Андрій ніколи не був брехуном

Сидить молодший лейтенант осторонь, і карий погляд його небезпечно блискучий з-під похмуро насуплених брів з неприхованою зневагою проводить усіх чоловіків, які посміли зацікавлено поглянути на нього. Ненависна електронна музика нещадно тисне на голову, обіцяючи розірвати вушні перетинки, яскраве світло постійно мелькає в непроглядній темряві, засліплюючи рідкісними, але точними спалахами, а непривітна постать Андрія все також непохитна перед усіма запобігливими поглядами. Здається, що ненавидить він себе, який по-дурному вирішив зіграти в карти, і старшого лейтенанта з його просоченою алкоголем безмозкою головою, в яку на старості років прийшла така абсурдна ідея. Андрій з почуттям проклинав усе на чому світ стоїть, проте, як би він не намагався, та не залишало його дивне, боязке почуття туги, що засів у його душі. І до того воно було нерозумним чоловікові, навіть здавалося йому неправильним, що він знову і знову брехав самому собі, жорстоко пригнічуючи в собі це нице почуття, чому лейтенант поки що так і не зміг знайти в собі сили, щоб виконати бажання друга. Усі сили разом покинули його, підготуючи відразу схопитися на ноги, що ледь тримають, і з усіх ніг кинутися до виходу. Андрій має намір піти додому і знову забутися в алкоголі і стає вже однаково на той борг, який все ж таки йому доведеться віддати, проте сліпа рішучість його нещадно вагається, коли до слуху лейтенанта долинає різкий крик і дзвін скла.

Гучний звук склянок і пляшок, що розбиваються, чується з боку бару, неясний гул натовпу, що зібрався в одну купку, дзижчить на манеру стривоженого рою бджіл, а Андрій повністю впевнений у тому, що біля стійки розгорнулася пересічна бійка людей, які не знали міри в випивці. Андрій знає, що йому це зовсім не потрібно, знає, що може повернутися додому і вдати, що не чув цього, та давно забуте почуття благородства, котре з юнацтва здавалося померло в ньому, раптово яскраво прояснилося у всій красі, вперто не даючи зробити і кроку до виходу. Він з повним невимовним томленням зітханням закочує очі, вагаючись між примарною чашею терезів, і з черговим донесеним голосним матом, безоглядно кидається в натовп, тихо проклинаючи самого себе.

З дивовижною завзятістю він проривається через тіла зацікавлених людей, і коли натовп нарешті відпустив його, тоді не бажаючи витрачати й секунди Андрій, гнаний почуттям справедливістю та бажанням випустити всю ненависть на охоронця, чітким ударом кулака у щелепу незнайомця відправив того до нокауту.

До цього галасливий натовп людей здивовано замовк, а двоє чоловіків, що також беруть участь у бійці, приголомшено завмерли, в напівобороті дивлячись на лейтенанта, який з високого росту суворо дивився в розстроєні очі бугая, що лежав біля його широко розставлених ніг.

— Полежи смирно, поки охорона не прийшла. — тоном, яким батьки віщають очевидні речі своїм дітям, промовляє Андрій, якого так і сп'янює почуття власної крутості й шляхетності, проте він одразу жорстоко пригнічує їх, і гордовитим, впевненим поглядом обводить бугаїв, в чиїх подертих думкою алкоголю очах, чоловік побачив здивування. Лейтенант впевнений у своїй силі і все ж таки дозволяє собі переможну усмішку, яка повільно згасла, варто було розширеним від побаченного очам його зачепитися за до того моменту лежачу постать, що зараз різко піднялася на весь значний зріст.

— Якого… — тільки й може видавити з себе збитий з пантелику лейтенант, та розгублено дивитися на незнайомця, що несподівано встав та одним влучним ударом у вилицю нічого не підозрюваного бугая змусив його як підкошеного впасти на підлогу. Гучними кулаками чоловік знову завдав нищівного удару в людину, що застогнала під ним, щоб різко підскочити на довгі ноги і з гучним: «You ruined my face!» — і наполегливістю попрямувати до іншого бугая, що, здається, язик проковтнув від несподіванки. Він злякано зробив крок назад, піднімаючи руки в жест перемир'я, але незнайомця схоже це нітрохи не зупиняло, бо заніс він кулак у твердому намірі продовжити бійку, та вчасно наспів захеканий лейтенант. Руки його схопили високого європейця, що чинить опір, поперек грудей, укладаючи в сталеву хватку.

— Та вгамуйся ж ти, — крізь міцно стиснуті зуби цедить Андрій і докладає до того багато зусиль, щоб утримати незнайомця, що люто розкидається промовами, і чинить опір, що мимоволі дивується тому, скільки сили в підсмаженому тілі. І нехай лейтенант знає, що міг не зупиняти його, що міг наплювати на все це, але не було сумнівів у тому, що незнайомець просто став жертвою трьох п'яних людей і зараз, такий же п'яний, лише намагався дати кривдникам по заслугах. І звичайно можна було дати йому зробити це, та тільки він, засліплений злістю, може навернути стільки діл, що потім не обереться. Тому, тихо проклинаючи самого себе, молодший лейтенант, лише перехоплює невгамовного чоловіка міцніше і як тільки охорона нарешті проривається крізь натовп, а сам Андрій полегшено зітхає, тоді незнайомець особливо сильно скидає руку і лікоть його дивно щасливо мітить прямо в ніс, .

- Твою матір, — тихо шипить чоловік, хапаючись за ніс. Гострий, різкий біль пронизав так сильно, що у вухах гидко забрязкотіло, а з очей чи не сльози бризнули. Лейтенант, знову тихо простонавши, згорбився і в голові його вкоренилася ясна, непохитна думка того, що він ніколи в своєму житті не допомагатиме незнайомій людині, тим більше, що в бійці. Роздратування на себе знову вкололо серце, а бажання помститися старшому лейтенанту за його ідіотську ідею просто на мить засліпило своєю яскравістю. Тішило його лише те, що охорона нарешті виводить п'яних виродків з клубу, і лише зараз до свідомості Андрія доноситься той факт, що він все ще в гей-клубі.

Натовп непомітно розвіявся, знову змішуючись у єдину хвилю, що рухається під ритмічні баси музики, і Андрій вже подумки вдався мріям про те, як він залишить це чортове місце, що приносить одні невдачі, відразу ж як тільки набридливий дзвін у вухах пройде.

— Damn, buddy, how bad am I? You okay?

Глибокий, з приємними нотками занепокоєння голос долинає до слуху застиглого лейтенанта, що відразу різко підняв голову, похмуро дивлячись з-під насуплених брів на виразне обличчя іноземця, що несподівано відобразилося в щирому переживанні. У невдоволенні дивиться Андрій на широкоплечу постать іноземця, що зрідка спотворилася від яскравих спалахів світла, проте все ж ковзає непроникним поглядом по русявому, розпатланому волоссю, пасмами, що спадають на високий лоб з ледь помітними нитками зморшок. Сковзить до широко розкритих пронизливих, карих очей і, коли погляд чоловіка приваблює струмок крові, що стікає з правої брови незнайомця, тоді він з незрозумілим інтересом, що охопив його, проводить її аж до чітко окреслених губ і вольового, м'якого підборіддя. Глибокі тіні грають на симпатичному до тієї мірі обличчі, що ніби вийшов він з обкладинки журналу, непомітно, чи не примарно змінюють вислизаючий образ, і чомусь лейтенант очей не може відвести від чоловіка, виразно відчуваючи, як потяг на невловиму мить підстрелив його серце. І до того секундний інтерес був явним, що Андрій злякався, відкидаючи його куди подалі в п'яну свідомість.

- Чого? — трохи запізно питає лейтенант, загальмовано дивлячись у вічі навпроти, щоб негайно похмуро опустити голову. ТАндрій до власного сорому не розумів жодного щойно сказаного слова, проте підозри про те, що міг спитати незнайомець, який явно показує своє переживання, були чи не очевидними. Незручно почухавши коротко пострижену потилицю, він склав пальці в усьому відомому жесті: «Ок».

І здається чоловікові, що незнайомець нарешті відстане, та схоже, що не задовольнив його таку відповідь, бо перевів він погляд на руку, що тримає ніс лейтенанта. Андрій кидає невдоволений погляд з-під вій, не розуміючи чому ж іноземець такий зацікавленний, та все ж не знаходить він у собі сили грубити йому. З тихим зітханням забирає руку, і на секунду в його голові з'являється абсурдна думка того, що буде прикро, якщо його і так не дуже рівний ніс буде зіпсований. Однак долоня виявляється чистою і лейтенант дозволяє собі посміхнутися, щоб потім здивовано подивитись на незнайомця, що полегшено видихнув.

-You're a goddamn samurai! And I guess I should buy you a drink in return!

Набридливий голос іноземця, що тараторить, нехай і звучить голосно, та лейтенант не в змозі зрозуміти хоча б слово з того, що йому щойно сказав надмірно експресивний чоловік, чогось з гострою, чарівною усмішкою дивлячись на нього. І лейтенант знову хмуриться, рот його стуляється, а сам чоловік розводить руками, показуючи, що тут його знання англійської мови вже закінчуються.

І сподівається лейтенант, що іноземець нарешті втратить до нього інтерес, та несподівано світлі брови його грайливо злітають на самий лоб, а тонкі губи знову спотворюються в усмішці і чоловік приваблює КАндрія до себе, одразу розвертаючись і стрімко зникаючи в юрбі танцюючого люду.

- Гей, почекай! — здивовано скрикує лейтенант, намагаючись ухопитися за квітчасту сорочку, проте лише кінчики пальців встигають торкнутися тканини. Розуміння того, що Андрій і зараз може просто піти звідси, повністю проігнорувавши дивного незнайомця до того явне, що здається чи не очевидним, проте промайнувший інтерес і алкоголь у киплячій крові змушують чоловіка вступити в море рухомих тіл людей. Андрій не знав навіщо він іде за іноземцем, чому не пішов додому, але все ж ніби заворожений пробивається крізь натовп, намагаючись не випустити з уваги яскраву сорочку, що обтягує широку спину. Чоловік усім своїм духом намагається не дивитися на високу постать незнайомця, проте все-таки тишком-нишком спостерігає за міцною шиєю, за м'язами, що перетягуються на спині і виднілі навіть крізь тканину сорочки, за довгими ногами в темних штанах і врешті-решт знову незмінно списує все на алкоголь . І все-таки сором'язливо опускає погляд на замшеві черевики, які несподівано відокремилися від усього натовпу.

Іноземець прямує невеликим коридором, відчиняє двері і на секунду зупиняється, щоб скоса кинути зацікавлений погляд, а потім зникнути у світлому приміщенні. І Андрій в неясному заціпенінні спостерігає за дверима, що повільно зачиняються, не розуміючи самого себе, він ніяково обертається, немов у пошуках допомоги, і начебто знає, що ця людина цілком може бути «педерастом», проте все-таки рука його різко перехоплює двері і чоловік, не думаючи, зникає в туалеті за незнайомцем.

— Those bastards came out of nowhere! God, I have a shoot tomorrow and my beautiful face is scratched! What an idiotic situation!

Незнайомець знову швидко тараторить і в нотках його голосу, і в руках, що експресивно піднімаються, так і видніється обурення і злість. Він раз у раз кидає на лейтенанта, що неквапно підійшов до нього, збуджені погляди, ніби намагаючись переконатися, що його слухають, і щойно стикався з похмурим поглядом непривітного чоловіка, так відразу ж відвертався до великого дзеркала і намагався водою змити засохлу кров з обличчя.

З полегшенням Андрій стегнами привалився до мармурової стійки, нарешті відпочиваючи від музики, що б'є по мізках, котра в туалет долинала всього лише слабкими відтінками. Бажану тишу переривав лише приємний голос іноземця, який намагався прибрати кров із коміра сорочки, але розмірений тембр незнайомця аж ніяк не дратував, а напрочуд гладко лягав на слух. Тому лейтенант на мить розслаблено прикриває важкі повіки і розвертається до дзеркала. Мельком лейтенант зустрівся зі своїм втомленим виразом обличчя, спотвореного порослою щетиною, синіми колами синців, та глибоко засілими зморшками біля вічно зведених брів, і одразу ж перевів непроникний погляд карих очей на сусіднє відображення. Чомусь неможливо було чинити опір непомірній тязі знову поглянути на іноземця, і як би Андрій не докоряв себе, та все ж тишком спостерігає за тим як великі, довгі пальці відтягують край квіткової сорочки і безпардонно відкривають вид на беззахисну основу довгої шиї. Ледве Андрій стримує в собі неясний порив важко видихнути, проте неминуче відчуває легкий присмак інтересу, що підштовхує ковзнути до насупленого обличчя іноземця, яке в яскравому світлі виявилося трохи старшим, ніж здавалося на перший погляд. І коли лейтенант помічає за собою те, що він не може відвести око від викривлених губ з тонкою раною, що кровоточить, тоді з пожираючим соромом і злістю на самого себе знову дивиться на власного непривітного двійника. Андрій дивиться у власні очі, відчуває, як його тіло хитає від алкоголю, і чітко розуміє, що йому треба йти додому і нарешті розпрощатися з цим чоловіком, присутність якого ось-ось, та могла перевернути все з ніг на голову. Лейтенант якщо й знав, що він має на увазі під словом «все», то старанно сховав справжній сенс самого себе.

— That's right, I forgot to introduce myself. My name is Ennio Quatroki!

Андрій знову стомлено дивиться на чоловіка, який знову відкрито дивився на нього з білозубою усмішкою на тонких губах, і тільки стомлено хитає головою, показуючи, що він знову нічого не зрозумів. Лейтенант навіть не прислухається до приємного голосу і, не бажаючи продовжувати знайомство, що і так затяглося, намагається чемно попрощатися з іноземцем, проте він не встигає навіть розкрити рота, як незнайомець прикладає руку до грудей і повільно, солодко розтягуючи голосні, промовляє:

- Ennio Quatroki.

Дивне, подібно до псевдоніма ім'я ковзнуло в п'яну свідомість лейтенанта, міцно осідаючи там. Воно норовило, так і рвалося, щоб вирватися з губ чоловіка, даючи спробувати себе на смак, але стійкість Андрія непохитна. Його жорстоко хвилює невгасаючий потяг, від якого він уже не може стримати важкого повного втоми зітхання. Жахливе почуття неминучості буквально кричить про те, що потрібно скоріше йти з цього місця, чому лейтенант повільно проводить пальцями, що тремтять, по запалих, колючих щоках.

— Добре, мене звати Андрій, — лейтенант віддзеркалює жест Енніо, прикладаючи руку до грудей, — але послухай, — чомусь слова даються йому важко, немов в роті ціла тона каміння, але Андрій міцно стискає зуби і намагається якомога зрозуміліше пояснити. іноземцю, що йому вже треба йти. — звісно, ​​весела видалася нічка, але гадаю, що нам треба прощатися.

Андрій всім серцем сподівається на розуміння Енніо, але всі його напускні надії руйнуються, коли чоловік спохмурнів і задумливо схрещує руки на грудях. Не треба було жодних слів, щоб визнати той факт, що не судилося їм зрозуміти один одного, і лейтенант, що важко зітхнув, втратив уже всякі очікування, проте все-таки з невідривно дивиться за сильними руками на грудях і неминуче розуміє, що почуття його відверто ідіотські і неправильні. Тому з тими ж роздираючими емоціями, лейтенант дивиться на іноземця, який до жаху повільно проводить долонею по точених вилицях, а потім втомлено прикриває очі і закидає голову, з хрипким стогом розминаючи міцну шию.

Всього від короткого, але до жаху проникливого, звуку, що ніби помилково вирвався з відкритих губ іноземця, солодкий жар томління лавою проходить по тілу лейтенанта. Він не знає, абсолютно поняття не має, чому ж кипляча в жилах кров приливає до паху тільки від споглядання чоловіка, що низько стогне, і нехай у грішній підсвідомості Андрій невблаганно розуміє давнє забуте переживання, та боїться прийняти цей низинний, неправильний потяг.

Андрій ніколи не був брехуном і варто було б визнати, що цей факт був незаперечною правдою, проте так чи інакше у власній сліпій впевненості, настільки сильної, що повністю заволокла свідомість чоловіка, лейтенант і не помітив, як чи не все життя брехав самому собі , перетворюючись на феєричного дурня, який посмів обдурити власні бажання. І чоловік з гідним поваги завзятістю і дивовижним везінням успішно відвертався від незмінного факту протягом тридцяти спокійних років, та тільки вічне правила того, що нічого не вічно, вкотре грає в злий жарт, чому Андрій зараз тільки і може, що відверто витріщатися на обличчя іноземця і з пожираючим соромом відчувати, як власне збудження ледве впирається в ширинку потертих джинсів.

Присоромленого лейтенанта не залишає дивне почуття, ніби він знаходиться в дешевому порно, але Енніо знову щемливо повільно проводить руками по акуратному укладанню, відкриваючи вольове обличчя, приглушені баси музики все продовжують долинати з зали, а Андрій намагається збрехати самому собі, та тільки бреше ось він з рук геть погано. Тому і відступає назад і нервово смикає сорочку в нікчемній спробі приховати власну ганьбу, якій вже не було межі.

З судорожним зітханням Андрій ніби відбиває жест незнайомця — тремтячою рукою проводить по короткому, чорному волоссю і неминуче розуміє, що треба бігти, бігти без оглядки, бо не зносити йому краплі гідності, що залишилася, якщо не зробити хоча б що-небудь.

- Все, - пересохлими губами приречено шепоче чоловік, стомлено прикриваючи очі, - прощай, Енніо.

У зім'ятому прощанні на невловиму мить прослизає нотка жалю і лейтенант вирішує просто заплющити на це очі. Він лише розгублено піднімає руку в дурний знак прощання і як тільки зустрічається із заінтригованим поглядом Енніо, що зацікавлено нахилив голову, на манеру відданого цуценя, то кидається до дверей, з сором'язливим полегшенням розуміючи, що з гріхом навпіл, але все ж таки витримав незамислене катування.

- Hey, sweetie, don't run away! Let's drink!

Іноземець з гучними висловлюваннями подається слідом за чоловіком, що метнувся, і різко перегороджує шлях, не залишаючи Андрію нічого, крім як зупинитися і кинути похмурий погляд з-під темних брів на здивоване обличчя навпроти. У лейтенанта вже закінчується хвалений терпець і він хоче стримано похитати головою, показуючи, що йому в будь-якому разі треба йти, проте дзвінкий, дратівливий звук раптово різанув по вухах, збиваючи з думки.

— Shit!

Лейтенант здригається, але миттю кидає погляд за джерелом звуку, яким виявилися ключі, що вивалилися з штанів Енніо. І Андрій невідривно стежить за чоловіком, який різко розгорнувся, і чи не волає, коли іноземець ривком нахиляється до підлоги, немов спеціально випинаючи дупу.

— Блядь, — несамовито шепоче молодший лейтенант і мигцем проходить поглядом по довгих ногах і апетитних стегнах, щоб відразу з серцем, що вискакує, відвернути голову, чи не до хрускоту, і заплющити очі, в дурному бажанні забути щойно побачену сцену. Не було сумнівів, що Енніо намагається спокусити його, і Андрій вже і не знає чого він хоче насправді.

Власна гідність вже до того впирається в ширинку джинс, що стає тісно і від цього почуття лише ще сильніше б'є по нервах, лавою розтікаючись по венах.

— Did you say something?

Низький баритон чоловіка, що повернувся, приймається Андрієм лише приємною вібрацією, що підначує втратити залишки здорового глузду. У п'яній голові молодшого лейтенанта дивовижна, чи не дзвінка порожнеча, яка переривається лише реальним образом іноземця, в чиї хитро примружені очі невідривно дивиться він, не в змозі зрушити з місця. Від свідомості його нещадно вислизнула та мить, коли Енніо зрівнявся з ним ростом і напускна спантеличеність примарно зійшла з виразу обличчя, непомітно змінюючись на лукавий прищур з гострою усмішкою на окреслених губах.

Щось у розпаленій свідомості Андрія шепоче, що він з власної волі і провини потрапив у нехитру пастку і чоловік ганебно губиться, знову розвертаючись до дверей, та тільки не встигає він зробити і кроку, як відчуває сталеву хватку на плечі, що насильно розвернула його.

— Якого біса ти робиш? — розлючено шипить розгублений лейтенант і бурхливий вигук його різко обривається через те, що квадратна щелепа була грубо взята в лещата чужих долонь, які силоміць штовхали чоловіка в першу кабінку туалету.

Хрипке дихання, що лоскотало прочинені губи лейтенанта, шарудіння одягу, короткі стуки черевиків об мармурову підлогу і гучна хлопка дверей зовсім тісної кабінки — всі звуки ніби стали в стік крат яскравіше і Андрій ледь знайшов у собі сили, щоб утриматися на ватних ногах і не загубитись у всьому божевіллі, що зараз відбувається з ним.

Андрій не знає, що з ним відбувається, але не може відвести здивованого погляду від чоловіка, що посміхається, який з таким жаром притискає його до холодної стіни, що погано стає від грубого тиску на збудження. І хрипкий стогін виривається з його горла, коли Енніо повільно штовхається стегнами вперед, у намірі показати, що і він також розпалений.

І все ж молодший лейтенант, який так довго і чуйно брехав самому собі, нехай і намагається переконати себе в тому, що треба дати відсіч, та не може він, здавалося нескінченно знемагаючий від порочних бажань, відмовитися від цього безумства. Палаючий гнів вщухає, миттєво змінюючись на дике бажання, і коли чужі губи залишають жаркий, змащений поцілунок на шиї, то Андрій зовсім втрачає голову. Груба хватка все продовжує утримувати його за щелепу, змушуючи підняти підборіддя, і Енніо користується цим, залишаючи незліченні поцілунки на довгій шиї, щоб після легко прикусити щелепу лейтенанта, що здригнувся.

— Боже, — приречено хрипить він, аж ніяк не чинячи опір руці іноземця, яка нахабно ковзала по широких плечах, гладжувала груди, що нервово здіймаються, і пробиралася крізь м'яту сорочку, щоб довгими пальцями грубо торкнутися сосків. Немов заряд струму пробиває розморене тіло лейтенанта, що з силою заплющує очі і з вилітаючим серцем у грудях з дивовижною для нього ж сміливістю долонями у відповідь огладжує міцну талію чоловіка, що задоволено усміхнувся.

Рука Енніо відпустила щелепу лейтенанта, наостанок ковзнувши вздовж шиї, а потім уже двома долонями провести від ключиць до самого пояса і ледве торкнутися ширинки джинс, що здіймається. Кілька миттєвостей під час якого Андрій чекає продовження божевілля, але баси музики, що лунають у кабінці навряд чи встигають насправді вдарити в голову, і чоловік уже спідлоба в очікуванні дивиться на іноземця, що зупинився в міліметрах від нього. Чуже дихання торкається губ і кожне легке зітхання настільки дратує лейтенанта, що гнаний своєю нетерплячістю і страхом знову повернути здоровий глузд, він ривком бере чоловіка за шию і притягує до себе. У темних очах навпроти він виразно бачить лукавий блиск і він лише ще більше підштовхує сколихнутися роздратування, чому Андрій прямо дивлячись рішучим карим поглядом в очі навпроти, грубо цедить:

— Будь ласка, закінчи те, що почав.

Андрій напрочуд непохитний у своїх словах і коли іноземець крізь кілька довгих секунд невідривного погляду, все ж пирскає зі сміху і схиляється до його губ, то лейтенант не терпить і секунди, підкидає руку, зупиняючи чоловіка, що здивовано розкрив вій.

- Давай без цієї розніженої херні? — хрипить молодший лейтенант, суворо насупивши брови. Звичайно, він знає що їм з цим чоловіком один одного не зрозуміти, але зараз, коли нерви нагадують оголений дріт і все відчувається в мільйони разів яскравіше, можливо, їм вдасться нарешті досягти загального розуміння. І схоже, що Енніо й справді розуміє — невдоволено зводить брови і підтискає тонкі губи з раною, що так само ледь кровоточить. І Андрій заворожено дивиться на цю криваву тріщину і вкотре за вечір не може відвести очей від неї. Немов у знущання по губах проходить язик Енніо і чоловіка немов окропом обливають. Пристрасть заволікає помутнілий погляд лейтенанта і чи не в безпам'ятстві він дозволяє чоловікові покривати незліченними поцілунками свою шию і нудитися в очікуванні того, що він спуститься нарешті вниз і зробить те, що повинен.

А Енніо все продовжує заповнювати божевільними поцілунками так і не зворушені губи чоловіка і повільно опускається навпочіпки, наостанок розстібаючи пару гудзиків на сорочці поліцейського, що хрипко застогнав. Потужні ноги іноземця широко розведені і він, утримуючи рівновагу, спідлоба миттю кидає зацікавлений погляд на верх і відразу зустрічається з захмелілим поглядом, який немов у невірі у відповідь витріщався на нього. Іноземець помічає легку розгубленість у ньому і лише їдка усмішка стосується його губ, перш ніж він з натиском прикусив збуджений член крізь тверду тканину джинсів.

— О Боже мій, — сипло стогне лейтенант і, розриваючи зоровий контакт, важко закидає голову. Здається, що він ось-ось все ж таки впаде, не встоявши від бажання, але міцні руки іноземця міцно утримують його за стегна, вже спритно розстебнувши ширинку джинс і приспустивши лямки нижньої білизни.

Довгий тиск нарешті відступає, поступаючись місцем спалюючему бажанню, що затопило все єство Андрія. Млява, зовсім боязка думка того, що це все божевілля востаннє відлунням з'являється в голові чоловіка, та відразу потопає в єдиному бажанні нарешті повністю кинутися в божевільне полум'я. І воно негайно заволокло його, коштувало лише м'яким губам у невагомому поцілунку торкнутися його члена.

Божевільна, до запаморочення солодка тремтіння пробила тіло лейтенанта. І до того вона була нестерпною, настільки незвичною, що чоловік здавлено стогнав, щось нерозбірливо шепотів і в роздираючих почуттях прикривав тремтячими долонями палаюче обличчя. Очі Андрія вкриті серпанком бажання, вони в німому здивуванні витріщилися на світильник, що висить якраз над головою, і відразу ж зникли за втомленими віками, варто було іноземцю взяти в жаркий рот його член.

Андрій ніколи не був брехуном, тому і знайшов у собі сили визнати те, що Енніо відсмоктує диявольськи добре. Старанно обводить кожну вінку, натискає на уретру і знову бере в жаркий рот, щоб знову і знову повторювати рухи, що зводять з розуму, що змушують чоловіка губитися у власних бажаннях. Ноги поліцкйського ганебно тремтіли, а руки його раз у раз у відчайдушному жесті скидалися, норовлячи прикрити палаюче обличчя, проте гортанний стогін іноземця, солодкою вібрацією, що проходив через все єство чоловіка, і лейтенант солодкою здригається, немов ударений струмом, глибше штовхаючись у глотку ледь усміхненого Енніо.

Лейтенант остаточно піддається власним, так довго прихованним бажанням і повністю віддається божевіллю, кладучи руку на потилицю іноземця, а після грубо стискаючи жорстке волосся, він намагається особисто насаджувати Енніо на себе. І ось-ось забувся б чоловік, блаженно прикриває він очі, та іноземець відсторонюється і похмуро дивиться на нього з низу вгору.

- Що ще, блять, не так? — хрипко питає Андрій і навіть не знаходить у собі сили, щоб по-справжньому злитися. Збудження до того яскраве, що здається, ніби ось-ось воно позбавить його здорового глузду, а коли чоловік опускає розсіяний погляд на Енніо, воно й справді досягає свого піку.

Медові очі невдоволено блищать з-під темних вій, що важкими тінями ховаються в маленьких зморшках, ковзають по рівному носі і ховаються в суворо стиснутих, тонких губах з примхливою раною. Вкотре за цей вечір Андрій очей не може відвести від рани, що кровоточить, і від затуманеної свідомості його нещадно вислизає той момент, коли іноземець прибирає руку з потилиці і невдоволено хитає головою. У виразному обличчі так і видніється яскраве, аж ніяк не ховане невдоволення.

З губ іноземця так і не зірвалося жодного слова, чоловік лише хмурив світлі брови, в дивній звичці проходив долонею по підборіддю, щоб в невловиму мить притиснути стегна Андрія до стіни і, безсоромно дивлячись тому в очі, язиком пройтися по всій довжині.

- Що ж ти твориш? — несамовито хрипить Андрій і відчайдушно метається, та тільки всі його спроби нещадно зведені нанівець, бо іноземець міцно утримує його, не даючи й шансу на звільнення. Але лейтенанта і не варто тримати, адже все одно останнє чого хотів би він, то це щоб цей божевільний вечір закінчився тут і зараз.

До жаху хотілося продовження - Андрій все ж таки зміг визнати цей ненависний, але до того бажаний факт, що в голові немає жодної думки, крім тієї, де він вбивається в підсмажене тіло Енніо, що глухо стогне під ним. І настільки пристрасна картина реальна, що чоловік ніби наяву відчуває під своїми долонями спекотне тіло, а коли до його слуху долинає черговий низький стогін чоловіка, то лейтенант ледве стримує себе, щоб ганебно не скінчити йому прямо в рот, лише від уявлення божевільного сексу.

- Енніо, - хрипить він і зараз же стикається з зацікавленим поглядом карих очей, які схоже надовго ще запам'ятаються йому. — Як щодо того, щоб піти до кімнати і там уже нормально потрахатись?

Абсурдні слова злітають з губ чоловіка, перш ніж відчайдушна думка заперечення цього затопила його свідомість. Безпосередній у своїй манері, Андрій нерішуче дивився на чоловіка, в дурному жесті руки вказуючи нагору. Десь у відлуннях свідомості лейтенант безнадійно сподівався на те, що чоловік не зрозуміє його слів і жестів, проте секунда, друга та тонких губ Енніо торкається широка усмішка.

Андрій ніколи не був брехуном, тому і зі спокійною душею і приймає той факт, що провести ніч із чоловіком не така вже й погана річ.