ДОТОРК

Перевівши подих, рятувальник оглянув місто з висоти: присипані снігом брунатні дахи милували око, людці внизу сновигали тротуаром, а ворона в гнізді неподалік, зчинила ґвалт, забачивши його.

— О, вже двоє галасують – прямо концерт! – і продовжив підійматися пожежною драбиною.

Котяра простогнав йому ледь не на вухо. Захисна рукавиця дотягнулася – вхопив за шкірку. Створіння впилося кігтями в стовбур: засичало, мов кавалок люті.

— Ну, чого ти заходишся, ще й опираєшся.

Зняв рукавицю, тільки торкнувся – кіт відчепив лапи, замурчав і сумирно заліз йому на плече.

Чоловік випадково перевів погляд на багатоповерхівку за кілька метрів від дерева. За вікном жінка щось дописала, вклала до конверта, залишивши на прибраному столику. Вимкнувши світло, вийшла на балкон. Здавалося, вона більше нічого не бачила: гляділа в одну точку – вниз, руки на поручнях. Святково вдягнена, немислимо довго вдивлялася в асфальт. Тоді звелася на стілець, що стояв поруч. Глибоко вдихнула, не відводячи погляду від своєї мети і…

Драбина раптом заскрипіла та гучно вдарилась об поручні її балкону: тільки брязкіт металу та дзвінке відлуння вирвали жінку з відчуженості. Кинутий чоловіком кіт прожогом опинився в її обіймах, сам він блискавично встигнув сповзти драбиною вниз, інакше б – вдарився об виступ. Перелізши на інший бік драбини, підійнявся сходинками на один рівень із переляканою жінкою, що стрілою злізла зі стільця:

— Не на моїй зміні, голубонько. Бачу ви здружилися – воно таке навіжене як і ти: залізло в крайнощі, а раду собі дати не може. Так він хоч голосить – а ти не даєш світу й змоги помогти тобі.

Жінка присоромлено потупила голову.

— Я – Мирон.

— Галя.

— Тепер маєш дбати про нього – не гоже, щоб тварина голодувала. Слухай, сьогодні 31 – приходь в центр, на ялинку – весело, святково, я буду – не знудишся. Бо сиднем сидячи в своїх коробках, люди часом і дуріють. Коли сама сьогодні – запрошуй, радий знайомствам. То як?

— Краще в центрі.

— Обіцяєш прийти? – заглянув їй в очі.

— Обіцяю, – не відвела погляду від його зіниць.

Мирон зняв рукавицю, простягнувши руку – змерзла долоня потисла гарячу п’ятірню. Жінка враз зашарілася, посміхнулася, очі сповнилися вогником життєлюбства. Знизу загорлали: колеги знервовано жестикулювали, лаючи його витівку.

— До зустрічі! – почав швидко спускатися.

Галя провела його поглядом, кивнувши, коли він зиркнув уверх, стоячи на асфальті. Розтерши змерзлі передпліччя, вона щільно зачинила двері на балкон, увімкнула світло й, погладжуючи рудого кота, задумалася: здається, бачила в холодильнику молоко.