потворність

обшукайте його - у хребті його сховано змія...

за наказом того, хто годує його у хребті, змій виповзає назовні... - приховано отвір в плечі того виродка...

виродок зрощений, плеканий нами в столітті... - обшукайте його...

він пацюк, з найпаскуднішим посміхом писок...

хижак!

він з'їдає подібних навіть собі...

а що раптом пропустить він з неуваги - довжелезно безмежний витруїть змій на плечі своїм смородом, подихом смерті, додушить скрученим тілом на кільця...

обшукайте... - він зрада, лайно від нечистої сили гігантське...

він зненависть закидує нагло у світ...

розірвіть його балістичним снарядом, ракетою, бомбою...

чи ще іншим чим є... - терміново знищить його!

він залякує горем, страхами та болями...

бавиться, грає нестійкістю миру...

влаштував він криваве сафарі...

за життями вільних на волі - зі смертю лихі перегони...

слабодухий, пустий, невагомий, ніщо, нічого не варте створіння... - пустопорожнє, наздоганяє усе, що на хвильку завмерло в розгубі, у сумнівах та у ваганнях...

має крила кажані на те... - метеликом пурхає чорним поміж руїн, що утворені ним же...

отрутою дихає змія навколо себе по світу...

вбийте його!

...думалось так мені в холоді ранком...

закутаний пледом я темною ранню зими зігріваюся кавою...

тримаю в руці своїй плетений кнут - ним ганяю кутами пацючу смердючую гидь...

...нарешті світлішає ранок - видіння тікає, вганяє, ріже засніжений шлях пазуриннями, лезами лап... - вириває аж грунт, що злітає високо вгору та віялом брудно спадає у сніг...

темінь неба та ночі тримає на спині пацюча гігантська потвора... - віддаляючись, швидко втрачає всі обриси, форми вона між швидкозмінних яскравих у розсвіті хмар...

то не марення... - ні, не маразм...

і не глюки мої з переляку...

не маячня, що пов'язана з явою привидів... - ні!

то звичайна розлюченість злом, яке оточило вітчизну, мій край... - я просто собі фантазую (що з моїми літами звичайним є, притаманне)...

бо край цей стає непотребом, річчю якоюсь на "ринку" - торгують моєю землею на здачу кремлівській потворі...

чути вже голоси про ціну не лише у моїй Батьківщині, а й по інших країнах - образливо, бридко чути ті "голоси", але мусимо чашу спити до дна...

розуміємо, ті "голоси" позбавлені здоровомислень геть як не зовсім, так дуже...

дуже помітна незграбність "торгів"... - адже чуже та без згоди, ще й вкрадена виродком, зрощеним нами ж в столітті...

але спрацьовує, певне, рефлекс несприймання неспокою в ніші комфорту "власного его"... - не віриться в те, що біда таки поруч і докучає - чужа якась, наче далека, а дістає... - її треба продати й по всьому!

бо це втомлює...

і заважає...

ах!...

...каву допив...

починається день, що наблизив свята...

та не святкується якось...чомусь...

біля самотності - відчай...

війна...

де та віра?...надія?...

...розкидую карти... - шукаю...

а, може, на кавовій густині я щось прочитаю?........