Пригоди нечистого

Мене звати Лехей Абраам. Я не єврей. Просто так співпало. Я чорненьке і пухнасте чортенятко. У мене невеличкі ріжки і кострубатий хвостик. Я дитя самого зла. Так мене татусь називав.

Я розкажу Вам історію про мій візит на грішну землю людей. Для початку – це не була моя ініціатива, бо мене просто викинули з дому.

«Геть звідси і породжуй злі умисли у людських душах!» - вигукував мій батько в момент моєї появи серед людей.

«Я не хочу!» - кричав я батькові, але йому було байдуже.

На жаль, я потрапив до Вас і чесно кажучи, моє незадоволення і гнів й досі не зникли. Хочу розказати чому я Вас, люди, ненавиджу.

«Люди схаменіться!» - я кричав, але мене ніхто не чув.

Можу сказати з впевненістю у сто відсотків, що більшість людей набагато гірші за чортів і мені це стало зрозуміло відразу.

Я потрапив в одну державу. «Де відкриють мені двері - там появлюсь я.» - досить символічні слова, але це справді так. Ви не уявляєте , де тільки мене не чекали і де тільки не молилися на мене. Але я вирішив обрати саме цю країну для пізнання людської природи і скажу по правді – я не можу відійти від шокового стану й досі.

Я волав до батька, щоб він дозволив мені повернутися додому, але нічого не вийшло.

«Боже!» - я кричав до Творця Всевишнього, забувши хто я, у відчаї, але й це було дарма.

Смерть і вічна ненависть…

Люди в цій величезній державі анатомічно і фізіологічно нічим не відрізняються від інших по всьому світі, але менталітет…

«Ми всіх завоюємо! Всі схиляться перед нашою культурою та мовою і забудуть свій рід, своє походження, бо стануть одним народом з нашими цінностями. А хто опиратиметься – загине», - викрикували люди великої імперської держави.

У мене й досі одне просте питання до кожного із громадян цієї держави:

«Для чого?»

Мене батько в дитинстві вчив катувати грішні душі різноманітними способами, але до такого ніхто не готував.

Народ держави з кожним днем живе все гірше і гірше, а саме керування відбувається через їх «справедливі» ЗМІ і різні силові структури.

Жити в імперській державі дуже важко і болісно. У селах лише п’яниці і крикуни. «Крикуни» - громадяни, які вічно викрикують похвалу своєму царю. Вони готові голодувати в убогих зрубах в середньовічних умовах, аби сила і слава імперії зростали у світі, бо така їх колективна ментальність.

Багатьох із простого люду в цій державі я зустрічав.

Христя, одна із жителів невеличкого села біля столиці, дуже розумна і обдарована науками і мовами. Але ніхто не почує її чарівну французьку і ніхто не побачить її наукові роботи про відокремлення молекул сірки на атомну структуру, бо Христина нічого не зможе досягнути без зв’язків і грошей в своїй державі. Сьогодні дояркою працює на пів ставки, лиш вистачає, щоб не померти з голоду.

Нікому не має діла до доярки Христини і їй подібних розумних хлопців і дівчат в цій державі, бо влада всі кошти вкладає в озброєння.

Можна поглянути на Миколу Степановича. Сорокарічний чоловік скалічений на війні з сусідньою державою. Мені його не жаль, якщо щось. Відчайдушно воював за ідею свого вождя. В результаті - жодних грошей і допомоги. А сьогодні, його знайшли біля закинутих будівель мертвим. Про нього всі забули, бо чоловік вже зробив все для імперії зла…

Однак вони брешуть і брешуть, що «своїх» не кидають. Та в цій державі будуть роками людей катувати, бо вони самі обрали «царя-ката».

Я Лехей Абраам мушу завершувати свою коротеньку історію і бігти швиденько дивитися на людські обличчя громадян «духовної», які будуть розказувати про крадіжку чужої землі і нищення сусіднього народу, як про доблесну справу. Насправді, немає у них честі і ніколи не буде доблесті, а буде, лише смерть і вічність у пекельних муках.

Не побачимося! Хіба, що з «духовними» з їх «миром» і ненавистю у душах…