Дивачка

Максим вийшов з будинку. Він мав робити домашнє завдання з географії, але сидіти за книгами йому зовсім не хотілося.

Хлопець вирішив зателефонувати другові, щоб дізнатися, чи вийде той гуляти.

-Я не можу.- -Вибачай, друже.- -Я вчора з алгебри двійку отримав, то мої мені домашній арешт влаштували.- Зітхав друг у слухавку.

-Ого!- Здивувався Максим. -Не думав я, що твої таке зроблять.-

-І я не думав та бачиш як вийшло.- -Все давай, бо чую кроки мами ще телефон забере, то помру від нудьги.-

-Бувай.- Відповів Максим і вирішив зіграти у гру на телефоні.

Навколо буяла весна. Квіти, які пробивалися крізь асфальт цвіли поширюючи невловимий п'янкий аромат. Навколо нього пустували діти та сперечалися підлітки.

Аж раптом пролунав голос Валентини - -головної модниці вулиці. Вона завжди пробувала усі новинки в макіяжі, одягалася по модному та носила високі зачиски. -Ось наша горда пані йде!-

У двір зайшла Сніжанка Кучаренко з п'ятої квартири. Дівчинка була неговіркою та тихою. Вона ходила з тростиною і не хотіла, щоб її шкодували.

Сусіцькі діти не втрачали нагоди позбиткуватися з дівчинки.

-О, а, що це за палка в тебе?- -Тиж не стара, щоб з нею ходити.- Сміявся Антон Паньковий.

Максим відклав телефон. Нащо він мені, якщо тут розваги цікавіші.

-Якби в мене була твоя зовнішність, то я б і на вулицю не виходила.- Сміялася Вікторія Мостова.

Сніжана швидко не кажучи ні слова йшла до будинку. Дівчинка не хотіла щось відповідати. Знала, що це марно.

-Куди ти?- Дорогу їй загородила Валентина. -Ми ж хочемо поговорити з тобою.-

-Відійдіть від неї!- До компанії дрібними кроками наближалася бабця Галина.

-Та ми ж нічого.- Знітився Антон.-

-Я сказала геть!- Галина була доброю жінкою, але, якщо вона розсердеться, то треба тікати.

Це розуміли й діти, тому швидко розбіглися хтокуди. А Галина тим часом взяла дівчину за руку і повела додому. -Не піддавайся їм, Сніжано, захищай себе.-

-Я на це не звертаю увагу.- -Дякую, тотю Галю, але далі я сама.

Сніжана навчалася у школі для дітей з вадами зору та, коли вона поверталася до дому на канікули починалося пекло. У дівчини були друзі у школі, а от у дома ні. та дівчина намаглася на це не зважати. Вона слухала аудіо книги, в'язала з ниток та ходила до парку.

-Як справи, доню.- Її мати Маргарита Петрівна посміхалася та побачивши засмучене личко доньки стурбовано глянула на неї. -Що сталося?-

-Та нічого нового.- Відказала дівчина і рушила до своєї кімнати.

Маргарита зітхнула. Жінка намагалася говорити із дітьми та їхніми батьками, але це нічого не дало. Вона почала місити тісто на періжки і напружино міркувати як допомогти доньці.

І раптом у її голову прийшла ідея...

*************

До пошарпаного будинку підїхав дорогий автомобіль. З нього вийшла добре вдягнена жінка з білою тростиною в руках.

-Зажди мене тут, Маркіяне.- Мовила вона і рушила до дверей.

-Сніжано, привіт.- Пролунав голос жінки.

-Хто ви?- Сніжана зупинилася.

-Я Валентина.- -Пам'ятаєш мене?-

-Так, Валентино, пам'ятаю.- -Що ти хочеш.-

-Так привітатися.- -І вибачитися.- -Ти знаєш мій батько втратив зір.-

-Мені шкота- Відповіла жінка і не кажучи ніслова пішла геть.

-Сніжко, привіт!.- -Це я Антон.- Хлопець зустрів її на сходах.

-Привіт, Антоне.- Сніжана роздратувалася. Після смерті мами вона сюди ніколи не приїздила.

-Ти знаєш моя сестра зір втратила.- Сказав хлопець.

-Дуже жаль.- Відповіла Сніжана і як омога швидко рушила геть.

Коли мама запропонувала їй поїхати на курси письмеників для дітей вона захотіла видати свою книгу. І в неї вийшло. Другим Максимо Кідруком вона не стало, але своя читацька аудиторія в неї була.

Так вона зустрілася ще з Максимом у, якого втратила зір наречена.

-Гей, Сніжано, привіт.- У двері квартири постукали і Сніжана, яка саме розташовувала усе по коробках кинулася відчиняти думаючи, що це Маркіян якого вона відправила у магазин.

-Віко, привіт.- Жінка роздратовано зітхнула.

-Я не надовго.- -Знаєш у мене донька втратила зір.- -У Валентини, Антона та Максима теж родичі втратили зір.- -Ти пробач нас усіх.- -Я своїй донці про тебе розповіла і ти для неї приклад.-

-Дякую, Вікторіє, ти мене пробач, але вам потрібно було раніше думати.- -А тепер вибач, але мені треба приберати.-

-Бувай, Сніжано, вибач, що завадила.- Відповіла жінка і рушила геть.

Сніжана тихо стояла і згадувала як її всі вважали дивачкою, а тепер у їхньому житті такі диваки з'явилися