Шкарпетки Діда Мороза

Домівка пахла апельсинами, свіжим ремонтом і очікуванням свята. Марійка не могла стримати хвилювання: ошатне платтячко підскакувало від швидких рухів, світлі кучерики линули до розпашілих щічок. Дівча бігало від мами до ялинки і назад, зі сміхом виривалось з ніжних бабусиних обіймів.

— Коли взе Дід Муйоз? — запитувала вкотре.

Марійка чекала на подарунок — Дюймовочку на тюльпанчику.

— Скоро, скоро, — всміхалась мама. Ох, і намучилась вона в пошуках такого подарунка.

Вперше у відремонтованому будинку молодої сім’ї зібрались родичі. І нехай плінтусів ще не було, та в комині потріскували дрова. Посеред кімнати пишалась нова висока ялинка.

— Марійко, а чи хтось стукає у двері? — дорослі старанно зображували подив.

— Охо-хо, як довго я йшов, — в кімнату зайшов дід. Довга кудлата борода була біліша за сніг, якого вкотре на Новий рік не дочекались. Тепле червоне пальто мело підлогу. За плечима — мішок. — Як тебе звуть, маленька? Будеш мені допомагати?

Марійка зачаровано дивилась на діда, притискаючи рученята до грудей. І впевнено вимовила «так!». Цьогоріч вона вже відвідала кілька новорічних ранків, тому впевнено підіймала бабусь і дідусів з дивану. Час «заробляти» подарунки.

— Ой, сіпа мине муйозик і за сіцьки і за носик… — впевнено і поважно декламувала маленька.

А там вже черга і за гостями.

— Стісок, бабуся, лозкажи, — напучувала мала. — І пісеньку спєй!

Ковтаючи сміх, дорослі вижимали все, що мали. Бабусі співали, діди завели хоровод.

— Добре, як же у вас весело, — нахвалював Дід. — Ось і тобі, Марійко, подарунок!

Дід обережно вийняв з мішка тендітну статуетку з мереживними крильцями і простягнув дівчинці.

— А тепер фото! — мама всадовила малу до Дідана коліна, налаштувала камеру.

— Дякуємо тобі, Дід Мороз! — хором прощалися гості, знову відчуваючи себе дітками на святі в садочку. Марійка зістрибнула з Дідових колін і затрималась біля крісла. З-під білої сріблястої кайми виглядали дві смішні волохаті шкарпетки.

— Ну-то, я вже піду, — відкланявся Дід, — на мене інші дітки вже зачекались. Побачимось наступного року!

Марійка задумливо тулилась до мами і махала Дідові ручкою.

— Ох, як же я все пропустив, — за кілька хвилин Марійчин тато діловито стряхував з куртки краплі крижаного дощу. Мала зустріла його на порозі. — На хвильку ж тільки вийшов! Ти отримала подарунка, Марійко?

— Так!

— Бідненький я, — жалівся доньці батько. — Не встиг, без подарунка тепер…

Маленька хитро примружилась і заглянула татові в очі.

— Та ні, тату, не без подаюнка! — наче й підморгнула. — В тебе ж Дідові шкалпетки!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.