МАНДРІВКА

Вдома нікого: мама в лікарні – скоро випишуть, свято на носі, а ялинки нема. Сусідка навідує, приносить продукти й обіди, та й він уже п’ятикласник – яєшню з вівсянкою таки зготує. Але деревце – то його справа, більше нікому. Мама всміхнеться, повернувшись, і йому буде радісніше, бо як це – без ялинки?

Із села дорога неблизька, засніжена. Пішки – довго, але ввечері вернеться. Коли побачив забавки дітей у вікно – придумав: санчата! Витягнув з комори, одяг ранець зі збираною протягом року скарбничкою, рукавиці, взяв сані за мотузку – коли вчув вівчарку. Погладивши слухняного Джерю за вухом, подумав: «А раптом?» Спину й груди пса охопив пояс, за нього вчепилися похідні карабіни.

Гадав чим застелити сідавку. В коморі помітив дідовий кожух: брунатний, ніби ведмеже хутро, давно припадав пилом. Дід розповідав, що то дарунок самого лісовика, за те, що дав відсіч браконьєрам. Юрась напнув його й відразу відчув себе дорослішим. У кишені знайшов три льодяники «Бажанка» та скуштував один. Потім застелив кожухом сидіння.

Зачинивши ворота, вивів пса за повідець, поставив сани на сніг, усівся зверху, взявшись за мотузки. «Вперед!» – скомандував він і пес зробив ривок та… побіг! Спершу повільно, а потім звик і тримав темп. Іноді завертав убік, але рух поводями та знайома команда спрямовували того на потрібний шлях. Поїздка минала напрочуд весело та швидко.

Забачивши продавчиню, віддав їй свою важку свинку та, жуючи цукерку, попрохав: «Дайте, будь ласка, ялинку». Жінка струснула дарунком: приємний подзвін монет, але явно замало. З'ясувавши, що той сам і на санях, вона обрала ялинку під його зріст і вручила шмат брезенту, щоб замотати та тягнути по снігу – бо в руках незручно і колотиме. Подякувавши, вони з Джериком рушили додому, постійно озираючись, як там деревце.

Увечері пес гуляв подвір'ям, хлопчик смакував льодяник, а ялинка стояла у відрі з піском: ледве надлубав його з-під снігу. «От би мама була тут», – помріяв уголос. Та за хвилю у двері постукали й увійшла… мама з пакетом мандаринок. Кинувся її обіймати, а вона дивувалася звідкіля ця красуня, злякалася чи не захворів, бо від морозцю та набирання піску мав червонясті щоки. Але сміх сина та радість його очей розвіяли сумніви.

— Раз мене раніше виписали, а ти приніс ялинку – чого чекати? Прикрашаймо! Неси коробки, Юрчику! – сказала мама й глибоко вдихнула видужалими легенями цілющу древню прохолоду хвойного паху.