Антибіоз

*Антибіоз - антагоністичні відносини видів, коли один організм обмежує можливості іншого.

Багато звірят,

Біля дверцят,

В них стріляли,

Вони помирали.

© авторський переклад епіграфу до фантастичного детективу «Жук в Мурашнику» братів Стругацьких

Добрі хлоп'ята,

Відкрили дверцята,

Пожаліти звірят,

Накормити малят.

Звірі вбігали,

Людей шматували,

Забудем добро,

Час зняти хутро.

© автор

Кажуть, історія має циклічний перебіг, але це не зовсім так…

Торговий земний космічний корабель «Свобода-91» уже довгий час плавно пронизував безмежність Космосу в надії отримати гарну торговельну пропозицію. Деталі його корпусу уловлювати космічну радіацію та перетворювали її на енергію, щоб мати можливість здійснювати варп-стрибки між зоряними системами.

За штурвалом — капітан Андрій Центральний, поряд — його вірний помічник бортмеханік Євген Лівий, а позаду пильно стежить за економічними тенденціями у рукаві Оріона економіст Іван Правий. Їхні будні це нудні варп-стрибки між зоряними системами, пошуки вигідних контрактів та мрії про великі гроші.

На кораблі була встановлена найсучасніша і найдорожча система зв'язку і стеження. Вона вже неодноразово відбила свою вартість дозволяючи швидко знаходити вигідні контракти, а тепер знайшла навіть те, що не мусила знаходити.

Сигнал йшов із сектора, який відповідав напрямку до сузір'я Великого Пса. Вважалося, що там немає розумного життя, але після уточнювальних даних було виявлено, що це інопланетний корабель невідомої раніше цивілізації.

— Ну нарешті, хоч щось! — вигукує Андрій, потираючи руки.

Євген, який вже почав божеволіти від одноманітності, з ентузіазмом кидається до сканерів.

— І не кажи! Це інопланетний корабель! — оголошує він захоплено.

Всі троє скупчуються біля екрана, де пульсує невідомий об'єкт.

— Що ж нам тепер робити? — запитує Іван, обмірковуючи ситуацію.

— Зв'язуватися, звичайно! — рішуче кидає Євген.

— А раптом вони ворожі? — сумнівається Андрій.

— Потрібно встановити з ними контакт! — переконує побратимів Євген. — Можливо, у них є рідкісні хімічні елементи, як Іридій чи Осмій у великих кількостях. Тоді б ми добряче збагатилися.

— Згоден з Євгеном, — підтримує Іван. — Додаткові торговельні зв'язки ще нікому не нашкодили.

Андрій хмуриться, адже ризик здається йому занадто великим.

— Ну не знаю… — бурмоче він. — Небезпечно встановлювати контакт з невідомими інопланетянами. Ми не маємо важкого озброєння, а вони можуть напасти на нас.

— Спочатку спробуємо налагодити контакт, — заспокоює його Євген. — Якщо все вийде, домовимося про співпрацю. А якщо щось піде не так, здійснимо варп-стрибок у захищену частину Космосу. Ну, як план?

Після недовгих дискусій Андрій погоджується. — Гаразд, — кидає він. — Спробуємо. Але якщо щось піде не так, я буду винити лише вас!

Капітан Андрій Центральний здогадується, що шанси на успіх мізерні, але жага нових відкриттів, спокуса багатства та бажання команди беруть гору.

Згідно з протоколом "Перший контакт", який створювався у разі знайдення невідомої позаземної цивілізації, капітан спробує створити контакт, надсилаючи стандартні фрази українською мовою та активує спеціальну нейромережу для розпізнавання й аналізу інопланетних мов.

Протокол «Перший контакт» базувався на тому, що цивілізації у кінцевому своєму розвитку будуть мати схожі технології через однакові фізичні закони Всесвіту. Тому ймовірність, що вони мають схожий протокол для налагодження контакту, була дуже високою.

Після кількагодинного аналізу шуму аналізатор мов підтвердив, що це інопланетна мова та вже знайшов деякі закономірності, які дозволять повністю розшифрувати її та встановити повноцінний мовний контакт.

— Це чудово! Ми будемо першими, хто встановить мовний контакт із новою цивілізацією! — вигукує Андрій не приховуючи радості.

— Якщо у них буде Іридій, Осмій або Родій, то можна і здружитись — додає Іван вже міркуючи про вигоду.

— Може, й медальку якусь нам дадуть за наші старання… — жартує Євген.

Капітан продовжував діяти згідно з протоколом та наказав аналізатору перекласти його повідомлення на інопланетну мову, яке буде з певною частотою посилатися до невідомого галактичного корабля:

«Вітаємо Вас, представники великої й невідомої нам інопланетної цивілізації!

Ми — земляни, і наша планета має назву «Земля». Ми представляємо націю українців, однак велика різноманітність народностей землян існують на нашій планеті. Як розумна цивілізація, ми дуже цінуємо мир та гармонійне співіснування.

Наша планета вже встановила контакт з іншими інопланетними цивілізаціями та успішно розвиває з ними торговельні зв'язки. Ми зараз перебуваємо на торговельному космічному кораблі, і ми відправляємо це повідомлення, щоб встановити перший контакт із Вами.

Наша мета — сприяти довготривалій та плідній співпраці між нашими цивілізаціями. Наш аналізатор мов вже визначив частину Ваших слів, і ми активно працюємо над повноцінним розшифруванням Вашої мови. Сподіваємося, що це повідомлення вдало відтворює наше бажання мирного співіснування.

Будь ласка, надсилайте нам ще прості речення Вашою мовою для того, щоб наш аналізатор мов продовжив свою роботу та відкрив для нас більше аспектів Вашої мови. Ми готові до співпраці та обміну знаннями, культурою та цінними товарами. Сподіваємося на плідну взаємодію та Ваше розуміння».

Повідомлення йде в ефір, несучись крізь безкраї простори космосу до невідомого адресата.

Земляни з нетерпінням чекають на відповідь. Минають хвилини, години... і раптом нейромережа оживає!

На екрані з'являються перші перекладені фрази інопланетян: "Привіт, як у Вас справи?", "Добре, дякуємо!", "Ми хочемо співпрацювати", "Ми розуміємо Вашу мову."

Через деякий час приходить й більш розгорнуте повідомлення від інопланетян:

«Шановні представники цивілізації Земля!

Ми — рапутяни, наша неосяжна планета має назву «Рапута». Наша космічна територія простягається на безліч світлових років і ми — найбагатша цивілізація.

Рапутянин звучить гордо, і кожна інша цивілізація намагається з нас брати приклад. Ми впевнені, Ви будете задоволені нашим союзом.

Ми визнаємо святість наших цінностей та духовність скрепів нашої віри, яка визначає розвиток усього космічного життя в цілому.

Ми спрямовуємо свої зусилля на захист миру та всіх знедолених, і готові налагодити контакт для захисту наших інтересів та розвитку відносин між нашими цивілізаціями.

Ми сподіваємося на взаємовигідне співробітництво та взаєморозуміння між нашими світами. З нетерпінням чекаємо подальшого обміну інформацією та спільної взаємодії для досягнення наших спільних цілей».

Земляни вивчають повідомлення, і думки їхні розходяться:

— Ого, як гарно! Я думаю, ми можемо багато чого в них навчитися. — захоплено вигукнув Євген, аж підстрибнувши від радості.

— Мені і свого вистачає. — буркнув Іван, хмуро поглядаючи на екран. — Головне, щоб з цими чужопланетниками можна було торгувати та щоб вони не були такі пихаті, як поляриси.

— Іване, цитуючи класика: «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь». — повчально мовив Андрій — Я бачу, ти полярисам досі не пробачив те, як окремі їхні представники ставилися до тебе в минулому.

— Бо поляриси занадто гонорові. Возвеличують себе, так ніби вони ідеальна цивілізація. — заперечив Іван.

— А що ти хотів? Кожна цивілізація намагається бути найкращою, і ми не виняток. — вступає в суперечку Євген.

— Але ви ж згодні, що зовсім не виглядає, наче ці інопланетяни якісь варвари? — промовив Андрій. — Здається, що вони доволі розвинуті. Я думаю, можна починати підготовку до діалогу. Якщо не заперечуєте, розмову з ними буду вести я, як капітан. Ви можете збоку, по внутрішньому зв’язку, мені підказувати поради чи запитання до них.

— Ти плануєш використовувати наш перекладач, щоб говорити їхньою мовою під час діалогу? — з підозрою запитав Іван.

— А чому ні? — здивувався Андрій.

— Нехай вони йдуть назустріч і використовують свій аналізатор, щоб перекладати свою мову на нашу! — наполягав Іван..

— Ой Іване, не будь настільки ксенофобом. Взагалі, яка різниця, якою мовою говорити? Головне, щоб ми змогли порозумітися. — з іронією в голосі промовив Євген.

— Цивілізації гинуть не від війн чи хвороб. Спочатку вони втрачають свою мову. Це питання самоповаги! — з пафосом заявив Іван.

— Іване, я згоден з Євгеном. Можливо, у них ще немає таких технологій перекладу, як у нас. Тому будемо говорити їхньою мовою. Нам же зовсім не складно. — миролюбно запропонував Андрій.

Капітан нахилився до мікрофона та почав говорити до рапутян їхньою мовою.

— Вітаємо Вас. Нарешті наш аналізатор мов зумів повністю розшифрувати Вашу мову і ми тепер можемо вести діалог у реальному часі. Повторюю ще раз, ми є представниками людської цивілізації з планети Земля. Ми хочемо встановити дружні стосунки та обмінятися знаннями, товарами та технологіями.

З динаміка почулася їхня відповідь.

— Вітаємо і Вас, наші вуглецеві брати. Ви ж органічні? — промовив рапутянин.

— Так, ми органічні. — здивовано відповів Андрій — Більшість сполук, з яких ми складаємось, містить хімічний елемент «Карбон». Вибачте, якщо Ви не це мали на увазі, то уточніть запитання.

— Це добре. Скільки років Вашій планеті? — продовжував ставити дивні питання рапутянин.

— Нашій планеті близько 4,5 мільярдів років. Але яке це має значення? — відповів Андрій вже трохи нервуючись.

— А нашій планеті близько семи мільярдів. Отже, Ви для нас, як молодші брати. — продовжував рапутянин, не звертаючи уваги на зміну інтонації співрозмовника.

— Я радий, що Ви нас уже сприймаєте, як рідню. — говорив Андрій намагаючись приховати роздратування — Тому думаю, між нами вийдуть гарні відносини. Але і ви зрозумійте — прогрес цивілізації не залежить від віку планети, а від часу виникнення життя.

— Брати наші менші, чи не відмовитеся Ви провести діалог лицем до лиця, а не через передавач? — наче не чуючи його слів, запропонував рапутянин.

— О, це чудова можливість налагодити зв'язок. Вони ж наші сусіди! Живий діалог це саме те, що потрібно. — вигукнув Євген Лівий у внутрішній зв'язок.

— Згодний. Вони ніби нормальні… Однак надіюсь, «брати наші менші» було погано перекладено з їхньої мови. — з підозрою пробурмотів Іван через внутрішній зв'язок.

— Чудова ідея, рапутяни. — намагаючись зберегти дипломатичний тон мовив Андрій — Ми бачимо, Ви налаштовані прихильно до нас. Тому я, як капітан, згодний зустрітися з Вами лицем до лиця.

— Тоді ми завітаємо до Вас у гості. Сподіваємося на теплу зустріч. — радісно мовив рапутянин.

— Ми дружня цивілізація. Тому все пройде добре. — заспокоював Андрій.

Іван Правий, похмуро буркнув у внутрішній зв'язок:

— Я піду за зброєю.

— Краще не брати із собою зброю. Це може спровокувати їх, і вони можуть на нас напасти. — з пересторогою відповів через внутрішній зв'язок Євген.

— Послухай мене, Євгене. Si vis pacem, para bellum. (Якщо ви хочете миру, готуйтеся до війни). Якраз відсутність зброї і провокує напад. Зброя нам не завадить. — серйозно промовив Андрій.

Корабель «Свобода-91» знаходився у космічному просторі, очікуючи прибуття рапутянського корабля. Андрій та Євген пильно стежили за монітором, де мав показатися їхній зореліт.

І ось з'являється рапутянський корабель, який вражає своєю елегантністю та технологічною високорозвиненістю. У мить, коли він наближається до «Свободи-91», видно, що корабель має різноманітні маяки та системи стабілізації, які дозволяють йому точно стикуватися.

Рапутянський корабель використовував технологію магнітного зчеплення, що дозволило йому легко адаптуватися до форми корпусу корабля землян. Його величезні магніти автоматично взаємодіяли зі схожою технологією на земному кораблі.

М'яко та беззвучно рапутянський корабель зістиковується із земним. З'являється звуковий сигнал, підтверджуючи успішне пришвартування. Потім встановлюється автоматичне сполучення між кораблями і формується коридор між ними.

Андрій, Іван та Євген одягають скафандри. Іван приніс з собою дві плазматичні та одну атомну рушниці.

— Навіщо ти цю атомну рушницю припер? — здивувався Андрій. — Тут коридор маленький, нас усіх на шматки рознесе!

— Та вона ж розряджена! Ти, як капітан, нестимеш її, аби подарувати як "меморандум про ненапад". Покажемо, що довіряємо їм повністю! — відповів Іван та підморгнув.

— Молодець, друже! Ідея чудова! — похвалив Андрій.

— А я не згодний! — скривився Євген. — Атомна рушниця у нас лише одна. Якщо її віддамо, невідомо, чи отримаємо дозвіл на нову.

— Євгене, але ми її ще ніколи не використовували. — заспокоював Андрій — Тільки податок за неї платимо даремно.

— Робіть, як знаєте. Ви ж капітан. — ображено кинув Євген.

Нарешті костюми одягнуті та процес стикування завершився. Шлюзи між кораблями розкрилися, і представники обох цивілізацій можуть зустрітися у коридорі для подальшого живого діалогу.

Коли земляни відчинили шлюз та зайшли у коридор, що був сформований між кораблями, то вони побачили п'ятьох рапутян, які належали до гуманоїдного типу. Вони мали теж дві верхні та нижні кінцівки. Також були одягнуті у червоно-сині скафандри. Їхні обличчя виднілися крізь шоломи. Вони були вкриті, на перший погляд, м'якою, блідою шкірою. Їхні очі були більші, ніж у землян та, напевно, вловлювати ширший діапазон світла. Їхні масивні скафандри робили інопланетян візуально більшими за землян, однак здавалося, що в реальності вони, мабуть, трохи менші та нижчі. У руках вони несли теж якісь пристрої, мабуть, зброю.

— Вітаю Вас, рапутяни. — почав розмову Андрій — Ми, земляни, раді Вас бачити.

— І ми вітаємо Вас, земляни. Але чому ви зброю принесли? — підозріло запитав рапутянин.

— А ви хіба ні? — з сарказмом сказав Іван.

Рапутянин насупився та зневажливо поглянув на Івана.

— Ти, мабуть, не капітан! Як смієш без дозволу начальника говорити?! — гнівно мовив рапутянин.

— Який жах! — промовив Іван.

— А що не жах?! — роздратовано мовив рапутянин.

— Жах, я ж кажу, який жах! — повторює Іван.

— Годі вам! — втручається Андрій — Шановні рапутяни, у нас дружня команда, де цінують думку кожного. Ми вільні говорити, що думаємо. Можливо, у вас інші звичаї, але свобода слова для нас важлива.

— Ми здогадувались, що ваша цивілізація буде гірше розвиненою, ніж наша. — зверхньо мовив рапутянин — Бо ми ж найстаріша цивілізація, тому наша мудрість та вищість порівняно з іншими формами інтелекту у Всесвіті є беззаперечною. Цивілізація рапути наймогутніша та найдосконаліша в цілому Всесвіті. Ми вже давно подолали всі ваші примітивні проблеми і розвинулися в ідеальну модель цивілізації. Ми не впевнені, чи можемо Вас вважати своїми братами.

— Добре. — миролюбно промовляє Андрій намагаючись налагодити контакт — Бачу, що довіра один до одного поки що на нулі. Для того, щоб покращити довіру між нашими цивілізаціями, я віддаю Вам оцю атомну рушницю, що знаходиться у моїх руках, в обмін на договір про мирне співіснування та ненапад. Згодні?

Рапутянин з цікавістю дивиться на рушницю в руках Андрія. Він вирішує, що пропозиція вигідна, і ляскає долонями. Земляни сприймають це як знак згоди.

Андрій повільно підійшов до головного рапутянина та передав йому атомну рушницю. Рапутянин узяв зброю та з допитливістю почав її розглядати.

— Як вона стріляє? — з цікавістю запитує рапутянин.

— Ця інформація Вам не обов'язкова, адже ми з Вами погодили мирне співробітництво, чи не так? — збентежено відповідає Андрій.

— Так, ми теж за мир. Однак, мушу відмітити, Ваші технології доволі примітивні. Ми Вам допоможемо, ведучи Вас до ідеального суспільства. — зверхньо продовжує розмову рапутянин.

— Ми цінуємо Вашу пропозицію, але ми неухильно віримо в самостійний розвиток. Кожна цивілізація має свої шляхи. — гідно відповідає Андрій.

— Ваші переконання — це частина Вашого примітивного мислення. Вам варто прийняти нашу допомогу, щоб уникнути непотрібних труднощів. — промовив рапутянин з поблажливою посмішкою.

— Ми шануємо Ваші досягнення, але відмовляємося від Вашої «допомоги». Ми впевнені в силі й потенціалі землян. — твердо мовив Андрій.

— Ваша впертість та незалежність притаманна лише примітивним цивілізаціям. Ви ще не готові до розумного спілкування. — з презирством мовив рапутянин.

— Можливо, але ми готові вчитися та рости. Відмова від власної ідентичності — це втрата самобутності. Але ми можемо бути з Вами союзниками. — з нотками роздратування промовив Андрій.

— В цілому Всесвіті у нас тільки два надійні союзники: наша армія і космічний флот. Всі інші при першій же можливості захочуть напасти на нас. — пихато мовив рапутянин.

— У нас теж сильний флот та армія. А ще у нас дуже багато цінних ресурсів. Я думаю, ми можемо вести з Вами торгівлю. — діловито втрутився в розмову Євген.

— Згодний. Але Вам потрібно вивчити нашу мову. У Вас дуже сильний акцент через перекладач. Знання нашої мови представниками інших цивілізацій є обов'язковим. — зверхньо промовив рапутянин.

— Не переймайтеся, це не буде проблемою. У нас хист до вивчення мов. — з легкістю мовив Євген.

— Хвилиночку, але це ми, а не ви, зараз розмовляємо вашою мовою. Чому ви не маєте вчити нашу мову? — втрутився в розмову Іван.

— Вашої мови взагалі не існує. Ваша мова — це всього лише один із етапів розвитку до нашої мови. — продовжував своє рапутянин.

— Ми не згодні. Мови у нас повністю різні, і кожна мова має право на існування. Жодних етапів еволюції з однієї мови на іншу не існує. — обурено мовив Андрій.

— Хлопці, спокійніше. — по внутрішньому зв'язку мовив Євген. — Я згодний з вами, що рапутяни доволі своєрідні сусіди. Але не треба з ними так різко говорити, це може спровокувати конфлікт.

— Гм-м-м-м… Який діаметр Вашої планети? — запитав неочікувано рапутянин.

— Приблизно 13 тисяч кілометрів. Але яке це має значення? — здивувався Андрій.

— А наша планета має діаметр 400 тисяч кілометрів. Вона найбільша з усіх. До речі, поводьтеся з нами відповідно, адже зараз Ви знаходитесь на нашій території. Територія Оріону наша! — з гордістю мовив рапутянин.

— Чому це Ваша? Ми не бачимо тут жодних кордонів. — заперечив Андрій.

— Рапута ніде не закінчується та не має кордонів. — зверхньо мовив рапутянин.

— Ну це вже ні в які ворота не лізе. Треба завершити розмову. — передав Євген через внутрішній зв'язок.

— Скажіть, чи у Вас є поклади такого хімічного елементу як «Іридій» та в якій кількості? — намагався, хоч щось важливе довідатись Андрій.

— Один із найбільших супутників нашої планети майже повністю складається з Іридію. Ми найбагатша і найвеличніша цивілізація у Всесвіті. — пихато мовив рапутянин.

— Хоча, можливо, будемо вести з ними виключно торговельні зв'язки. — змінив свою думку Євген.

— А я вважаю, що з ними не можна вести жодних зв'язків. Треба припиняти діалог. — зі злобою мовив Іван.

— Зачекай, ще трохи, Іване. — намагався заспокоїти побратима Євген.

— Скільки ще чекати, Євгене? Мова у нас не така, Оріон їхній, це що, в біса, таке? Вони можуть убити нас та заберуть у нас корабель. — обурено мовив Іван.

— Іване, не перегинай палицю. Вони не можуть так вчинити... Це ж перший контакт між цивілізаціями! Хіба може одна розвинена культура так зробити з іншою? — промовив Андрій.

— Згодний з Андрієм. — підтримав Євген — Ти занадто радикальний через поганий досвід з полярисами. Але зараз ми з полярисами перебуваємо у дружніх стосунках. Багато з наших зараз з ними співпрацюють.

— Може, й так. Я просто уже весь на нервах. — нервово кинув Іван.

— Про що ви там між собою перешіптуєтеся? — обурено мовив рапутянин.

— Ми вважаємо, що ваша поведінка не є прийнятною. — вигукнув Іван — Тому ми хочемо завершити перший контакт на такому рівні, як зараз є. Поки що ми згодні на торговельні відносини з Вами.

— Так, це добре. Якщо ви виконаєте наші умови, ми можемо Вас взяти у наш митний союз. Ви отримаєте багато грошей. — холодно мовив рапутянин.

— Ми подумаємо над Вашою пропозицією. — спокійно сказав Андрій. — Поки що нам потрібно поміркувати над Вашими умовами. А зараз, я вважаю, що усі ми повинні розійтися по своїх кораблях.

— Ви не можете покинути нас одноосібно. Ми Вам не дозволяли!!! — викрикнув обурено рапутянин.

Іван та Андрій помалу почали відходити назад до свого корабля.

— Євгене, відходимо! — скомандував Андрій по внутрішньому зв'язку.

— Шановні рапутяни, так торгівля не працює. — намагався ще врятувати положення Євген — Я за дружбу наших народів, адже ми з вами, як брати.

— Який ти нам брат? Якщо ти землянин… — з презирством мовив рапутянин.

— Але Ви ж самі так казали! — обурився Євген — Я намагався з Вами співпрацювати, налагодити контакт, а ви вже починаєте поводитися агресивно!

— У кожному землянинові сидить рапутянин, який хоче еволюціонувати. Всі, хто з цим не згодні — ксенофоби. — сердито мовив рапутянин.

— Тоді у нас різні шляхи бачення нашого майбутнього. — холодно відповів Андрій.

Рапутяни нарешті зрозуміли, що земляни хочуть їх покинути, тому вирішили, що настав час діяти радикально.

— Ви усі ксенофоби. Хочете нас знищити! Убити їх! — скомандував їх ватажок.

Рапутяни відкрили вогонь зі своїх ручних пристроїв, які вони тримали в руках. Добре, що скафандри на землянах дуже міцні та витримували постріли від зброї рапутян. Іван перевів потужність плазматичної рушниці на максимум та стріляв по рапутянах. Андрій не мав зброї, тому побіг до корабля, щоб закрити шлюз. Євген щосили відходив до своїх, час від часу відстрілюючись у бік рапутян, особливо не цілячись.

Рапутяни намагалися наступати, але активний вогонь Івана та Євгена повалив кількох із них на підлогу. Відступаючи та весь час стріляючи, земляни нарешті усі опинились на території свого корабля.

Андрій зачинив шлюз та з острахом запитав:

— Як Ви?

— Мене поранили у спину та праве стегно. — відповів Євген. — Там все пече, як вогонь…

— Я в порядку. — мовив Іван — Нічого, Євгене, ми тебе підлатаємо. Все буде добре.

— Я зроблю екстрений варп-стрибок. У них може бути важка зброя на кораблі. Не знімайте захисних скафандрів. — наказовим тоном промовив Андрій.

— Ага, давай. Я побуду з Євгеном. — підтримав Іван.

— Вибач мені, Іване, я думав, вони такі як ми. — промовив Євген.

— То нічого, друже. Я теж колись обпікся з полярисами. Схоже, нам знову прийдеться воювати з імперіалізмом в інопланетних головах. Бачиш, повагу у Всесвіті земляни можуть здобути тільки власною працею та боротьбою.

Євген лише кивнув у відповідь.

Раптом вони відчули, як час уповільнюється та стискається. Усе їхнє нутро почало погойдувати та вивертати. Схоже, Андрій уже почав здійснювати екстрений варпстрибок на безпечну територію. Треба повідомити союзників, що час війни знову настав.

Кажуть, історія має циклічний перебіг, але це не зовсім так. Вона має спіральний перебіг, і те, що було у минулому, повторюється в майбутньому з незначними відмінностями.

Звірі вбігали,

Людей шматували,

Забудем добро,

Час зняти хутро.

P.S: Подякуйте українським військовим, які знімають хутро зі звірів. Найкраще донатом :).