Безчинство

У недалекій країні ліс дрімучий. У нього навіть сонце не проглядає, панує напівтемрява. У цьому похмурому лісі з'явилося, оселилося чудовисько потворне – Безчинство.

Зайчиха, бо вона найлякливіша і найобережніша, перша помітила жахливі сліди. Стала закривати свою нірку із зайченятами, не випускаючи їх гуляти. Але не тільки Зайчисі жити погано в цьому лісі. Звірі, зустрічаючись на стежках, казали: "Так жити не можна!" й озиралися, щоб їх не почуло чудовисько. І ось зібрали нараду на лісовому лужку, його навіть лужком не назвеш, так, клаптик землі голої, дуже галасливою компанією обрати головного. Хто боротиметься і знищить Безчинство.

Звірі зі страху відмовлялися, ніхто не хотів бути головним у цьому темному лісі. І шкуру свою шкода. На дереві сидів старий ворон, слухав звірів і спросоння каркнув:

- Виберіть Вовка, він найлютіший!

Вовк, на подив усіх, одразу погодився взяти на себе цю почесну роботу – позбавити ліс від мучителя. Деякі, навіть, подумали: «Треба ж, який безстрашний!». І він тієї ж ночі приступив до своїх обов'язків.

Вранці його більше не бачили, все в лісі залишалося, як і раніше. На стежках і в кущах валялися ріжки та ніжки та чиїсь хвостики. І знову звірі обурювалися, тремтіли, озиралися.

Йшов час. На цей раз Вовк зібрав нараду:

- Важко мені одному щодня та ніч боротися. От якби мені Сокола на допомогу. Все один та один, втомився!

- Нехай буде так! - сказали звіри. - Ми тобі його доставимо з будь-яких земель!

Сокіл недовго виконував доручення: те, що б він сказав, йому все одно не повірили б. Він добре бачив чиїх це лап справа, і до того ж, Вовк не один. У вовчій зграї нишпорить лісом – кого б зжерти. Вовк без зграї схожий на собаку мокрого. «Не соколина це справа, він мене за стерв'ятника тримає!». І полетів, далеко полетів, зовсім полетів.

І знову все як і раніше.

Панує напівтемрява.

Звірі, як і раніше, тремтять.

Вовк працює.

Погана казка.