На світанку

НА СВІТАНКУ

Отямився я в якомусь просторому приміщенні, схожому на великий палац. Навколо були портретні рамки. Поруч зі мною були портрети з ріст Мені Бертона. Стоп! Я теж був у такій самій рамці. Як? Останнє, що я пам’ятаю? Вечірка. Брюнетка в чорній сукні з червоними вустами та вказівним пальцем манила мене. Довго не думаючи я пішов за нею в кімнату, де не було нічого крім темноти. Обійми, руки які опускались по талії, теплий подих випустив мурашок по тілу, укус. Не може бути!

Мої роздуми перервала її поява. Пані в зеленій блузці й чорній спідниці. Місяць освітлював її пишні груди та вуста.

• Ти так і будеш там сидіти? – Спитала вона.

• Це вона до кого? - Не розумів я.

• Так Ростислав. Спускайся. – Сам не розуміючи як, я вже стояв перед нею.

• Що ти зі мною зробила? – я відчував цей аромат, я бажав її. Мені вже було байдуже, що вона зі мною зробила. Принаймні я тоді так вважав.

• Ти сам пішов за мною. - Кутик вуст ледь-ледь поворухнувся імітуючи посмішку.

• А в мене був вибір? – Замість відповіді, її руки лягли на шию та притягнула мене до себе і шепотом на вушко:

• Здається ми не закінчили почате.

Поцілунок повернув мене до вчорашніх подій. Перший, другий ґудзик, брак терпіння та розірвана блузка. Її аромат зводив мене з розуму, я готовий був розірвати її на шматки наче той звір. Легкий стогін проходив крізь мене. Поцілунком вп’явся в її груди. Стогін ставав голоснішим. Місяць вказував дорогу на її тілі. Вона лягла на підлогу, я опускався все нижче і нижче, відчуваючи як її кігті дерли мою спину і як кров гріла струменем. Язик вивчав кожну частинку її тіла. З кожним поштовхом стогін переростав в крик. Ззаду я схопив її за волосся і все сильніше і сильніше, доки вона не впала на холодний паркет і гарячий подих пройшов поза вухом. Поцілунок закінчив процес.

• Я завжди казала, що люди кращі в сексі. - Сказала вона у стелю, хоча слова були адресовані мені.

• Хіба я ще людина? - Питання супроводжувалося поцілунком у шию.

• Ні дурнику, та в тобі ще залишилось дещо від неї. Гаразд мені потрібно йти. - Вона різко піднялася та почала збирати одяг, який валявся на підлозі.

• Я хочу з тобою.

• Тобі не можна, - суворий погляд заховав ту пристрасть яка ще хвилину назад керувала нашими тілами.

Я залишився сам у цьому пустому, великому маєтку. Намагався вибудувати якусь логічний ланцюжок, але яка в бісу логіка? Як раптом:

• Ти тепер її новий улюбленець, - хто, де, звідки голос? – Це я твій сусід по стінці.

• Де? - я підняв голову звідкіля йшов голос – це був чоловік з 19-18 століття судячи з недолугого одягу, який можна побачити хіба, що у музеї..

• Я граф Себастіян III, - побачивши мій подив він продовжив, - вампіри знають всі мови світу, не дивуйсь.

• Ти потрапив сюди так само як і я?

• Можна й так сказати. Наша пані мене сюди помістила. До тебе я був її улюбленцем. 125 років. Звісно в неї були інші, сам розумієш, та все ж таки. Свіжа кров завжди добре, їй потрібне нове потомство. Ось ти для чого тут. Раз в сто, сто п’ятдесят років вона виходить на полювання, саме для цього. Вітаю.

• Не знаю радіти чи ні?

• Той світ людей приречений все одно, та це не означає, що тут краще. – Потім Себастіян розказував мені свою історію, і зрештою як він став портретом.

• Досі забивати йому баки, пані повернулась, не сумував коханий? -Звернулась вона до мене.

• З яких пір я твій коханий? - Я намагався пручатися, бодай словом.

• З тих коли ти нагинав мене як останню суку. - Вона навіть не звернула увагу на мій удаваний супротив.

• Я лише дав тобі те, що ти сама хотіла.

• Знаю, - замість слів вона засунула язик мені до рота і взяла мене за член, - не розслаблятися любий, - і пішла переодягатись.

Похіть і здоровий глузд плутались в моїй голові та серці. Я хотів її, та розумів, що потрібно щось робити, але що? Я не мав ніякого уявлення, і головне, а якщо закохаюсь, що цілком можливо.

Все було схоже на якийсь фільм, тільки я не міг передбачити до кінця свій сценарій. Ми жили в замку, займалися сексом настільки божевільним, що в цьому замку не залишилось місця де ми цього не робили. Я знав кожну частинку її тіла, та не знав її саму. Вона ніколи не знімала маску. Для неї це був просто секс. Невже скоро я теж стану як Себастіян? Втішати, що попереду ще півстоліття, не вихід.

• Я знаю про, що ти думаєш – сказала вона після вечері яку я приніс з нічного клубу. – Міг би й молодшу знайти, - збиваючи попіл сказала вона.

• Їй тридцять не більше.

• А на смак всі п’ятдесят.

• Ну тоді перепрошую.

• Ти думаєш, що станеш черговим портретом моїй колекції, що ти потрібний лише для потомства і сексуального задоволення.

• А хіба ні?

• Розумієш, я кохала один раз – це було коли ще я була людиною. Всі портрети лише спроби забути це кохання. Нещасливе кохання.

• І я не виняток, - капля вина потрапила на мій манжет.

• Знову зіпсував сорочку, - проігнорувала вона моє заперечення.

• Мене дістав звірячий інстинкт, нікчемний секс, вечеряти повіями, - емоції почали брати верх.

• Милий, ти ж сам їх вибираєш, я не винна, що у тебе нікудишній смак.

• Краще увіковіч мене вже в портрет, бо, - я обірвався на пів слові.

• Стривай. Ти що мене кохаєш? – Вона зазирнула в мої очі і відразу знайшла відповідь на своє питання.

Я не реагував на обійми, ласки.

• Ну зрозумій. Ти хочеш все і відразу. Я тебе викрала не через те, що ти тоді пішов за мною. Я слідкувала за тобою пів року. – Замість подиву я просто запитав.

• Чому я?

• Серце підказало, -схоже вона казала правду.

• Серце, яке не може покохати? - Не здавався я.

• Не починай. Краще обійми мене, вона підійшла до мене.

• Я кохаю тебе, але вибач, ми не можемо бути разом., - Сонце підіймалося все вище і ось-ось вона мало проникнути у кімнату. Я штовхнув її у вітальню та закрив двері, щоб сонця промінь не спопелив її.