Котик

— Так, сер, — відповів він, намагаючись втримати спокійне лице, але очі горіли, а кутики губ посмикувались. Начальник зітхнув.

— Це може бути небезпечно, — сказав він.

— Я розумію, сер.

— Добре, — після паузи відповів начальник і видав папери. — Підпиши ось тут. Знайди свого напарника, його вже попередили, і за протоколом з'їдь до нього на квартиру. Але спочатку... Пам'ятаєш Роуена, якого ти розслідував? Це твоя перша справа. Беріть його прямо сьогодні на базі. Я видам групу підтримки.

— Так, сер!

— Вільний.

Стефан йшов коридором, підстрибуючи. Нарешті! Десь на краю муляла думка, що за протоколами агенти не мали б жити разом, але радості було стільки, що вона відтискала все інше з голови. Хтось спіймав його за рукав і розвернув:

— Ось ти де, тільки тебе й чекали. Ну що, готовий?

— Вибачте?

— Стефан Лонг? Я Тернер, група підтримки, — високий хлоп скептично оглянув худорлявого і низенького Лонга. — Знаєш, де склад зброї? Пішли, пістолет видам і бронік, — він потяг його за лікоть. — Стріляти вмієш, розумнику?

Через п'ять хвилин Стефін вже стояв у броніку, плечі нили від могутніх хлопків бойових агентів.

— Все, бери напарника і чекаємо вас у машині на дворі, — сказав Тернер. — Здається, він медитує під пальмою в кафетерії. Не трахай його прямо зараз, ми поспішаємо, — хлопці розсміялись, а Стефан пішов, посміхаючись, хоча жарту не зрозумів. У бойовиків прийнято підйобувати колег? Ну так він і сам знає, як виглядає... Він викинув це з голови. В полі постійно доведеться зтикатися з цими хлопцями, треба реагувати спокійно.

В кафетерії був добрий десяток людей, і жодного під пальмою. Стефан заглянув у свої папери.

— Кхм кхм! Є тут Джеймс Бейлі?

Нічого не відбулося, і Стефан покрився потом і знову набрав повітря, але тут підняв руку чоловік у кутку. Стефан підійшов до нього.

— Агент Бейлі? — Не дочекавшись відповіді, додав: — Я Стефан Лонг, ваш напарник. Ми маємо... Нам треба...

Бейлі підняв до нього обличчя з величезними чорними окулярами і піднявся. Він був на голову вище і ширше у плечах, весь у чорному і в шкіряній куртці, наче з фільму вийшов. Зі старого, з дев'яностих.

Стефан, затинаючись, почав розповідати йому про рейд на Роуена, а той мовчки слухав і, здається, навіть не дихав. А може, він не чує взагалі? Лонга врятував Тернер:

— Що ви тут яйця мнете? Ми тільки вас і чекаємо! Бейлі, за нами! — він розвернувся, і напарник обійшов Стефана і послідкував за ним.

Так і далі повелося. Бейлі ігнорував всіх, аж поки не приїхали на місце. Зупинились зазделегідь, щоб люди Роуена не побачили від воріт. Бейлі розім'яв плечі й побіг прямо у ліс, неочікувано граціозно і без жодного звуку. Стефан задивився на його довгі ноги й широку спину, що незабаром зникла у хащах. Хлопці спокійно вибрались і теж пішли через ліс. Коли вони добрались до паркану, електрики на ньому вже не було. Стефан круглими очима роздивлявся віджаті гратки, а хлопці, ніби все нормально, вже перебирались на іншу сторону.

Коли через деякий час все закінчилось, Стефан таки не втримався і проблювався в кущах. Бейлі сидів, привалившись до стіни, повністю покритий кров'ю, навіть його очі, з яких злетіли окуляри, були червоні. Він виніс базу майже повністю сам, хлопці лише кілька пострілів зробили, йшли слідом і надягали наручники на переляканих людей зі зламаними кінцівками або без свідомості. Кому пощастило. Вже за ними йшов Стефан, намагаючись нічого не торкатись, і дивився на розбиті речі, на криваві сліди рук і підошв на стелі — як Бейлі туди дістався? Точно, стрибнув на стіл, звідти на шафу... Це що, відірвана рука?

Тепер Стефан сидів назовні, горло драв шлунковий сік, тіло трясло й у вухах пищало. Він не хотів дивитись на Бейлі, але і відвернутись не міг. З нього все ще трохи текло, беземоційне обличчя вдивлялось у ліс, а може, у простір. Хтось з хлопців приніс великий, два на два, шматок поліетилену, Бейлі піднявся і агент обмотав його повністю. У такому вигляді Бейлі й сів на заднє сидіння. На підлогу теж вже поклали пакет.

Стефана трохи відпустило лише знову на роботі, коли зняв з себе зброю і хильнув кави, тримаючи стаканчик руками, що ще трохи тряслися. Тернер пожалів його і сказав, що решту дня він вільний та пішов. Стефан заплющив очі та зосередився на відчутті тепла у шлунку, коли його плеча знову торкнулось щось — палець Бейлі, як виявилось. Що йому ще від нього треба? Хлопець геть розгубився, і Бейлі, зрозумівши це, підняв його за лікоть і потащив за собою. Ну що таке!

Бейлі посадив його у машину і повіз кудись. Тільки тут Стефан згадав слова начальника.

За дверима квартири їх зустріли навчанням п'ять котів, а Бейлі оразу пішов кудись вглиб, навіть не оглянувшись. Коти зграйкою побігли за ним.

— Я не взяв свої речі... — сказав Стефан у пусту кімнату і зітхнув. Довелося ловити таксі, їхати до себе, збиратись.

Повернувшись, він застав Бейлі на дивані з шприцем з молоком і маленьким кошеням, якого він тримав у своїй клешні сильно, але обережно. Значить, котів шість, прекрасно... Стефан любив цих тваринок, але шість?

Готувати в такий момент не хотілося. Стефан залив локшину окропом, заварив чаю і з'їв усе наодинці. Вочевидь, Бейлі таке їсти не буде. Після їжі Стефан сів, геть розгублений і потер обличчя. Він кілька разів бачив мерців у морзі, але то було інше. Там вони лежали всі такі чисті, серед холодного металу та білих простирадл. Фотки з місць теж спокійно собі дивишся в офісі. А так, щоб ти чув, як щось розлітається, як стогнуть люди і дзенькає склом картина,. що з останніх сил висіла і впала, тільки коли увійшов у кімнату? Коли повітря пахне кров'ю, ще теплою піцею і трошки лайном?

Стефан вийшов, щоб спитати, яку кімнату можна зайняти і побачив Бейлі, що у тиші танцював біля диванчика. Очі у нього були заплющені, він рухав плечима і переступав на місці, поки великий персидський кіт кусав його щиколотку. Потім Стефан помітив ручку швабри й білі бездротові навушники. А ще Бейлі зняв куртку і рубашку, залишившись лише у футболці, й по рукам у нього текла кров. Тут Стефан нарешті знову зміг рухатися, підійшов ближче і помахав руками. Бейлі його помітив і витащив одного навушника.

— Тобі допомогти? — Він побачив на обличчі нерозуміння і додав: — У тебе тут... кров. — На це Бейлі лише відмахнувся. Стефан подивився на білу шкіру дивана, на якій вже трохи натекло, а десь вже й вилизували коти. — Ти взагалі розмовляєш? Чи ти німий?

— Я розмовляю, — набичився Бейлі, — коли хочу. — Голос у нього виявився низьким, аж щось дрижало у нутрощах.

— Ти поранений, я маю тобі допомогти!

— Само заживе через кілька годин. Ти що, супровідну інформацію взагалі не читав?

— Я... ні, мені тільки сьогодні сказали, я не встиг... — Бейлі вже відвернувся від нього і кинув швабру. Мабуть, вирішив почекати, щоб не робити прибирання другий раз. Сів, і йому на руки одразу забрався смугастий кіт і гучно замуркотів. — Яку кімнату можна зайняти? — поспіхом запитав Стефан, бо Бейлі вже підніс навушника до вуха.

— Порожню, — проричав Бейлі й перестав його слухати. Стефан зітхнув і залишив його самого.

Розклав речі. Спати було зарано, та у нього й не вийшло б. Подумавши, він пішов у душ. Може, вдасться змити з себе цей безумний день?

Тепло нарешті трохи його розслабило. Ну що за день! Ще й цей Бейлі, щоб йому... На ці довгі ноги неможливо не витріщатися, особливо, коли він танцює. Останнім часом через справу Роуена Стефан працював як навіжений, повертався додому чисто щоб поспати, і хлопця у нього не було вже давно. А якби і був, то не такий, як Бейлі, це точно. Стефан любив когось більш-менш своєї комплекції, качки-шафи його лякали. Вони ж можуть зробити з тобою все що завгодно, а якщо не роблять, то це з милості, бо самі так вирішили. Особливо Бейлі, який мало того, що сильний, так ще й гнучкий і швидкий, наче кіт. Потрощив всю базу, повернувся додому і танцює під музичку. Котів гладить.

Але наодинці можна помріяти і хоча б визнати, що якби не панічний страх... Навряд чи йому вдалось би витримати це призирливе кам'яне обличчя, якщо сісти йому на член. Стефан уявив, як Бейлі у такий момент робить вигляд, що йому все одно, і фиркнув. Не зміг би він, ніхто не може. Але навряд чи він згодиться навіть спробувати, про нього і так забагато дуруватих жартів ходить.

З іншого боку... Стефан потрусив головою і виключив воду. Що ти взагалі про це знаєш? Навіть супровідну документацію не прочитав, дурнику.

Коли він повернувся у ванну, щоб забрати забутий мобільний, побачив Бейлі, який одною ногою стояв у ванні та з заплющенними очима вилизував кахель біля крану й мало не муркотів. Він застиг, відліпив язика від стінки і сів. Очі у нього були трохи розфокусовані й п'яні. Він втупився у Стефана й хрипким голосом сказав:

— Не дрочи у ванній, курва!

— Що?

— Не дрочи без рукавичок, пальці відкушу, — і клацнув зубами, і Стефан здрігнувся, а потім почервонів, аж у вухах запищало. Гідної відповіді на це не існувало, і він просто втік до себе.

Обличчя палало, жар ніяк не проходив. Це ж треба було так зганьбитися! Стефан простогнав у долоні й вмостився на ліжку. Все, точно треба читати документацію!

Те, що його новий напарник вампір, він зрозумів ще на базі Роуена. Вони були не такими, як писали у любовних романах — інакше до авторів прийшли б агенти з запитаннями, звідки засекречена інформація. Справжнім вампірам кров була не потрібна. Крові вимагали лише люди, які хотіли перетворитися, при чому внутрішньовенно і не менше літра, інакше імунітет все вичищав. Вампіри, попри нелюдську силу, майже повну відсутність болю і швидку регенерацію, не були всесильні - через добу без "їжі" їх могла звалити дитина, а через півтори вони впадали у кому. А ще дні через три помирали. Хоча б на сонці не горіли, і від крестів зі сріблом теж, але все одно людство їх перемогло. Хто залишився живий, став на службу.

Стефан мав жити разом з Бейлі, щоб у разі чого його підстрахувати. Зсередини кімнати на дверях, які були значно витриваліші, ніж здавалось на перший погляд, була засувка, у тумбочці — ворох одноразових рукавичок і вологих серветок. Як Стефан зрозумів з інструкцій, у випадку нічної полюції при незакритих дверях Бейлі міг накинутися і відкусити найдорожче разом з трусами, простирадлом і пальцями, якщо на них щось попаде.

Звучало жахливо. З іншого боку, тут Стефан похмуро усміхнувся, навряд чи колись за все життя хтось ще так його бажав. Як іронічно!

Але, коли настав час спати, він закрив двері та ще кілька годин не міг заснути, а в шлунку дрижало.

Наступного дня Бейлі продовжив його ігнорувати. Вже під вечір, після заповнення всіх документів по рейду на Роулі, Стефан, всівшись поряд у машині, спробував ще раз:

— Слухай, ми ж це... тепер напарники? Давай якось налагоджувати стосунки! Бейлі! — додав він через квартал, розуміючи, що ніхто з ним і не збирався розмовляти. Руки Бейлі стиснулись на рулі, здавалось, було чутно, як скрипнули зуби.

— Ти найдурніша людина, яку я коли небудь бачив, — сказав Бейлі.

— Це ще чому?

— Думаєш, ми можемо бути друзями після вчорашнього?

Стефан з шумом втягнув повітря.

— Ну вибач, я ж не знав! І взагалі... тобі, може, тисяча років, ти чого тільки за життя не бачив... Ти через це будеш ображатися?

Бейлі розсміявся, і Стефан закляк, його прошиб піт. Сміх зупинився різко, ніби обрізаний.

— Мені менше, ніж ти думаєш. І я не шляюсь по оргіям, їжу мені видають на роботі у капсулах в холодильнику. Завжди.

— Я... вибач, будь ласка, я не хотів...

— До сраки мені твої вибачення, вилупку. Та й ти сам теж. Ми працюємо, все. Ти кажеш. Я роблю. Не розмовляй зі мною без необхідності.

— Вибач...

— Я сказав, замкнися, — Бейлі спіймав його руку і стиснув. Стефан захлинувся повітрям. — Або я тебе змушу, — просичав.

Стефан завмер, тільки повітря виходило зі свистом. Через секунду Бейлі відпустив його. Стефан доїхав до дому, не поворухнувшись.

Так і є — буде синець. Стефан зітхнув і опустив рукав. Пощастило — міг би і зламати. Він ковтнув чаю з м'ятою, для заспокоєння нервів, і підняв з підлоги пухнастого сірого кота. Той піджав вуха і вирячився на нього підозрілими жовтими очима. Вишкірився, щоб незнайома людина не надто втрачала повагу. І, як завжди буває у таких випадких, Стефана огорнуло непереборне бажання зробити так, щоб злісне створіння його полюбило. Зрештою, кіт не знає, що йому стрілась найдурніша людина, яку коли небудь бачив його хазяїн, і якщо правильно себе повести... Спочатку Стефан завмер, а через хвильку ледь поворушив пальцями, погладив по боку. Потроху продвинувся до шиї, почухав за вухом, підборіддям, по лобу. Задів довгі вуса. Кіт обхопив його кисть косматими лапами, випустив кігті, але не поранив, тільки обнюхав і подарував презирливий погляд. Прослідкував, як повільно перед його мордою ворухнулась друга рука, вхопила за пухнасту щоку.

Стефан посміхнувся. Потроху спілкування з котом налагоджувалось, і він зненацька зрозумів, як скучив за цим — доторкнутись до якогось сильного теплого тіла, приласкати, зловити дозу окситоціну і близькості. Бачити, як зухвалі злі очі закриваються, морда розпливається в усмішці, а тверді м'язи розслабляються. І так просто любити когось — сліпо, повністю, просто так. Всім єством, фізично. І кота мало, так мало! Треба знайти когось, як з'явиться час...

Він не помітив, як у дверях зупинився Бейлі й мовчки спостерігав, як той спокусив його кота. Як розгладились зморшки на переніссі. Тут кіт помітив хазяїна і з мявчанням встав на лапи. Стефан знову закляк, але Бейлі тільки усміхнувся і дістав м'ясо з холодильника.

Мабуть, свою "їжу" Бейлі тримав деінде, а у спільному холодильнику у нього було тільки м'ясо. Він різав його на шматки величезним ножем, досипав вітаміни і роздавав своїм тваринам. Стефан залип на його усмішку. Все-таки щось людське у ньому залишилось.

Можливо, через це надалі Бейлі ставився до нього вже без гніву. Змирився з його існуванням, ніби Стефан був ще одним котом, що прибився — дурним, але добрим.

Ну а ще Бейлі, як всі вампіри, не спав. Мабуть, тому його і вистачало на шістьох котів. Серед ночі вони гасали по кімнатах, і Бейлі бігав з ними — перестрибував диван і стільці, забирався на шафи, грав, ловив, хапав, ричав і розмовляв. Коли одного разу Стефан вийшов опівночі до вбиральні, він спочатку подумав, що ще не прокинувся або з'їхав з глузду. Бейлі, коли помітив його, граційно зупинився, усіма чотирьма на підлозі, й подивився цим поплавленим поглядом у простір. Чорний кіт роздирав його руку до крові, але був проігнорований.

— Що ти робиш? — видавив з себе Стефан.

— Йди куди йшов, — відповів Бейлі. — Це мій вільний час.

— Не боїшся, що вони тебе з'їдять?

— Як помру, то й нехай, — Бейлі посміхнувся як навіжений і Стефан позадкував у коридор. Коли він обернувся, на місці нікого не було.

За наступні півроку Стефан звик до дивацтв сусіда. Бейли все ще міг не відповісти, якщо не хотілося чи питання здалося йому дурним або недоречним. Тож і цього вечора Стефан не знав, чи не буде проігнорований, але все-таки зробив спробу. Він сів поряд на диванчик, теж взяв кота, що підвернувся під руки і з удаваною нудьгою в голосі спитав:

— Бейлі, а якби ти міг повернутися у минуле, ти б хотів перетворитися на вампіра? — Той не відповів і Стефан додав: — До мене просто сьогодні приходила людина... Він каже, якщо вже я хочу дійсно стати гарним у полі... — Бейлі різко розвернувся до нього і завмер. — Ну і дійсно... мене вже не нудить на захопленнях, але до тебе мені далеко. Якби я спитав тебе...

— Не роби цього!

— О, — сказав Стефан після паузи. — Чому?

Бейлі стис губи і опустив вії. Розслабився і оперся на спинку дивана, видихнув.

— Ти не такий дурник, як мені спочатку здалося, — невдоволено визнав він. — Я бачив, як ти працюєш. Ти розумний. Ти хочеш більшого, віриш у те, що робиш. Лізеш на рейди, хоча тобі страшно, але не зупиняєшся. — Він замовк, і Стефан чекав. Бейлі явно сумнівався і продовжив тільки коли побачив, що Стефан відкрив рота: — Вони тебе на це і ловлять. На гордість, на віру, на здоровий кар'єризм. Кажуть, що ти найкращий. Що ти воїн світла і добра. І ти вже не можеш відмовитись, думаєш, ти тоді слабак і вони у тобі помилились. Але ти того хєра ніколи раніше й не бачив, ні? Він тобі ніхто. Він все це каже, бо так написано у його папірцях про охмуряння потенційних дурників, — губи скривились, показуючи зуби.

— Ну... — розгублений такою купою компліментів, яких раніше від Бейлі не чув жодного, протягнув Стефан. — Я там почитав їхню цю вступну інформацію, наче нічого такого страшного...

— Це тому, що ти сексуально не активний, — процідив Бейлі.

— Що?

— Що чув. Вампіри це втрачають повністю, тож наше агентство вибирає тих, хто не буде жалкувати, що багато втратив. Ну а ти рідко спиш не вдома, тож... Вони тебе вже багато місяців пасуть, тому і знають.

Стефан почервонів.

— Я працюю! У мене просто багато роботи!

— Тоді відмовляйся! Чорт! — Бейлі сів і сперся ліктями на коліна. Кіт втік. — Впрись як баран, що не спитають, кажи, хочеш колись сім'ю з дитиною, і все тут! Повториш разів двадцять, може й відстануть.

— Дитину я і так можу всиновити.

— Вампірам не можна всиновлювати дітей.

— Хай мій хлопець на себе запише.

Бейлі втупився у нього червоними очима. Вони не світились, навіть не були особливо яскравими, в тіні можна було переплутати з карими. Стефан задивився — він рідко бачив їх так зблизька. І ніколи — щоб у них був біль і турбота за нього.

— Не роби цього. — Стефан опустив вії, і Бейлі зрозумів, що не зміг його переконати. Він стиснув його плече: — Ти пожалкуєш.

— А чому ти не заведеш собі хлопця з дитиною? — спитав Стефан, не підіймаючи погліду. — Наче як... це має спрацювати? Технічно?

— Мені не подобаються хлопці, — Бейлі потис плечима.

— Дійсно? Наші з агентства пропонують вампірство натуралам? А звідки ти тоді знаєш, що у випадку чого... ну...

— Ми перевіряли, — Бейлі опустив голову. — Якщо що, переживу.

Стефан помовчав. Тихо спитав:

— Ти ще спілкуєшся з тим хлопцем?

— Це не хлопець, це агент, у нього робота така — перевіряти претендентів у медичному крилі. Ні, я його більше не бачив.

Знову повисла тиша, у якій чувся кожен подих. Стефан прокашлявся і потер губи.

— Ти... неймовірно патріотично налаштований, я й гадки не мав, — сказав він і Бейлі скривився:

— Ой, краще не говори нічого! Мене піймали на словах. А потім вже важко відмовитись... Це маніпуляція, і вона спрацювала, — він вдихнув і видихнув. Відвернувся.

Стефан торкнувся його плеча, поклав піборіддя, погладив по лопатці.

— Я гей, але теж не хотів би так починати, — тихо сказав він. — Жесть.

— Та нормально. Нормально.

— Брешеш, — пальці сповзли на ключицю, торкнулись горла у вирізі сорочки. Бейлі проковтнув. Стефан заплющів очі й потягнувся до нього, завмер, тільки дихання пестило шкіру. Зловив погляд у простір і зупинився: — Вибач, я не збирався... — Відсахнувся, і Бейлі мругнув. — Вибач...

Бейлі спіймав його руки й поцілував у щоку. І теж завмер із заплющеними очима.

Після цього Стефан вже не міг не поцілувати його як годиться. Бейлі не рухався, здається, навіть не дихав.

— Ну як? — спитав його Стефан згодом, все ще тримаючи його обличчя у долонях.

— Дивно, — відповів той із задумливим виразом. — Я і забув, на що це схоже. — Він облизнув губи, і Стефан знову не втримався. Цього разу прерватись довелось, бо Бейлі згріб його, притис до себе, шарив по спині й дихав у вухо.

— Ой, помнеш, — видихнув Стефан, коли Бейлі стис його, аж все повітря з легень вийшло. — Що, таки вампіри ще можуть цього хотіти?

— Я просто скучив... — той вже обережніше його обжимав, — за кимось живим, окрім котів.

— Продовжиш, і мені доведеться від тебе тікати, — зі збитим диханням відповів Стефан.

— Не тікай, — Бейлі опрокинув його на себе, притис до грудей.

— Впевнений?

— Я... так. Мабуть... Подумай гарненько, чи захочеш це втратити назавжди.

— Та я і так рідко рулю процесом... — Стефан печально усміхнувся.

— Зі мною інших варіантів у тебе немає.

— Добре... — Він хотів закинути його ногу на плече, але Бейлі повернувся на бік. — Я б хотів бачити твоє обличчя, ти не проти?

— Я тебе ненавмисно розчавлю, — Бейлі трохи стис його ногами, показуючи, як це може бути у такій позі. — Можу втратити контроль.

— Зрозумів... Не боляче? — спитав, коли пальці були вже всередині.

— Я погано відчуваю біль. Хіба що руку відірве.

— Але ж щось відчуваєш?

— Щось, — усміхнувся Бейлі. — Доторк. Що ти його чіпаєш, не встане.

Стефан зітхнув.

— Хочу, щоб тобі сподобалось, — і поцілував за вухом.

— Мені сподобається, просто не зволікай. Я себе таким дурнем відчуваю, ти б знав! — він важко зітхнув і помостився на місці.

— І не кажи... знайоме відчуття! Тільки я ще боюсь, що ти мені потім голову відірвеш. Буквально.

— Замкнися вже!

Стефан пирхнув йому у плече.

Кілька хвилин потому він застібнув штани і сів. Бейлі з замруженими очима витягнувся, вчепився у подушку дивану, аж зарипіла шкіра, і так простогнав, що Стефан, який ледь вирівняв дихання, знову збився. Бейлі ще хвильку дихав, наче пробіг стометровку, швидко, коротко, ривками, а потім розм'як і з довгим слодким "А-а-ах..." заспокоївся. І ще хвилин п'ятнадцять до нього було не дозватися, він тільки щось мичав і ховав обличчя у долонях. Стефан підійшов до нього тільки коли побачив, що той сам сів й з дещо ошалілим виразом дивиться у постір.

— Хочеш води? — протяг склянку, і Бейлі ковтнув і взяв її. Випив всю і спокійніше всівся, оперся на спинку. Стефан з ногами вмостився поряд. — Ти як, в порядку? — дочекався кивка. — А на що... на що це було схоже? Якщо можна спитати?

Бейлі помовчав, підбираючи слова, потім відповів:

— Знаєш, коли довго не їв, а потім береш щось до рота і аж всю щелепу зводить. І... — він нахмурився. — Ніби відчуваєш смак всередині. Він повільно йде хвилею по всьому тілу. Дуже яскравий смак, аж нутрощі завертає і все горить. Як вишневе вареня з перцем і сіллю. А потім стихає і стає просто солодко і тепло. Але капсули не діють так добре, вони холодні... — Бейлі подивився йому в очі. — Будь ласка, не перетворюйся. Тебе використовують.

Стефан придвинувся, обійняв, і Бейлі із задоволеним зітханням поклав важкі руки йому на плечі, притис до себе.

— Добре. Може, це я міг би бути твоїм хлопцем з дитиною.

— А ти не занадто поспішаєш? — запитав Бейлі.

— Я думаю на майбутнє. Теоретично.

— А. Ну тоді може, — і чмокнув у маківку.

До них підлізло кошеня, яке Стефан бачив у перший вечір — та яке вже кошеня! молодий кіт, хоч і маленький. З голосним муркотінням ткнувся головою у коліно, і вони одночасно потяглись почухати його за вухами. Кіт заплющив очі. Стефан піймав Бейлі — Джеймса — за пальці. Той лише посміхнувся і стис їх у відповідь.