Таємниче відкриття

На Новий рік, точніше, на Старий Новий рік, коли належить позбавлятися мотлоху в житті та шухлядах, пан Рудько, професор кафедри палеолінгвістики, упорядковував університетську бібліотеку. І несподівано натрапив на крихкий уривок інкунабули. На пожовклому, згасаючому папері хтось начертав дивні літери – абетку позабутої мови.

Це ж неймовірно! Бо зазвичай до вчених доходять лише пошкоджені фрагменти невідомих текстів. А тут була сама квінтесенція – алфавіт. Загадкова мова мала складну фонетичну систему, завдяки чому одні звуки плавно перетікали в інші.

Абетка ця скидалася на музику. Десять гармонійних таблиць, і кожна містила десять рядків символів, мов нот.

При всій простоті, ця система здавалася нескінченною, бо пропонувала безліч варіантів, і кожен створював нове значення.

Професору Рудьку закортіло послухати, як звучатиме стародавня мова. Мабуть, їй тисячу років. І він звернувся до старого друга, що працював на кафедрі математичного моделювання, з проханням оцифрувати знайдену інкунабулу й перекласти її на аналоговий звуковий сигнал.

Дорогоцінний папір чекав свого часу в теці, доки пан Рудько та професор Білий відзначали зустріч Нового року і настання нової доби в лінгвістиці. А тоді пан Білий нарешті попросив дозволу хоч потримати, помацати старовинний артефакт.

Пан Рудько урочисто поклав перед ним свою знахідку й чекав на вирок.

– То що… То що ж ти мовчиш!

Пан Білий судомно ковтнув слину, опустив очі долу…

– Я це вже бачив. Сімдесяті роки.

– Якої ери?

– Нашої. Нашої ери. Кінець другого тисячоліття. Зошит у клітинку. Це таблиця множення, друже.

Пан Рудько сумно зітхнув.

– То вип’ємо ще трохи? Будьмо?

– Будьмо!

– Гей!