Воля

Не задумувались ви про страх до волі? Питання досить цікаве і незвичне. Всі бояться в’язниці і повної втрати своєї свободи. Чи є люди, які бояться саме своєї свободи ? Що таке воля ? Відповіді на це запитання не отримаєте й від мене, але питання саме досить не розумне, на погляд багатьох моїх знайомих.

«Воля – це основа життя людини» - взяв сміливість і процитував свого знайомого. І з цими словами важко не погодитися, але завжди появляється «але».

Мене звати Віктор. І це історія, яку мені розказали дуже давненько про страх до волі.

1995 рік. Випуск з армії. Два роки служби в саперному підрозділі №72 пройшли не в рідних краях Івано – Франківської області. Здоровий бугай з яскраво – карими очима, Іван Миколайович повернувся додому. Хлопець змужнів і став викапаним батьком, і ростом і міцними високими плечима. «Справжній чоловік!» - саме так описували Івана прохожі по вулиці. «Красень!» - багато дівчат вигукували між собою його красу. Армія закінчилася і варто думати про роботу і сім’ю. Батькова квартира стала замалою для хлопця, який хоче більш веселого собі життя. Знімав квартиру в іншому кінці міста. Дівчата і випивка. Робота водія в продуктових складах і багато самогону. Бери – не хочу. Алкоголь не була найгірша проблема, а наркотики.

«Кляті 90 – х роки!» - багато саме так про них згадує. «Бандитизм і жорстокість повсюди!» - до слова подібний опис можна отримати від кожного.

Наркотики – негатив, який приходить до людини не залежно чи це 90 – х роки чи 2000 – х роки. Основа проблеми наркотичної залежності – це наївність і слабість людини. Людина втрачає себе під дією наркотичної залежності, але сама себе переконує, що її істинне «я» появляється після вживання коксу або гашишу.

Іван скоро одружився. Дівчина вже мала кругленький животик від хлопця. Вибір був не великий. Невеличка п’янка в кабаку з родичами і сім’єю і звичайно – благословення батьків на щасливе подружнє життя. Все було нібито не погано, але наркотики залишилися. Іван знав всіх «продавців» у місці, а «заїжджих» перевіряв дуже уважно, щоб не були «засланими» міліціонерами. Вже, і син народився, і радіти є причина, але…

Доза… Це складно описати, бо кожен в той час мав свою мірку для опису, що «торгає» його. Кожен наркоман мав свою «точку» і свій нібито – «порядок» отримання кайфу. Але насправді – все це обман. «Точка» - це місце вживання наркотику було завжди змінне через напади міліції і тут варто подякувати сусідів за виклики до працівників правосуддя. «Точки», які оберігали самі ж міліціонери були, але їх в місті було мало, бо «охорона» коштувала дорого і не завжди це того вартувало.

Було три основних етапів «занурення у кайф».

Першим – пошук відповідного наркотику. Для того, щоб купити гидотну суміш, для початку її треба знайти. Друзі Івана завжди орієнтувалися на двох основних точках збуту товару. Перша точка - занедбаний і розкрадений завод з виготовлення полімерних фарб, який був купленим конкурентами по продажу фарб для повного винищення його і отримання найбільше переваг на ринку продаж. Друга точка – закинутий садочок «Зоренька», який був повністю знищеним місцевою владою своєю байдужістю до дітей і до наука. Всі в той час із місцевого правління крав з бюджету, крав з підприємств, а вкрасти і заробити з самого садочку не вдалося, але вирішення проблеми знайшлось швиденько – не надавати жодних коштів на утримання садочку, а територію і будівлю будинку для діточок продати місцевому бізнесменові під розважальний центр для дорослих. Все було б добре, але бізнесмен з дуже впливовою особою не зійшлись характерами і майбутній власник колишнього садочку «Зоренька» був похованим на місцевому цвинтарі. Садок розвалили і створили ідеальне місце для продажу наркоти.

Другим етапом – було місце вживання наркотиків. Іван не міг це зробити через сусідів, які такі речі не пропускають крізь свої чуйні вуха і прекрасний зір. Ви запитаєте при чому сусіди ? У Івана є дружина і синочок. Синочок у батьків дружини, а чарівна кохана хлопця на зміні у бригаді швидкої допомоги і все гуляй – квартира вільна. Але все не так просто. Наталя полюбляла, будучи на зміні, заїжджати на квартиру. Просто так або перекусити – це великої ролі не відіграє. Тому, Іван відчув свій наркотичний кайф у друзів, які жили дуже далеко від його квартири.

Третій етап – гроші. Грошей було мало. Дуже часто, що наркоту купляли бартером або вічні помічники наркоманів – ломбарди. На початках сімейного життя, Іван старався менше пити оковитої і складав у «заначках» на дозу. Дружина знаходила і гроші йшли на дитину. «Заначки» Івана були в друзів, а пізніше дані люди вже не були йому друзі.

Усі три етапи отримання кайфу були елементарно прості для кожного залежного. Згодом після декількох місяців, хвороба вживання наркотиків у Івана переросла в повну і жорстоку залежність. Їх щасливе подружнє життя закінчилось занадто скоро, аніж хтось міг подумати. Голі стіни квартири. За дозу продав все, що мав. Дружина, яку жорстоко побив під час чергового виносу їхнього майна з дому, разом з синочком переїхала до батьків. Два влучних вистрілів з мисливської рушниці від тестя Івана, м’яко натякнули про заборону наближатися чоловіку до своєї дружини і сина. Сіль в патронах, але біль для Івана запам’яталася на все життя. Хлопець перестав наближатися до своєї Наталі і синочка Ромчика.

На цьому можна б поставити жирну «крапку». Історія закінчиться у якісь ямі з проколотими венами мертвого наркомана. Це правда життя, бо саме так закінчували свій життєвий шлях більшість наркоманів 90 – х, але тут пішло все не по сценарію.

Мама Івана після отримання таких «милих» новин про свого синочка скоро померла. Інфаркт чи інсульт ? Детально ніхто не скаже, але Іван – наркоман найбільше її вбивало. Вбило її душу. Микола Петрович – батько хлопця був злим на весь світ. Спочатку, батько Івана зайшов в «запой». Коли втрачаєш свого єдиного сина і ховаєш свою дружину – гіркота і ненависть на душі не зникає. Гнів на сина. Гнів на себе.

Вирішення проблеми прийшло не зразу. Вихід знайшов Микола Петрович. Жорстокий, але вихід. Підкупити міліцію для офіцера мотострілкових військ з відповідно великими «зв’язками» не було проблемою. Відповідний донос і син Миколи Петровича затриманий працівниками міліції. Де довго судовий процес відбувався. Результат був задоволеним для офіцера мотострілкових військ.

Колонія суворого режиму № 3 в центральній Україні стала домівкою для Івана. Без жодної сльози, батько відправив свого єдиного сина на тривалий термін в тюрму.

«Там ти навчишся жити і цінувати життя!» - кричав Микола Петрович своєму сину вслід, прощаючись з ним. У цих словах була доля правди.

Сувора тюрма стала рідною для Івана Миколайовича на довгі роки. Працював добре і в конфлікти не влазив. Завжди працював на всіх видах праці. Що давали, те й робив. Робота йому замінила наркотик. Це був швидкий перехід. Часті крики в ночі і блювота. Багато блювоти. Наркотики були в тюрмі, на продажі теж. Ні, він переставав вживати гашиш, але «колотися» не став. Праця руйнує час. Час за часом і вихід прийшов гадано – негадано для хлопця.

Воля. Іван відчув запах свіжого повітря своєї свободи. Вийшовши з тюрми, хлопець попрямував на могили своїх батьків. Микола Петрович помер від інсульту через два роки ув’язнення свого сина. Бур’ян на цвинтарі. Ледве зміг хлопець знайти гроби своїх батьків. Дружина з сином виїхали за кордон. Кохана Наталя вийшла заміж за поляка, а їх з Іваном син Роман вчиться в польській школі. Життя не стоїть на місці.

Саме на цвинтарі, серед могил своїх батьків, Іван почав боятися волі. Для чого йому воля? Навіщо жити? Для кого жити?

Лиш той хто не жив і не цінував своє життя – буде вічно боятися своєї свободи.

Воля – це все і понад усе…