Пляж

В повній темряві, заціпенівши Анатолій сидів у кабінеті. Уявляв обличчя дружини, як вона зморщить чоло, як глибока складка навколо м'ясистого рота стає бездонною. Як мовчки, огинаючи крісла широким задом, вона збирає його речі в стару валізу і погрожує кулаком синові, щоб той не плутався під ногами. 

Схопився зі стільця й відчинив вікно. Як риба в тазу, ковтав димне повітря міста. Зараз би до Наташі. Вона не стане гризти, вона обійме його тоненькими ручками й легенько штовхаючи в пах, поведе до спальні, кине на холодне скрипуче ліжко. Вони швидко нагріють простирадла тілами. Разом із густою спермою із нього витечуть усі тривожні думки. 

Щойно Анатолій дізнався, що звільнений. Без пояснень. Без перерахунку за відпустки, в яких він не був. За двадцять п'ять років відмінної роботи в бухгалтерії. Звільнений за рік до пенсії. Стоячи біля вікна, дочекався, поки пішов останній колега, взяв робочий телефон і набрав номер. На іншому кінці дроту довго не відповідали. Зневірившись, він подумав що варто вистрибнути у вікно, як на нього крикнув писклявий голос:

— Слухаю!

— Дякую!

— Хуліган! 

— Це профспілка?

— Кінець робочого дня, між іншим. 

— Хочу замовити путівку на море.

— Схаменувся, на ніч глядячи. Скільки людей? 

— Двоє дорослих і дитина семи років.

***

Зіна доварила борщ. Забула в ньому ложку й повернулася до вікна. Небо темніло швидко. Моргнула і вже ніч. Все ще біля вікна, Зіна помітила, що не відчуває ніг. На чужих, вона дійшла до стільця і застогнала від болю. Сотні маленьких голок впилися в неголені гомілки. 

— Сергію, твій батько удома? — хронічно хриплячи, Зіна прокричала в темний коридор.

— Мам, кликала? — хворобливого вигляду семирічка, з гострими надколінками на худих ніжках, прискакав у кухню. Запалив світло. Зіна застогнала і прикрила очі.

— Батько вже в телевізорі, новини дивиться?

— Тата немає.

— Скотина.

— Ма-ам?

— Не ти, не ти. 

— Тато хороший. 

— Рано тобі такі речі розуміти. Точно в неї, мабуть жере шніцелі, — Зіна встала, накульгуючи підійшла до плити. Буряково-червоний кружок борщу невдоволено булькав. Остання пристрасна ніч у Зіни з чоловіком, була їхньою першою шлюбною ніччю. Вони як сліпі цуценята в темряві мацали одне одного руками, тикалися носами. Він випадково влучив обличчям їй між ніг, а вона так злякалася, що щільно стиснула стегна, а йому, щоб дихати, довелося вийняти язик. Він лизав її як кошеня з миски сметану, смоктав як кутька мамину цицьку, поки вона не згоріла від задоволення. Тоді він вперше кінчив біля жінки, а не в кулак.

Зіна хрипло зітхнула. Підняла каструлю з гарячим борщем і віднесла в туалет. Сергійко стояв під зачиненими дверима і слухав, як звідти хрипить, хлюпає, булькає і плаче мама.

***

Анатолій мляво брів темною задушливою вулицею. Серце, що гуркотіло в унісон із трамваєм, несло його в сусідній квартал, у крихітну, затишну хрущовку, де йому завжди були раді. Де на прохолодних, м'яких, як сире тісто, грудях Наталки, він міг виспатися і не хвилюватися, що його раптово розбудять нервовим ляпасом. На старому скрипучому ліжку, Толіка будили ласкаво, пошепки. Млявий, напівсонний ранковий коїтус, чомусь він не міг підібрати іншого слова для того дива що дарувала йому заспана Наташа. Дивовижним було як вона заповзала під важку бавовняну ковдру, і легенько з п'ят до міжніжжя вела по ногам язиком, і як голодна левиця кроля, вона ковтала його прутень, доки він не ставав завбільшки її акуратного ротика. Полишала його принади лише після тихого, ледь стриманого, але повного випорожнення яєчок. У пошарпаній малометражці з чужою Наташею йому не шкода грошей, не шкода часу, нічого не шкода. 

Анатолій сумнівався в майбутньому, але не збирався забувати, як колись він швидким кроком поспішав до заводської їдальні, а вона повільно йшла попереду, худорлява, із сухуватим задом, на якому, як на тремпелі, тужливо висіла сіра спідниця. Він плентався за нею, нервував: зараз розберуть шніцелі. Жувати котлети він ненавидів. Зіна їх готувала щодня. Інша справа сухенький, хрусткий шніцель з ароматною скоринкою.

Анатолій плентався за нею, слухав, як хрумтять її суглоби, і вже без нервозності, а з голодною жадібністю оглядав сухеньку фігуру і з подивом розумів, що шалено її хоче. Вона ніби відчула, послизнулася, а він підхопив, міцно взяв її за талію, під шурхотливою тканиною і тонкою шкірою відчув усі її кісточки. Помітив під блузкою груди, що випирали теплою здобою, і вирішив, що нізащо не проґавить таке щастя. 

Він ішов вулицею й голосно човгав черевиками, як робив його син і ненавиділа Зіна, вдивлявся в сутінки, на строкаті вогні набережної, на гігантські силуети катерів, які танули в чорній воді, вдихав аміачний від сечі запах річкового пляжу і хотів поплисти з Наташею на безлюдний острів. Щоб кохати одне одного вічно і платонічно. Вірив, Наташа зрозуміє що навіть масаж простати не поверне ерекцію в шістдесят п'ять років. Зате язик — помічник. Й ворог одночасно. 

Сильно штовхнувши дірявий м'яч, Анатолій повернув у протилежний від хрущовки бік. Додому. 

Зіна почула грюкіт дверей, схлипнула і зробила телевізор гучніше. Лягла на диван і натягнула на очі покривало.

— Сергію? Сину?

Ледве чутно шурхаючи, кроки зупинилися в похмурому передпокої. 

— Мама зла. Сказала, що ти скотина.

— Знаю. Нічого. Скоро я все виправлю.

— У тебе коханка?

— Як плювок, на підлогу шльопнувся портфель.

— Нашепотіла дитині. Змія, — зашипів. 

— Я знаю що таке кохання! Це добре і коханка теж добре? 

— Циц! Рано тобі такі речі розуміти.

— Я кохаю Свєтку з паралельно. Мамі не кажи.

— Значить так, кохання — добре, але не головне в житті, — він став перед сином на коліна і притулився своїм чолом до нього. — Ми поїдемо на море. Усі разом. Тільки я сам мамі скажу.

— Ура-а-а! — Сергій тягнув тихе "а", поки в ньому не закінчилося повітря

— Усе, тепер спати. Мати вже?

— Із вітальні, перекрикуючи бадьорого диктора, долинуло хропіння Зіни.

Уранці сонячний ніж прорізав щілину між портьєрами. Зіна встала звично, на годину раніше за всіх. Не вмиваючись, одразу на кухню. Увімкнула плиту, поставила чайник, наколотила тісто на оладки. За нею вибіг Сергійко, як заводний скаче навколо столу, треться біля товстих ніг матері, кружляє. 

— Чтого метушишся? Біжи попісяй. 

— Мам, а ти хочеш на море?

— Відчепись. Море йому! — вона кинула на сковорідку тісто і змахнула брудною ложкою. Жовтуваті краплі повисли на абажурі, — ми на машину збираємо вже рік. Я економлю як можу, поки твій батько... — від плити пішов чорний смердючий дим. 

— У нас пожежа? — із ванної, в одних трусах вийшов Анатолій, він зосереджено чистив обрізаним сірником гребінець.

— Ви що повставали? — вафельним рушником Зіна виганяла дим у відчинене вікно.

— Не біда. За годину відкриється гастроном, я збігаю за сервелатом, тепленьким батоном, поп'ємо чай із бутербродами, — він нахилився до Зіни, простягнув руки для обіймів. Притулився трусами до її квітчастого халата. Вона відсахнулася.

— Скотина, — вдарила чоловіка брудним рушником по обличчю і втекла в спальню.

— Ну ось. Підеш зі мною в гастроном.

— А ми справді поїдемо на море? Тоді вона тебе пробачить.

— Що ти знаєш. Жінки як вогонь, або зігріють або спалять.

***

— Над переливчастим морем небо з тонких смужок кольору оселедця. Жар від піску розмиває горизонт. Утрьох, міцно зчепившись руками, вони твердо крокують мініатюрними дюнами. 

— Не обертайся, кому сказала, — Зіна з люттю стискає долоню сина і щипає чоловіка за в'ялий біцепс. 

— Я не встиг запустити кораблик, — Сергійко ковтає сльози

— Зате встиг побачити море. Ой! — Анатолій  заскиглив, застрибав на одній нозі.

— Не скигли, чи ти тільки при голих бабах мужик? 

— Ой! Що ти при дитині галасуєш? Ай-ай! Нічого ж не сталося! Чорт! Усі переодягаються на пляжі. А-а! Подумаєш, подав жінці рушник. Він же впав. Я був ввічливий. Як же боляче! — у ступні стирчить шматок зеленого скла. 

— Сергію, біжи в будиночок, починай збиратися, — коліном у спину Зіна підштовхнула сина  й розвернулася до Анатолія, який скакав на одній нозі.

— Господи, ну не починай. Я хотів як краще. Путівку купив. Є бинт або вата? У жінок завжди є вата. На ці дні, — із п'яти Анатолія б'є кров. Бурі краплі жадібно всмоктує пісок. Він балансує. В одній руці тримає портфель, іншою затиснув ступню. З анфасу нависає Зіна. Поли її халата тріпочуть на вітрі. Крізь ситцеві щілини випирають складки на животі, після пізньої вагітності і важких пологів, розтяжки відливають перламутром. Несвіжі в'ялі груди вкриті червоною засмагою. Зміями звивається волосся.

— Я ж намагаюся все виправити.

— Ти! — Зіна заревіла і захрипіла, — ти, нікчема!

— Ти теж винна! Й фригідна! А я хочу любові. І поваги! — упав задом на пісок, поморщився, притиснув до себе портфель.

— Тримати цю гидоту в штанях твій обов'язок! — тицьнула пальцем на відстовбурчені плавки.

— Ось, а Наташа мене поважає.

— Наташка блядло, їй теж дістанеться! Як і тобі, по заслузі.

Біля подружжя стали збиратися роззяви. Удавали, що прогулюються або засмагають, але уважно слухали. 

— Так це ти подзвонила начальнику?

— Звільнення ще квіточки, скоро до тебе добереться слідчий. Спитає, де казенні грошики, — тремтячими, почервонілими на безжальному сонці руками, вона тягнулася до його портфеля. 

— Але ж! — прикрив животом портфель. Кров із п'яти потекла сильніше, — я ж хотів нам машину, квартиру трохи більше. Щоб на море їздили щороку. У санаторій. Сергію потрібне свіже повітря.

— Буде тобі наука. Зрадник. Не відбудешся доганою за аморальну поведінку. Особова справа зіпсована назавжди! Тепер тебе посадять. Якщо не здохнеш у в'язниці, то з таким минулим не те що бухгалтером, тебе пакувальником працювати не візьмуть. А тій прошмандовці, оголосять бойкот і теж в особовій справі відзначать.

— Господи, яка ж ти сволота. Ти про сина подумала? Мені то що, я всім задоволений.  Майже. Я навіть був щасливий. Встиг, — Анатолій обм'як і байдуже колупав вологий від крові пісок. — Мені що на пенсію, що у в'язницю, аби якомога далі від тебе. 

З води, високо задерши м'ясисте підборіддя, вийшла велика, широко усміхнена жінка. Вода стікала з-під величезних грудей. Вона їх м'яла, від чого струмені перетворювалися на два водоспади. Жінка повернулася обличчям до моря, що почало хвилюватися, і зняла величезні плавки. Нагнулася, щоб вичавити купальник. У цю саму секунду на пляж прибіг Сергійко, він застиг на місці, притискаючи до живота кораблик. Зам'явся, не зміг вибрати, куди дивитися, на батьків чи на великий, білий, сирнистий зад. Сяйнистий що затьмарив собою обвуглений на сонці світ, з тонкою облізлою шкірою. 

— Тату, а що головне в житті, якщо не кохання?