Жаба

В одному містечку, в затишній печері жив дракончик на ім'я Норі. Він вмів робити багато цікавих речей. Та була в нього одна проблема — ніяк не міг навчитися доводити справи до кінця.

Поки був маленький, батьки тільки зітхали й сподівалися, що переросте. Але чим старшим він ставав, тим більше відчував, що з ним щось не так.

Його кімната перетворилася на суцільний склад мотлоху: недозбирані пазли та моделі, недомальовані малюнки, недоліплені фігурки, недочитані книжки, суцільне недо- в усіх напрямах. Вони розповсюдилися по помешканню наче пліснява і чекали, коли зірки зійдуться і їх буде завершено. Але цей час все не наставав.

Одного разу, коли Норі хворів, його зайшла провідати шкільна подруга Нір-Нір. Вони познайомилися на святі міста декілька років тому і потоваришували. Коли вона переступила поріг його кімнати, то застигла в розгубленості.

— Чому в тебе такий безлад? — не втримавшись поцікавилась вона, — хіба приємно жити, коли усе сиплеться на голову?

Норі не очікував такого питання. Так, йому дещо заважало, але швидке зсування в сторону прибирало проблему, принаймні тимчасово.

— Це моя майстерня, — намагався виправдатися він, — місце незакінчених робіт. Вони тут живуть і чекають свого часу.

— І коли настане той час? — спитала дівчинка, підходячи до столу, де лежав малюнок з метеликом без половинки крила. — Можна? — підняла клаптик кори, що виконував роль паперу і брусок вугілля, що лежав тут же поряд.

Норі кивнув, бо просто не знав, як ще реагувати. В декілька рухів комаха на картинці отримала другу кінцівку, точнісінько, як першу.

— Невже завершення вимагає так багато часу? — засмучено спитала Нір-Нір, — мені мама каже, що тільки завершена робота має значення і цінність. Виходить, що всі ці предмети, — вона повела лапкою вказуючи на речі Норі, — вони немов ще не народилися, ще не стали справжніми й корисними... Я думала ти інший.

Дракончику було дуже неприємно слухати подругу. Здається, вона говорила все вірно, та кожне слово болюче врізалося в серце.

— Слухай, я ж тобі не кажу, що і як робити, — розлютився він, — наводь порядки у своєму житлі.

Нір-Нір похитала головою і повільно рушила на вихід, опустивши вуха.

— Я, мабуть, піду... Одужуй, — переступила поріг, потім повернулася до столу, взяла вже завершений малюнок і поставила на поличку, щоб Норі його неодмінно бачив, виходячи з кімнати. — Це залишу тут, на згадку. Бувай.

Її кроки давно стихли, а Норі все сидів і думав, з якого моменту все пішло не так.

Минув тиждень. Норі одужав і вже почав ходити до школи. Але Нір-Нір досі не бачив. Дракончик весь час міркував про їхню останню зустріч і болісні слова подруги. Декілька разів поривався довести самому собі, що може завершити будь-що, якщо захоче. Але все обмежувалося лише бажанням. Як тільки доходило до дії, на Норі навалювалась безмежна лінь. Ані лапи підняти, ані хвоста. Все нутро вимагало лягти поспати й припинити себе мучити.

Тато запропонував просто віднести весь мотлох на смітник. Немов, якщо не закінчив, значить воно йому й не потрібно. Мама зауважила, що варто попередньо відсортувати потрібне від непотребу, бо з порадами тата кімната може залишитися порожньою. Норі зовсім похнюпився і вийшов подихати свіжим повітрям, аби трошки підняти собі настрій.

Він брів, опустивши голову і загрібаючи пожовкле листя лапами. Його думки були такими ж похмурими, як осіннє небо, і він не розумів, як їх позбутися. Неподалік від дороги на великій колоді сиділа блакитна драконичка і продавала яскраво рожеві драконові фрукти.

— Збираю бабусі на день народження, — повідомила вона Норі, щойно той наблизився, — два купуєте — третій в подарунок.

Дракончик взяв один плід й понюхав. Він обожнював цей аромат, але зараз навіть він не міг розсіяти хмари в голові.

— Чого без настрою? — спитала дівчинка, помітивши, що з покупцем щось коїться.

— Та так... Виникла проблема і не можу знайти рішення, а вона все більшає і більшає, — відповів Норі, складаючи в рюкзака фрукти.

— Тю, так спитай поради у Всесвіту. Він завжди допомагає, — впевнено порадила малеча, передаючи решту. — Вийди вночі на вулицю, глянь на Полярну зірку і питай. А наступного дня тобі підказка прилетить з неочікуваного джерела, от побачиш.

Норі подякував за ідею і пішов додому. А ввечері, сидячи біля печери й шукаючи зірку, все думав, чи почує його таємничий Всесвіт.

Відповідь прийшла наступного ж дня у вигляді величезного чорного кота. Так, в місті драконів були коти. Вони існували відокремлено і мали з іншими мешканцями виключно ділові стосунки, як, наприклад, знищення гризунів. Але були й винятки, коли коти ставали домашніми улюбленцями драконів. І цей кіт, як з'ясувалося пізніше, був саме цим винятком.

Норі саме повернувся зі школи, коли побачив чорну пляму, що примостилася серед листя і мирно дрімала. При його наближенні тварина відкрила синє око.

— Мяуного дня, шановний, — промуркотів кіт, — прошу слідувати за мною, на вас чекають, — і текучою ходою попрямував геть.

Дракончик не ворухнувся. Він перебирав в голові варіанти поведінки.

— Хто чекає? — з усіх питань це здалося найважливішим.

— До Всесвіту зверталися? — поцікавився чорний гість. Норі кивнув. — Так в чому справа? Ходімо...

Ноги самі собою рушили за провідником. Можливість дізнатися, як виглядає Всесвіт надихала і тягнула за собою невидимим дротом.

Реальність, як водиться, дещо відрізнялася від очікуваного. Кіт привів дракончика до печери, вхід якої був прикрашений рожевими квітами. Табличка з кривими літерами "Відьма Рана" не залишала сумнівів щодо господаря.

— Відьма? — розгубився Норі, — лише відьма? А як же зустріч з Всесвітом?

— Це обов'язково, — відгукнувся кіт і, здається, посміхнувся, — але не в цьому житті. Зачекай тут, — і зник в темряві проходу.

За декілька хвилин з відьмачого лігва почувся шурхіт. А потім з'явилася і сама господиня, величезна синя дракониця, кругла, наче куля. На голові та шиї в неї красувалися вінки з яскравих рожевих квітів, таких самих, як навколо печери. І вони ж були вставлені між пальцями ніг. На правому плечі сидів її кіт і мружився, мабуть, від сильного запаху рослин.

— Це ж треба, хто прийшов, — занадто не щиро здивувалася Рана, — кіт розумник вирішив зробити мені подарунок і привів гостя.

— Йому необхідна допомога з розв'язанням проблеми, — протягнув провідник.

— І що в нас за проблема? — зацікавилася куляста господиня.

— Я не доводжу справи до кінця, — промовив Норі.

— Хіба це проблема? — Рана від подиву навіть не помітила, як загубила вінок, який весь час притримувала на голові.

Норі зробив крок назад з великим бажанням втекти. На очі наверталися сльози. Відьма це помітила і трохи заметушилася.

— Усе вирішимо, не переймайся, — різкими рухами скидаючи з себе квіти проговорила вона, — тобі потрібно в будинок для думок. Кіт тебе проведе, а я за хвилинку до вас приєднаюся, — сказала і зникла, залишивши хмаринку пилу.

Згаданий будинок виявився великою хижкою з двома ставками каламутної води. Важке вологе повітря з присмаком тину і жахливий галас десятків жаб не викликали бажання ані думати, ані просто в нього заходити. Відьма вже була тут. Вона стояла над кам'яною мискою всередині хижки й активно махала руками. Побачивши прибулих, Рана видала різкий звук, схожий на квакання, і настала тиша. Її порушували лише капання води та шурхіт камінчиків під ногами.

— Ну що ж, почнемо, — потираючи в очікуванні кінцівки, сказала відьма, — підходь сюди і думай.

— Про що думати? — не зрозумів Норі, але крок вперед все ж зробив.

— Як про що? Про те, що тобі заважає завершувати справи, — Рана дістала з миски товсту бородавчасту жабу і почала перекидати її з лапи на лапу, — давай швидше.

— Але я не знаю, що мені заважає, — розгубився дракончик, — я б сюди не прийшов, якби знав.

— Тоді згадуй моменти, коли ти щось не доробив, — жаба перемістилася в лапи Норі.

— Чим це допоможе? — дракончик намагався вгамувати нудоту й відразу.

— Кожному може щось заважати, — серйозно промовила відьма, — це може бути промінчик сонця, що світить тобі в око, або шум вітру. Тоді просто зміни місце і все вийде. А бувають випадки, коли з'являється "жаба, що душить", — відьма при цьому зробила великі очі і вказала на тваринку в лапах гостя. — Вона висмоктує сили й бажання. Вона як болото, що заважає рухатися і діяти. Коли є така "жаба", треба її виявити і вилучити. Зрозумів?

— То це в мене в голові живе така… чи де? — лапи затремтіли і ледве не загубили слизьку істоту.

— Та ні, — з посмішкою сказала Рана, — ця в твою голову і не влізе, я все більше про твої думки та почуття говорю. Наприклад, страх або невпевненість. Хоча інколи може заважати щось корисне. Та тут вже доведеться вибирати.

— Не забудь його попередити, — неочікувано подав голос кіт, — щоб не було несподіванок.

— Точно, найцікавіше, — радісно продовжила відьма, — коли ми вилучимо цю "жабу", ти трошки змінишся. Не сильно, хоча залежить від глибини зв'язків. Я ж не думаю, що тобі заважає завершувати справи любов до друзів чи, як поганому танцюристу, ноги або хвіст...

Договорити вона не встигла. Жаба полетіла в один зі ставків, а дракончик біг, щосили на вихід.

Він летів наче вітер. Пірнав в зелені хащі, занурювався в високі трави, перелізав через паркани, аби скоротити шлях додому. В голові крутилися образи, викликані відьмою. А що як йому насправді перешкоджає щось важливе, а він просто не усвідомлює це? І залишиться без хвоста чи без чогось ще, що проковтне жахлива пухирчаста жаба. А що як іншого шляху немає?

Норі забіг до своєї печери, схопив шмат кори і вугілля та почав малювати. Виливав свої сумніви, страх, невпевненість і відчай в зображення. Воно обростало деталями, набувало об'єму, оживало. І тоді, коли малюнок було завершено, дракончик знов відчув напад відрази. Бо на нього дивилася та сама жаба, яку він тримав в лапах в хижці зі ставками.

Норі схопив цю кору і почав роздирати її на шматки, трощити, топтати, знищувати. Звуки привернули увагу мами, що поралася по дому в сусідній кімнаті.

— Що ти робиш, синку? Чому такий галас? — спитала вона з порогу.

— Я її знищив! — радісно прокричав Норі.

— Що? — не зрозуміла мама.

— Жабу, я її знищив. Тепер все буде добре.

На місто драконів опустилися сутінки. Біля печери з рожевими квітами палало багаття. Навколо нього сиділи вже знайомі нам відьма Рана, кіт розумник і маленька блакитна драконичка. Їли рожеві фрукти і тихенько розмовляли.

— Як думаєш, бабусю, йому допоміг наш будиночок?

— Авжеж, люба, він усім допомагає, — куляста пані обійняла онуку, — хлопець вже знайшов вихід, можеш не сумніватися.

Грудень 2023