Ловець снів

Це була звичайна субота. Сотні таких проходять непомітно для мене, але саме в цю суботу я побачив привида.

Він прямо зараз стоїть біля мене. Цей привид з'явився не з самого ранку, а пізніше. Все починалося, як і кожної суботи — я прокинувся, поснідав, переглянув новини на своєму телефоні та вирішив перевірити письмові роботи своїх учнів. Мені подобається перевіряти роботи під музику, але тільки-но почала грати перша пісня, як тут раптово біля мене з'явився він — привид.

Він стояв за кілька кроків від мене з таким виглядом, нібито він тут був завжди. Він не був страшний, але його раптова поява, та ще й у моїй кімнаті, була для мене настільки шокуючою, що я відчув, як багато мурашок пробіглися по моїй шкірі від голови до п'ят. Здається, мої очі так широко ніколи не відкривалися, навіть тоді, коли я почув від одного із своїх учнів старших класів, що Земля плоска.

Цей привид був молодим, у гарній фізичній формі, чоловіком. Він був одягнутий трохи дивно, на ньому був облягаючий спортивний костюм без швів. Таких костюмів я ніколи не бачив на Землі. Сам привид був напівпрозорий та повністю безбарвний, а його зображення час від часу миготіло, ніби існували якісь перешкоди, які заважали надати чітку картинку. Він спокійно стояв і дивився на мене. Жодна емоція не торкалася його лиця.

Потім він заговорив. Точніше, привид говорив через пісні на моєму програвачі. Він використовував слова із пісень та з них складав свою мову.

— Доброго дня. Мене звати. Кларк. Я з. Майбутнього. Нам потрібна Ваша допомога, — ці слова були вирвані з контексту з багатьох різних пісень, а потім привид продовжив: — Вибачте, якщо Вас налякав.

— Що ви тут робите? — єдине, що я зміг видавити із себе в той час.

— Я. Проєкція людини. З року дві тисячі. Двісті тридцять четвертого. Людство на межі вимирання. Ви наш останній шанс, — було доволі складно зрозуміти цю пазлову мову привида.

— Що?

— У році дві тисячі. Двісті тридцять. Четвертому. На людство напали. Інопланетна цивілізація. Ква. Зар. Ки, — продовжували зі мною говорити різні пісеньки, в той час, як привид лише плямкав губами. Останнє слово було складене із трьох різних пісень.

— Ми маємо. Машину часу. Але вона нам допомагає. Відсилати лише. Проєкцію. Не можемо змінити минуле. Можемо заглянути у майбутнє. Спілкування лише через хвилі. Які послано. У певну область чорної діри. Як і я. Лише проєкція, — казав переривчасто привид.

— Що Вам від мене потрібно? — нарешті, я почав хоч щось розуміти.

— Врятуйте людство, — сказав він, а я чекав продовження, але його так і не було.

— Що? — я, здається, знову отупів, бо нічого не розумів.

— Ви можете змінювати. Реальність. Неусвідомлено. Ви можете стерти. Ква. Зар. Ків. З нашої реальності, — продовжував свою мову привид.

— Як? — тепер я зовсім заплутався.

— Ви з року. Дві тисячі двадцять. Дев’ятого. Ви чули про глобальну катастрофу. Метеорит Апофіс. Знищив людство, — продовжував уривками говорити привид.

У мене вже почала боліти голова, через ці постійні фрази із різних пісень.

— Метеорит Апофіс нічого не знищив. Пролетів далеко від нас, ще тринадцятого квітня у цьому році. У всіх новинах про це говорилося, — вимовив я.

— Ви це змінили. В паралельній реальності. Він знищив Землю. Ми можемо спостерігати. Паралельні світи.

— Якась нісенітниця. Я нічого не робив. В той день я взагалі був у школі! — у мене вже пройшла стадія здивування і почалася стадія роздратування. Він забирав мій вільний час!

— У Вас був сон. Ніби. Метеорит Апофіс врізається у Землю. Знищує все людство.

— І що з того? Щось таке пригадую. Але у багатьох бувають схожі сни?

— У вас був сон. Пандемії на Землі десять років тому.

— І що? Вона пройшла. Убила кілька мільйонів.

— Так. Але в іншій реальності. Убила кілька. Мільярдів. У паралельному світі. Ви змінили вірус. Змінили реальність.

— Це якась дурня. Я не той, хто вам потрібен. Забирайся з моєї квартири! — мене добряче втомили ці розмови, і я хотів пошвидше цього здихатись.

— Добре. Щоб я зникнув. Одягніть окуляри. Дивіться лише правим оком. На мене. Я зникну, — незнайомець простягнув руку і своїм вказівним пальцем показував на мій стіл. Там дійсно лежали якісь окуляри.

Рамки окулярів були виготовлені з тонкого, але міцного матеріалу, який здавався прозорим, наче скло високої якості. На рамках було щось написано, але букви то з’являлися, то зникали, і мова була зовсім незрозумілою. Колір скла змінювався від глибокого смарагдового до діамантового білого, в залежності від того, з якого боку на них подивитися.

Як я їх до цього не помічав?.. Я не ношу окулярів, а ще вони були дуже дивної форми, ніби не з цього світу.

— Що це за окуляри? — з недовірою запитав я.

— Вони розсіюють. Ілюзію. — сказав привид.

Я хотів, щоб це якомога швидше закінчилось, тому взяв окуляри. Вони були дуже легкі, наче я нічого і не тримав у руці. Потім надів їх та заплющив ліве око. Після цього я поглянув на незнайомця лише правим оком. Але його вже не було.

Як і взагалі, нічого знайомого вже не було. Бо я був уже не у своїй квартирі. Я опинився у величезному приміщенні, де було близько двадцяти людей, які були одягнені, як той привид, але тепер одяг був чіткий та кольоровий. Я знаходився у якісь скляній сфері, а переді мною відкривався гарний природний краєвид через величезну скляну прозору стіну. Тепер уже я був привидом для них. Мої руки і взагалі весь я були напівпрозорими.

— Що це за фокуси? — зніяковіло запитав я. Хоч я це сказав уголос, але я почув ці слова зовсім чужим голосом із цієї сфери.

Один із незнайомців підійшов до мене:

— Вибачте, ми були змушені переправити Вашу свідомість у наш час. Зараз 2243 рік, і приблизно в межах п’ятнадцяти хвилин інопланетна раса «Квазарки», представники якої знищать усе людство на Землі. Потім вони доб’ють інші колонії на інших планетах. Містере, Ви були наша остання надія.

— Що? Поясніть мені, що тут відбувається? — сказав я, але знову голос був не мій. Я, здається, втрачав самоконтроль, цей жахливий сон ставав все гіршим і гіршим.

— Розумієте, завдяки чорній дірі «Єдиноріг», ми змогли заглядати у минуле та майбутнє. Через те, що ця чорна діра є дуже маленькою, ми обмежені в часі. Ми можемо лише заглядати на відрізок близько двохсот тридцяти років як у минуле, так і в майбутнє. Ми навчилися це робити ще близько ста років тому. І уявіть наше здивування, коли ми виявили, що у 2243 році наша планета буде знищена. Згодом наші вчені навчилися заглядати у паралельні світи. Але у всіх паралельних світах доля у планети Землі була майже та сама — у 2243 році Земля буде знищена інопланетянами. Звісно, були і паралельні світи, знищені метеоритом чи пандемією, чи ядерними війнами, але це зазвичай траплялося у минулому, ще до винаходу машини часу. Ми розпочали пошуки фактора, який би допоміг нам змінити нашу долю. І ми зрозуміли, що той фактор, який міняв долю цілих світів, виявився людиною. І ця людина — Ви, містере.

— Це якісь дурниці. Як я можу змінювати цілі світи? Якби я був настільки могутнім, я був наймогутнішою істотою у всесвіті і зараз би не стирчав у цій скляній кулі.

Незнайомець посміхнувся і продовжив далі:

— Ми теж думали, що Ви Бог. Однак ми переглянули Ваше життя, від народження і аж до смерті, і нічого дивного не знайшли. Але одна особливість таки була. Протягом вашого життя не було жодного катаклізму. Навпаки, усі відокремлення реальності, які могли спричинити катаклізми, були змінені Вами. Ми не знаємо, як Вам це вдається і чому Ви прожили звичайнісіньке земне життя, коли Ви настільки могутні. Але це не має значення. Ви є наш ключ до виживання. Тому нам потрібна була перевірка. Ми створили прогнозовану модель, при якій ми переносимо Вашу свідомість у наш час, щоб вона померла разом із нами. Якби Ви не були тим фактором, який міняє світи, то Ви б просто померли. Але цього не сталося, містере. Згідно з даними, які показала машина часу, станеться диво. Квазарки зникнуть. Зникнуть у момент атаки, що знищує Землю. Вони зникнуть, і ніхто не пам’ятатиме цей день, окрім Вас, містере, та нас, коли ми знайдемо цей паралельний світ у минулому. Ви зміните реальність. У тому, новому світі, протягом наступних двохсот тридцяти років ми квазарків не зустрінемо.

— Але чому? — запитав я.

— Точно не знаємо. У нас є теорія, що у Вас живе Бог, який хоче прожити звичайне земне життя без катаклізмів. Тому все, що заважає цьому статися, буде знищено. Ви це робите підсвідомо, адже Бог, який живе у Вас, є у якості спостерігача. Якщо йому щось заважає спостерігати світ Вашими очима, він його позбувається. Бог поглинає цю реальність, і лише Ви будете її пам'ятати, як сон. Більше того, ми вважаємо, що якби ми спробували Вас убити, Ви б стерли і нас. Тому ми Вас сюди лише перенесли. Ви знищуєте лише те, що загрожує Вашому життю безпосередньо.

— Це якась маячня. Якщо це так, то чому Ви не взяли Бога зі свого часу? Він що, зник? Чому я? — мене дратувало, що я чув не свій голос, коли розмовляв.

— Виявляється, Бог не завжди існує в людях. Він, напевно, подорожує по всесвіту. Ви були його найближчою зупинкою до нашого часу. Можливо, у минулому або в майбутньому буде нове перевтілення його у формі людини. Але це невідомо, ми обмежені можливостями чорної діри «Єдиноріг». Тому тільки Ви — наш єдиний шанс перемогти квазарків.

— Це якась нісенітниця. Я не є так званим Богом!

— Це Ви так думаєте. Ви — наша остання надія.

— Якщо ви помилились, вам усім кінець!

— Ми знаємо.

— І мені буде кінець?

— Якщо ми помилились, Ви теж помрете. Фактично Ваше тіло буде живим у вашому часі, але Ваша свідомість помре тут, у майбутньому, із нами. Тому у вашому часі залишиться лише тіло без свідомості. Тобто Ви будете перебувати у вегетативному стані в минулому. Але це станеться тільки, якщо ми помилились.

— О Боже! Та ви всі психи! І коли ці інопланетяни нападуть?!

— Згідно з нашими прогнозами, приблизно у межах кількох хвилин смертельний промінь квазарків знищить усю планету Земля та решту наших колоній. Промінь смерті ударить за сто кілометрів звідси, але Ви зможете його спостерігати через це велике вікно, яке ми спеціально для Вас збудували. Таким чином, Ви зрозумієте всю його руйнівну силу, і що шансів на виживання у нас та Вас немає.

— Чорт забирай! За що вас хочуть знищити ці квазарки?

— Ми не знаємо, але у нас є теорія, що вони теж мають машину часу і вони зрозуміли, що ми знищимо їх у майбутньому. Тому квазарки вирішили нас ліквідувати першими.

— Це якесь божевілля, а що… — але мене перебили і сказали:

— Починається!

Я побачив через вікно, як маленькій рожевий промінь, десь далеко за горизонтом, пронизує небо. Потім почала двигтіти земля, промінь збільшувався, і стало дуже яскраво. Світла було так багато, ніби дивишся на сонце. Але я дивився. Я бачив, як промінь стає більшим і розриває небо. Хмари розлітаються в усі боки, і мене охоплює відчуття неминучості. Я знаю, що це кінець. Усе навколо трясеться. Я бачив, як тріскає земля, і з неї теж виривається світло. Кінець наближається. Воно знищує усе. Люди навколо попадали на землю, з них теж іде світло. Вони кричать. А я дивився на те світло, і воно зараз теж поглине і мене у цій сфері! Зітре в порох! На атоми! Нещадно! Страх пронизав усе моє тіло. Це неможливо! Це кінець!

Я прокинувся весь у холодному поті.

Боже, ну й насниться таке! Я глянув на ловця снів, який висів поряд з моїм ліжком. Мені подарували його мої учні кілька років тому. Блін, але ж він зовсім не допомагає! Треба його викинути! Ці кошмари мені набридли! То пандемія, то ядерна війна, то метеорит. А сьогодні взагалі якісь інопланетяни. Я хочу пожити нормальним земним життям!

***

Дякую за прочитання!

Автор — Василюк Сергій

Редактор — Серебрій Лариса

Контакти автора:

https://www.facebook.com/sergii.vasyliuk.3/

https://www.instagram.com/vasyliuksergii/