Імпресіонізм її тіла

Вона ніби знала, що я на неї дивлюся.

Моя шкіра вкрилася мурахами, а дихання зупинилося на декілька секунд. Я навмисне не охоплював поглядом її повністю. Хотілося спочатку роздивитися, повільно вивчаючи, по частинах...

Погляд її ховався. Схиливши голову зовсім трохи вліво, права рука підпирала підборіддя, спершись на бильце софи. Напівзакриті повіками очі дивилися вниз. Її посмішка була ледь помітна, від чого обличчя виглядало спокійним та умиротвореним. Тоді як рум'янець на щоках, відблиски вологих губ і скуйовджене волосся додавали інтимної атмосфери. Кокетливо припідняті брови, ніби запрошували сісти поруч. Плавно перевівши погляд нижче, я побачив нагі ключиці. Під якими двоє повністю оголених грудей дивилися на мене своїми рожево-коричневими зіницями. Огрядні та пружні, вони збуджували, здавалося, будь-який чистий розум. Незважаючи на що, я стримував себе і продовжував повільно спускатися поглядом донизу, витерши при цьому краплю поту, яка покотилася лобом. Від грудей, лінія силуету плавно провалилася вниз. Тонкий стан жінки прикривала ліва рука, яка вказівним пальцем ніби вказувала на гладкий лобок. Моє тіло горіло від збудження. Заспокоїтися вже не вдавалось. Стиснувши ноги я відчув тиск в зоні паху. Ерекція досягнула свого піку. Різко видихнувши, я прикусив губу. Пульсуючий член нестримно вивергав теплу рідину, що в великому об'ємі просочилася крізь тканину штанів. В'язкі краплі попадали на підлогу.

Відійшовши від приємного почуття ейфорії, я дістав серветку і прибрав після себе. Застебнув піджак. Озирнувся. Цього разу мене також ніхто не помітив.

19 жовтня 1950 р.

Сьогодні особливий день. Нарешті моя маленька Марі знайшла своє кохання. Завжди тендітна і беззахисна, вона потребувала поруч міцного чоловічого плеча. Сам я не міг постійно бути біля неї, після того як два роки тому нашу сім'ю спіткало горе. Батько помер. Пневмонія. Довелося рано їхати далеко з дому, шукаючи кращих можливостей для роботи та кар'єри. Та навіть досягнувши високого рівня доходу і статусу, повернення було неможливим. Якби я не любив рідне місто, та все ж в ньому мій потенціал швидко зійшов би нанівець. На відміну від мене, матінка та сестричка не хотіли нікуди їхати. Добре, що Марі знайшла собі гідного чоловіка. Хто знає, можливо якби не це, то так і не було б чути в цьому домі сміх після трагедії.

Відтак, вранці я вже був в дорозі. Проїжджаючи знайомі пейзажі за вікном, очі мляво дивилися в підлогу. Не виспався. Ранній підйом давався в знаки. Потрібно якось підбадьоритися, адже Марі явно засмутиться, якщо побачить мене в такому вигляді. В думках про це, не відразу стало помітно, як навпроти хтось сів. Двоє маленьких ніжок випрямилися до мене.

-Олівія? - підняти погляд змусили знайомі черевики.

-Так-так, куди їдемо? - вона завжди хотіла все знати.

-До Марі, на ве….

-Твоя пасія, коханка?- не стримавшись, дівчина хіхікнула.

-Ні. Ти ж знаєш. Сестра. Ти сама?

-У мене дуже погана пам'ять на імена. Ні, не сама.

-Джанет також тут?

-Авжеж.

-Так може б нам разом…

-Ні. Наша зупинка наступна. Я зайшла буквально на хвилину привітатись, бо випадково помітила тебе. Джанет, мабуть, уже зачекалася мене, доки я тут теревеню з тобою.

Вона різко підвелася.

-Ви надовго поїхали з Лондона?

-На тиждень.

-Я також…

Та цього Олівія, мабуть, вже не почула. Вона стрімко бігла по коридору в страху пропустити свою зупинку.

Не знаю, чи була ця зустріч приємною чи ні, але вона мене збадьорила. Цікаво, куди вони поїхали? Тільки вдвох? Хоча, можливо, Гаррі також був з ними. Тоді чому Олівія не сказала? Мабуть, тому що я не запитав. Чи… Чи тому, що й так очевидно, що чоловік буде супроводжувати в поїздці свою дружину?

Важко було сконцентруватися на чому-небудь коли грюкочуть й клекочуть колеса потяга. Тому відкинувши всі думки, я лиш дивився на те, що було за вікном. Загіпнотизувавшись, навіть не помітив як пройшов час. Різко почувся гучний свист. Кінцева. Потрібно виходити. Пройшовши до виходу на станції, я побачив, що ніхто мене не зустрічає. Логічно. В центрі уваги сьогодні тільки Марі. Тож, пішовши знайомою вулицею, до мене повернулися думки, котрі застали зненацька в дорозі. Аж поки не почувся знайомий сміх позаду.

-Ти навіть не помітив! Дурко!

-Марі! Я такий радий тебе бачити, - обійнявши, відчув знайомий солодкий аромат.

-Я також сумувала.

-Ти так змінилася з нашої останньої зустрічі, розквітла вся й очі уже не заплакані. Бачу, хороший у тебе чоловік. Я дуже радий за вас.

-Я з ним дуже щаслива, мені й справді пощастило. Матінка також добре себе почуває. А ти як? В листах зовсім мало пишеш, розповідай,- очі її засвітилися наївно по-дитячому.

-Взагалі, нічого нового,- мені й справді не було чого розповісти.

-А особисте життя, як? - вона засміялася.

-Ніяк.

-Не може такого бути. Ну, а інші? Як Гаррі?

-У них все добре. В потягу зустрівся з Олівією, там і Джанет була.

-Ой, це ж жінка Гаррі і її сестра? Бекмани?

-Так.

-Тут таке говорять про Бекманів… А ти говориш, що нічого нового. Дивно,- хмикнула Марі.

-Розповідай.

–Не знаю подробиць, але точно те, що в сім'ї хтось хворіє й ось-ось Богу душу віддасть. Шепочуться, що хтось з сестер. Думала ти знаєш хто саме.

-Не знаю,- в грудях різко похололо.

Ми якраз дійшли до будинку. Розмову перервав гомін родичів, які з’їзжджалися на весілля. Марі відразу засмоктало у цей шалений вир.

Більше я ні з ким цю тему не підіймав. Хоча в серці кололо від почутого. Та якщо сестра не знала, то люди довкола тим паче. Подробиць не міг розповісти ніхто. Перебираючи в голові останні події, вони поступово складалися в пазл. Джанет. Її постійно не було вдома. Соромно було показати Гаррі своє хвилювання стосовно цього. Чорт, який же я дурний. І ось, вона знову поїхала, на цілий тиждень. Все сходиться. Виходить, що… Джанет скоро помре.

24 жовтня 1950 р.

Хай пробачить мені Марі, але на цілий тиждень, як обіцяв, не зміг залишитись. Відпросившись та перепросивши, я взяв квиток до Лондону і поїхав найближчим вечірнім потягом. Від чого, приїхавши вночі, не міг дочекатися ранку. Ніч була не спокійною.

Тільки світало, а я вже стояв біля дверей їхнього будинку, в надії, що хтось відчинить. Від хвилювання трусилися руки. Постукавши, я затамував подих й прийнявся чекати. На велике щастя, Гаррі залишився вдома. Він відразу відчинив і швидко пішов у майстерню. Навіть не привітавшись. Такою він був людиною. Художник.

Я знав, що Джанет ще не повернулася. Тому вирішив почати делікатну розмову про її здоров'я зараз. Ледь встигаючи за ним, я боковим поглядом побачив нову картину в залі. Якщо відволічуся на п'ять хвилин, він цього не помітить. Увійшовши всередину, я обережно, поступово підіймав погляд в очікуванні знову побачити її нічим не прикриту красу. Полотно було вертикальним. Почавши з ніг, очі вели доверху. Щось було не так. Безформне тіло вивалилось на стільці, задерши голову, від чого обличчя видно не було. Але це нічого б не змінило. Було видно. Це не вона. Відчуття огиди до чужого, оголеного жіночого тіла пройняло мене наскрізь. Невже він…

Я швидко біг до майстерні, але з іншим питанням.

-Гаррі!

-Так.

-Ти зрадив Джанет?

Він повернувся і посміхнувся.

-Так, а що?

-Ти ненормальний? Як ти міг? Їй? З ким? З тією?- стримувати себе було важко.

-Угу, - той сухо мугикнув, щось вимальовуючи на полотні,- Розумієш, захотілося чогось нового.

-Та, що ти таке говориш?!!

-Тихіше, тихішеее. Через твої крики у мене зіб’ється концентрація. Розумієш, мій любий друже, як тільки я зустрів ту жінку, в моїй голові відразу спливла картина. Вона, оголена на стільці, ноги її розставлені…

-Я бачив вже…

-Так от. Не можна жінку роздягати просто так. Спочатку я подарував їй насолоду, а потім уже вона, п'янка від того, сиділа вигинаючись на стільці. Найкраща муза - задоволена муза.

-А…

-А Джанет набридла. Не хочу з'ясовувати стосунки. Завтра поїду на чотири дні в Чатем. Нову картину залишу. Вона розумна, все зрозуміє, збере речі й спокійно переїде.

Після останніх слів Гаррі, я відчув як у мене піднявся тиск. В голову вдарив різкий біль. Ноги підкосилися, а руки паралізувало. Останнє, що пам'ятаю - падіння.

Біль. Схаменувшись я відчув як він пронизує все тіло. Стрес давався в знаки. Якщо останні події мене так підкосили, що тоді буде з Джанет? Її серце взагалі витримає, щоб не зійти на той світ раніше належного? Голова тріщала. Як тільки очі звикли до темряви, я озирнувся. Кімната моя. Я в себе вдома. Оглянувшись, помітив біля ліжка білий лист. Важко вставши, ноги повели до місця де завжди стояла лампа. Через хвилину з'явилося світло.

“25 жовтня. Від Гаррі…”

Він поїхав. Невже я так довго був у відключці? Зараз одинадцята вечора. Якщо так, приблизно через дев'ять годин приїде Джанет. Потрібно їй самому все розповісти. Якщо підібрати правильні слова, можливо, зможу полегшити пережити те, що сталося. Підтримка точно буде потрібна. Але як же Гаррі? Я його не зраджу? Чи хотів би він цього? Мабуть, ні. Йому було б простіше, щоб вона просто пішла і не залишила після себе ніяких зв'язків з ним. Я знаю Гаррі з самого дитинства. Він такий не постійний. Але ж Джанет… Єдина жінка яку я покохав!

Я зібрався швидко. Вже підходячи до будинку, було видно приглушене світло з вікон. Забув вимкнути? Ні. Жіночий силует прослизнув біля вікна. Прискорившись, через хвилину, я опинився біля дверей. Серце виривалося з грудей. Раз, два, три. Дзвінко пролунав стукіт. Почулися маленькі кроки з середини. Підбори. Скрип дверей.

-Привіт.

-Привіт…

Я щось хотів сказати, але не міг. Переді мною стояла Джанет. На ній був шовковий червоний халат з під якого виглядало тонке чорне мереживо. Зніяковівши, я перевів погляд до її ніг. Дві маленькі стопи в бордових туфельках з пір'ям, повільно переминалися. Я стримувався, щоб не заскавчати як голодна собака.

-Ти, мабуть, чекаєш Гаррі…

Джанет мовчала. Це перший раз коли ми залишилися наодинці.

-Ти повернулась раніше. Все добре?

-Так.

-Я чув, що хтось хвор…

-Не дарма з'їздив до Хедінгему,- вона мене перебила й засміялась.

-Вибач, я хвилювався.

-Все добре, плітки не на рівному місці. Це правда.

-Тоді ж хто… - в моєму серці похололо. ЇЇ усмішка вмить зникла. Я ледь зігнувся і напружився, аби трохи згладити хвилювання, щоб не тремтіти. Голову заповнив рій тривожних думок.

-Моя двоюрідна сестра. Емілі вже як два місяці немає з нами.

-Я не знав. Вибач. Мої співчуття.

З душі спав великий камінь. Страх за її життя, що нависав наді мною густою ядовитою хмарою весь час, повільно випаровувався. Та я все ще хвилювавсся за неї, адже горе хоч і опосередковане, але торкнулося її.

-Пусте. Вже нічого не зробиш. Проходь.

Вона розвернулась і пішла до вітальні, де присіла на софу. Я дивився на неї, як кліпаючи, картинка змінювалася на іншу. Вона, гола, лежить там, підперши лівою рукою обличчя, а правою вказуючи вниз. Її образ з останньої картини вимальовувався наяву. Від чого я затримався біля столу. Як раптом вона кивнула головою трохи вбік. На краю стояла пляшка вина й келихи.

Наливши, я присів і готувався до серйозної розмови про Гаррі. Мені страшно було її засмучувати. Вагаючись, ми встигли випити по келиху вина, в цілковитій тиші. Я не стримався і повільно підвів свій погляд на неї. Здавалося, вона знає, що за бажання викликає у мене. Її дихання враз почастішало. Груди ритмічно то підіймались, то опускалися. Крізь шовк пробилися двоє бугорків. Тверді соски просилися до язика. Як раптом. Вона встала. Повільно підійшла. Через низький стілець, на якому я сидів, Джанет здавалася високою. Я дивився на неї вверх наче на божество. Очі мої сяяли. Жіноча рука міцно схопила мене за підборіддя. Відсунувши праву ногу в бік, вона розв'язала халат. Прозора, тонка сітка покривала оголене тіло. Я все ще слухняно дивився на неї, при цьому носом піднімаючи вверх пеньюар. Джанет відкинула голову назад. Як я прийнявся гратися з її клітором. Кругові рухи ритмічно вимальовувалися язиком за часовою стрілкою. Дихання Джанет було нестримним. Тільки вона трішки стиснула ноги, як я рухами вверх вниз прийнявся за головку клітора, торкаючись його напруженим язиком. Стояти їй було важко. Ноги схопили судоми оргазму. Я піднявся і взявши її на руки, скинув на підлогу до каміна цупке покривало.

-Ще..

Донісся солодкий шепіт. Обережно її поклавши, мої руки потягнулися до грудей, а голова опустилася нижче. Вона розслабилася ще більше. Цього разу я почав повільно. Розслабленим язиком, тягучими рухами, почав облизувати полові губи. Дуже повільно. Потім пауза. Декілька секунд. Після чого мої губи жадібно припали до клітора. Солодкий стогін зірвався з її вуст. Вона горіла ще більше ніж до цього. Хотіла, щоб я був в ній. Одним рухом я спустив штани й почав повільно в неї входити. Цей стогін… Розбурхував в мені полум'я. Стримуватися було важко. Поступовими рухами, я був у ній все глибше. Як тільки я максимально засунув свого члена, вона відкрила очі. Палкий погляд суккуба пронизав мене повністю. Дивлячись очі в очі, я доставляв їй насолоду рухами вперед, назад. Стримуватися вже було неможливо. Через декілька хвилин, товсті струмені сперми полилися на її тіло, від грудей до низу живота.

Закінчивши, я приліг біля неї. Тільки захотів обійняти, як вона миттю вислизнула з моїх рук. Джанет пішла до зали. Я пішов за нею. Вона стала прямо навпроти картини незнайомої коханки Гаррі. Отже, вона все знала. Тоді, що це було ? Помста за зраду? Намагання замінити його мною? Відчай, через який вона кинулася до мене в обійми? Думки роїлися в голові. Я не хотів її втрачати.

-Як думаєш, чому він з нею?

-Тому що не гідний тебе.

Джанет засміялася, повернулася і підійшла до мене. Впритул.

-Вона моя знайома. Я спеціально їх звела разом.

-Гаррі знає?- ступор паралізував тіло.

-Ні. Це зайве. Я підлаштувала все так, що вони обоє не знають.

-Але як?

-Ти сам знаєш яким був Гаррі. Бути завжди в роз'їздах та ще й познайомити з жінкою, котра деякий час житиме з ним в будинку, нічого складного. Бетті я сама запросила, стара подруга зі школи. Тож, якби він не стримувався дотепер, але зараз здався.

-То ти спеціально виїздила з дому аби дати їм побути разом?

-Ну…Так,- вона розсміялася,- я навідала усіх родичів, навіть далеких. Давно потрібно було це зробити. Але тепер... Тяжкий тягар розлучення ляже тільки на його плечі.

-А я?

Джанет нахилилася і прошепотіла.

- Ти ще нічого не зрозумів? Я кохаю тебе...