Наречена

Бути поруч. Найвище блаженство та найбільше багатство для мене. Чути його голос, дивитися на цього досконале обличчя, дихати з ним одним повітрям... Ненароком торкнутися і відчувати, як струм проходить крізь моє тіло, як закипає кров, серце починає шалено- шалено битися. Коли ж він дивився на мене своїми темно-карими очима, час завмирав. Він був моїм Всесвітом, моїм Богом, моєю релігією.

***

Ніч - час сповнений блаженства. Сон - можливість проживати життя в іншій реальності.

Я повільно кружляла у танці. Легенькі сніжинки лягали на моє чорне волосся, покриваючи його, неначе вуаль нареченої. Пишна, старомодна сукня, міцно стягнула стан металевим корсетом. Свічки тьмяним світлом розганяли пітьму, злякано відкриваючи невеликі частинки просторого залу. Будівля була старою і занедбаною. Крізь дірявий дах летів сніг. Я кружляла з своїм коханим. Його обличчя було завжди в темряві, та я знала - це він.

Тіло кололи тисячі гарячих, тоненьких голочок, змушуючи мене тремтіти. Відчуваючи збудження від цього болючих обіймів -я танула.

- Будь зі мною. Ти потрібна мені. Будь зі мною в цих солодких муках- лунало в голові.

- Ти ж знаєш, що робити, щоб ми навіки були разом?Ти ж витерпиш біль заради мене?

Я продовжила кружляти.

Біль. Що значить біль проти буденної пустки? Коханий мій, що значить біль, проти вогню у якому я кожного дня палаю від пристрасті? Як можна відмовитися від тебе? Як можна відмовитися від того, що стало сенсом життя?

А потім, я прокидалась.

***

Весілля обіцяло бути шикарним. Купа гостей. Великий, багато прикрашений банкетний зал. Виїзна церемонія. Білосніжні квіти. Усе білосніжне. Молода, вродлива наречена. Біловолоса Аврора та прекрасний принц.

Моє серце швидко - швидко забилося. Ще трішечки. Мине зовсім мало часу, як ми навіки будемо разом. Лише ти і я. Ковток шампанського, щоб змочити пересохле горло.

***

Цей день настав. Не зводячи очей з коханого, я відчувала, як позаду, щось зле холодом дихає на спину. Я швидко оглянулась і побачила ледь помітний чорний згусток. Певно примарилось. Тягучий страх наповнив моє єство зливаючись з дикою насолодою. Цей гримучий коктейль з почуттів затьмарив мій розум, та ціль - "Бути разом" - залишалась ясною, як ніколи.

Наречена та наречений підійшли до вівтаря. Священник, щось урочисто говорив про вічне кохання. Ніхто не звернув на мене уваги, коли я почала поступово наближатися до нього. Мій найкоханіший чоловік на світі. Металеве лезо приємно холодило гарячу шкіру.

- Чи згодний ти, раб Божий, взяти собі за дружину рабу Божу...

- Ні! - крикнула я і кинулась на наречену.

Вбивати дуже важко. Хотіла поцілити у серце, та ніж не зміг пройти крізь грудну клітину, не вистачило сил. Якісь крики. А байдуже. Нехай кричать. Кричать, як свині. Свині вони по суті й є. Живіт. О живіт м'який. В живіт вбивати значно легше. Ніж прекрасно входив в черево. Ще раз. І ще раз. За своєю спиною я чула, як щось знаходилося сміхом. І я зайшлась. Я була щаслива. Певно, такою щасливою, я ще ніколи не була. Кров нареченої червоними пелюстками розплилась по білій сукні. Ну хоч трохи кольору у цю білу нудоту. Мене вхопили дужі чоловічі руки і щосили відкинули від нареченої. Ніж випав. Це він. Його дотик. Він відкинув мене у чужі руки?

- О, мій коханий! Мій любий! Мій милий! Подивись на мене - благально мовила я, - Ні, не на неї. Її немає! Вона - оболонка! Пустка! Я є! Це я! Тепер лиш ми. Я ж люблю тебе! Ми тепер навіки будемо разом!

За спиною зареготало ще сильніше.

Я запручалась у чужих руках.

- Коханий! Коханий! Подивись на мене! Це ж я! Я убила! Я убила, щоб ми були разом!

Він завмер. Я благально, неначе щеня з мокрими очима, дивилась на нього. Швидким, рішучим кроком він підійшов. У руках блиснуло лезо. Я відчула гострий біль на шиї. На його обличчя бризнула кров. З мого рота вирвалось щось схоже на хрип. Усе тіло стало м'яким та повисло на чужих руках

***

Пишна сукня скувала моє тіло залізними обіймами. Було дуже холодно. Здавалося, що холод поселився всередині мене і закував мої нутрощі.

- О Боже! Знову цей сон - промовила я в пустку. І тут, на мене звалився БІЛЬ. Я упала та закричала. Здавалося, що кожну мою кісточку ламали та трощили молотами. Сльози заливали обличчя застигаючи тоненькою кіркою льоду, який одразу тріскався і падав на підлогу. Гострі кігті схопили мене за талію та підняли до верху. Знайомий сміх різанув по вухам. Це не був мій коханий. Це був згусток чорної,злої темряви, з двома червоними проваллями замість очей.

- Ти не він! Пусти! Ааааа! Ааааа! - закричала я.

Згусток темряви торкнувся моїх губ і я відчула, як їх пронизили металеві дроти. Кров залила підборіддя, стікаючи тоненькою цівкою на шию. Пазурі глибше вривалися в моє тіло, залізаючи під ребра. Тепер, не існувало нічого окрім болю. Напівпритомну від болю, Морок кружляв мене у занедбаній залі.

- Тепер, ти навіки моя - прошепотіло у моїй голові. - Ти ж витерпиш біль заради мене?

Сніг, витонченими сніжинками падав через діру у даху, покриваючи моє волосся неначе вуаль.