Оповідання для конкурсу.

Макс вирвав аркуш з загального зошита, зім'явши, кинув собі під ноги на килим в купу зіжмаканого паперу. Планшет кілька тижнів як накрився, не витримавши навантаження. Макс пробував писати в смартфоні, але після того, як психанув: шпурнув ним об стіну, вирішив повернутися до архаїчного способу занотовувати думки.

Різкий звук дверного дзвінка, перервав його медитативні роздуми.

— Та пішли ви до біса! — він крикнув, але не голосно, за дверима, вочевидь, не почули, бо ж подзвонили вдруге.

Макс проігнорував це неподобство, зануривши п'ятерню в свій густий темно -русявий чуб, спробував зосередитися на чистому аркуші.

Знову дзвінок!

— Та пішли ви на хер!

Написав речення і викреслив написане.

Дзвінок!

— Та якого хуя?!

Спробував писати, але на півслові паста потьмяніла, друга половина слова вийшла нашкрябаною.

— Бля! Паста закінчилася!

Дзвінок! Тепер дзвонили наполегливо, затискаючи кнопку.

Макс кинув одноразову прозору кулькову ручку до зім'ятих аркушів, і почовгав відкривати двері.

На порозі стояла Тося. Тося всміхалася рожевими підкачаними губками і блимала довгими нарощеними війками. Біля її гарненьких ніжок, обтягнутих лосинками і в чобітках на підборах, стояв великий пакет.

— Привіт,— цвірінькнула Тося.

— Прииивіт,— у Макса ледь щелепа не відвалилася від здивування.

— Чого ти так довго не відкриваєш? Я пісять хочу.

— Ееее.

Вона легенько посунула його з проходу і увійшла в передпокій.

— А якщо мене дома немає?

— А де ж ти? — тепер здивувалася Тося.

— Нууу...

— Віднеси пакет на кухню,— вона стягнула з ніг чобітки і, не дочекавшись від нього допомоги, скинула з себе шубку і, тицьнувши її в руки хлопцеві, побігла в туалет.

Макс почепив шубку на вішак і запитав:

— Що ти тут робиш?

— Буквально?– вона відповіла під дзюрчання.

— Нє. Взагалі.

— Прийшла до тебе.

— З якої радості? Ти ж, тіпа, тепер з Сєрьогою Кабаном?

— Ой, той Кабан такий козел!

Самовдоволена посмішка розповзлася обличчям Макса.

— Знаю-знаю, котику,, ти говорив.

Вона пообсмикувалася, змила і вийшла до нього:

— Фууух, аж легше стало.

Тося, оглянувши кухню: тихенько матюкнулася собі під кирпатенького носика. Брудний посуд, крихти на столі.

— Котику, ну ти й поросятко,— сказала вголос.

— Еее...

— Так, це тобі,— вона дістала з пакета маленьку коробочку, загорнуту в яскравий папір і перев'язану золотистою стрічкою, — Вітаю!

Підставила ротика для цьомика, він незграбно її чмокнув:

— Що це?

— Подарунок.

— Подарунок?

— Так, сьогодні ж День святого Валентина.

— Реально?!

— Так.

Він пішов у вітальню, вона за ним, включив телефон.

— О! Тепер зрозуміло, чому я не могла тобі додзвонитися.

— Та, телефон глючить,— про причину він скромно промовчав.

— Точно — 14 лютого! Вибач, але у мене немає подарунку.

— Нічого, відпрацюєш!— Тося тицьнула в його бік довгим яскравим нігтиком і звабливо підморгнула.

— Я там смаколиків купила і тортик маленький. Ти голодний? — роздягала його поглядом.

— Нє! — Макс знітився.

— Ага. Я бачу! Шкіра та кістки, — жалібно подивилася на нього. Тоді нахилилася, щоб підняти ручку з підлоги, ніби ненавмисно виставила попку краником так, що туніка підсмикнулася вгору, відкриваючи кружевний краєчок трусиків, що ледь просвічувалися крізь чорні лосини. Затрималася в такій позі на кілька секунд. Вигнулася як кішечка, випрямляючись. Невинно посміхнулася до нього, поправила светр-туніку. Поклала ручку на письмовий стіл. Ніби помітивши на нозі якусь, видиму тільки для неї складочку — знову нахилилася і повільно провела долоньками по правій литці, аж до стегна. Сіла на диван, закинувши ніжку на ніжку, підняла туніку так, що під тоненькими лосинками Макс побачив ледь вловимі обриси квітки.

— А я Таньку зустріла,— продовжила розмову Тося.

— І що?— Макс ковтнув слину.

— Вона сказала, що тебе з роботи вигнали.

— Ніхто мене не вигнав! Я сам пішов.

— Ну, так, за те що ти сидів в телефоні.

— І все то та твоя Танька знає!

Тося оглянула бардак в кімнаті і зітхнула.

— Яке повітря сперте,— підвелася: заховала звабливу квіточку, підійшла до вікна розкішно вимальовуючи кожен крок. Відкрила кватирку: потягнулася так, що він знову міг бачити, чи то пак, уявити, лінії квітки, що ось-ось привідкриється.

— Ти, що тут куриш?— запитала.

— Таа...

— І чим ти тепер займаєшся?

— В нічній охороні, в супермаркеті.

— І що платять?

— А тобі що? Ти ж пішла!

Тося безневинним поглядом зазирнула в його очі і, кліпнувши пухнастими війками, відповіла, мило усміхаючись:

— Пішла, прийшла, котику, ти ж знаєш, що я люблю тільки тебе.

— Угу,— він скривив рота як ображений малюк.

Дівчина легенько щипнула його за щоку:

— Ну, не дуйся, буся. У нас там місце охоронця звільняється, може підеш? І зарплата нормальна.

— Не знаю.

— Зайчику,— вона провела пальцями по його вуху, шиї, погладила плече, затримала долоню на грудях. Він відсторонив її.

— Ти думаєш, що можеш так просто прийти і все? Ти ж пішла від мене до іншого!

— А ти пам'ятаєш чому я пішла?— вона показала поглядом на папір під ногами.

— Я просила тебе зупинитися, ти постійно тільки говориш про ті конкурси: один закінчується, починається наступний, ти нічим не займаєшся, тільки пишеш і пишеш. От я впевнена, що ти і на роботі щось писав, тому тебе й вигнали.

— Нічого я не писав, — обурився Макс, трохи згодом додав:

— Я не писав, я читав. Там такий конкурс, що кожен учасник має оцінити твір іншого учасника.

— Ну от, бачиш! Я ж говорила тобі, що ці конкурси до добра не доведуть!

— Але ж там можна бабки виграти!

— Скільки ти виграв?

Макс опустив голову. Трохи помовчавши сказав:

— Мене може помітити видавець і тоді мої оповідання надрукують. А потім замовлять написати для них роман. Я стану знаменитим і у мене буде все! У нас буде все, кицю!— в його очах загорілися вогники.

Тося підкотила очі під лоба:

— В скількох конкурсах ти вже виграв?

Він зітхнув, вогники в його очах згасли і він опустив голову:

— Одного разу я потрапив в короткий список.

— Зрозуміло, розгорни подарунок.

— Знаєш, я вирішив, що якщо цього разу знову невдача, то більше ніяких конкурсів.

— Це я вже чула.

— Правда, я тижнів зо два нічого не писав. А потім випадково побачив цей супер офігенний конкурс.

— Як завжди.

— Я знаю. Але реально класні умови, якщо я виграю...

Тося забрала з його рук коробочку з подарунком і поклала її на столі біля ручки.

— Я б хотіла почати все з початку. Ти і я.

— Я теж. Він подивився в її ніжні блакитні очі, трохи вайлувато обійняв її і поцілував у губи.

— На хер ці конкурси! Я більше не буду писати! Все одно там самі бевзі сидять на тих конкурсах, вони ні хєра не розуміють, що я пишу!

— Я люблю тебе, котику,— ніжно - ніжно муркотіла Тося.

— Я люблю тебе, кицю.

Вона стягнула з нього гольф, поцілувала м'язисті груди, провела рукою вниз, грайливо пестячи пальчиками волосинки на його шкірі, опустилася долонькою по його твердому животу до паху. Швидко зсунула з нього спортивки разом з боксерами. Він допоміг їй зняти туніку і ліфчик, трохи заплутався в її лосинах, таки зняв їх і трусики з її ніжок і, нарешті, поцілував таку жадану для нього квіточку — Макс обожнював цю маленьку татушку на її правому стегні над родимочкою. Тося пахла карамелькою: він лизнув її шкіру, а в роті, від її смаку, стало аж приторно.

Вона скинула з дивана на підлогу зошит, лягла, потягнувши хлопця до себе. Він знову припав губами до квітки, тоді квапливо піднявся поцілунками по животику, до грудей і шиї. Макс палко цілував її губи, підборіддя, знову шию. Тося взяла в ручку його пеніс і ще м’який, впевненим рухом, ввела в себе Він рухався повільно і ніжно, поступово більшав і наповнював її. Тося примружила очі, насолоджуючись його рухом. Їй подобалося відчувати важкість його тіла на собі. Раптом він обм'як, рух припинився. Тося розплющила очі.

— Що сталося?

Макс дивився крізь неї, а в очах у нього горіли скажені вогники:

— Я придумав!

— Що?

— Оповідання для конкурсу. У мене виникла ідея! Ти не вставай, я зараз.

Не вдягаючись, схопив свій побитий, але ще живий смартфон, відкрив нотатника і почав друкувати.

Тося зітхнула, сумно подивилася на Макса, а з хлопця перевела погляд на подарунок, який той так і не розпакував.

20.01.2024