Випускний вечір Діани

Це був останній день, коли Діана побачить своїх однокласників на шкільному вечорі. "Випускний" - така дивна назва для закінчення школи, в стінах якої вона виросла, та перетворилася з маленької дівчинки з двома бантиками на коротких "кінських" хвостиках, у брюнетку з тонкою усмішкою, до якої вже мимоволі ревнували однокласниці. "Випустять звідси як із … в'язниці?" - думала вона. — “Тому назва дивна - Ви-пуск-ний!” Авжеж, Діана. Тебе випустять у інший вільний світ, він може як проковтнути твоє его та підставити підніжку в найнесподіваніших місцях, так і стати для тебе стартовою точкою, пусковим механізмом для польоту в цьому житті. І, можливо, саме сьогодні ти вирішуєш як йтимеш чи летитемеш далі.

А поки що Діана щойно вийшла з душу і думала лише про те, як має вбратися в цей особливий вечір, і про те як востаннє побачитися з друзями в такому складі. Вона не мала сукні, але повітряний костюм кольору топленого молока, дбайливо підготовлений мамою напередодні, він лежав на верхній поличці у шафі. Хоча їй не дуже подобався фасон, шовкова тканина зі стиснутим ефектом мала шорстку, та приємну і м’ яку на дотик поверхню та зовсім не м'ялася - і це була його перевага, отже, на одну проблему менше. Жатий верх з глибоким декольте і рукавами, що злегка прикривають лікті, спідниця, яка розходиться воланами від середини стегна і одразу там закінчувалась - разом виглядали як одне ціле, і можна було подумати, що це і є сукня, "Втім, воно - ідеальне для довгої літньої ночі." — Розігнала свої сумніви Діана і зняла халат.

Повільно одягнула стрінги, такі ж світлі й тонкі, з легким мереживом нижче живота, які нагадували полохливого метелика-капустянку, готового ось-ось упорхнути з квітки. Приміряла бюст’є і верх, подивилася на себе в дзеркало і зрозуміла, що бюстгалтер закінчується набагато вище лінії кофточки, і буде постійно виглядати, їй час від часу доведеться смикати його рукою, що було б незручно. Тоді вона стягла кофтинку, і швидко розстебнула бюстгалтер, звільнивши міцні й ніжні як порцеляна дівочі груди, від зайвого навантаження. Зробила глибокий вдих, знову одягла кофту вже на голе тіло, овальні виступи як дві кручі - близнючки симетрично встали над молочними хвилями сукні. Жата тканина обхопила її тонку фігуру по боках, наче корсет, підступно закінчуючись над лінією трусиків. Тепер Діана взяла спідницю і вдягла її , просуваючи ноги через низ. Подивилася на себе знову, переконалася, що костюм сидить як слід. "Хм, виглядаю як наречена, а не як випускниця! — подумала вона.— Ну і нехай.”

Потім Діана взяла косметичку і підвела очі чорними стрілками, піднімаючи вгору зовнішні куточки очей, і довго промальовувала чорною тушшю вії. Нанесла блискучі рум'яна і зайнялася волоссям. Обережно знімаючи бігуді, розвертала каштанові локони, які спадали на плечі, притримуючи їх за кінчики, щоб не розпустилися раніше часу. Коли все було готове, розділила кожен пальцями на три-чотири пасма, і збризнула лаком.

З дзеркала на Діану дивилася справжня красуня, - залишалося нанести помаду, - губи стали стиглого вишневого відтінку, вологими і блискучими, як ягоди посеред літа, розкриваючи білу лінію зубів. Вона вже уявила себе на фотографіях і раділа.

***

У шкільному конференц залі було темно, і тільки легкі смужки світла миготіли в такт музиці. Діана майже нічого не бачила, і ледве вгадувала однолітків з паралельних класів, які рухались і кружляли в танці. Здавалося, що на неї насувається та затискує в свої лещата справжня ніч, іноді проливаючи на паркет світлі краплі неонового дощу. Наступної миті вона відчула, як хтось ззаду обережно взяв її під лікоть.

— Привіт, чудово виглядаєш! — глибокий тенор звучав твердо й проникливо. Вона обернулася і впізнала хлопця. Мирослав випустився зі школи на кілька років раніше. Спочатку вона бачила його іноді у школі – як запрошеного гостя на концертах, а потім зустрічала в компанії друзів, зрідка на днях народження. Він завжди виступав. Піаніно посередині зали, або гітара в тісному колі однолітків. У нього були шанувальниці. Всі знали, що її однокласниця Настя була по вуха в нього закохана, і врешті решт вони почали зустрічатись, він вже декілька разів проводжав її додому. Подруга була сіра як миша, і здавалася їй трохи незграбною “ботанічкою”, Діана щиро дивувалась вибором такого талановитого юнака.

— Потанцюємо? — раптом запитав він і простяг руку. Вона засумнівалася всього на секунду, через Настю, з якою він, на її думку, і мав танцювати. А потім подумала, що такий початок вечора - добрий знак, і кивнула. Він швидко обійняв її за талію однією рукою, другою взяв її руку в свою, неначе обпік її своєю долонею.

Зараз, коли він повільно рухався в такт мелодії, так близько, як ніколи, вона несподівано для себе зрозуміла, що завжди хотіла бути ближчою до нього. Він напевно подобався їй. Його римський ніс і русява шевелюра майже торкнулася її обличчя, тепер вона вдихала мускусно-солоний аромат, змішаний із пряним запахом його тіла, несучи спогадами про швидкоплинні зустрічі. На мить голова у Діани закружляла, як від келиха кріпленого вина. Ще хвилину музика грала, а коли затихла і обірвалася, він випростався і подякував їй за танець, а Діана зрозуміла, що з божевільною швидкістю летить у прірву, ледве встигаючи вдихати кисень.

Він трохи відсахнувся і поглянув їй у вічі. “Я хочу бути з тобою цей вечір, усю ніч. Танцювати з тобою. — сказав Мирослав і замовк, чекаючи відповідь. У Діани пересохло в горлі, вона ніколи не думала про нього як про потенційного хлопця. Але зараз, зараз він їй подобався так сильно, що по тіло пробило током, тремтіння наростало, а одна думка про те, що він знову обхопить її руками і притисне до себе, паралізувала здатність думати чи говорити.

— Давай зробимо цей вечір незабутнім?

— Давай! — видихнула вона нарешті і усміхнулася, поправивши впертий локон на чолі.

— Ти давно мені подобаєшся. Дуже ... — продовжив він майже нечутно десь над її вухом, торкнувся сухими губами шкіри, і вже сміливіше обійняв, схрестивши руки на попереку. Вона поклала свої руки йому на плечі, і невдовзі відчула його подих на своїх губах.

За кілька метрів як вихор промайнула знайома постать і вибігла із зали. “Настя! Все побачила!” — блискавкою промайнуло в голові у Діани. Але було вже запізно.

***

— Давай від усіх утечемо! — Запропонував Мирослав за пару годин. Музика почала набридати, прогулянка до накритих столів і тост за світле майбутнє сказано, ставало нудно. Хотілося спати.

— Куди? — Вона не уявляла куди можна сховатися тут від натовпу, що снується туди-сюди.

— Я знаю тихе місце. — Він узяв її ніжно за руку і вивів із зали.

Світло в головному коридорі сліпило очі. Вони піднялись угору сходами, зазирнули на другий поверх. Декілька відпочивальників розмовляли там, гуртуючись групками між великих вікон, та розмовляли.

Пройшовши коридором, вони піднялися вище зачиненого третього поверху, туди де сходи впиралися лише в маленькі зачинені на ключ двері технічного приміщення, і зупинилися. Нарешті, тут вони були тільки удвох.

Він торкнувся рукою її щоки, теплої і майже дитячої. Такого дотику вона завжди боялася. Хотіла та боялася одночасно. Незнайоме тремтіння пробігло по тілу як електричний струм. Пронизала думка, що Мирослав не зупиниться, та й їй не хотілося зупинятися. "Ти зводиш мене з розуму" — прошепотів він, і тепла хвиля прокотилася у Діани від голови вниз живота. Він повільно провів рукою по її шиї, потім відпустив на мить, і знову обпік гарячою долонею, спускаючись по спині вниз між лопатками, далі пальцями по кожному виступу на хребті як по клавішам рояля.

У цій частині будівлі було зовсім тихо, музика ледь доносиласся тихим відлунням, місячне сяйво просочувалося крізь листя за вікном і проникало вглиб, ковзаючи по двох силуетах. Але Діані здавалося, ніби він заливав їх як полуденне сонце і сліпив як ядерний вибух. Ставало нестерпно спекотно.

Вона забула як дихати, - запах його шкіри обпікав. Дійшовши до спідниці, опустив іншу руку під м’які шовкові оборки і відтягнув тоненький бортик трусиків. Її серце впало і калатало десь там, внизу, де мереживна тканина стрінгів посунулась вниз, звільняючи м'який трикутник для лігідних дотиків Мирослава, який сам як великий метелик хобітком був готовий збирати пилок між пелюстками. Іншою рукою він спустив кофтинку на плечі, розглядаючи груди.

Мирослав щільніше притулився ногами до її стегон, і вп'явся в розпухлі від поцілунків губи, як морська вода. Вона тонула. Тонула, захлинаючись у бурхливій стихії. Щось нове, тверде вперлося в неї - і вона відразу затиснула його між ногами, щоб пливти, як на каноє, щоб не впасти під воду. Здалося - він проникає в неї як повітря, як море, і розчиняється всередині. Здавалося, волога і сіль роз'їдала відкриті рани, але він як вітер відразу наповнював і загоював її змучене тіло. Ще й ще, ще й ще, проникаючи та захоплюючи її у полон пристрасті. Як вода, нес по хвилях, що наростали до неба, - вгору, знову вгору.

Вдих, ще вдих, повітря ставало більше, тепер вона могла дихати на повні груди. Крапельки води стікали по ній, затримуючись на секунду на гострих пряно-рожевих вершинах, що вистрибували з-під хвиль. Вона була вільна, вона була врятована... Він не дасть потонути, триматиме її до кінця, доки вони разом не випливуть на берег!

Мирослав знову ковзнув рукою нижче живота, і хвилі розійшлися колами, як від влучно кинутого на морську поверхню камінця. Його торкання ставали схожими то на настирний шкільний дзвінок, то на зграйку риб, що снує і кружляє в просвіті між двома тілами, знову дзвінок — останній дзвінок на переву! Це кінець уроків. Діані захотілося кричати, але він прикрив її рот губами і легенько притис, щоб ніхто не почув стогін.

Вона востаннє вдихнула його запах - запах дикого пляжу, вологого від солоної хвилі, яка настрибнула на нього. Щоці стало лоскітно від його вій, вона готова була впасти, знемагаючи від легкості, від спазмів свободи. Потім випросталась, немов морська королева, притулилася плечима до стіни. Мирослав продовжував дихати, перериваючись і вивергаючись, як вулкан, що прокинувся від сна. Потім притих. Притискаючись до її тіла лагідною хвилею, взяв долоню в свою руку, підняв і ніжно торкнувся губами.

***

Пройшло ще півгодини, і вони повернулись в банкетний зал, де всі збиралися для останнього передранкового тосту. Тримаючись за руки, знайшли вільні місця і примостилися, позіхаючи, серед однокласників Діани.

На Насті не було обличчя. Вона сиділа на краю довгих зведених разом столів, у найдальшому від них кутку, біля вчителів. Молодики в костюмах і дівчата в гарних сукнях сміялися, перешіптуючись, і передавали під столом одноразові стаканчики з невідомим налитим коктейлем, рецепт якого знав тільки той, хто його розливав. Коли Діана ходила помити руки, вона почула, як хтось розповідав, що Настя почувається погано і годину тому її навіть рвало. Але більше ніхто не отруївся. Тому плітки почали швидко розповзатися, і до ранку в школі вже всі думали, що Настя чекає на дитину.

А восени Мирослав із Настею одружилися. Потім Діана іноді бачила їх у парку, з дитячим візком, але завжди намагалася пройти непомітно подалі. Особливо коли поспішала на лекції з гінекології.