Приємний сюрприз

Уляна зі сльозами на очах вибігла з кабінету шефа. Зазвичай життєрадісна дівчина останні дні ходила похмура та чимось налякана.

— Знову чіплявся? — звернулася до неї подруга Катерина.

Та удала, що нічого не чула та всілася на робоче місто.

За мить Іван Геннадійович, високий чоловік у дорогому костюмі вийшов зі свого кабінету. Окинув принизливим поглядом підлеглих, які миттєво з особистих справ перемикнулися на робочі. Та впевнено підійшов до Уляни. Ніби по-батьківськи поклав руку на плече, та тихо промовив:

— Добре подумай, над тим, що я тобі сказав.

— У вас, Коваленко справ немає? — жорстко спитав він у хлопця, який сидів неподалік, та подивився в цей час у його бік.

— Зараз як раз над договором працюю.

— І як успіхи?

— Усе добре, за годину буде готовий.

— Він годину тому вже мав лежати у мене на столі, — промовив Іван, спопелив хлопця поглядом, та пішов у справах.

— Казав же тобі, Миколо, не наривайся, — звернувся до хлопця товариш, коли керівник повернувся у свій кабінет, — він тепер не відчепиться від Уляни, доки не доб'ється свого

— Хіба йому Анжели не вистачає? Вона сама за ним бігає, навіть цього не приховує. Чи хтось вірить, що вона на минулих вихідних з ним реально по робочих справах їздила, — посміхнувся Микола.

— В тому той справа, що Анжела сама бігає. А йому цікаво домогтися свого. Довести в першу чергу собі, на що він здатен.

— Книг по психології перечитав? — поцікавився Микола.

— Та ні, життя трохи більше, ніж ти знаю.

— Теж мені, знавець, — пробуркотів Микола. Хоча десь розумів справедливість слів колеги.

Ще кілька місяців тому офіс невеличкої туристичної агенції жив спокійним розміреним життям. Звісно, як і у всіх бували накладки, поверталися обурені клієнти, яких вселили не в той номер, який хотіли. А одного разу доволі імпозантна пані, яка летіла до Єгипту прийшла сваритися через те, що у літаку поряд з нею посадили пасажира, від якого не надто добре пахло.

Та все це доволі дружній колектив спокійно вирішував.

Та коли з центру, замість трохи пристаркуватого Олега Трохимовича, прислали значно молодшого та амбітнішого керівника усі спочатку зраділи. Але тільки спочатку.

Постійні догани за запізнення на кілька хвилин, та за ще дрібніші помилки, на які колишній керівник не звертав уваги, стали повсякденною справою. Причому можна було отримати на горіхи не тільки за робочі моменти, а просто коли потрапив на очі керівнику коли той не в настрої

Усі обговорювали на перекурах стосунки керівника з менеджером з реклами Анжелою, та секретаркою Аліною. Та вочевидь цього Івану недостатньо.

Принаймні про це думав Микола. Дівчина, яка нещодавно прийшла до них йому сподобалася відразу. Та через нерішучість він ніяк не виявляв симпатій до неї. Міг просто посидіти з нею на обідній перерві, розмовляти. Але далі дружніх розмов ніколи не заходило. Він знав лише, що дівчина нещодавно розійшлася з хлопцем, і була одна.

Робочий день добіг кінця, усі працівники поспішали додому, відпочити після важкого дня. Вже на виході з торгового центру де знаходився офіс, Микола наздогнав Уляну.

Зазвичай енергійна та весела дівчина йшла ніби учениця, яку незаслужено покарали. Вона йшла, ніби не помічаючи куди, навіть не відразу помітила Миколу.

— Вибач, що турбую, в тебе якісь проблеми? — спитав хлопець.

— Не звертай уваги, заморилася трохи, — збрехала дівчина.

Менш за все хотілося їй розповідати товаришу про те, що сталося сьогодні в кабінеті керівника.

Хоча вже кілька днів помічала його дивні погляди, ніяк не очікувала підступу з його боку.

Іван Геннадійович зачинив двері, коли та підійшла до столу, та поклала документи. Поклав важку руку дівчині на талію, та притиснув до себе.

— Давно за тобою спостерігаю, — прошепотів їй на вухо, — гарна працівниця. Напевно бажаєш отримати прибавку до платні? Можу допомогти...

Дівчина відчула, як щось пружне уткнулося в сідниці.

— Будеш зі мною, не пожалієш про це...

— Що ви робите, відпустіть! — вигукнула дівчина, та відштовхнула нахабу.

— Дарма... Чи тобі не потрібна ця робота? — не підвищуючи голосу промовив Іван Геннадійович.

— Робота, а не те, що ви пропонуєте! — якомога впевненіше відповіла Уляна, — ви мені нічого не казали, я нічого не чула. Забудемо про це...

— Як у тебе усе легко, — втопив погляд чоловік, — ти ж відправляла ту пару, на Буковель. А вони скаржились, на сервіс. От з твоєї зарплатні компенсацію й заплатимо.

— Ви добре знаєте, що я не винна. Проблеми з готелем, які вже давно вирішили, — ледь стримувала гнів дівчина.

— Знаю...Не знаю...Це справи не стосується, — замовчав, подивився на неї пронизливим поглядом та промовив — Запам'ятай! Я тут господар, і мені вирішувати хто у чому винен. Тобі треба лише зробити мені приємно, і я забуду, про твої помилки.

Тут задзвонив телефон. Він неохоче підняв слухавку.

— Ні... Заплатили вже... Звідки мені знати!

Горланив розлючений чоловік.

— Що стоїш, йди, — звернувся він до дівчини, та продовжив розмову.

Деякий час Уляна та Микола йшли мовчки.

— Може зайдемо візьмемо кави. Он як раз твоя улюблена кав'ярня.

Іноді після роботи вони йшли разом на зупинку, та заходили до кав'ярні.

Дівчина довіряла Миколі, тому іноді ділилася з ним своїми секретами. Та й він міг обговорити з нею колишню. Хоча сказати, що вона йому подобається більше ніж колега по роботі, не наважувався.

Уляна вагалася, чи розповідати про це товаришу. Ну що він зробить? Наб'є пику нахабі, та разом з нею вилетить з роботи. А цій підступний тип, здатен зіпсувати подальшу кар'єру обом.

Та все ж не могла не думати, про нахабного залицяльника.

— "Я звик досягати свого, щоб це мені не коштувало!" — досі лунало в голові.

Та трохи заспокоївшись дівчина поділилася з товаришем проблемою.

— Ти обіцяв, що лише вислухаєш, і не будеш нічого робити, — нагадала дівчина, після того, як зазвичай ввічливий хлопець сказав усе, що думає про кривдника подруги.

— Обіцяв... але не можу так усе залишити.

— Що поробиш, — тихо промовила дівчина, — звільнюсь, якщо він не заспокоїться. Все одно чула про можливі скорочення... З подругою не зможемо тепер винаймати житло, повернусь до батьків.

— Сам не маю бажання більше працювати на цю гидоту, — промовив хлопець.

— Гаразд, годі про нього, треба їхати додому.

Друзі вийшли з кав'ярні, та попрямували на зупинку. Микола посадив у маршрутку Уляну та очікував свою, яка мала ось-ось приїхати. Раптом хтось погукав його. Обернувся, та побачив жінку, яка сиділа в кав'ярні неподалік від них.

— Перепрошую, що лізу не у свою справу, та можливо зможу вам допомогти. Зазвичай терпіти не можу слухати чужі розмови... Але бачила як ти дивився на ту дівчину

— Але як, — недовірливо промовив хлопець, — та в жіночці було щось, що змусило їй вірити.

— Слухайте сюди...

Наступного дня Микола раніше за всіх з'явився в офісі. Ніби готувався до чогось.

На Уляну також довго чекати не прийшлося. Вони зайняли робочі місця, навіть встигли кілька разів зателефонувати потенційним клієнтам.

Микола підійшов до Уляни ніби по робочому питанню, та тихенько попросив телефон.

Швидко набрав повідомлення Івану Геннадійовичу.

"Не маю бажання грати недоторкану дівицю з тобою. Хочу опинитися у твоїх міцних обіймах.

Вибач, що грала з тобою. Ти такий мужній, коли лютуєш...

Хочу провести з тобою вечір...Чекатиму тебе за адресою..."

Хлопець скривився від огиди через написане щойно. Але відправив повідомлення.

Відповідь не забарилася

" Приємний сюрприз. Не очікував від тебе. А хіба це твоя адреса?

Хлопець трохи подумав, та відповів

" Переїхала. З таким покровителем, можу дозволити собі краще житло"

За мить прийшла відповідь

" Не перестаєш дивувати..."

" Сьогодні, ти ще не так здивуєшся"

Швидко стер повідомлення, та віддав телефон дівчині.

Нарешті настав вечір. Весь робочий день Іван Геннадійович чекав на обіцяне.

— "Знав, що цій дівці набридне вдавати незайману. Тільки хай не мріє, що я збираюся їй житло сплачувати... Ще не відпрацювала". — роздумував він, прямуючи до машини на стоянці.

Йому здавалося, що все йде як треба. Дружина, чекала дома, впевнена, як він гадав, у тому, що чоловік затримається на переговорах з партнерами. Кілька разів скинув виклик від Анжели, яка останнім часом стала набридати, хоча й витворювала у ліжку скажені речи. Через два тижні поїздка до столиці на семінар. Ночівля в одному з найдорожчих готелів. Планував знову їхати з Анжелою. Та тепер думав узяти вже іншу коханку.

Нова квартира дівчини, якщо вірити GPS у віддаленому спальному районі. Через затори на дорозі діставався мети майже годину. Твердо вирішив наступного разу зняти кімнату в готелі, як він зазвичай робив з Анжелою, та іншими жінками. Кілька разів набирав Уляну, але та не відповідала. Чим дуже розізлила чоловіка.

Він вже збирався розвертатися, та помститися дівчині наступного дня, але саме в цей час помітив, що майже у цілі. Стара п'ятиповерхівка ніяк не вказувала на наявність дорогих квартир. За столом неподалік під'їзду сиділо троє п'яниць невизначеного віку. Один з них підозріло подивився на дорогу машину. Десь неподалік голосно кричали коти, а з вікна на першому поверху було добре чути сварку старенького подружжя.

Він звик до дорогих ресторанів, та маєтків товаришів по бізнесу. Обурювався на себе, що повірив дівчині, та попхався у це місце. Саме у цей момент побачив Уляну, яка вийшла з під'їзду, та помахала йому.

— Проходь скоріше, я чекаю тебе, — вигукнула дівчина, та побігла сходами.

Іван авто на сигналізацію, та зайшов до під'їзду. Дівчини вже не було. Давненько не бачив таких брудних та обшарпаних під'їздів. Запах сечі, та ще чогось вдарив у ніс. Він якомога швидше дістався третього поверху, та зайшов у квартиру, де мала чекати Уляна. На відміну від під'їзду у квартирі пахло чимось приємним. З кімнати доносилася якась лагідна мелодія.

— Вибач, щойно пробки вибило, — почув він трохи винуватий голос дівчини, який здався йому якимось дивним, — але це нам не завадить.

— Я трохи охрипла, — ніби відповіла вона на німе питання. Проходь не соромся, женишенько.

Останнє слово, трохи розізлило Івана. Він не терпів фамільярність у свою адресу.

Та коли побачив стіл, на якому горіли свічі, та широке ліжко, на якому сиділа дівчина, передумав сваритися. Щоправда, саму Уляну майже не бачив, лише силует.

— Пригостиш дівчину вином, — промовила таємнича красуня.

Він сів поряд, відкоркував пляшку вина, яку приготувала дівчина, та розлив по келихах

Вони випили на брудершафт, Іван зовсім розгарячився, коли дівчина ніжно поцілувала його в губи.

Він притулив її до себе, провів рукою по сідницях. Та замість молодого пружного тіла, чомусь відчув старе та в'яле.

— Що це...

Сказав він та осікся. У світі свічки, що вже догоряла, замість Уляни побачив стару, зморщену жінку.

Хотів щось сказати, але закляк. Не розуміючи, що відбувається насправді

— Де Уляна! Хто ви? — більше перелякано, ніж роздратовано промовив він.

— Хіба я тобі не подобаюсь, — промовила жінка нелюдським голосом, та голосно зареготала. Її божевільний регіт віддавався в вухах. Вона поклала кістляву руку, йому на коліно.

— Відчепись від мене стара відьма! — вигукнув він, намагаючись відштовхнути її.

— Та я стара? Кажи краще досвідчена! — відповіла та зареготала ще сильніше. Потім почала перетворюватись у моторошну почвару, очі якою здавалося палають вогнем

Чоловік хотів погукати когось на допомогу, але виходили лише непомітні звуки. Бачив перед собою, лише вогняні очі незрозумілої істоти. Величезні гострі пазурі вчепилися у тіло, почали дерти шкіру.

— Ти гадав, що надто розумний та крутий, і можеш безкарно робити усе що заманеться!

Іван лише простогнав у відповідь.

— І де тепер уся твоя хить? Гадаєш допоможе тесть у міністерстві? Особливо коли дізнається, як ти ставишся до його улюбленої донечки...

Іван знепритомнів. Не розуміючи живий він чи ні. Чув лише голос цієї страшної істоти, потім ще якісь голоси. Кілька разів ніби приходив до тями та знову падав у небуття.

Коли зранку Микола прийшов до офісу, побачив що колеги щось емоційно обговорюють.

— Та не він це, просто схожий трохи, — ніяк не міг погодитись з колегами Олег.

— Та це точно він, напевно Хенесі бракований був, — посміхнулася Катерина.

— Що сталося? — перервав спір Микола.

— Он поглянь, зранку в Ютубу виклали. Наш бос в одних трусах бігає по трасі, та намагається залізти на дерево...

На відео чоловік справді дуже схожий на Івана Геннадійовича бігав лякаючись автомобілів, а потім поліз на високе дерево, та гепнувся звідти. З одягу на ньому залишилися лише рвані труси.

— Та не він це, — не вгамовувався Олег.

Так чи інакше, а керівника не було увесь день. На мобільний він не відповідав. А коли подзвонили йому до дому, то перелякана дружина відповіла, що він учора так і не повернувся до дому, з якоїсь важливої зустрічі

— З якої такої зустрічі, — гнівно спитала Анжела. Та коли побачила, як на неї дивляться колеги замовчала.

Уляна як і Микола, який здогадувався у чому справа спокійно працювала, хоча й принесла з собою заяву про звільнення.

Лише на при кінці робочого дня з'явився начальник. Та це вже був не той самовпевнений, брутальний чолов'яга. До офісу зайшов змарнілий, наляканий чоловік. Очі бігали в різні боки. Виглядав так, ніби життя його неабияк потріпало. На лобі красувалася величезна ґуля. Та дивився він на колег не тим гордовитим поглядом, як раніше.

Навіть підлабузник Роман, який зазвичай хвостиком крутився біля нього тепер дивився на нього з неприхованою огидою.

Уляна, ніби не помічаючи змін в ньому підійшла з заявою.

Та варто лише було йому подивитися на дівчину, як на обличчі з'явилася гримаса жаху. Кілька секунд він ніби заціпенівши дивився на неї, а потім закричав щосили

— Відстань від мене, відьма, відстань! Рятуйте!

Зі страшними криками він вискочив з офісу, де більше його ніколи не бачили.