Амадей

Дрімучий ліс. Холодний вітер. Скрипучі дерева. Гілки падають навколо час від часу. Я йду темним лісом. Морок навколо. Назустріч постать. Швидше за все чоловік. Жінки не гуляють лісом вночі. Особливо на одинці. Не гуляють, а я гуляю. Мені не страшно. Я знайшла відповідь на всі питання.

Звісно він зі мною заговорить. Заговорить точно. Хіба може чоловік пройти повз дівчину мовчки? Ні, треба ж зачепити. Спитати, що я тут роблю, або напасти. Він точно не в собі. Нормальні люди не ходять в пітьмі серед лісу. А він ще йсам. Можливо він полегшить мою справу.

-- Що ти тут робиш серед ночі?

Як передбачувано. Який примітив.

-- Я йду вішатись, а ти?

-- Я насолоджуюсь блек металом і уявляю химер. Кожної ночі. Не люблю сонце. Не можу спати. Як пощастило зустріти тебе, я давно не говорив з людьми. Зазвичай їх просто закопую.

-- А де лопата?

-- Підловила, -- усміхнувся Амадей. – То ти вішаєшся? Мотузка, мило, все взяла?

-- Так.

-- Я допоможу тобі. Підсажу й відпущу. Та й на дерево вилізеш сама, зав’язати шнурівку?

-- Не знаю. В мене достатньо відваги для самогубства. Вилізти на дерево річ другорядна. Зможу. Без проблем.

-- Мені нудно, тож я допоможу.

-- Дякую. А може руками вдушиш? Так швидше.

-- Ні, ні. Будемо слідувати плану.

Амадей і Окка вибрали достатньо товсту гілку, але не занадто. Зробили петлю. Амадей вдало заліз на дерево, міцно прив’язав мотузку і вхід у потойбіччя готовий.

-- Як тебе звуть майбутня мертва?

-- Окка.

-- Окка без ока.

-- Ні, рівно два на місці. А тебе?

-- Амадей.

-- Моцарт? Амадей пожирає дітей?

-- Якби ж то.

Посмішка Амадея сяє в пітьмі. Окка тане. Це слабкість.

Амадей обіймає Окку за ноги й припіднімає. Вона вдало надягає петлю й Амадей опускає руки без слів.

Мотузка міцно стискає шию Окки. Вона відчуває дикий біль. Сіпається.

Схопилась за шию. Намагається звільнитись від петлі. Боляче. Дуже боляче.

Амадей підхоплює її ноги і припіднімає.

Окка швидко вивільняється з петлі й вони падають.

Вдарились об землю. Біль порівняно не біль.

Окка важко дихай.

-- Я передумала. Як тільки повисла в повітрі, одразу передумала.

-- Я на це й розраховував. Вішався кілька разів частково. Завжди хочеться жити за хвилину до смерті.

-- Життя немає жодного сенсу, -- спохмуріла Окка, -- Іноді воно приємне. Але так рідко. Воно надто довге. Тягуче. В’язке як болото. Спрацював інстинкт і я дуже хотіла жити в петлі. Та все ж, жодного сенсу.

-- А в смерті є сенс?

-- Вона неуникна. Так я вирішую сама де і коли. Беру долю за шкіру. А не чекаю поки природа сама мене вб’є. Знаєш як нудно чекати, терпіти? Я бачу своє життя наперед, я бачу прірву, все буде чорне, все буде однаково. І закінчиться однаково.

-- Виглядає, що втобі багато страху. Ілюзія. Ілюзія, що ти бачиш майбутнє. Ілюзія, що втратила страх смерті. Ігрища розуму. Депресія звичайна. Це хвороба, а не просвітлення, -- говорить Амадей, -- Йдемо до мене. Я живу сам. Вдома в незнайомця цікавіше ніж зашморг на шиї. Адреналін. Розпуста.

-- Розпуста?

-- Так, нам необхідна розпуста. Прикрашає життя.

-- Хм… Йдемо.

-- От бери, навушник. Поділюсь з тобою прекрасним.

І знову Амадей такий милий і привабливий. Темно. Неможливо придивитись до деталей. Але загалом зріст, довге волосся, чорний одяг, сережка, риси обличчя – пощастило. Зазвичай люди не красиві. Особливо чоловіки. Але що поробиш, коли ти гетеросексуальна? Доводиться вибирати когось з них.

Окка і Амадей дійшли до будинку. Йшли довго. Ще не світанок. Але було б гарно, якщо світанок.

Восьмий поверх. Два балкони. Видно ліс. Прекрасний простір до лінії горизонту. Майже видно ліс. Потрібне сонце. Тоді потенційно чарівний пейзаш побачиш по-справжньому.

В Амадея багато всього. В основному на тему чортівні. Іграшки, фігурки, картини, чорне покривало на ліжку, загалом багато чорного і де-не-де червона підсвітка. Черепа, свічки, кажани, Мефістополь, Багомет… Людина розуміє стиль.

-- Вина? Кави? Чаю? Віскі? – пропонує хороший господар Амадей.

-- Усе. Я хочу все.

-- Тобі буде погано.

-- Мені завжди погано. Фізичні страждання відволікають від страждань душевних, а також очищають душу. Можливо я все ж побачу світло, коли блюватиму від алкогольної мішанини.

-- Ти філософ. І я філософ. Гедоніст.

Вино. Віскі. Кава. Чай. Перший секс. Другий секс. Третій секс і царство снів Морфея.

Ранок. Просто кава. Просто чай. І цукерки, цукерки, цукерки.

-- Я люблю тебе, Амадей, я б кохалась з тобою вічність.

-- І я тебе люблю, Окка, чарівна жінка, ти будеш моїм сенсом.

-- А ти моїм.

Любов розсіює пітьму. Любов наповнює порожнечу. Любов – ліки.