Квантик України

Квантик України

Файл АЗРЖ #Sol82858UA202312pr1572i

Тема: пояснення причин непропорційно малого представлення України у процесі квантування проблемної планети “Земля” #Sol82858.

Вміст: життєва історія з описом наявних перешкод в Україні на квантованій Землі #Sol82858 у січні 2024р. за місцевим часом.

*

Семен вже вкотре вибрав 4G на смартфоні, й, поки знову не обвалилось на чомусь цілковито мертвий 2G – кинувся завантажувати сторінки зі звістками від старого, звичного, „лампового”, і досі здебільшо вільного світу.

– Ану ж, що нині пишете, бузувіри... – і в нетерплячці підіймав смарт повище, де шастали щільніші зграйки промінчиків інформації.

Смарт мелодійно дзенькнув і, звісно ж, обвалився у мертве 2G, але хоч би похизувався отриманою смс. Цього разу від якогось АЗРЖ.

– Це ж хоч не знову чергове „you are loved”? – скривився Семен.

Текст в смс, більше схожій на ммс, сповіщав:

„Пропозиція особисто для Вас – переселення на іншу, спокійну, цивілізовану планету. З майном і грошима. Безкоштовно. Для отримання документу з повним переліком умов – перейдіть за посиланням.

З повагою, Асоціація Захисту Розумного Життя.”

Семен залип... Аж руки затремтіли. Але за хвилину отямився і побіг у місце з кращим сигналом – завантажувати.

*

„Вітаємо, землянине Семене” – ошелешив його документ заголовком.

– Ееее... А звідки вони знають... – задумався хлопець, але покинув цю думку й продовжив читати:

„Ми, АЗРЖ, займаємось квантуванням планет, на яких переважна більшість жителів нездатні самостійно налагодити сталий розвиток і хоч би якоюсь мірою мирне співіснування. Для Вашої Землі, а це дуже важкий випадок, дуже скрєпнутий... – створили ідентичну незаселену планету. Сонце такого ж класу, Місяць, всі океани, моря, ріки і гори – все як ви звикли. А переселення пропонуємо лише розумним людям, що здатні обмежувати свою ксенофобію і агресивність. Очікуємо, що переселиться приблизно десята частина населення Землі. Всі ті, хто спокійно „жив і давав жити іншим”. А на цій планеті залишаться всі ті 9/11, які ненавиділи „хохлов, сільно вумних, дєрьмократов, лібєрастов, чурок, елгебету і т.д., і т.п.” Важко одразу передбачити, чи стане їм легше жити, коли не буде кого ненавидіти і вбивати. Чи може знайдуть когось нового для цькування? Але на новій планеті вже зможете тим не перейматись. І там якщо й воюватимете – то з розумних причин, а не через чиєсь прогресуюче слабоумство.

Про переїзд не турбуйтесь. Ми переміщуємо всю справді Вашу власність і вбудовуємо в нову планету, що змін і не помітите. Ті ж міста, ті ж будівлі. Хіба що людей буде суттєво менше, а місць загального користування – більше.

Єдиний виняток – не переміщуємо майно і гроші набуті злочинним чи корупційним шляхом. У Вас це, як бачимо, 2.4645542%. У випадку перемішення – їх буде повернуто справжнім власникам. Але це ж дрібниці, пане Семене. У деяких людей бачимо і 99.9956521% Лиш уявіть як їм буде вирішувати...

Процедура переміщення проста – досить лише скоромовкою вимовити вголос „Ка-Пе-кс” (наголос неважливий) і все відбудеться миттєво.”

Далі був якийсь дрібний текст, і Семен його пропустив. А внизу підпис:

“З повагою, Асоціація Захисту Розумного Життя.”

Минула якась хвилина чи дві... Семен міцно стискав смарт руками, ніби боявся, що той щезне разом з формулою „Ка-пе-кс”...

Із задуми його вирвав телефонний дзвінок. Дружина...

– Ти ж отримав ту есемеску! – заверещала вона. – Мені ж тепер не треба народжувати одразу аж трійню, аби витягти тебе з війська!?

– Чекай, чекай, на новій планеті буде, мабуть замало людей. Діти не завадять... – розважливо міркував Семен.

– Сам. Сам народиш. Проси у прибульців зміну статі при телепортації, чи хай переплутають нас тілами, як у цікавому фантастичному оповіданні, і народжуй хоч щороку. – захихотіла дружина. – То коли летимо? Бо бачу, що сусіди вже чкурнули. Замість їхньої квартири – гола бетонна коробка! Добре, що хоч заглушку на каналізацію хтось поставив...

– Коли... Та треба ж хоч командирів попередити. Бо то якось негарно буде, просто щезнути. – вагався Степан.

– А вони тебе попередили, що беруть на війну на невизначений строк? І майже без відпусток. І „не знайдуть” важкої техніки і бетону, аби викопати і збудувати надійні укриття на фронті. А будувати хмарочоси в києвах і одесах – знайдуть...

– Та може то вони закінчували вже початі будівництва... Це ж важливо. – намагався виправдати їх Семен.

– Майже два роки. Ага. Важливо. Навіть там де й котловану не було... А фронт неважливий?? Давай капексай мені. Нараз! – лютилась дружина.

– Добре, добре... Але таки піду скажу командиру й поздаю зброю, броню... – здався Семен.

*

Комбат сидів за столом, сховавши лице в долоні.

Семен не хотів відволікати від такої дивної і несподіваної медитації, але таки вдав ніби прокашлюється.

– Іди геть. Тебе тут нема. Ти несправжній... – тихо забубнів комбат.

– Все добре? – здивувався Семен.

Комбат здригнувся, прибрав руки від обличчя, і збараніло витріщився на нього.

– Яке добре!? Ти ще не чув? Солдати щезають на очах! Вже двадцятої частки нема. Вважай, що майже взвод!

– Ооо... А куди щезають? – щось запідозрив Семен.

– На іншу планету. Обіцяну їм в смс... – скривився комбат.

– Ооо... А я ж чого прийшов. Щодо смс...

– І ти, Брут!? – люто витріщився на Семена комбат.

– І я, і моя жона...

– А ти ж хоч розумієш, що це буде і СЗЧ, і дезертирство, і тюрма, і в`язниця щойно надумаєшся повернутись! – визвірився на Семена комбат.

– Та щось таке... Тому вертатись, мабуть, не варто. Але у мене тут є розрахунки згідно “засад Галактичного правового масштабування”, – і Семен показав дрібний текст у документі від АЗРЖ:

“

...З юридичної точки зору на новій планеті за Вами зберігаються ті ж права й обов`язки, що і на поточній. Так само сплачуєте податки зменшеній клонованій моделі держави і пенсії переміщеним пенсіонерам. Всі незакриті борги на цій Землі – будуть погашені, і відкриті знову на Новій Землі.

Також, звертаємо Вашу увагу, що військові привілеї, передбачені на цій Землі, найімовірніше будуть втрачені на наступній. Та й заселення нової України відбуватиметься суттєво повільніше, аніж у нормальних умовах. Втім, маєте право на одне зворотнє переміщення, але у Вашому випадку ми його вкрай не рекомендуємо, оскільки на Землі наразі не діють Галактичні засади правового масштабування, і можуть бути проблеми із Законами України (у частині “СЗЧ, дезертирство”). Єдина причина чому дозволяємо зокрема і Вам телепортацію – наші розрахунки показують, що Ваші зобов`язання вже виконані у повному обсязі. 21 місяць у війську, на війні, і це буде 47міс (з поправковим коефіцієнтом 3 за участь в бойових діях, і з коеф. 1/3 за неучасть) – що повністю покриває час, який кожна працездатна цивільна людина мала би присвятити збройній відсічі. І це ж для випадку нескінченної війни (тобто, тривалішої за працездатний вік людини). І навіть якщо рахувати лише осіб чоловічої статі. Тобто 11млн. І 42 роки їхнього активного життя (від 18 до 60). Які помножимо на коефіцієнт 1/11 (1млн.військо/11млн.осіб). Що і дасть 3.82 роки = 45.8міс кожному на все життя. Вітаємо, Ви їх вже пройшли...

”

– Чекай, чекай! Не щезай одразу. Почекай хоч кілька днів, тижнів, місяців... – благально просив комбат. – Треба хоч пару днів – резерви підтягнути, а вони аж у закарпатському котлі... Чи місяць. Мобілізацію справжню провести... Чи рік. Корупцію знищити... Лише трошечки часу треба і все буде. От прийшов ел.лист від найвищого командування. Все зроблять. І ще й подвійна оплата всім, хто згодиться відкласти своє щезнення...

– А надійні укриття? – завагався Семен.

– Все, все буде. Екскаватори і бетономішалки вже їдуть. Просто у них швидкість мала. Тому ще не доїхали...

*

Крили, схоже, з танка...

Десь з половину секунди минало від „виходу” до „приходу”.

Влучали ще не близько, за кількасот метрів, але, схоже, якраз підбирались поближче до скупчення і досі рукотворних, а отже і неглибоких бліндажів. Бо кожен наступний струс відчувався сильнішим, і опади із ґрунту приносив щільніші.

Раніше, на початках, Семен все це досліджував – записував звук на смартфон, потім дивився у програмці для редагування медіа, і віднявши два піки отримав час. Тоді ще мріялось, що можна було би визначати точку виходу розрахунково й автоматично. А найкраще – триангуляцією від мікрофонів на багатьох спостережних пунктах. ХХІ ст. ж, трясця. У найбільших містах США вже навіть діє точна система пошуку місця пострілів за звуком від багатьох мікрофонів. А тут чомусь „нікому то не треба”, хоч і війна, і не заважило ж би і знати куди витрачати у відповідь цінні артснаряди, і варто би було берегти своїх солдатів – але чомусь б`ють у відповідь майже що навздогад. Майже як століття тому... Сюр... Повний сюр.

Але годі. Край. Тепер є відповідь на всі питання – „Капекс”!

Тому Семен віддавався суто спогляданню. Особливо цікавим було гупання відсирілих снарядів. Вони не розривались, але відчуття дарували дивовижні. Здавалось ніби здригається і завмирає увесь світ. Інфразвукова хвиля, тремтіння самої Землі, смерть самої Смерті – хто зна? Але то щось надзвичайне.

– Господипомилуй, господипомилуй, господипомилуй, Аллах, Будда, Крішна, Капекс! – зірвався на фальцет голос солдата у куточку бліндажу.

– От вміє ж зіпсувати момент! – скрушно подумав Семен і аж поморщився. Але вирішив, що це таки краще, аніж звична для того солдата звичка нудотити і виїдати довколишнім мізки по чайній ложечці. Скиглення, скиглення, нотації, скиглення – таким невибагливим бульйоном Охрім частував всіх охочих і неохочих. Останніх була тотальна більшість. Але Охріма це не спиняло. Всі довкола доконче мусіли слухати як той страждає від недосконалості світу, і дізнаватись, що він, саме він, Охрім, „знає все краще за інших, але несправедливо заробляє менше...”

Позаочі його всі звали просто „хрін”. І от тепер цей хрін впивався жалістю до себе. Але, схоже, вже був готовенький, бо безтямно блукаючі очиці нарешті спинились на Семені.

„О. Зараз знову почне нудотити.” – обірвалось серце у Семене.

– Ти! – причинний вклав концентровану нудотність в простісінький склад, парочку фонемочок.

„Талант. Гидотний, але таки талант...” – мусив визнати Семен.

– Ти! І всі інші лібєрасти! То ви у всьому винні!! – завивав хрін. – То через вас напали! А бодай ви всі повиздихали!!

Цю вистраждану проповідь обірвав вихід, а пів секунди потому і прихід – неочікувано близько.

– Ми? Справді?

– Виииии... – завивав хрін, і розчеріривши пальці посунув на Семена з явно якимись злими намірами.

Той вже думав вкотре, вдесяте чи всоте, пробувати щось пояснювати, достукуватись, намагатись знайти порозуміння, але з жалем згадав увесь втрачений на таке час і нерви свого життя, і серце обірвалось. “І вони вже не повернуться...”! Але вголос сказав інше:

– А... То нехай... Тоді більше не обтяжуватиму своєю присутністю вас всіх. І талібани, і джихади, і скрєпнутих, і взагалі всіх-всіх антилібералів. Бувайте. Капекс!

І у повітрі гучно ляснуло, коли повітря заповнило простір від зниклого тіла.

*

Планета була гарна.

Семен стояв ніби як у дворі своєї багатоповерхівки. Але, водночас, око вловлювало безліч змін. Машини. Їх не було. Можливо – всі гаражах на першому поверсі, бо тих було так само багато. Дерева. А цих красенів було в рази більше. І, схоже, що непочавлений автівками ґрунт смакував їм значно краще. І вікна. Ось вони змінились найбільше. Безліч квартир ніби перетворилась на теплиці – суцільний скляний фасад і хаос дерев, кущів, трави... Семен пильно втупився в одне дерево, і запідозрив щось не теє, бо „дерево” хизувалось в'язанками бананів!

– Піду пішки! – вирішив він розгадати цю дивовижну загадку.

Банани виявились справжніми...

Як і сусідська кицька. Що раніше блукала бува кам'яними джуглями старого будинку і стоїчно приховувала своє страждання від всього того неживого оточення, а от тепер відривалась по повній. Поки Семен доїв банана – якраз вполювала якусь дрібну ящірку. Потім побігла за джмелем. Але той пішов вгору, і мусіла вертатись до ящірки. І з дивовижно щирим здивуванням шукала її на старому місці.

Семен дійшов майже до власної квартири і з радістю відзначив, що замість квартири іншої сусідки, яка мало чи не щодня верещала на власну дитину – ще один живий куточок. Трохи жаль було дитину. Але такий то вже був світ...

*

Дружини вдома чомусь не було.

Семен занепокоївся... Так поривалась скакати в новий світ одразу – і нема. Як же ж так?

Поліз до смартфону, передчуваючи недобре...

Але, як не дивно – зв'язок був. Ще й нівроку. Баланс, послуги, дзвінок – все працювало. От лише дружина була чомусь „за межами досяжності”...

Навіть інет – був!

Семен на хвильку вирішив зайти на кілька сайтів, виявив, що навіть фейсбука працює, і більшість друзів позначені як „переміщені” чи „запрошені”!

Потім замовив піцу додому, і знову пішов в інет.

Отямився остаточно коли гупнули вхідні двері, а потім замучена дружинонька вперши руки в боки почала свердлити його лютим поглядом.

– Кохана! – зірвався він ноги. – А я так чекав, так чекав!

– Ага. Я бачу...

– Де ж ти була, голубонько?

– Він ще й питає... Я пів дня бігала по крамницях, скуповувалась, аби ми мали з чим жити, а він навіть не поцікавився чи треба мені помогти! І його ще назвали „розумним життям”!

– Бджілка ти моя, ненаглядна. Гамцяти хочеш, мабуть? Я тут піцу замовив і ще не всю з'їв.

– Піца? У цьому світі є піца!? Чому ті кляті прибульці не сказали, аби я не метушилась...

– Не думаймо про них погано. Може вони не знали. Або вона недавно з'явилась. Зробили планету – то й добре. А бачила живі куточки в будинку?

– Де це?

– Ходімо! Там так гарно...

*

Файл АЗРЖ #Sol82858UA202312pr1572i

Висновок: квантик України зростає вкрай повільно, і дещо занадто войовничим, але як показують статистичні розрахунки – перекоси будуть знівельовані тривалістю процесу. Або ж – у випадку припинення війни, коли Закони України не заборонятимуть масове переміщення. А в цілому – навіть повільне квантування чинить сприятливий вплив також і на квантовану Україну – спонукає її до зрушень і розвитку. І вона зможе потім стати на старій Землі одним з небагатьох дієвих форпостів прогресу й відновлення!