Лисиці наснилося

Ліс розкинувся широко, у ньому дерева можна було зустріти різні. І, навіть, столітні дуби. Лісник свої володіння об'їжджав на коні. Спала Лисиця у своїй затишній нірці і наснилося їй, що в неї на шиї медаль за красу.

Вона прокинулася, потяглася: «Тааааак, гарний сон. Потрібно організувати серед мешканців лісу конкурс краси». Вона побігла до лісового радіо та повідомила:

- Усім! Усім! Усім! Конкурс краси! Місце: лісова галявина. Орієнтир: столітній дуб.

Звірі, почувши голос красуні, займаючись своїми справами, оголошення пропустили повз вуха. Лисиця, тим часом, приступила до репетиції. Вона ходила між деревами, розпушивши свій шикарний хвостик, граційно ступаючи лапками. Потім збігала на ту саму галявину, де мали зібратися звіри, але ніхто не прийшов.

Лисиця повернулася до своєї нірки і почала себе уважно розглядати в дзеркало. Невдача, у неї не вистачало двох зубів, а звірі усміхатимуться. Тоді Лисиця знову поспішила до лісового радіо. «Якщо вже не можна бути учасницею, то хай усі побачать ближче мою чудову шубку». І вона повідомила: «Усім! Усім! Усім! У цьому конкурсі Лисиця у журі».

Ведмідь теж хотів би взяти участь, але критично оцінив свою зовнішність. Фігура важкувата, лапи великуваті і кривуваті. «Буду з Лисицею у журі».

Конкурс розпочався. На галявині Білка. Ведмідь записав на аркушику: «Красива, мініатюрна, шубка чудова».

- Що скажеш? - Запитав Ведмідь у Лисиці.

Лисиця відповіла: «Краси немає. Вона така дрібна, нема на що дивитися».

Увагу звірів привернув Кабан. Він вискочив з-за кущів несподівано, пробіг коло по лужку і зупинився. Можна сказати, представився. Лисиця замахала йому лапкою: «Мов, піди, що в тобі гарного. Ти перемогти зможеш лише серед кабанів».

Кабан постояв ще трохи, переводячи подих і втік, тільки його й бачили.

Звірі проходили один за одним, Лисиці ніхто не подобався. То роги надто великі, то на зріст замалі... Але вона, сидячи у журі, помітила, що ніхто не усміхається. Це означає, що й вона може взяти участь.

Лисиця розпушивши свій рудий хвостик, пройшла по галявині один раз, третій… Присутні завмерли в тиші, в їхніх очах вона не побачила замилування. Адже їх привело на те саме бажання – медаль здобути.

Конкурс добіг кінця. Ведмідь встав і сказав:

- Так як я один у журі, ухвалив таке рішення: всі звірі по-своєму гарні, переможця немає.

На тому й розійшлися суперники. Але Лисиця залишалася стояти на галявині. Коли Ведмідь порівнявся з Лисицею, вона від хвилювання почала заїкатися:

– Не чекала я від тебе такого! Моя медаль випарувалася. Як ти міг сказати, що всі гарні? Це нічого не сказати! У тебе немає почуття прекрасного.

Ведмідь був мудрий і відповів:

- Лисиця, ти сама себе вважаєш красунею, ти справді гарна. Що буде, якщо в тебе медалі не буде? І ще, я хочу побажати тобі в житті не зустріти справжнього поціновувача краси – мисливця.