Сіра миша

Подвір'я нью-йоркської школи повниться галасом.

— Нам начхати на громадську думку! — учні на імпровізованому мітингу вигукують це гасло, наче мантру.

— Геть образливі ярлики!

— Геть списки популярності!

Худорлявий хлопець, хитаючись, піднімається на ґанок. Глипнувши на мене червоними очима з величезними зіницями, бере десь поцуплений гучномовець.

Я поправляю свою вузьку рожеву спідницю і підбадьорливо плескаю його по плечу.

Він витирає білий порошок з верхньої губи й волає:

— Припиніть називати мене Лені-білогвардієць! Так, я нюхаю кокс! І шо? Ніхто не святий!

Натовп зустрічає його камінг-аут схвальними вигуками та дзенькотом пляшок з алкоголем.

Наступною говорить Урсула, посіпака найпопулярнішої дівчини у школі:

— Пробач, Сандро, але я більше не можу це терпіти. Я не ДУПА! А найгірше, що всі давно забули, що ця абревіатура розшифровується як "дурна Урсула – посіпака альфа-самиці". Це нестерпно!

Після неї до ґанку прямує Джеймс – мій хлопець, у що я досі не можу повірити. Дівчата та навіть деякі хлопці, забачивши його, пускають слину й дурнувато шкіряться. Мій коханий – до чортиків вродливий та накачаний капітан футбольної команди. Його футболка аж тріщить на гігантських біцепсах і загрозливо-величезних кубиках преса. Він задумливо потирає найбільш квадратне на світі підборіддя й засліплює білосніжною зухвалою посмішкою. Лише збоченці не хочуть бути з Джеймсом або бути ним!

— Мерілі, тойво, – не сіра миша!

Він палко цілує мене. Натовпом прокочуються сумні та заздрісні зітхання. Втрачаю рівновагу на високих підборах і тону в обіймах сильних рук. А в якої б нормальної дівчини не забило памороки від такого хлопця поруч? Здається, що владний красень висмоктує з моїх легень останній кисень. Скажені метелики намагаються розпороти живіт. Притискаюся сильніше й відчуваю, що найголовніший орган мого коханого приведений в повну бойову готовність і майже проштрикує моє тендітне тіло кам'яною твердю. Хочу крикнути: "Приборкай мене, наче норовливу кобилу! Щоб усі бачили, що ти – тільки мій!"

Але Джеймс відпускає мене. Я важко дихаю і ледве тримаю рівновагу. Витріщаюся на нього знизу вгору, доки він знову звертається до натовпу:

— І ось що ще. Дайте спокій моїй вагітній сестрі! Ще раз хтось назве Агнесу хвойдою... Довбешку відкручу!

Який же він неймовірний! Як дбає про свою сім'ю!

***

Шкільним подвір'ям наче пронісся торнадо. Лавиці перекинуті догори дриґом. Вітер шелестить сміттям. Сонце виблискує на кількох розбитих шибках і порожніх пляшках з-під алкоголю. Лені-білогвардієць, тобто просто Лені, валяється під кайфом на сходах. Щось варнякає, усміхаючись до байдужих небес.

Директриса лютує. Шукає винуватця безладу. Тобто мене. Я лише хотіла, щоб у школі припинили використовувати образливі прізвиська. Хотіла зробити цей світ кращим і довести, що мені начхати на те, що про мене думають інші. Але все вийшло з-під контролю.

Понуро плентаюся шкільним коридором. Джеймс повірив у мене. Він надихнув мене влаштувати це повстання. Та коли його немає поруч, я все та сама сіра миша – невдаха, яку не помічають.

Лунко стукотять підбори. Ефектна довгонога білявка гордовито прямує холом. Її підбори – найвищі, ноги – найстрункіші, спідниця – найкоротша. Хлопці звертають собі шиї, вирячившись їй вслід. Їхні хтиві погляди тонуть у завеликому декольте дівчини. Це Сандра – капітан чирлідерів, відмінниця і перша красуня школи.

Хлопець в окулярах, замилувавшись нею, плутається у власних ногах та простягається просто на шляху королеви школи. Сандра кидає на нього вбивчий погляд і, скрививши вродливе личко, переступає лузера, наче непотріб.

Поруч із білявкою дріботить Урсула з двома паперовими стаканчиками кави в руках. Популярні дівчата спиняються біля мене. О ні, тільки не це!

Сандра зверхнім жестом поправляє ідеально укладене волосся та клацає наманікюреними пальцями. Урсула ставить каву на підвіконня та згрібає мене за барки. Королева школи сичить мені у вухо:

— Затям, вискакуле! Не лізь до мого Джеймса!

— Але ж ти сама порвала з ним... — нажахано мимрю.

Поруч із нею я почуваюся жалюгідною і неповноцінною. У мене коротші ноги, менші груди, а найгірше те, що я не маю своєї Урсули, яка будь-кому всипле перцю за моїм наказом. Джеймсе, де ти? Рятуй!

— А це не твоя справа, сучко! Директриса незабаром дізнається, що ти влаштувала цей безлад, — Сандра зловісно шкіриться, киває на вибиту шибку й мої листівки, які шелестять підлогою від протягу. — Знай своє місце, шльондровита сіра мишо!

Білявка знову клацає пальцями, й Урсула виливає мені на голову холодну каву.

Скрикую від кубиків льоду, які вона витрушує мені за комір. У сльозах тікаю до жіночої вбиральні. Доки відмиваю каву з волосся та одягу, мозок видзьобують невеселі думки. Як я могла повірити в те, що здатна стати вродливою і популярною?! Ні! Це все не для мене! Сандра завжди буде королевою, а я – нікчемою.

Минув лише місяць у новій школі, а я вже хочу померти! Моє життя завжди було лайном. Мама загинула, коли мені було дев'ять. Досі я ніколи не мала друзів, а хлопці не звертали на мене увагу. Та і хто подивиться на непоказну невдаху без макіяжу й в окулярах?! Середній зріст, волосся звичайного кольору, зібране в незграбну дулю, і мішкоподібний одяг робили мене ще більш потворною.

Зненацька Джеймс став упадати за мною, але нарвався на неприступну скелю! Я бачила, як він вибивав гроші з невдах і не розуміла, чим така дівчина, як я, може сподобатися такому нахабному і популярному красеню.

Та потім я дізналася, що найпопулярніший у школі хлопець вдається до рекету, щоб забезпечувати вагітну молодшу сестру всім необхідним. Агнеса завагітніла у дванадцять від відомого продюсера, бо мріяла стати акторкою і не зупинялася ні перед чим на шляху до своєї мрії.

Усе виявилося не таким, як здавалося спочатку...

Джеймс переслідував мене, дарував подарунки й навіть записався в гурток гри на шотландській волинці, який я відвідувала.

Мені не давали спокою підозри, що увага такого неймовірного хлопця – це лише злий жарт. Але я не витримала і провалилася в слизьку пульсуючу трясовину кохання.

Джеймс захотів, щоб ми стали королем і королевою випускного балу. Тому Агнеса зайнялася моїм перевтіленням. Вона боляче вискубла мою моноброву, вуса й зайве волосся в інших місцях; зробила мені модну зачіску і підібрала красивий одяг. Та я однаково почувалася, наче хвойда серед монашок. Чи то від алкоголю, чи то з переляку мене знудило на вечірці, куди мене майже силоміць притягнув мій хлопець. Вміст шлунку розтікся новими кросівками темношкірого Вільяма, найкращого друга Джеймса. Тоді це здавалося найгіршою річчю, що зі мною коли-небудь траплялася. Як же я помилялася!

Повертаюся зі спогадів у невблаганну дійсність, де я все ще вдивляюся у своє майже непривабливе відображення у дзеркалі вбиральні. Червоне зарюмсане обличчя, обліплене соплями мокрого волосся і заплямований кавою одяг – жалюгідне видовище.

Нова зовнішність та модний прикид нічого не змінили. Я така ж невдаха, як і раніше! Горло стискає, наче лещатами. Знову заходжусь в істериці, розмащуючи шмарклі по умивальнику. Мені до сраки, що про мене думають інші! І що відрахують зі школи!

Риплять двері й кілька дівчат з вереском вискакують із вбиральні. Обертаюся і не вірю своїм очам: переді мною стоїть мій коханий. Який же він відважний! Заради мене перетнув священний поріг жіночого клозету!

Джеймс обіймає мене, злизує шмарклі з мого обличчя, шепоче щось безглузде й заспокійливе. Висякавшись у його футболку, розповідаю про погрози Сандри.

— Я цейво, поговорю з нею, — він владно притискає до себе.

— Чому ти обрав мене? Я лише жалюгідна нікчема. Знову підвела тебе, — зазираю йому в очі, наче мокре цуценя.

— Та ні... Ти, не той, не нікчема, — хлопець ніжно пестить моє зарюмсане обличчя і цілує. — Я кохаю тебе. І тойво, ну... усе в тебе вийде.

Глибоко вдихаю бентежний аромат сечі та хлорки. Лише з Джеймсом я почуваюся повноцінною. Тільки він зміг розгледіти в мені вродливу й популярну дівчину. Отже, в нас таки дійсно справжнє кохання!

***

Після інциденту із Сандрою ми з Джеймсом не розлучаємось ні на мить. У їдальні до нас підходить Вільям і нахабно обіймає мене за плечі:

— Мерілі, гайда зі мною на випускний!

Невже він забув про зіпсоване взуття, на яке мене вивернуло?

— Ні, я йду з Джеймсом.

— Чуваче, ти так їй і не розповів?

Серце на мить зупиняється і заходиться в шаленому ритмі страху. Невже мій коханий щось приховує від мене?..

— Заціпся! — мій хлопець погрожує другові здоровенним кулаком. — Не кажи їй, що ми заклалися. От побачиш, я той... зроблю з неї королеву випускного. Готуйся програти! І готуй десять баксів!

— Чуваче! Ну ти і йолоп! — регоче Вільям і плескає товариша по спині міцною рукою кольору молочного шоколаду.

Лють і розчарування затьмарюють мою свідомість. Сльози скляним серпанком застилають погляд.

— Брехун! Як ти міг?! — перевертаю миску супу на голову підлого ошуканця. Локшина бовтається на його вусі. Як символічно.

— Мерілі! Я не тойво... Ти куди? Це не те... Не так... — він белькоче мені вслід жалюгідну подобу вибачень.

Але я вже почула вдосталь! Наше кохання виявилося брехнею!

Надворі ллє дощ. Сірий і безнадійний, як усе моє життя. Вулиці порожні, як пустка в розбитому серці. Злива змиває сльози.

Мама вчила мене ніколи не мститися своїм кривдникам і завжди пробачати злим людям їхню недосконалість. Вона часто повторювала, що дівчинка має бути ввічливою і в жодному разі не виявляти агресію. Мабуть, я не мала б вивертати миску супу Джеймсу на голову.

***

— Мерілі, доню, — батько стукає у двері моєї кімнати. — Ти маєш вдягти сукню, яку для тебе пошила мама, і відсвяткувати випускний із друзями. Заради мами. Вона б дуже цього хотіла.

— Облиш мене, тату! Я не можу піти туди сама!

Знову згадую про Джеймса. Я для нього лише бісове парі! Щедро зрошую подушку слізьми.

— Тут до тебе хлопець приїхав на лімузині. Він каже, що без тебе не піде на випускний.

Гаразд, лише заради мами нехотя починаю збиратися. Мамина сукня справді унікальна. Рожева, блискуча, з химерною вуаллю, що повністю прикриває обличчя й пошита так, що регулюється на будь-який зріст і ширину. Навпомацки, наче в слоумо, спускаюся сходами.

Джеймс зустрічає мене в смокінгу і з квітами.

— Цейво... Мерілі, пробач. Я ж кохаю тебе. Ти того, важливіша за те дурне парі. Я пізнав тебе й цей... завдяки тобі переродився у, е-е... нового Джеймса. Ну, такого, який не скривдить.

На мить вагаюся, чи варто нам знову бути разом. Але вже надто пізно: я не зможу жити без нього, адже він таки довів, що любить мене.

— Я теж тебе кохаю, — обіймаю його і, здається, що в мене виростають крила. Я знову почуваюся щасливою повноцінною дівчиною, якій до снаги все на світі.

Ми фотографуємося і сідаємо в розкішний лімузин. Ліпше не думати про те, де коханий роздобув гроші на таку автівку. Головне, що ми разом і це найкращий вечір у моєму житті.

На випускному балі ми кружляємо у вальсі. Навколо тільки професійні танцюристи, яких найняв Джеймс. Звісно, нас обирають королем і королевою. Від люті та заздрості Сандра стає такою ж багряною, як її сукня.

Ми стоїмо на сцені короновані й безтямно щасливі. Я виголошую промову, доки Джеймс мовчки тримає мене за руку:

— Слухайте своє серце! Будьте собою! І не зважайте на те, що про вас говорять інші. Дякую всім, хто за нас голосував! Ви всі королі та королеви сьогоднішнього вечора!

Лунають аплодисменти, наче улюблена музика для моїх вух. Я усміхаюся і щасливо плачу, хоча під вуаллю цього не видно. Ми цілуємося, немов наречені, що привселюдно роблять один одного своєю омріяною власністю.

***

Коханий привіз мене в будинок за містом, де ми, нарешті, зможемо усамітнитись і відсвяткувати нашу перемогу.

Вогонь палахкотить у комині. Мій принц вмикає мою улюблену гру шотландської волинки. Її мелодійне рипіння наповнює вечір романтикою, доки Джеймс наповнює себе абсентом просто з горла пляшки. Який же він до нестями вродливий поганець!

— Я люблю тебе, Джеймсе, — цілую його, застромивши язика майже в горлянку, але примушую себе відсторонитися. Видозмінена ротова порожнина погано підкоряється. Я шамкаю мов стара беззуба шкапа. Слина стікає з напіввідкритої пащі й розлітається врізнобіч. — Люблю, як найбільш вишукану страву, яку вдається скуштувати лише раз у житті.

— Та ж фігня, — мурмотить добряче проспиртований хлопець і лізе мені під спідницю. Його дотики обпікають приємним теплом. — А чого ти вдягла накладні ці, як їх... ікла?

Я так довго чекала, доки він, кінець кінцем, покаже мені всю міць свого кохання. Але живіт зводить болісною судомою від голоду. Нюх загострився, і я чую запаморочливий аромат гарячої крові та найсвіжішого, найсмачнішого м'яса. Відчуваю, що моє перетворення повністю завершилося, і я більше не спроможна терпіти голод.

Сльози течуть з очей – шкода їсти такого красеня. Та інстинкти беруть гору. Цілую могутню шию хлопця. Гострі зуби легко прогризають шкіру. Він хрипло скрикує і сіпається. Жало з мого язика впорскує в його яремну вену отруту, завдяки якій хлопця паралізує, але він усе відчуватиме й довше проживе навіть зі смертельними ушкодженнями. Хочу, щоб він якнайдовше залишався зі мною!

Його останній стогін і ошелешений погляд назавжди закарбовуються в пам'яті.

Довгим пазуром розтинаю сонну артерію. Спрагло припадаю до крові, немов до шкільного фонтану з водою. Аби вся кров не витекла, заліплюю судини в'язкою слиною: можливості мого трансформованого тіла не припиняють дивувати.

Кілька точних помахів наманікюреними кігтями – і моя романтична вечеря звільнена від тканинної обгортки. Одразу впадає в око настовбурчена чоловіча гідність, яку доводиться перетягти біля основи гумкою для волосся, аби Джеймс не втратив готовність продемонструвати мені усю міць свого кохання.

З голодним гарчанням вгризаюся у величезні біцепси. Колись ці міцні руки обіймали мене. Схлипую і водночас стогну від гастрономічної насолоди. Кров Джеймса, що пульсує судинами, і мої сльози додають м'ясу неперевершеного солоного смаку. Відрізаю пазурями кілька кубиків преса й закидаю до рота. Розмащую по обличчю кров коханого і власні шмарклі. Смакові рецептори видозмінилися, і тепер я відчуваю навіть кілька проміле спирту в його крові, яка елітним вином доповнює тепле й живе м'ясо.

Погляд коханого несамовитий, абсолютно божевільний. Розширені зіниці затягують мене у чорну безодню нестерпного болю.

— Не дивися на мене так, Джеймсе. Мені теж важко це робити.

Акуратно вирізаю його очі з орбіт. Кохане обличчя тепер витріщається на мене скривавленими пустками, плаче кривавими слізьми. Розкушую кожне очне яблуко окремо. Які ж вони соковиті, аж солодкі, мов молочне желе!

— Кажуть, очі – дзеркало душі. Тепер наші душі навіки поєднані, мій любий, апетитний Джеймсе!

Пазурами та іклами розкриваю грудну клітку. Лак обдирається об кістки, але це не має значення. Мою увагу повністю поглинають хрусткі реберні хрящі, які з насолодою перемелюю зубами. Відкидаю вбік грудину і з вогким хрускотом розсуваю врізнобіч реберні дуги. Внутрішній світ коханого зачаровує. Легені хлопця ще досі здіймаються від слабкого дихання, яке ось-ось згасне. Всередині Джеймс такий же красивий, як і зовні. Його розкрита грудна клітка схожа на химерного багряного метелика. Нарешті, добираюся до найголовнішої страви. Немає більшої насолоди, ніж вгризтися в серце, яке досі скорочується, наче дражнить мене, намагаючись втекти від неминучої долі. Начинка з гарячої крові наповнює рот блаженством. Серце Джеймса тепер назавжди належить мені!

Раптом чую на вулиці звук автомобільного двигуна та стукіт чиїхось підборів. Яка погань вирішила перервати мою трапезу?!

Швидко спорюю підтягнуте м'язисте черево. Обережно витягнувши кишківник, я впиваюся іклами в гірку, соковиту й запашну печінку. Жовч, наче соус, занурює смакові рецептори в неземну насолоду.

Чужі кроки ближчають. Двері прочиняються з пронизливим рипінням.

— Агов, Джеймсе! Нам треба пого... — на порозі стоїть Сандра. Нажахано хапає ротом повітря.

— Я не така, як ти! — жбурляю в неї відпрепарований кишківник. — Я тобі пробачаю!

Колишня королева школи несамовито верещить і борсається в кишкових петлях. Доводиться вкусити її та паралізувати, аби галаслива білявка не псувала нашу першу й останню романтичну вечерю. Дівчина тхне парфумами, а смак її крові скидається на скислий компот із чорносливу, який ненавиджу ще з дитсадка. Усе ж це правда, що я не зможу втамувати голод тими, хто мене не любить.

Джеймс так і закляк з настовбурченим, налитим кров'ю статевим органом. Який же той здоровенний! Сумно зітхаю. Я ж так і не встигла втратити цноту. Задираю сукню й намагаюся виправити цю прикру несправедливість. Але шалений голод заважає насолодитися зляганням з коханим, про яке я так давно мріяла, як і кожна дівчина мого віку.

Зрештою, відгризаю прутень. Ніколи не куштувала нічого подібного! Ось він – неперевершений, міцний і соковитий смак кохання, солонувато-гіркий, мов пористий шоколад, з ледь відчутними нотками аміаку. Джеймсова чоловіча гідність така величезна, що я майже наїлася. Лишається тільки десерт.

Поспіхом шукаю щось, чим можна акуратно роздовбати череп. Крізь чарівну мелодію волинки прориваються нажахані стогони Сандри. Мабуть, мені забракло отрути, щоби повністю паралізувати надокучливу дівчину. Та в мене немає на неї часу, адже я понад усе прагну поласувати ще живим мозком Джеймса. Отрута трохи подовжує життя, навіть коли завдано смертельних травм, але без серця мій коханий однаково зовсім скоро помре. Покине мене самотню і безпорадну в цьому жорстокому світі!

У гаражі знаходжу бензопилку. Ідеально! Пила з гучним ревінням розрізає голову хлопця по лінії брів. Кров і часточки черепа розлітаються навколо дрібними бризками. Обережно відпилюю по колу верхівку черепа й піднімаю її за волосся, немов кришку каструлі. Вимкнена бензопилка летить убік непритомної Сандри.

Розгортаю мозок від тонкої білої оболонки, наче улюблену цукерку. Жадібно пхаю його до рота. Звивин небагато, зате смакує, немов густий теплий вершковий десерт.

— Тепер, коханий, солоденький Джеймсе, ти назавжди залишишся зі мною, — шепочу, облизуючи пальці від крові та мізків.

***

Світ без Джеймса темний і порожній, наче черепна коробка коханого. Проте мама сподівалася, що мене полюбить хтось окрім батька і тато, який нічого не знав про моє справжнє походження, не стане вечерею для мене, коли прийде час. Так і сталося, адже зовсім випадково у моєму житті з'явився закоханий у мене красень. Як шкода, що тепер він вже мертвий і мене знову ніхто не любить.

Та не час рюмсати! Мушу подбати про Агнесу. Як добре, що вона не наважилася на аборт і почала сприймати своє становище, наче особливий подарунок долі!

У її помешканні вже згасло світло. Сторожко роззираюся та виходжу з автівки Сандри. Обожнюю стару добру американську звичку не зачиняти будинок на ключ! Заходжу всередину і босоніж скрадаюся темним приміщенням.

Зауважую, що сукня вся в кривавих плямах. Шкода, адже це дуже особливий подарунок мами. Моє поступове перетворення в хижу форму почалося за день до випускного. Щоб приховати ранні зміни у моїй зовнішності, мама все точно розрахувала й пошила мені таке вбрання, аби ніхто не помітив, як я змінилася.

З дзеркала у коридорі на мене витріщається зовсім неприваблива королева школи: волосся розкуйовдилося і злиплося, очі в пітьмі палахкотять жовтими горизонтальними зіницями, обличчя залляте багрянцем чужої крові, величезні гострі зуби не вміщаються в роті. Міцні пазурі в рештках м'яса більше не скидаються на модний манікюр. Не можна комусь траплятися на очі у такому вигляді!

Заходжу до кімнати Джеймсової сестри. Вона лежить на спині. Величезне черево напинає ковдру білосніжним пагорбом. Відчуття того, що немовля зовсім близько, розливається приємним поколюванням у кінчиках пальців. Мої пазурі поволі змінюють структуру, розділяються на тисячі найтонших ниток, видовжуються і звиваються. Повний місяць зазирає до кімнати. У його блідому світлі на стінах витанцьовують химерні тіні, схожі на восьминогів.

Знімаю ковдру з Агнеси. Дівчина розплющує очі. Її виснажене обличчя з гострими вилицями спотворює вираз невимовного жаху. Вона скрикує. Заштовхую їй аж у горлянку Джеймсову легеню, яку прихопила із собою в дорогу, щоб не сумувати без нього.

Агнеса пручається, як скажена. Невидима сила тягне мене до її дитини, і я готова здолати будь-які перешкоди на шляху до мети. Зрештою, вдається прив'язати дівчину шматками простирадла до ліжка. Вагітне тіло смикається від блювотних позивів.

Тонкими вістрями мацаків проколюю її черево. Інстинкт продовження роду веде мене вогкими тунелями до дитини. Нитки обплутують плід, кінчики пальців наливаються неймовірною важкістю. З мацаків виривається невідома науці енергія, перетворює дитину на таку ж істоту, як і я.

Колись те ж саме зробив з моєю вагітною матір'ю третій з моїх батьків, який був не зовсім людиною. Про нього майже не збереглося інформації. Мама казала лише, що він страшенно хотів онуків. Ось тепер його мрія здійснилася.

Відчуваю дивне полегшення і виснаження. Витягаю тонкі мацаки, й вони знову поступово перетворюються на пазурі. Здається, Агнеса починає задихатися. Забираю з її рота частинку своєї недоїденої вечері. Дівчина кашляє, верещить, фонтанує блювотинням.

Вагаюся, чи передати їй записи про майбутнє, яке чекає на неї та цю дитину. А раптом Агнеса безжалісно вб'є чи покине немовля, якщо дізнається усю правду? Не можна так ризикувати, тому нехай істина природа її малюка поки що залишиться таємницею.

Зрештою, мало хто здатний на такий подвиг, як моя мама. Вона була дивовижною жінкою: знала, що народить небезпечну істоту, але все одно любила мене до нестями.

Пригадую, коли мені виповнилося дев'ять, сталося перше перетворення. Я закричала й розбила дзеркало, у якому побачила монстра.

Мама заспокоїла мене і сказала:

— Доню. Ти дуже особлива. Коли відчуєш сильний голод, ти маєш з'їсти того, кого любиш і хто любить тебе. Тобі доведеться з'їсти мене. Кожні дев'ять років це повторюватиметься. Така твоя доля.

— Ні! Не хочу! Не буду! — я розревілася і запитала:

— А що буде, якщо не з'їм?

— Існує ризик, що ти можеш померти у страшних муках. У записах, що дісталися від твого другого батька, немає про це точної інформації. Ніхто не наважився ризикувати життям своїх дітей і морити їх голодом.

Вона збиралася ще багато чого розповісти про те, що зі мною сталося, але не встигла, бо я вчепилася зубами в її руку. Сама не знаю, як це сталося. Я так погано пам'ятаю той випадок! Єдине, що пригадую, – це пересолене власними слізьми м'ясо та погляд сповнений турботи та страждання.

Коли тато знайшов її пошматоване тіло, то вирішив, що в дім вдерся якийсь маніяк.

Занурившись у спогади дитинства, я тікаю з будинку. Сідаю в автівку і прямую до свого коханого. Без нього так сумно й самотньо. Доїдаю його легеню, але присмак холодного металу більше не зігріває мою спраглу до любові душу. Вишуканий делікатес тепер смакує, наче холодна картопля з м'ясом, якою колись нагодував мене батько, доки мама була на роботі. Вона потім його насварила за це і завжди намагалася ретельно стежити за тим, аби я правильно харчувалася. Аж до самої смерті намагалася.

Внаслідок того інциденту в дитинстві я остерігалася дивитися на своє відображення, через що перетворилася на непоказну і зовсім непривабливу "сіру мишу". Після смерті мами мені було трохи сумно й не хотілося заводити друзів.

Але Джеймс попри все розгледів у мені вродливу дівчину, яка заслуговує на кохання. А тепер він мертвий! Що як більше ніхто ніколи мене не полюбить?! Я ж тоді назавжди залишуся самотньою нікчемою й огидним кровожерливим монстром!

У безсилому розпачі б'ю руками по керму. Сльози заливають моє обличчя. Дощ заливає лобове скло автівки.

***

Нарешті, ми знову разом. Припадаю поцілунком до ледь теплих, липких від крові вуст Джеймса. Він уже мертвий. Тоне у величезній калюжі крові, як я колись втонула в його любові... Поетичний гурток, який я відвідувала цілий місяць, таки не минув даремно.

Гірка образа заповнює мою свідомість. Це несправедливо, що я втратила кохання всього свого життя!

— Як ти міг?! Як ти міг померти?! Як ти міг залишити мене саму! — у лютому безтямному розпачі б'ю по його порожній грудній клітці. — Безсердечний виплодок!

Що ж я роблю?! Сльози знов котяться з очей. Тіло трясе від схлипувань.

— Пробач, пробач, пробач коханий, — вкриваю поцілунками пошматовану вихололу плоть, згустки крові на розпиляному черепі, недоїдені рештки мізків.

Дощову темінь пронизують поліцейські сирени та синє світло блимавок.

Лише зараз помічаю, що чогось бракує. Клята Сандра втекла! Але я не дозволю розлучити мене з моїм коханим Джеймсом!

Намагаюся випустити собі кігтями тельбухи. На шкірі лишаються невеликі подряпини. Дідько! Тільки не це! Я знову набула людської подоби.

Перетворення виснажило мене, тому ні тікати, ні помирати більше немає сил.

***

У психіатричній лікарні не так вже й погано. Здається, в мене закохався лікар. Він вважає, що зможе здійснити справжній прорив у науці і вилікувати мою хворобу, після чого ми завжди будемо разом попри суспільні упередження та безглузду лікарську етику. Життя знову набуває сенсу, адже цей статечний красень розгледів у мені привабливу дівчину з унікальною і неймовірно цікавою для дослідження психікою.

——————

Білогвардієць – наркоман, який вживає «білі» наркотики.