Кіт, Лис та механічна пташка

Було близько полудня, коли по маленькій вулиці, між величезними житловими будинками, біг хлопець років шістнадцяти. В руках він стискав листівку, так що біліли кісточки пальців. Підліток жахливо втомився, на лобі виступили великі краплі поту, а серце стукало, як навіжене, але він не міг зупинитися. Нарешті темний провулок скінчився і на спітнілу шкіру парубка впали ніжні промені сонця. У звичайний день він би залюбки постояв так кілька хвилин, насолоджуючись сонячним сяйвом, але зараз у нього не було на це часу. Різко повернувши на право, біля фонтану, юнак вибіг на торгову площу. Тут було все. Крамниці з самим різним наповненням: іграшки, солодощі, тканини, одяг та запчастини для механічних машин. Перукарні, пекарні, майстерні сусідствували з триповерховими майстернями. Та хлопця цікавило лише одне місце, між всіма цими магазинами причаїлися непримітні двері з маленькою вивіскою: "Детективна агенція Кіт і Лис". Підліток перестрибнув через дві сходи й смикнув ручку з тихим клацанням.

В офісі було тихо, тільки тихий звук вхідного дзвону луною віддався звідусіль. В ніс зразу врізалася дивна суміш запахів: машинне мастило, шоколад, м'ята та сталева стружка. Кімната була маленька, але дуже затишна. З віконця, на дерев'яну підлогу, падали ніжні сонячні промені. В центрі стояли два шкіряних дивани, а між ними старий кавовий столик. Біля стіни мостилися кілька книжних шаф. Товсті підручники з різних галузей науки, в тому числі й по механіці, які хлопець одразу впізнав, ділили місце на полках з художньої літератури популярних письменників.

З правого боку від вхідних дверей знаходилася стійка реєстрації, але зараз вона була порожня.

– Хлопчик, ти дверима часом не помилилися? – нізвідки біля підлітка з'явився дивний хлопчина з фарфоровою чашкою в руках. Пшеничне волосся неслухняно стирчало в різні боки, а фіолетові очі сповнені цікавістю, вивчали потенційного клієнта. На ньому була м'ята біла сорочка з плямами від мазуту та клітчасті штани на підтяжках. Гогли висіли на шиї, всі в подряпинах, а в деяких місцях навіть злізла краска. Образ доповнювала коричнева кепка з гострим козирком.

– Можеш покликати старшого детектива?

– Я старший детектив, а також співзасновник цієї прекрасної агенції, – хлопець спокійно відповів, умостившись в крісло.

– Ти? – підліток недовірливо витріщився на малого детектива.

– Досить грубо з вашого боку дивитися на мене звисока. Я Кайл Дюсо, але більшість людей знають мене за прізвиськом Кіт. А як звуть вас, молодий пан? – Кайл не зводив допитливих очей з гостя, роблячи маленькі ковтки гарячого чаю.

– Я Жерар Філс, але можеш звати мене Орі.

– Пан Орі…

– Ні, просто Орі, – перервав Жерар.

– Добре, Орі, сідай, – молодий детектив вказав на диван, – чаю?

– Ні, дякую, я прийшов сюди, щоб дещо знайти.

– Хочеш найняти детектива?

– Так, але я…

– Не чекав побачити дитину?

– Так… – Орі зніяковіло відвів погляд, на це Кіт тільки зітхнув.

– Не хвилюйся, ти не перший, хто так думає. Але все ж таки, що ти збираєшся робити зараз?

– В мене все одно немає вибору, ти єдиний хто може мені допомогти. Будь ласка, я заплачу у два рази більше, чим звичайні клієнти, – підліток висипав на стіл кілька срібних монет. Кайл тихо присвиснув. – Це аванс. Решту отримаєш, якщо знайдеш, те що в мене вкрали.

– Добре, зажди хвилинку, – хлопчик різко встав і крикнув в коридор, – Лис, у нас новий клієнт, ходи сюди!

З гори почувся шум і через секунду в кімнату увірвалася дівчина, один в один схожа на Кота. Тільки волосся було трохи довшим. Гогли використовувались як обруч, щоб неслухняні локони не заважали в роботі, але чубчик все одно вибивався із резинки. Коричневі шорти до коліна були заляпані мастилом, а сіра сорочка закочена до ліктя була трохи поношена.

– Доброго ранку, я Еріка Дюсо, можете звати мене Лис.

– Я Жерар, але можеш звати мене Орі. Не треба цих формальностей.

– Раз всі познайомилися перейдемо до справи. Чому ти вирішив до нас звернутися? – Кайл повернувся до крісла, а Лис сіла поряд на підлокітник. З кишені вона дістала маленький блокнот і ручку.

– В мене.. В мого вчителя вкрали механічну пташку. Він механік і нещодавно отримав замовлення від якогось багатого пана. Вчитель її полагодив, але йому довелося поїхати у справах на декілька днів і залишити майстерню на мене. Вчора ввечері я пішов прогулятися, а коли повернувся пташка зникла, – Філс зробив кілька глибоких вдихів, після того, як розповів все на одному подиху.

– Щось ще зникло? – запитала дівчинка, покусуючи металевий кінчик ручки.

– Ні, тільки пташка.

– Іграшка була коштовна?

– Не настільки, щоб йти на пограбування, я так вважаю.

– Цікаво, – Кіт кумедно звів брови. – Нам треба оглянути місце злочину, можливо там ми знайдемо зачіпки.

– Добре, ходімо хутчіше. – Орі звівся на ноги так швидко, що на мить потемніло в очах і йому довелося знову сісти на диван.

– Легше, буде погано, якщо наш дорогий клієнт постраждає, – пирхнув Кайл. Хлопчина схопив коричневий портфель та повісив його через плече. А Лис достала з книжкової полки стару фотокамеру марки "Делюс-98", такі вже давно не випускали. Навіть коли Жерар, ще був дитиною, вчитель називав це антикваріатом, хоча у випадку близнюків це був раритетний мотлох. В деяких місцях фарба злізла, оголюючи мідний корпус, шестерні, які прикрашали кришку камери проржавіли та надломились. Якби це побачив вчитель, у нього певно був би інфаркт.

– Агов! Ми йдемо чи як? – схоже Філс занадто глибоко поринув у свої думки, бо діти вже стояли біля виходу, чекаючи на нього.

– Вибачте, – ніяково прошепотів підліток.

Всі в трьох вони покинули затишну торгову площу і пішли на станцію чекати аеробус.