Смуток матері

Це не можна було назвати особисто встановленим ритуалом, як і посмертним обов’язком близької людини. Скоріше за все це було біллю серця, який так і не зміг вгамувати час.

Жінка звично звернула з ґрунтової стрічки дороги і, перехрестившись, ступила у хвіртку цвинтаря. Обережно, щоб не зачепити краєм плаття огорожі могилок, підійшла до пам’ятника з поліського граніту, на якому було вибито зображення молодого хлопця у бронежилеті та з автоматом у руках. Поцілувала зображення сина та, притулившись лобом до холодного каменю, прошепотіла:

– Здравствуй, солдате.