Дев'ятий поверх

Сука, знову.

Гірше від темряви зимового ранку може бути тільки гудіння будильника. Так, він всього-на-всього виконує свою роботу, щоб я не проспав власну. Але як же цей бездушний виродок мене харить. Навпомацки вишукую його і владним доторком пальця змушую заткнутись.

До завтра, гівнюче.

Що в нас сьогодні за планом? Холодна пуста квартира, біль в спині та звичний маршрут туалет-душ-кухня. Раніше я любив наші ранкові ритуали. Та… Мабуть, потрібно завести кота.

Балкон, кава, цигарки – ранок починає ставати приємнішим. І хрін з тим, що хвилину тому я драяв свої зуби Блендаметом. Та паста однаково безнадійна. Як і моє життя?

Щоб його прикрасити дістаю телефон. Стовбичу з ним енну кількість часу, поки недопита кава охолола. Цигарку, звісно, допалив. Тепер рушаємо на кухню, де спробуємо ігнорувати гору немитого посуду і пошукати щось їстівне.

Вмикаю світло. Воно безжально атакує мої почервонілі очі. Маленька кухня зі старими липкими від жиру меблями була тим місцем, яке я щиро ненавидів. Мерзенно готувати собі їжу, а потім ще й мити за собою посуд.

На диво, тарілки чисті. Вони послідовно стирчать в металевій сушарці, якою дуже давно ніхто не користувався. Вау! Вперше я зробив щось завчасно-корисне і одразу про це забув. Контейнер для сміття забитий пляшками з-під пива, тож нічого незвичного в цій раптовій амнезії не бачу. Весело, мабуть, мені було: навкидався темним фільтрованим пивом, а потім вирішив під музончик помити тижневий набір посуду. Я красень.

Відкриваю холодильник. Окрім пива, в ньому мають бути трохи піци й нагетсів – залишки вчорашньої соло-вечірки. Хвилинку… Сирники? Навряд чи я їх замовляв. Заплатити 160 гривень за три напівсухі смажені сирні коржики й ложку джему – це тупо. Але ж тут ціла миска, охайно обгорнута в харчову плівку.

Ранковий саркастичний настрій з домішками апатії вилетів у вікно. Треба перевірити чек. Відкриваю додаток «PizzaНям!», минулі замовлення: баварська, гавайська, упаковка нагетсів, картопля фрі, кола в подарунок. На хрін я замовив дві піци, щоб отримати безкоштовний напій, коли в мене дома купа пива? Добре, байдуже. Сирників не було. Вперше звернув увагу на дисплей годинника на плиті, де миготіла 06:19. Телефон підтвердив точний час, який не збігався з моїм звичним робочим будильником о 07:00.

Дістаю сирники, запускаю їх крутитися в мікрохвильовку і починаю згадувати. П’ять, можливо, шість пляшок пива, фаст-фуд, Netflix, сон. Звичний вечір п’ятниці, без посуду чи… Якого хріна я завів будильник на 05:30 в свій законний вихідний?!

Півдня пролетіли блискавично. Не в сенсі яскраво, а… Сирники були смачні. З цукатами, ідеально солодкаві, ледь-ледь підгорілі. Мої улюблені. Так їх приготувати могла тільки одна людина.

Я валявся на дивані, допивав залишки пива. І тут знову почув його. Звук, вдесятеро гірший за вібрацію будильника. Це відлуння пекла, наповненого гидотними почварами, що, обпечені вічним полум’ям, виють у тисячоголосному хорі. Старий обдертий ліфт з їдким скрипом піднімався догори. Кожен поверх йому давався з величезними труднощами, про що він сигналізував усій багатоповерхівці гучним тертям металевих тросів і незрозумілим постукуванням.

Дивно, це одоробло наче знову було на ремонті. Ліфт ледь дотяг до дев’ятого. Його двері розсунулись і випустили на волю невідомого гостя. Або сусіда. Прошу, нехай це виявиться просто сусід.

«Тук. Тут-тук-тук».

Блять.

Коли не чекаєш гостей, стукіт у двері невимовно сильно бісить. Хто це може бути? Той таки сусід за сіллю, друг, який забув про існування телефону, неоголошений візит батьків чи… Вона? Ні, вона давно вже не приходила. Помитий посуд і прекрасні сирники не доказ.

«Тук-тук-тук» настирливо повторилось. Угу, хтось, очевидно, агресивний та надокучливий. Лежимо далі. Гість ще стояв, почекавши секунд тридцять, зашарудів паперами і пішов. Його знову проковтнув до свого черева ліфт, після чого потягнув з тим же стогоном донизу. На цей раз шлях древнього совкового механізму обірвався швидше.

– Ей, – почувся високий чоловічий голос, – я застряг! Викличте когось, будь ласка, я боюсь темряви!

Оу май, знову. Як шкода.

Треба викинути сміття. Заодно поповнити запаси для суботньої соло-вечірки. Поспіхом накинув куртку. Дістав мішок з пляшками та недоїдками, який добряче смердів декілька днів.

Відкрив двері. З них одразу випала скручена паперова листівка.

«Обленерго попереджає… бла бла бла… Заборгованість 2174 грн. 56 коп… сплатити можна через…»

– Мене хтось чує?! Будь ласка!

Моментальна карма, виродку.

Під час мого повернення з еко-торбами бухла, на ліфті вже висіла табличка «Тимчасово не працює». У будь-якому разі, я й так не поліз би в нього. Особливо після того, що він зробив з моїм життям.

З сенсом мого життя.

3 роки тому

– Ти ж розумієш, що ми запізнюємося? – Марк стояв впершись плечем у двері.

Рут сиділа на краю ліжка і неспішно розчісувала своє кудряве каштанове волосся.

– Любий, ти завжди кудись поспішаєш, – її посмішка могла зняти будь-яку напругу в їхніх стосунках. – Ми встигнемо. А якщо й ні, то це ж звичайний кіносеанс. Зайдемо пізніше і тихенько сядемо на свої місця.

Марк не став перечити чи бодай якось відповідати. Швидше ніж є, уже не буде. У свої вихідні останнє, що йому хотілося – це сваритись з дружиною. Їхні стосунки з кожним роком все більше ускладнювалися. Не в останню чергу через побутові дрібниці та непорозуміння. Зараз він намагався цього не допускати.

Телефон допоміг вбити хвилини очікування.

– Ну й довго ти будеш тут валятися, хлопче? – з легкою ігристою насмішкою мовила Рут.

«Яка ж вона гарна».

Легкий макіяж, чорна сорочка з підвернутими рукавами, заправлена в сині джинси на високій талії і відкрита щира усмішка. Зараз Рут була схожа на ту дівчину, яку він зустрів та покохав в одному з місцевих пабів, де збиралися випити різні культурні клуби. До однієї мистецької тусовки належала й вона. Як ця дівчина запала на нудного веб-дизайнера, історія замовчує.

– З’їв би тебе зараз, але ми й так уже запізнюємося, – Марк підійшов і ледь торкнувся губами її шиї, вдихаючи цей прекрасний запах ніжності й жіночності.

– Годі, збоченцю, квитки згорять, – вона легко його відштовхнула. – Раян Ґослінг і Емма Стоун не пробачить нам, якщо ми не прийдемо подивитися на трагедію їхнього кохання.

Таксі запустило трихвилинне безкоштовне очікування. Вони вийшли вчасно і мали встигнути. Наблизились до ліфта, який завершував свою попередню вертикальну подорож.

– Ходімо пішки? – запропонував Марк, -– цю черепаху ще довго чекати.

– І знову ти кудись летиш, любий. Якщо я почну спускатись з дев’ятого своїми ніжками, то на цьому можемо завершувати цей день, – далі вона запропонувала, – біжи якщо хочеш, а я почекаю.

Марк всміхнувся.

– Звучить, як виклик, – він взяв її руку, – пропоную парі. Той, хто швидше дістанеться першого поверху: ти на ліфті, або ж я сходами – переможець. Лузер купує велике відро попкорну.

– Хей, я не хо…

– Один, два, три, почали!

Марк рвонув вниз сходами.

– Якщо що, я люблю з беконом! – викрикнув він десь з восьмого.

Рут, певно, вже не почула його. Вона зайшла до ліфту і, як завжди, тицьнула запалу кнопку з одиницею.

На п’ятому хлопець почав втрачати ритм, але продовжував бігти. Він знав, що зможе дістатись донизу першим, бо стара кабіна рухалася вкрай повільно. Але чомусь він не чув звичного скрипіння тросів.

– Ей, сонце, – на четвертому Марк перестав бігти, – ти ще не зайшла?

На відлуння його голосу відповів уривчастий звук, наче удар батога. Тиша, гул, тертя металу з гучним виттям і найболючіше – приречений жіночий крик.

– Рут!!!

Захисна система не спрацювала. Ліфт пролетів до низу за кілька секунд, обірвавши стогони металу й людський крик гучним ударом.

Вечір суботи майже не відрізнявся від п’ятничного. Хіба що цього разу обійшовся без кур’єрських замовлень. Пиво з сирниками смакувало ще краще. Я намагався насититися цією їжею наче востаннє.

Ти була тут, Рут, знаю. Помитий посуд, сирники, твій ранній будильник, який мене завжди бісив.

Так само, як і того разу, коли перед важливою презентацією на роботі, на ранкове похмілля моя сорочка й брюки виявились неочікувано випрасувані.

Ти не дозволила квітам на вікні загинути, так? Адже як ще можна пояснити той факт, що вони стільки прожили, Рут? Я постійно забуваю їх полити.

А книга? Скільки разів на ранок помічав «Тисячу пам’ятних поцілунків» Тіллі Коул на твоїй подушці. Я з роду не любив читати, а твоя улюблена книга постійно опинялась поруч.

Я відчував твою любов. Постійно.

Допив останню пляшку пива. В шафці було ще трохи джину. Без тоніку, та байдуже. Я знаю, як це виглядає. Ні, це не може бути мій алкоголізм, Рут. Ти була тут безліч разів після смерті. Я бачив раз за разом нові докази. Чому ти не прийдеш, коли я при тямі? Моє життя без тебе ніщо, а ти, ніби й поряд, та постійно на відстані. Це дратує, Рут.

Я хочу побачити тебе, відчути твій запах, поцілувати.

У майже пустому шлунку джин з пивом відчували себе вкрай незручно. Кімната крутилася, думки переплелися в тугий вузол, який обтяжував голову пульсуючим тиском.

Сон. Ти приходиш тоді, коли я сплю.

Ніч, звичне алкогольне пробудження. В роті все злиплось, живіт скрутило. Вода на кухні, але це бляха далеко. Повільно сповзаю з ліжка, намагаюсь ігнорувати біль в голові. Дуже холодно. Тіло вкрилося сиротами. Спрага змушує мене крокувати далі на кухню. В бутлі води майже немає, довелось випити з-під крану.

03:36 на електронному годиннику. Можна ще вдосталь поспати. Набрав у чашку ще води на ранок і пішов назад.

Знову цей звук. Ліфт піднімається.

Чашка полетіла на паркет. Я стояв посеред коридору і вслухався в кожен безмовний скрегіт, який повільно ставав гучнішим. Ніхто не ремонтував ліфт посеред ночі. Нарешті цей момент настав. Ти прийдеш до мене, я зможу знову побачити твої прекрасні кучері й життєрадісну усмішку.

Ліфт зупинився на дев’ятому. Кроків не почув. Його двері також не зачинились. В серці наче загнали сотню голок. Весь алкоголь вивітрився з голови. Я терпляче чекаю.

В ніс вдарив гидкий іржавий сморід, який чергувався з гнилизною. Рут, невже це твій запах? Холод сковав моє тіло. Тільки зараз зрозумів, що стою в одних трусах, посеред коридору в очікуванні невідомо чого. Тиша, нічого не відбувається.

– Ти й зараз знущаєшся з мене, Рут! Де ти, я хочу тебе побачити!

– Тсссссссш, – прямо за спиною почувся шиплячий звук, – чому ти завжди кудись спішиш?

Коли обернувсь, ледь зміг подавити панічний крик, що рвався назовні. Я побачив закривавлений образ моєї Рут, зі ламаними кінцівками й пробитою металевим стрижнем шиєю. Вона всміхнулась. Її усмішка, все така ж радісна, тепер лякала поріділими зубами.

– Я чекаю на свій попкорн, любий.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Ганна Біла
22.01.2024 17:35
До частини "Дев'ятий поверх"
Дякую автору за твір! Історія з ліфтом нагадала "Не озирайся та мовчи" Кідрука, Загалом твір стилістично витриманий, і хоч фінал передбачуваний - читати було приємно. Успіхів у конкурсі! :)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Сергій Василюк
    20.01.2024 09:08
    До частини "Дев'ятий поверх"
    Як на мене задовгий вступ та закінчення я б залишив за головним героєм, але оповідання цікаве і відповідає умовам конкурсу. Для мене 4.5/5, або 9/10, але такої оцінки немає, а згідно законів матиматики з заокругленням це 5 )
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Маріан Ґрот
    20.01.2024 00:45
    До частини "Дев'ятий поверх"
    Сподобалося! Гарно, сумно. Єдине в кінці почали проскакувати одруківки, що трохи попсувало ось цей напружений момент і заглиблення у твір, а так дуже класно, успіхів ;)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Олена Макарчук
    15.01.2024 10:10
    До частини "Дев'ятий поверх"
    чудовий стиль, колоритна мова. Нагадує мені одного мого сумського друга, але не думаю, що він є на Аркуші )) 5 балів. Єдине зауваження: подивіться різницю між усмішкою і посмішкою. Де картинка-іділія з Рут - там таки усмішка
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ген
    14.01.2024 11:09
    До частини "Дев'ятий поверх"
    прочитав. поставив оцінку. визначив, як повноцінне оповідання. але потребує уточнень. в чому ідея? і, нашо вона приходила? без образ.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Максим Кравченко
    14.01.2024 16:45
    Спойлер!
    Вітаю) Взагалі, не думав, що хтось спробує шукати тут глибину, але якщо вже на те пішло, то з радістю розповім про свій хід думок. В центрі оповідання зламане життя головного героя, який не зміг оговтатися від втрати дружини. Згубні звички, апатія, алкоголь, внутрішня ненависть на світ... Фінал залишив відкритим. А, отже, відкритим (у моєму баченні цього твору) є й "паранормальне". Тобто читач сам для себе вирішує: чи все, що відбувалося в житті гг після смерті дружини є фікцією його свідомості, його прагненням переконати себе, що Рут поряд з ним, піклується про нього; або ж це просто класичний горорний сюжет, де мертві "приходять в гості" до живих (привіт "Кладовище домашніх тварин" і тому подібне). Та й все 🙂
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Катерина Скрипка
    12.01.2024 23:33
    До частини "Дев'ятий поверх"
    Оооо, все як я люблю🥰 Це точно не я писала? Ахах) Мерзенна кухня з мерзенним приготуванням їжі, купа порожніх пляшок і гг буркотлива няшка😍 Клас, п´ять зірочок⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Катерина Скрипка
    13.01.2024 10:50
    В мене просто схожий гг є, історія теж від першої особи написана, а в іншому оповіданні про кухню)) Зловила приємні флешбеки))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Леді Мерлін
    12.01.2024 10:02
    До частини "Дев'ятий поверх"
    Із того, що я поки встигла прочитати, це топ. Стиль письма - неймовірний, прямо відчувала себе як гг. Сюжет - крутий. Кінцівка - хотілось хеппі енд (ну, наскільки це можливо), але це просто мої вподобання - завжди ліпити щось щасливе. До того ж, ну... *нерозбірливо бурмотить* можливовонайомуітакоюсподобається
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Максим Кравченко
    12.01.2024 10:24
    До частини "Дев'ятий поверх"
    Вітаю) Дякую за ваш відгук! Кінцівка відкрита, тому цілком можна додумати собі хеппі енд)) Наскільки це можливо у жанрі горору)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше