Дідів? Ти вже місяць зриваєш план. Через тебе під 3 чорти піде зараз і мій. А попереднього твого наглядача звільнили, бо ти зірвала попередній план. І ти не п'єш ліки і не працюєш. І ще є план скільки треба звільнити наглядачів.

-Я нікуди не піду! Я вас не знаю.

- Так, 58, заткнись. Я твій начальник Дехтон, ти моя власність. Вдягай форму. І йдемо. І не кричи голова болить. А інакше, інакше. Я вимушений буду клопотати про переведення тебе на нижнє коло. Там норми вдвічі більші, а платня менша. Теж вдвічі. На вдягай свої ламатки! І скоріше!

- Але це не моє! Воно велике.

- Так, номер твій, значить твоє. Вдягайся, бо битиму.

-Ви можете вийти? Я соромлюся.

-Ага, так щоб ти втекла? Ні!

-Я не буду при вас одягатися, я гола! Майте повагу!

-Соромлюся?!! Та не смішіть мої копита!!! Чого я там не бачив?

-Мене! Ніхто з вас не бачив справжню мене.

-Так, чуєш, ти справжня. Тягни свої бьодра розкошні до виходу, бо працюватимеш вся така особлива і блакитноока у піжамі. Чи ти гола? От, така і підеш.

- Все, одягла я вашу робу! Не займайте мене!

- Отак добре. На от, таблетку пий, а то не витримаєш знову!

- Що не витримаю? Не буду я нічого пити! Я вас не знаю! І знати не хочу!

- Я з тобою 10 хвилин панькаюся! Так, при нормі 50 секунд. Це порушення інструкції. І за це я мушу зменшити тобі денну оплату.

- Я ще не встигла нічого зробити! Вже заборгувала! Геть від мене! Я пса спущу! Джесік фас!!!

-Хаха. Та, твій Джесік фарш, давно! Забудь про нього.

-Ні, Джес!

-Та ти вже його і не помниш. Чого кричиш? Вуха болять.

- Не пам'ятаю справді. А, що за робота?

- Та ти вже і це забула! От, слаба на голову. Я поясню. Треба читати під запис твори нашого Вождя!

- Якого ще Вождя?

- О, так це вже перебір. В тебе передоз? Чи ти зійшла з розуму? Та ти, та тебе... Про себе, пса, одяг свій, домівку можеш забути, а про Вождя не смій! Я зроблю вигляд, що не почув. Бо мене звільнять, якщо дізнаються, що допустив таке на віренній мені ділянці. Прямо у серце! Забути вождя!

- А ви його бачили?

-Так, я не задаю питань! Сказали виконай волю Вождя, я це і роблю. А ти збирайся, бо вже бісиш!

⠀

Раптом кімнату через 2 вікна осяяло світлом. Біле сліпуче яскраве світло. Його джерело - високий молодий чоловік з 6 крилами, вибив у польоті двері та залетів до них.

Світло придавило Дехтона до підлоги, а героїня лише прикрилась ковдрою, визираючи з цікавості.

- Ви хто?

- Всього лиш ваш великий шанувальник. - сказав і склав крила.

- У вас кров?

- Це стріли, в мене влучили поки я до тебе дістався. Єдиний з 10. Мені стане сили тебе врятувати, моя Королева. Ти не випила ту таблетку?

-Ні. І я не…

- Вона мала позбавити тебе голосу і здатності бачити сни! Ті самі сни, в яких Засновник відкриває лише тобі таємниці.

- Засновник, вождь. Я нікому з них не належу.

- Тобі треба летіти.

- Я не можу. У мене тут самі кредити, а не крила. Я не янгол. Я ніхто з номером 58. Не займай мене. Бачиш форма з номером.

- Так, не ти янгол, а я. Але я вмираю через спробу тебе врятувати і вже не так довго залишилось.

- Ваше світло воно гасне!

- Лише поруч з створіннями, енергія яких сильніше за мою.

- Але ви сяяли, Дехтона он пришпілили до підлоги. А он він, до речі, вже навколішки стати зміг.

- Я і не впізнав його. Ти не уявляєш зараз, як можеш засяяти по-справжньому. Спалиш це пекло і попелу не залишиться.Твоя сила виняткова, твоя енергія особлива, пів Всесвіту не зможе зрівнятися з тобою.

- Хм. А чого тільки пів?

- Інша половина - це темрява. Їй не рівнятись з тобою. Ти зникла і ми тебе дуже довго шукали.

- Давно?

- Так давно, що мене і в помині ще не було як сили. А ти вже сяяла!

- Щось ви мені заганяєте. Я вам не вірю.

- Джесік. Джесік. Допоміг Вас знайти.

- Що з ним?

- Один з цих чортопхаїв його вбив. Але він вказав напрям, коли шукав тут. І 10 ... 9 бойових ангелів направилось за тобою.

- Це казочка, а я доросла.

- Ще більше, ніж сама уявляєш.

- То я ще й стара! Дехтон собі такого не дозволяв!

- Ти не стара, ти вічна!

- Все одно нікуди принципово не піду. Ні з тим грубіяном, ні з тобою. У мене має бути власний шлях.

- Я знав. Візьми.

- Що це?

- Квітка. Одна з 58, що виросли всюди, де падали твої сльози.

- А чого я плакала?

- Ти мені скажи.

- Я плакала і серед янголів? Може, ви не такі вже і ідеальні? А чому вона світиться?

- Маєш піднести до серця. Тільки скинь ту робу! Ніхто тебе не побачить, поки ти сама цього не дозволиш. Ми з чортякою відвернемося.

- Десь я це сьогодні чула. Щось забагато сьогодні мене роздягають.

- Тільки так це спрацює. Та відліпись вже від того ліжка!

- Добре, в тебе очі гарні. Мені буде навіть приємно. І ти Дехтоне полюбуйсь, де ще богиню зустрінеш. Ой, не можу. Ох, чудю.

⠀

Біля ліжка стояло напольне зеркало на весь її зріст. Може це справді її дім? Вона підскочила до нього та грайливо скинула форму з клятим номером. Секунду помилувалась, і піднесла квітку до грудей.

⠀

В мить вся засяяла, легким світлом. Світло вкрило її тонким золотим шаром.

- Справжня я?

- Ще ні. Розправ крила. Можеш поки не співати, ми так тільки привернем небажану увагу. Чортополохи страх не витримують твого співу.

- ???

- Ти ніколи не губила крил, значить вони в тебе є. Істини шляхи.

- Якась дурня! Так в мене і роги і гроші мають бути. Я можу тільки осьо трохи світитися і все.

- Ти маєш літати, ти королева янголів!!! Істини шляхи.

- І що я мушу робити з цим титулом? Мені положено замок, машину чи щось ангельське?

- Повір у себе! Ти королева!

- Добре, який ти напористий. Буду повторювати це закляття бувально, хоч і звучить вбого: я королева... я королева... я королева.

⠀

Враз кімната наповнилася світлом. Не білим і сліпучим, як у янгола. А неймовірно веселковим, в якому проглядався кожен відтінок з існуючих кольорів. Дехтон і янгол зачаровано спостерігали як справжня Королева, будь-яке інше слово зараз не підходило, розправляє крила, прямує до дверей та летить.

⠀

Янгол лиш мить проводив її поглядом. Потім підвівся та дістав за поясу ззаду довге гостре лезо без рукоятки.

- Ніготь Творця! Яка честь тобі випала Дехтоне, оціни. Отрута скоро мене доб'є. Я мушу виграти їй трохи часу. Її не мають наздогнати. Ти дарма від нас пішов. Ти найсильніший з нас. Я мушу тебе вбити.

⠀

Дехтон кинув у нього форму Королеви.

- Номер ..... я лише хотів нагадати. Допомогти відшукати себе. - і заплакав.

Тиша.

- Це все ти?

- Я обшукав усі світи, але не знайшов місця, де вона вирішити посумувати в цей раз. Єдине місце, де ніхто з нас не шукав - Пекло. Я відрубав свої крила. Я знайшов її. І розповів лише Джесіку, брати могли не повірити. Він розумник. Шкода його. Але це місце змінило мене, я захотів залишити її собі. Ти прилетів в останню мить. Дякую, що не дав її зломити. Істини шляхи.

Ангел сів біля нього і теж заплакав. Можливо це перший ангел, що плакав.

- Я помираю.

- Ти врятував її. Ти молодець. Усе, не даремно Альфа.

- Ти захистиш її?

- В тебе завжди якісь спасіння на умі. Відпочинь. Не втручайся. Крила відшукав і молодець. Хай сама. Це все просто шляхи істини.

- Як вона засяяла! - захрипів.

- Надіюсь вона віднайде свого Короля! Бо знов шукати її по закуткам всесвіту.

- Захисти ... її ... до цього. Забери мої крила поки живий.

- Я спробую брате, якщо знов все не зіпсую.

- Істини шляхи...

- Ти готовий? Це боляче.

- Рви!!!! АА-АА-АА-АА!!!!

- А пам’ятаєш, як ми її в Тернополі знайшли в тій забігайлівці страшній? Як її, а Гендель, так і називалась. Що вона тоді пила? Коньяк. Глушила стопку з стопкою і на стійці декламувала свої вірші. Кожана куртка, облягаючі штани. Така красива. Алкаші, байкери, курвиська, збоченці, злодюжки, заводчани після нічної. І всі завмерли від тих рядків. І ти тоді сказав...

- Моя ти королева.