Відкрий талант

«Перемогти самого себе здатні

лише одиниці. Це могутні люди.»

Яна – гарна дівчинка, сіроока, рум’яна, з каштановим волоссям. За характером дівчинка товариська. У школі вчиться, любить пригоди та книги. В неї є чимало різних хобі, але іноді може посидіти в ґаджетах.

Вадим має бунтарський характер. У школі – двієчник, любить сидіти в ґаджетах, битися й сперечатися. Ходить недоглянутий з розкуйовдженим білявим волоссям, одягається абияк. В нього хобі – грати карти та азартні ігри, хоча це навряд назвеш так., а розмовляє вкрай жахливо. Він має дуже багато шкідливих звичок.

У школі “майбутнього” в кінці травня у 8-В класі проводиться остання виховна цього навчального року. На ній обговорюються не тільки правила поведінки літом, а й тема: «Життя без всесвітньої павутини».

Вчителька Галина Олегівна на ній запитує:

– Вадимко, скажи, як би ти провів літо без ґаджетів.

– Ніяк, бо такої ужасної ломки ніколи не буде, бо я не міг би балакати й стрічатися з друзями.

– Всі згодні? Якщо не згодні, підійміть руки!

Тиша, майже ніхто не підняв руку.

– Яночко, нумо скажи нам, будь ласка, чому ти не згодна зі своїм ровесником?

– Літом можна багато цікавого без техніки зробити. Тому моє літо було б сповненим adventures and meriment.

У класі почалася метушня.

– Ну і шо можна робить? – питає більшість.

– Наприклад, книжки читати.

– Фу-у-у, зануда. Ненавидимо таких. Краще ми на поїзд скочемо і проженемось.

– Ви такими діями згубите себе. Краще вже підіть на рибалку.

– Та ну. Покурити й нахлюпатись водки можна й сидючи перед монітором.

– Може досить нищити себе?

– Ахах. Ти, пройда, только діградіруєш своєй учьобой і зошом. – відповідає Вадим, і майже всі накидаються на Яну.

Ця сварка спровокувала бійку фанатів віртуального світу та реального. Але, почувши шум, директор Ігор Юрійович, увірвався у клас й зупинив сутичку. Після цього, не розібравшись у ситуації, відпустив усіх учнів додому.

Наступного дня відбувся останній дзвоник, а через декілька днів увечері останнього дня весни стався наймасштабніший техноколапс, який на усе літу призвів до того, що уся техніка припинила працювати..

Яна займалася того вечора своїми справами, тому й дізналася про катастрофу уранці з місцевих газет. Але сучасні цифрові фотоапарати не працювали й вона зробила свій власний.

А Вадим як завжди сидів в ґаджетах, як раптово вимкнулись усі. Він у катастрофу не вірив, думав скоро буде, тому наступний день марно провів.

Яна як завжди, як казала, змогла знайти собі багато нових пригод і захоплень, тому провела літо весело. Вона навіть їздила допомагати бабусі з дідусем. Але й не забувала про друзів. Дівчина з ними листувалася і зустрічалася. Ходила в бібліотеку, а також заводила нових друзів.

Вадим після тижня марних днів, протягом яких пив горілку, курив цигари, розбивав вікна сусідам та багато всього злого, зрозумів, що його «ужасна ломка», в яку не вірив, вже настала. «Ох, що мені учудіть? Мнє нудна. Ану-ка уйду пройдусь!» - подумав він.

Після цього бродить коло пляжу з думкою “Що мнє утнуть.” Раптом чує знайомий голос, ледь впізнає Янин:

– Вадимко, спробуй плавати.

– Та я ні умєєю.

– Та спробуй. Я тебе навчу.

– Ладно. Что будєт, то і будєт.

Він поліз у воду з острахом. Йому спочатку важко вдавалось, вода його часто поглинала, але Яна навчила плавати Вадима, який після цього вийшов на берег похмурим і втомленим. А далі пішов до свого будинку, де й пролежав цілий день, хоч батьки сварили його за лежняцтво.

Через декілька днів гуляє центром і знову зустрічає Яну біля історичної будівлі з невідомим йому пристроєм.

– Що це за штуковина? Можна і мнє спробувать покористуваться нею?

– Так, звісно, можеш зняти світлини моїм саморобним фотоапаратом.

Пробує. Але він його випадково впустив і він розбився. Згодом, Яна зробила новий і навчила його ним користуватись. Згодом ходить біля річки і знову бачить Яну яка ловить рибу, а потім відпускає загадуючи бажання.

– Вадиме, можеш спробувати.

І він це робить, але випадково шубовснувся у воду, але вилізши посміявся з себе.

Пізніше йде біля бібліотеки, а там знову бачить Яну, яка читає і щось пише.

– Гей, стій. Можна папробувать.

– Так звісно.

Почав читати — і багато, творів, йому сподобались. Після цього питає:

– А что ти пишеш?

– Я пишу власне оповідання, яке надсилатиму звичайною поштою на конкурс, бо вже декілька разів отримувала як перемогу, так і задоволення від участі.

– А як ето? І я хочу побєждать.

– Можеш же вибрати якийсь твір, недочитати, але додумати кінець. Також можеш писати думки й формувати свої речення.

Вадимко спробував, але перечитавши, посміявся зі своєї "творчості". Тоді він питає:

– Яно, а гдє ти живеш?

– На вулиці Близькій.

– О, ето майже не далєко од моєго дома.

Наступного дня бачить, що вона катається по вулиці на велику.

– Привіт, Вадимко! Хочеш покататись? У мене є ще один? Можу дати, спробувати.

– Привіт, Яно. Да, хочу, давай.

І він навчається кататися на велосипеді. Йому дуже важко вдавалось, оскільки часто падав. Але у нього вийшло. Півтора місяця Вадим проводить з Яною час. Вони разом займались ще волонтерством, гуляли в лісі, подорожували, бували в гостях один в одного, та й взагалі весело проводили час. Вадим розмовляв дедалі чистішою й виразною мовою.

Але якось Яни півмісяця не було й він почав хвилюватись, чи бува з нею нічого не сталось. Часто заглядав на її подвір’я, але не бачив. Часто бував на місцях, де з нею проводив час, але її все нема.

Якось він сидить на початку серпня і бачить, що їде машина, а з неї виходить дівчина. Це була Яна, а він підходить до неї:

– Хай. Ти гдє пропадала. Я чуть не начал пережівать.

– У село їздила допомагати бабусі з дідусем. А в тебе є село і родичі?

– Так, бабця з дідом, але я там очєнь рєдко буваю. Може колись туди поєду.

– Думаю, що ти поїдеш і будеш допомагати.

– Надєюсь, але сумніваюсь, що це буде.

Але згодом Вадима охопила ностальгія за віртуальним світом та колишнім бандитським життям. Якось йде і йде, на вигляд понурий, веселим парком та й раптом зустрічає Яну в парку, яка завжди легко знаходить собі цікаве заняття.

– Драстє, Яна! Певно, не знається тєбє що мнє чудіть?

– Привіт! Можеш подивитися, що інші роблять й те саме спробувати. Можеш, навіть подивитись і що я роблю, і це спробувати, оскільки в мене ватману і фарби багато. Але я сумніваюся що тобі це сподобається.

– А що ти твориш? Чого, чого, в тебя много? Можна й мнє попробувать.

– Ох, який же, ти, тупенький, Вадимко. Я малюю картини, як бачиш. Та я ж кажу що можна.

Він все ж вирішив і дуже захопився, що за декілька годин намалював багато чудових картин. Прохожі, навіть захоплювалися цими картинами.

– О, wow! Який у тебе чудовий талант! – здивовано вигукнула Яна.

– Справді?

– Так ! Ти молодець. У мене навіть так не виходить

Якось навіть відомий митець зі своєю вибагливою дружиною вирішили придбати для свого будинку картини, але не могли вибрати.

Раптом стоячи недалеко від молодого художника, він питає свою дружину:

– А може ці? - задумливо спитав митець.

– О, ці якраз. Вони прекрасні!

– Доброго дня, пане! По чому у вас картини? – підходячи до Вадима, спитав він.

– Доброго дня! Картини не продаються, але якщо вам вони подобаються, то можете взяти просто так, бо я перший раз малюю і ще є неповнолітнім. – відповів юнак, перший раз, значно чистішою українською мовою.

– Справді? Аж, не віриться! Так не годиться! Візьми гроші! Ти - майбутнє славетної України! Ти станеш відомим художником! — здивовано промовляє щасливе подружжя юнаку, намагаючись дати йому півмільйона гривень.

– Ні, я не візьму! – Відказує хлопець.

– Та візьми. Ти й такі як ти — наш майбутнє! Купиш подарунок своїй дівчині. – наполегливо просить щасливе подружжя до юнака, намагаючись дати йому півмільйона гривень.

– Та візьми хоч і меншу суму. Літом можна й трохи грошей заробити. – підказує Яна.

– Еге ж! Та, візьми ж! – вигукнули чоловік і жінка.

Так близько пів години сперечались аж доки Вадим не вимовив:

– Нехай вже. Але візьму тільки п’ятсот гривень.

– Гаразд. Домовились.

Після того він попросив своїх батьків купити художнє приладдя, проте не за ті гроші, які заробив. За них він купив подарунок Яні. Для неї також, намалював, вже на своєму новому приладді, гарну картину й обрамив її за інші свої гроші. Літо він провів весело і з пригодами, оскільки змінився до невпізнання.

У кінці літа він поїхав з батьками в село допомагати своїм дідусем з бабусею. Літній час Вадим провів весело й корисно із пригодами. Він змінився так, що його за характером стало майже не можливо впізнати.

У школі після канікул більшість із тих, хто має вигляд хворих через опухлі очі, були й досі брудними. А Яна з Вадимом і ще деякі виглядали щасливими охайними й доглянутими. Юнак почав вже першим вітатись з іншими.

Якось побачив свою класну керівничку, ту саму вчительку Галю і вітається й просить вибачення:

– Доброго ранку, Галино Олегівно! Як у Вас справи?

– Доброго ранку, Вадиме. У мене все чудово, а в тебе як? Бачу, що ти хочеш щось мені ще сказати. Так?

– Також прекрасно! Прошу вибачте за те, що я колись поводив себе, як повний бовдур, а також і за те, що я Вас дуже часто ображав!

– Я вже давно тобі вибачила! Ох, як ти прекрасно змінився!? Ти вже не ти!! Що тебе змусило змінитись? Як літо пройшло. – здивовано запитала юнака.

– Дякую, що вибачили! Життя мене змінило! Літо пройшло неймовірно, – радісно сказав хлопець.

Передбачення митця у майбутньому здійснилось і знайшов нових друзів, які його почали підтримувати у своїх починаннях, а як особисте життя у нього з Яною склалось — нам і досі не відомо.

Примітки. Дата та умови написання: березень 2017 р. під час хвороби.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.