Напишу листа

Я вже доросла, щоб писати листи святому Миколаю, але вірю в дива. В моєму житті мало хорошого, враховуючи те, що я друга найстарша сестра із 5 дітей у нашій сім'ї. Багатодітна сім'я це моє прокляття. Хлопцям пощастило більше, вони менші. Батьки зробили все щоб моє життя стало нестерпним, а саме народили мене після сестри з різницею у 7 років. Тобто, я спочатку була надто малою для неї, а зараз вона надто доросла й живе окремо. У свої 14 мені залишається вірити тільки в дива.

І от я пишу листа:

Св.Миколаю, я хочу відпочити від усього. Зроби мені подарунок, вихідний день. Без навчання, курсів манікюру на які мене відправила мама, без братів і хатніх справ. Просто щоб я належала сама собі.

Олена, 14 років.

Хлопці ж бажають щось матеріальне, але я знаю що не отримаю того дарунку що бажаю, то можливо мені дадуть батьки відгул.

Рано вранці я намацую під подушкою щось квадратне. Це була коробка цукерок. Взявши декілька штук я пішла у ванну. Хоча б щось хороше, мій всесильний пропуск у ванну кімнату, я завжди йду перша, але й встаю на 10 хв раніше інших, а ще маю свою кімнату, яку раніше ділила із сестрою. Моє відображення мені подобається все менше і менше. Я неначе старію не по днях, а по годинах. Моє біляве волосся стає надто білим, я б сказала сивим. Чи то мені вже здається. Але мій охайний носик як завжди ідеальний. Потрібно брати себе в руки, одягати щасливу маску, й спускатись на сніданок. Отже, блакитні мої оченята, покажіть на що ви здатні. Трішки більше вдячності. Готово. Почистивши зуби, привівши себе в порядок та одягнувши ретельно підготовлений вираз обличчя я спускаюсь до батьків.

Олена

Мамо, тату, дякую за подарунок. Солодкий ранок, все як я люблю.

Мама

Будь ласка. Ми бачили твій лист, але ти ж розумієш, сьогодні не вийде в тата плани, а мені потрібно в церкві допомогти.

Олена

Звісно. Хлопці вже прокинулись?

Мама

Так, їх уже чути. Але якщо є цукерки, не думаю що вони спустяться на сніданок. Головне, щоб одяглися хоча б.

Тато

Сідай, поснідаємо.

Олена

Мені потрібно раніше трішки вийти. Плани перед уроками. Дякую ще раз за подарунок.

Засніженою вулицею я прямувала до школи. Планів у мене ніяких не було, я просто хотіла побути наодинці. Й не вести братів до школи. Старшому з них 12, думаю самі дійдуть.

Погода просто чудова. Сніг рипить під ногами, сонечко світить, легкий морозець і все навколо тихо.

Голос

Дитино, а ти не бачила тут котика?

Олена

Ні, бабусю. А що загубився?

Бабуся

Та ось зранку не збудив мене, снідати не прийшов. Щоб нічого не трапилось. Він у мене такий самостійний, дорослий, чорний, нахабний кіт, а тут щось не видно.

Ця незнайома бабуся здалася мені такою наляканою, неначе не кіт втік, а все її життя. Її погляд був наповнений скорботою, неначе кота вже немає.

Олена

Не хвилюйтеся, зголодніє чи змерзне та повернеться.

Бабуся

Якщо побачиш Матіса, так його звати, чорний такий з білою плямою на хвості, скажеш, щоб йшов додому, не думаю що він до рук піде. Даси йому ось це.

Вона протягнула мені м'ячик, жовтого кольору, видно що улюблений, бо живого місця на ньому майже не залишилось. Звісно я розуміла що від чужих нічого брати не можна, але це ж бабуся. Я її тут бачу стільки себе пам'ятаю. А якщо кіт це все що у неї є.

Олена

Звісно.

Бабуся

Дякую, дитино.

Як би це дивно не було, але я весь день турбувалася про цього кота, навіть на уроках подрузі всі вуха продзижчала.

Ксенія

Та забудь ти про того кота. Скільки уваги тварині. Десь загуляв.

Олена

Або змерз до смерті.

Ксенія

Не влазь ти в це. У нас в школі ту стару відьмою називають. Ще й кіт чорний, ну точно відьма.

Олена

З білою плямою. Яка відьма? Не говори дурниць. Ще давай сьогодні Миколая виглядати?

Ксенія

А ти дійсно написала в листі що хочеш відпочити?

Олена

Так.

Ксенія

Була можливість попросити будь що, а ти нічого не обрала.

Олена

Ти ж знаєш, гарний подарунок батьки не дозволяють собі, а будь-що не потрібно.

Ксенія

Ну тобі видніше.

День пролетів швидко. Тільки боліла голова, та щось тягнуло у шиї. Зі школи я бігла додому, але заглянула у двір до бабусі, чи не має кота, чи її, переконатись що все добре. Але не було нікого. Прийшовши додому я приготувала хлопцям обід, послухала їхні розповіді про школу, дівчат, нову гру та рекорди в ній. Закрила двері й пішла на курси. Все швидко, все поспіхом. На уроці я була в ролі клієнта, майстер на мені показувала що робити, що казати, що запитувати, та які теми не можна проговорювати. Принципі цінна інформація. Аж раптом я побачила кров що стікає моїм мізинцем.

Майстер

В тебе дуже близько капіляри.

Олена

Що близько?

В мене починає німіти голова, та потроху тіло, стоїть в ушах дзвін і я нічого не чую. Один момент і я, схилившись на бік, падаю на підлогу. Відкриваю очі я від смороду якоїсь трави паленої. Повіки важкі. Руки не слухаються і тіло ниє. І взагалі де я? Це місце не схоже на кабінет. Мене кудись перенесли. Невже це дім майстра? Але навіщо я тут. Я повільно крокувала з кімнати у кімнату. Їх було багато, але нафталіновий присмак був уже у роті. Явно не дім жінки якій 30, а наче дім бабусі. Підійшовши до дзеркала, а почала несамовито кричати хриплим голосом, його останками. Я стара, я та сама стара що кота шукала. Що відбувається? В моїй голові було стільки запитань. Але я навіть нормально викричатись не могла, виплакатись, вибігатись, в мене просто схопило серце я за нього взялась та присіла у найближче крісло. Мою молодість і моє життя забрали. Вона справжня відьма. Моє бажання в цей день кардинально змінилось я б хотіла додому. Хоча.. що дома купа справ, обов'язків. Ще й мама сьогодні поїде татові вечерю відвозити, то укладання малих на мені. Краще я побуду тут. Якби ще був мій телефон. Ну цей старенький теж не погано. А можливо є телевізор. Я шукала чим себе розрадити й знайшла смарт ТВ. Це було найкраще за сьогоднішній день. Сидячи на кріслі я подивилась прискорено 1 сезон, лежати на дивані почала другий сезон, аж раптом прийшов Матіс. Він спочатку боявся мене, але в мене був його улюблений м'ячик, тому ми поладнали.

Ще так легко я день не проводила я нічого не роблю, просто насолоджуюсь й гладжу котика. Гуркіт в животі нагадав що потрібно поїсти, але б готування зіпсувало мій ледачий день. Відкривши холодильник я побачила дещо неймовірне. Ні не каструлю борщу, а пляшечки із написами "обід" , "вечеря". І на смак доволі непогано, втамовує голод на всі 100. Ми з Матісом продовжили дивитись телевізор. Аж поки мене не вирубило.

Прокинувшись, я спіймала себе на думці що не все так і погано. Новий день, я нікому нічого не винна. Справ ніяких немає, як для суботи проспати до 12 це вже здійснення мрії, була б я дома, робила б якусь поробку комусь із малих, чи прала б старі плями, чи ще гірше, збирала б прання з кімнати хлопців яка лежала цілий тиждень, адже самі вони то зносять прання, але далеко не все, фу, аж мурахи від самої думки. Я починаю звикати до своїх протеїнових коктейлів, але б хотілося щось іншого. Понишпоривши по всіх поличках я знайшла шоколадку і печиво, пакети різного чаю і цілий мішок какао. Набравши собі смаколиків, покормивши Матіса я пішла далі безкорисно проводити час перед телевізором. Розмови з котом уже здавались звичайною справою. Все було б ідеально, якби не розуміння що я помру геть скоро й що їжа колись закінчиться, а гроші де взяти, а це ще в магазин йти, а мені не завжди вистачає сил донести кружку чаю, штук 20 печива і баночку соку. Стукіт у двері збив мене з цих думок.

Дід

Стара, ти знову не зачинилась. Життя тебе нічого не вчить. Знову пограбують твою халупу будеш знати.

Олена

Я що красти то тут?

Не знаю що робити в такій ситуації, чи удавати що я це вона, чи розказати все й можливо мене врятують.

Дід

Ахахах ти знову за своє.

Щось цей Дід викликає у мене такі теплі почуття. Неначе я його все життя знаю. Й пахне він цукерками. Чи мені здалось, адже я вже так внюхалась в ці аромати настоянок та відварів. Чудний, добрий Дід в червоному костюмі, палицею, бородою та навіть трохи підкачаний, але такий кремезний що ледь у двері проліз.

Дід

Ти хто, дівчинко?

Олена

Я Олена, школярка. Я не знаю як це сталось, але я б хотіла повернутись..

Дід

Приємно познайомитися, Оленко. Я Святий Миколай.

Олена

Той самий?

Святий Миколай

Саме той. Ця баба знову в моїх листах порпалась. Не живеться їй спокійно. Якби не наше дитинство та той факт що вона врятувала мені життя, давно б покарали її. Не той шлях обрала, але поганого не робила. Завжди викручується змія. Але я слідкую за нею. Її сили обмежені, але ваші листи, дають стільки енергії, що все розблоковується, навіть її темний бар'єр сили. Хоча навіщо я тобі все це розповідаю.

Олена

Ви допоможете?

Святий Миколай

А ти дійсно цього хочеш?

Олена

А можна ще пару днів залишити все як є.

Святий Миколай

Це не від мене залежить, а від Звенислави, бабусі в тілі якої зараз ти.

Олена

А якщо вона ніколи не повернеться?

Святий Миколай

У мене є тільки три дні у році коли я можу бути фізично тут. На жаль, мій час вийшов. Але наступного року, якщо вона не повернеться, я обов'язково допоможу.

Олена

Цілий рік..

Я була засмучена, адже стільки всього у своєму житті пропущу. Випуск, екзамени, вступ в університет, знайомство з новими людьми, але з іншого боку, я хотіла відпочити цим і займусь. Обійнявши святого мене осяяло світло і я помолодшала на років 10. Коли він зник залишився лист. Він був не підписаний тому я не вагаючись його відкрила

"Старий Миколаю я хочу помолодшати, бо відчуваю ось мій кінець. А хто тоді тебе старого пердуна буде доглядати, засохнеш геть, або втопився у своїх листах. Звенислава". І відповідь: "тримай стара шкапа". Їх стосунки були такі теплі й гострі водночас.

Минали дні, я робила все чого душа бажала. Їжа з'являлась сама собою. Навіть маленьке фруктове дерево, коли я зривала яблуко дерево відразу ж відрощувало нове. Був невеликий сад у теплиці, там так смачно пахло, літом. А про джакузі, годі було і мріяти, але воно було. А ще я знайшла ноутбук, в якому слідкувала за новинами й спостерігала за листуванням з моїх соціальних мереж, яких майже не було. Я все тримала в таємниці, але й намагалась відписувати друзям, не вказуючи ні на що. Мене здивувало що бабуся намагалась виконувати всі мої плани, навіть твір написала на виступ, як я зрозуміла з повідомлення на пошту від класного керівника. Ну звісно, моя мама і бабусю заставити все робити, така що не дасть продихнути. Всі щось підозрюють, але я поки не готова розповісти все як є. Нарешті я передивитись всі фільми що хотіла, покупалась в джакузі з цілою банкою піни, наніжилась у ліжку до болю у боці, побачила багато дивовижних речей. Принципі рік так прожити можна. А ще я навчилась в'язати, ну як навчилась, ці спиці самі все роблять, я тільки кажу що. Але не все так солодко, у мене був інсульт, а стався він тоді коли дехто заговорив. Так, саме цей кудлатий, який 24/7 був поруч та слухав про всі мої проблеми, неприємності та провали у житті, а ще бачив як я вчуся доглядати за собою новою, так, я маю 15 ступеневий догляд щоранку, й це все з диво косметички яку має мати кожен. Взяла її в руки, відкрила, а там все що потрібно на даний час, є. І от що сказав цей кіт.

Матіс

Це не зубна паста!

О так. Коли закінчилась зубна паста на полиці, я почала шукати нову, й натрапила на "корега". Крем фіксатор для вставної щелепи. І з ним на зубній щітці яка приклеїлась до мого волосся, й знайшла мене швидка допомога. Кіт викликав швидку, все обійшлось, серце витримало, я теж. Але тепер мені потрібен був догляд. І як думаєте хто взяв цю відповідальність.

Матіс

Та годі тобі. Все буде добре. Ти проживеш точно 10 років.

Олена

Твоя подоба людини мені подобається менше ніж облік кота.

Матіс

А тобі бачу подобається ходити під себе, а не вставати з моєю допомогою.

Він був доволі привабливим хлопцем. Вугільне волосся, золотаві очі, хитрий погляд, звичайний одяг, й нахабство яку відчутно за кілометр.

Олена

Все. Але чому ти раніше не показався?

Матіс

І так нам було весело.

Звенислава

Ви мене що хочете в могилу звести? Я так легко себе не віддам.

Невже це я, тобто вона. Це якесь диво. Стоп, але чи хочу я цього?

Звенислава

Матіс, ти як це міг допустити?

Матіс

А що я. Ця дитина життя не бачила.

Звенислава

Та її життя це справи, навчання, прибирання, готування, прання, виховання, доглядання. Це не життя, це існування. Тільки молоді тіло, цього всього не варте.

Олена

Але чому ви все це робили?

Звенислава

Якби хтось дізнався що ти це не ти. І прямо сказав що хтось інший у твоєму тілі. Через добу б ти повернулась. А я хотіла ці відчуття, молодість, енергія. Але яка енергія, я днями маю щось робити, навіть вночі мене будять ці пікання телефону зводять мене з розуму. А твій графік, це просто тортури якісь. Й хвилини вільної немає. Я тільки те й робила що перебігала з місця на місце.

Олена

Є таке. Ваше життя чудове. Звісно є недоліки, але стільки чарівних речей. Я в захваті.

Звенислава

Виглядаєш ти чарівно, точніше я. Все міняймось назад. Я так втомилась. Навіть моє стареньке тіло не так болить, як твоє після бійні з хлопцями за будь-що коли батьків дома немає.

Олена

А може ще на день..

Звенислава

Ні!!!

Бабуся бере мене за руку у яку іншою рукою вкладає той самий жовтий м'яч і ми знову стаємо самими собою. Я була рада бачити себе такою якою є. Але трішки було сумно що мій "вихідний день", тривалістю в тиждень, закінчився. Кожного ранку, прямуючи до школи я заглядала чи є у дворі бабуся Звенислава, і як я не сумувала за всіма дивами що траплялися там, я боялась заходити в гості, але Матіса часто зустрічала, проте бажання слухати йому животик уже не було. Вдома дещо змінилось, у батьків з'явились вихідні, що на це по впливало я не знаю, просто татові дзвонять і кажуть працювати з дому. А мама взагалі кинула свою роботу, але продовжує духовно збагачуватись. Хлопці за цей тиждень так подорослішали й почали мене більше поважати. З грошима все було як раніше, але татові дають гарні премії, тому раз на три місяці ми живемо на широку ногу. Щось вона змінила, щось зробила, ця мила бабуся. Я б мала гніватись, що в мене хотіли забрати життя, але я згадувала все що відбулось з посмішкою та вдячністю.